Як правильно з'їхати з глузду, або посібник з божевілля - Сергій Інший

міг змусити її сумніватись в доблесті своїх батьків, а вони для неї не найближчі люди, а він то її чоловік якому вона довіряє, а може не так вже сильно і довіряє, але у них спільна дитина, кохання і все таке, не кине ж вона його через наклепи Тимофія, та і що такого він може їй сказати? Абсолютно нічого, адже Тимофій не був близьким із Назаром, він ніколи не цікавився його життям і майже нічого про нього не знав. «Вона мені з ним зрадить?», його вітчим дійсно був бабієм, не одноразово він зраджував Марії, і Назар про це знав, але це також було неможливо, адже вона носить під серцем його дитину, вона кохає його, тому про зраду не може і мови йти. Тоді що може трапитись? Що його так турбує?

* * *

— Коли ти виростиш, я навчу тебе грати в покер. Ти станеш найкрутішим гравцем на цій планеті, майже таким же крутим, як і твій батько. — говорив Назар дитині, яка ще знаходилась під серцем Вероніки.

— Крутим гравцем? Серйозно? Ти коли востаннє сідав грати в покер? — дразнила його Вероніка. — Мені не треба щоб ти грав, я цього не люблю, але не варто себе так переоцінювати.

— Ти думаєш я погано граю?

— Звісно що ні, ти хороший гравець, але я ще жодного разу не чула про твої перемоги, чи бодай те що взагалі грав десь. Можливо коли ми познайомились, я справді думала що ти крутий покерний спортсмен, якщо заробляєш цим непогані гроші, але ж все виявилось не так, і причин вважати тебе «крутим гравцем» у мене немає. Я навіть не можу з впевненістю сказати що ти узагалі вмієш грати, адже жодного разу я так і цього не бачила. — відповідала вона посміхаючись йому в обличчя намагаючись його трохи позлити. Вона знала що він прекрасно грає, його друзі неодноразово згадували про його вміння, та все ж таки, трохи позлити його вона була не проти.

— Гаразд, давай зараз розіграємо декілька сотень, і якщо ти виграєш в мене бодай десять відсотків, я визнаю що я поганий гравець.

— Так, звісно, у мене і п’ятирічна дитина виграє, я ж ніколи раніше не грала, і вчитись грати я теж не буду. Тому, тобі доведеться знайти інший спосіб довести свою правоту, і до речі, дитина все чує і слухає, тому тобі доведеться вигравати, якщо ти не хочеш осоромитись перед нею. — Вероніка уже ледве стримувала сміх, але було вже надто пізно, Назар сприймав її слова надто серйозно. Виклик кинуто, і в нього немає іншого виходу, окрім як довести їй що він дійсно чогось вартий.

Уже через декілька днів Назар навідався в місцевий покерний клуб, звісно він підготував себе попередньо, грав онлайн, згадував методики, підтягнув свою покерну математику, прослухав декілька тренінгів світових майстрів. Він не вчився, він просто згадував забуте, і вирішивши що він готовий до серйозної гри, взявся її вигравати.

— Ти ж обіцяв мені, що не будеш так довго! — кричала на нього Вероніка, коли Назар повернувся з клубу о третій ночі. — Ти що, пив? Він ще і пив, ви тільки гляньте на нього. — їй було важко говорити, сльози лились рікою з її очей. Назар підійшов до неї, обняв її, нахилився та почав говорити з дитиною.

— Мені дуже шкода, що змусив твою маму так хвилюватись, адже ви обоє, найдорожче з усього що в мене є в цьому житті, і неважливо як я сьогодні грав і що виграв, адже нічого не варто сліз твоє мами. Все чого я хотів, це дати тобі причини гордитись своїм батьком.

— Чому ти мені не зателефонував і не сказав що затримаєшся? Чому ти цього не зробив? — трохи спокійніше продовжувала Вероніка, адже вона розуміла, що і сама винна в цій ситуації, адже це вона підштовхнула його.

— Вибач, там був дуже поганий зв’язок, та і мені якось з голови вилетіло, усе так добре йшло, що я втратив міру часу.

— Так ти справді виграв?

— Так, чотирнадцять тисяч, але якби не ти, я б ніколи цього не зробив.

«Це як наркотик», подумки говорив собі Назар, «Неможливо з впевненістю сказати, що марихуана викликає залежність і від неї дуже просто відмовитись. Коли минає декілька тижнів, місяців, ти вже і не згадаєш про неї, але якщо тобі трапиться можливість покурити знову, ти не відмовишся. Ти наче заново відчуваєш все, тобі вона починає подобатись ще більше аніж минулого разу, настільки, що тобі хочеться спробувати її знову, але всі наступні рази вже не будуть такими яскравими, навпаки, уся яскравість відчутів буде поволі танути з кожним разом, і тоді тобі захочеться повернути їх, і ти спробуєш щось важче. Так і стають наркоманами. Мабуть, та ж доля чекає і мене. Але що я міг зробити? Це не така вже і велика брехня, подумаєш, велике діло. Нащо їй знати що я нічого не виграв, а навпаки, програв декілька десятків тисяч. Якби я сказав це їй, вона б ще більше засмутилась, а так, я вберіг її від ще більших хвилювань і негативних емоцій. Та і мені також досадно що я не такий вже і хороший гравець. Не такий уже і хороший? Та я просто жахливий гравець. Але з іншого боку, ніхто ж не стане перевіряти як я граю насправді, тому, це допустима брехня, це та брехня про яку ніхто не дізнається і яка не несе за собою нічого поганого. Але, є одна проблема. Брехати, це так приємно, мені вже здається що весь той час за який я був відвертий з нею, просто витрачений даремно, стільки сварок можна було уникнути просто збрехавши. Чому так багато «Але» в моєму житті? Хочеш брехати — бреши, але будь впевнений в тому, що це нікому не нашкодить. А ще краще, бреши на благо інших, адже кому як не тобі знати, що брехня може ощасливити людей».

— Знаєш, а я таки знайшла будинок який мені довподоби. Я навіть оглянула його, там все прекрасне, це саме те місце да має жити наша дитина.

– І коли ти тільки встигла?

— Я вчора була у твоїх батьків, і тато розповів що його друг переїжджає і продає свій будинок, а знаходиться він зовсім не далеко, в тридцяти хвилинах від батьків. Це дуже зручно, у нас же буде дитина, і бабуся з дідусем зможуть навідуватись до неї чи не щодня.

— Я навіть не