Чоловік сестри мною одержимий - Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська

Мене врятувало те, що його телефон задзвонив. Дуже вчасно. Ось прям нереально ідеально, тому що від його погляду на моїх губах, у мене всередині все стислося, а внизу живота стало нереально гаряче. Я знала це відчуття. Я завжди так на нього реагувала, варто було йому опинитися до мене настільки близько. Скільки пройшло часу, скільки всього між нами сталося, а я як і раніше любила і хотіла цього чоловіка.

Він відірвав від мене погляд.

- Якого чорта?! - Прогарчав в трубку і вилетів з моєї кімнати так само швидко і несподівано, як в ній і з'явився. А я так і залишилася сидіти на ліжку ляскаючи віями.

Цього дня ​​він більше не прийшов. А я чекала. Здригалася від будь-якого шуму. Боялася, що він знову прийде і почне мене катувати кому і навіщо я хотіла подзвонити. Звичайно, я б випалила, що сестрі. Хотіла попросити її швидше повернутися і врятувати мене від такого тирана як її благовірний. Я б це сказала тільки для того, щоб побачити, як би змінився вираз його обличчя. А потім би в його очах спалахнули вогники ненависті. І я б побачила там бажання вбивати. Але він не прийшов. І я не знала - раділа я цьому чи злилася, що він не прийшов. Мій стрибучий настрій починав мене нереально дратувати.

Але сидіти склавши руки я не збиралася. Я хотіла довести свій задум до кінця.
Якщо у мене не вийшло зв'язатися з Гаспаром по тій штуковини, значить мені потрібно було знайти нормальний телефон.

Відкривши свою шафу і вивчивши весь вміст в ній, я зупинила погляд на чорному шовковому халатику. Так, я збиралася йти в його кімнату. Але не для того заради чого він мене туди запрошував. Я знала, що у сестри було два телефони. І навряд чи б вона забрала їх обидва з собою в поїздку. Мені потрібно було прокрастися в їхню кімнату і постаратися знайти телефон. А одягнутися я вирішила так, що якби мене зловив Габріель, то я б змогла впавши на дурнюню сказати, що вирішила вибачитися за те, що зіпсувала рацію-радіо. А потім пославшись на токсикоз втекти з його кімнати. План був просто геніальним. Ну я думала, що був.

Вийшовши зі своєї кімнати й навшпиньки прокравшись до спальні Габріеля, я навіть злегка постукала у двері для пристойності. Але не почувши нічого у відповідь, я все-таки зважилася заглянути всередину. В кімнаті було порожньо. І я посміхнувшись прослизнула в кімнату. Чути було лише віддалено звук води. Значить чоловік був в душі й в мене був час. Я адже почую, як він вимкне воду?

Обвівши очима величезне ліжко мені раптом стало сумно. Як тільки уявила як вони тут ... удвох ... а він її ...

Зціпивши зуби й кулаки мені хотілося вбивати. Захотілося впитися нігтями в його пику і пошматувати її так, щоб він надовго мене запам'ятав. Але замість того, я взяла себе в руки й почала досліджувати кімнату. Кинувшись до комода біля ліжка, я почала відкривати всі ящики. Відкривши третій ящик, я завмерла на місці. Тут було нижня білизна сестри. І, якщо чесно, мене це увігнало в ступор. Вона була настільки відвертою, що мене злегка кинуло в жар.

Я вже було хотіла закривати комод, як очі зачепилися за щось чорне в кутку, і я відсунувши шкіряні ремінці в сторону, ледь не заверещала від радості. Там лежав телефон. Нормальний. Такий до якого я звикла. Взявши його в руки, я закрила очі й почала молитися, щоб він був не розряджений. Натиснувши на кнопку блокування, я все-таки зойкнула від радості, коли екран засвітився.
Так! Так! Так!

І його не буде шукати до Габріель, оскільки взагалі не буде в курсі, що я його взяла. За цим всім я забула і про душ. І про те, що чоловік був за стінкою. І про те, що звуку води вже не було чутно ...

Опустивши телефон в кишеню халата, я з посмішкою на всі тридцять два прямувала на вихід з кімнати як тут ... Двері ванної кімнати розчинилися і звідти вийшов Габріель.

Стиснувши губи, я стрималася, щоб не видати лайку. Мої очі розширилися настільки, що моргнути для них стало нездійсненним завданням. Чоловік був практично голим ... Точніше, на його стегнах красувався невеликий рушник. Але мою фантазію вже було не зупинити. Я голосно проковтнула і не змогла відвести погляду від проклятого рушника. Ну ось якого біса?!

- Вирішила все-таки зазирнути? - Від його хрипкого голосу у мене перехопило подих.

Кошмар! І що мені тепер робити?! Бігти? Ось тільки чоловік вже рушив до мене, а мої ноги навіть не думали повзти в бік дверей.

Габріель наближався з хижим вищиром на губах, а я не знала, що мені робити. Кричати й вириватися? Тоді буде цілком логічне запитання - якого біса я взагалі сюди приперлася?

Чоловік підійшов практично впритул, а я лише відвела погляд від його оголеного торса. Це було занадто. Це перевищувало всі можливі межі.

- Я зайшла, щоб вибачитися ... - Сказала перше, що спало мені на думку. Але через те, що голос тремтів від хвилювання, я сама не розчула того, що сказала.

- Що? - Його подих обпік шию, і я здригнулася. Його запах вбився в ніздрі. Близькість цього чоловіка завжди змушувала мене входити в ступор. В голові відбувалася повна каша.

Глибоко вдихнувши й повернувши обличчя до Габріеля, я подивилася в його очі. Змусивши себе згадати все те, що він мені зробив, я скинула з себе цей незрозумілий дурман. Досить вестися на всі його хитрощі. Адже він, як і завжди грав зі мною. Бавився. Заганяв в кут і дивився на те, як я буду себе вести.

- Я хотіла вибачитися. - Сказала більш розбірливо і голосно.

- За що саме? - Посміхнувшись куточками рота, чоловік простягнув до мене свою руку і почав намотувати на пальці локон мого волосся.

Пройшовшись язиком по пересохлих губах, я відсахнулася назад, чим змусила чоловіка відпустити моє волосся.

- За те, що зіпсувала ту штуковину. Я не хотіла.

- Не хотіла її розбити, щоб комусь зателефонувати? - Примруживши очі він сказав це знущальним тоном.

- Я не стану повторювати все знову. Ти все одно мені не повіриш. - Сказавши це, я спробувала зробити крок в сторону, але пальці чоловіка стиснулися на моїй талії й притягли мене ближче до себе. Серце зробивши сальто назад впало в п'яти. Він втиснув мене в себе, змусивши відчути жар його тіла.