Чоловік сестри мною одержимий - Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська
Злість, може, і краще ... але від цього було все одно боляче.
Взагалі, все було на стільки суперечливо, що я спочатку загубилася серед своїх емоцій. Було нестерпно боляче, тому хотілося громити й рушити. Зробити так, щоб навколо все виявилося в руїнах. Життя Габріеля теж. Нехай я вважала, що не могла доставити йому ніякого морального болю, тому що для цього потрібно було хоч щось значити. Але я могла принести в його життя трохи фізичного болю. Штрикнути виделкою, вліпити ляпас ... Ну, хоч що-небудь зробити, адже я ж не дерево. Я ж могла керувати собою. Рухами, вчинками ...
Але, з іншого боку, мені хотілося, щоб ці емоції вщухли. Щоб стихія заспокоїлася. І для цього потрібно було щось змінювати. І що мені варто було вибрати: тимчасове полегшення або перспективу на те, що коли-небудь стане легше. Краще.
Заради себе і заради дитини я вибрала друге. Зціпила зуби, стиснула волю в кулак і потягнулася до кишені халата, щоб дістати звідти телефон.
- Алло, - гудки були настільки нечіткими, що я не могла зрозуміти взяли трубку чи ні. Зв'язок дуже поганий, - алло? Ти мене чуєш?
- Алло, - почулося у відповідь, але я не була впевнена в тому, що це не було витвором моєї уяви.
Злегка здивований чоловічий голос видавав його з нутрощами. Переживаючи, що Габріель міг прийти в будь-яку хвилину, я відійшла вглиб кімнати, а потім і зовсім виявилася біля вікна. Такою підозрілою і недовірливою я ще не була ніколи. Нехай я закрила двері, все одно мені здавалося, що мене могли почути.
- Впізнав мене? - Практично була впевнена в тому, що чоловік був у курсі.
Я як вміла вдавала, що по голосу у мене нічого не відбувалося. Але кого я хотіла обвести навколо пальця. Просто так майже ворогу не дзвонили. Тим більше такому як Гаспар. У цього персонажа було невідворотне бажання зрівняти мене з землею. При чому навічно.
- Впізнав, - я вловила в його голосі сторожку агресію. Гаспар не відразу відповів. Склалося таке враження, що він не знав, що йому робити. Брати трубку або скинути виклик. Ось тільки, він же не знав, хто йому дзвонив за цим номером ...
- Мені потрібно з тобою поговорити, - почала я, як мені здалося дуже невдало.
- Я так і зрозумів, інакше б ти не подзвонила, - роздратовано сказав чоловік. Заловив мене, гад, - щось важливе, або погоду захотіла обговорити?
- Боюся, у нас не ті відносини, щоб обговорювати ... погоду.
- Тоді ... що ж мало статися, щоб сама Андріана зважилася мені зателефонувати після всього того, що ти мені влаштувала?
Якщо в мені до останнього жив хоча б один відсоток того, що чоловік не був злопам'ятний, то зараз він просто випарувався. Що і треба було довести: Гаспар сам по собі був злою людиною з відмінною пам'яттю.
Я зам'ялася від його прямолінійного питання і не знала, що відповісти. Відчувши цю паузу, чоловік продовжив:
- Не боїшся, що я тебе по стінці розмажу? - Сказав чоловік. Дійсно, наше спілкування було досить комічним, з огляду на те, що я зробила йому в останній раз при нашій зустрічі.
- Тобі дуже невигідно зараз так поступати, - мені потрібно було проявити наполегливість і впевненість, - інакше ризикуєш ніколи не дізнатися про те, що я хочу тобі запропонувати ...
- В обмін на щось, що хочеш попросити, - чоловік зараз розумів, що я повинна була знаходитися в розпачі, тому не позбавляв себе задоволення мене їдко вколоти.
- Так, - сказала і кивнула одночасно. Недоречно мені зараз було ставати в позу, - мені потрібна твоя допомога ...
- І з чого ти вирішила, що я можу тобі допомогти? - Я мало не звивала від досади. В жодному випадку цей козел не йшов на контакт, - або ... що захочу тобі допомогти?
- Справа стосується Габріеля, - я почала з одного з козирів, і судячи з того, як підколи припинилися, прийняла правильне рішення, - ти ж його не надто щадиш?
- Припустимо, - прозвучало не відразу і насторожено.
- Так ось я теж, - прийшов час включати режим дурепи, - він вирішив тримати мене вдома під замком. Щоб я нікуди не вийшла. Переживає і трясеться за гроші моєї сім'ї. Побоюється, що якщо я вийду заміж за кого-небудь, то майже половина стану попливе з його рук.
- І? Я тут до чого?
- Я прекрасно знаю, Гаспар, що тобі відомо про мою спадщину. Так от мені теж відомо, - сказала роздратовано. Весь цей цирк став моторошно дратувати. Плюс втрутилися гормони, - я знаю, що обіцяв тобі мій дядько, якщо ти на мені одружишся, величезні кошти в обмін на мою долю ...
Замість відповіді напружена тиша.
- Так ось ... я пропоную тобі все, чим володію, тільки допоможи мені втекти. Мої гроші стануть твоїми, і при цьому твоя совість залишиться чистою і не заплямована кров'ю. Я знаю, і ти знаєш же адже, що після шлюбу дядечко все одно нічого тобі не віддасть. Буде тебе контролювати. Кожен крок ...
Залишки ночі пройшли в дикій напрузі. Гаспар сказав, що подумає над моїми словами й, що, якщо надумає мені допомагати, то він передзвонить найближчим часом. А у мене, трясця твоїй матері, часу не було. Абсолютно.
Я злилася. Злилася на себе, що не змогла досить його зацікавити для того, щоб мені дали відповідь відразу. Злилася на чоловіка, який хотів з мене познущатися. Це сто відсотків було через ту витівку на зустрічі. Він все ніяк не міг мені пробачити такого приниження. А що, якщо він через те взагалі відмовиться мати зі мною будь-яку справу?
Закусивши губу, я вмовляла себе не розплакатися прямо тут і зараз.
Телефон сестри показував тридцять відсотків заряду, а йти в їх з Габріелем спальню для того, щоб шукати зарядний пристрій, я не хотіла. І спалитися ось так теж було б нерозумно. Цей телефон зараз був єдиним моїм шансом на порятунок з його полону. Мені було достатньо й однієї зустрічі з Габріелем. Я до цього часу не могла себе пробачити за ту слабкість, яку дозволила собі в той момент. Ідіотка! Але зате у мене після цього очі ніби розкрилися. Я перестала бачити все в тумані. Нарешті в голові почав з'являтися хоч якийсь план. Мені потрібно було звідси вибиратися і чим швидше, тим краще.
