Як правильно з'їхати з глузду, або посібник з божевілля - Сергій Інший
— Давай завтра туди поїдемо, все оглянемо, і разом вирішимо що робити. — казала вона, та Назар знав чим все закінчиться, адже переконати її було майже неможливо. — Я впевнена, що тобі все сподобається, я не хотіла казати, думала влаштувати сюрприз для тебе, але я не можу втримати від тебе таємниці. А ще, там величезна вітальня в якій стоятиме покерний стіл, я його вже замовила. Гратимеш там з друзями. Ти що на радий?
— Звісно я радий, я просто вражений. Я навіть не очікував від тебе такого подарунка, і впевнений, якщо цей будинок сподобався тобі, то сподобається і мені. — його слова лились без змісту, він не чув що вона каже. Як це? Він тепер житиме поряд своїх батьків, тоді, коли він все життя намагався втекти від них, і йому це майже вдалося. І навіщо йому цей покерний стіл, якщо він не вміє грати у покер? Два тижні практики, і його дочка його обіграє.
Але це все не може бути сказане вголос. Йому доведеться змиритись з рішенням дружини, і наступного дня, він таки поїхав туди, вдаючи здивування і радість, та все ж знаючи чим все закінчиться.
— Ти була права. — говорив Назар. — Цей будинок дійсно красивий, хоча робить його таким лише твоя присутність.
— Це все заради Маргарити, нашій дочці сподобається цей будинок.
30.05.2015
— Ну привіт папаша. — говорив Максим заходячи в будинок.
— А чого смієшся, ти також, можна сказати, «папаша».
— Я хресний батько, це набагато краще. Ти будеш міняти підгузки і недосипати, а я ж просто любуватись як вона зростає. А коли вона виросте і закохається в якогось поганця, а ти заборониш їй з ним зустрічатись, вона втече з дому до свого кльового дядечка Макса, ти місця собі не знаходитимеш, а я ж її заспокоюватиму і все дозволятиму.
— Якщо таке дійсно трапиться і вона дійсно втече з дому, то я буду тільки радий, якщо вона прийде до тебе. — відповідав він Максиму, хоч вони і не були близькими друзями, та все ж таки, вони обидва були раді, що саме Максим став хресним батьком для Маргарити. Хресною матір’ю стала Софія, подруга Вероніки. Назар не дуже добре її знав, він узагалі недолюблював подруг дружини і мало з ними спілкувався, бачився він з ними лише в тих випадках коли не міг придумати нормальної відмазки, тоді йому доводилось вдавати люб’язність до них.
— Я все життя могла би нею любуватись. — говорила Марія про Маргариту, та і не тільки вона, усі говорили щось подібне, сипали стандартними «милими» фразами. Всі, по черзі, любувались Маргаритою, шаліли від будь-якого її руху, а якщо вона посміхалась, то це взагалі призводило до фурору. Найуразливіші гості могли ще і розридатись, так би мовити, від щастя. Весь цей, як здавалось Назару, фальш, спрямований в сторону її дочки, виводив його з себе. Посмішка не зникала з його обличчя, але в середині, він уже ненавидів все більше і більше усіх цих людей, і себе також. Якщо їх почуття були справжні, то це означало, що він, її рідний батько, любить своє дочку менше аніж ці незнайомці.
— По тобі не скажеш, що ти радієш, вигляд у тебе якийсь давний. У тебе все гаразд? — запитувала його Вероніка.
— Не люблю я ці зборища людей. Я, звісно радий, що Маргарита здобула для себе хресних батьків, Макс прекрасний друг, хороша людина, та і Софія, як на мене, не погана. І якщо з нами щось трапиться, я впевнений, ці двоє зможуть подбати про нашу дочку.
— Що означає «подбають»? Вони ж зовсім не знають один одного. Краще якщо Маргариту до себе під опіку візьмуть твої батьки, хто-хто, а вони то точно зможуть про неї подбати.
— Я категорично проти, я не бажаю щоб моя дочка зростала в їх оточенні.
— Але вона апріорі зростатиме в їх оточенні, хочеш ти цього чи ні, адже це її бабуся і дідусь.
— Я докладу усі можливі зусилля, щоб мінімізувати їх спілкування.
— В такому випадку, я докладу максимальних зусиль для того щоб вони спілкувались з кожним днем все більше.
— Ця розмова веде в нікуди, не бачу сенсу продовжувати цю суперечку. Кохана, давай не підійматимемо цю тему бодай сьогодні, аби не псувати настрій один одному. Ти знаєш як я кохаю тебе, і я впевнений що ми знайдемо компроміс.
— Так мій любий. — воно обійняла його, і забула усе про що вони говорили, та він не забув, для нього це було надто серйозно.
Час усе зітре, але не для нього, з кожним днем його думки все більше линуть не в ті степи.
«Чому вона так прив’язалась до них?» запитував себе Назар, «Можливо із мною щось не так? Але ж я краще знаю усіх цих людей, мені видніше з ким моїй дочці буде краще зростати. В крайньому випадку, я можу подарувати батькам якусь путівку на відпочинок, і виграти трохи спокою. Але скільки часу я отримаю? Тиждень? Два? Місяць? А що далі? Що таке «місяць» в порівнянні з усією тривалістю життя? Мить! Варто вигадати щось інше. Якщо Вероніка змусила купити будинок поблизу моїх батьків, то я повинен придумати щось таке, щоб змусило моїх батьків переїхати подалі. Але тут і виникає питання «Як?», вони живуть в цьому будинку з незапам’ятних часів. Мати обожнює цей будинок, і покидати його без вагомої причини вона не стане. В такому випадку, я повинен створити цю причину, внаслідок якої вона покине цей будинок. Що може змусити людину покинути свій дім? Пожежа? А що, це хороша ідея, але це не так просто як здається на перший погляд. Я звісно можу влаштувати пожежу в будинку, але тут мільйони нюансів. Потрібно замести сліди, зробити усе непомітно, забезпечити собі алібі, вчинити все таким чином, щоб будинок не підлягав ремонту, і ще не все, адже коли вона забажають переїхати, то вони повинні переїхати кудись подалі від мене, а змусити їх це зробити буде навіть важче аніж спалити їх будинок до тла…
— Ти ще спиш? — запитала його Вероніка ввійшовши в спальню та перервавши безшумний потік його думок.
— Ні. А чому ти так пізно? Чим можна
