Чоловік сестри мною одержимий - Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська

Я була впевнена відсотків на вісімдесят, що Гаспар все-таки погодиться мені допомогти. Тому що ця людина була жадібною до грошей. А тепер йому навіть не доведеться грати роль люблячого чоловіка. Переживати що я могла б про щось дізнатися. Тепер все може бути набагато простіше. Просто угода. Він допомагає мені, я йому, що може бути простіше?

Мої очі почали закриватися тільки ближче до ранку. За всіма цими переживаннями я взагалі не могла заснути. Якщо чесно, то я розраховувала, що Гаспар подзвонить мені мало не відразу, почекає годину і тут же віддзвонить. Але ні, чоловік не поспішав з дзвінком.

Відкривши вранці очі, перше, що я перевірила, так це телефон, який я звичайно ж поставила на беззвучний режим. Не вистачало мені ще попастися як з тією чортовою рацією. Ні, цього разу я була розумнішою. ​​ Але мене чекало розчарування, на годиннику вже було за полудень, а пропущеного дзвінка від чоловіка не було.

Засунувши телефон у свої речі, я вирушила в душ, а після навіть сходила на сніданок. Дивлячись на те, як я спускалася на носочках по сходах, мимра-шістка голосно випалила, що господар поїхав ще вранці й не з'являвся після цього. І я, видихнувши, пішла вже нормальним кроком до їдальні.

Поснідавши, я піднялася у свою кімнату і знову діставши телефон з-під речей ледве не заверещала від радості, коли побачила пропущений від Гаспара. Поки я раділа і думала, коли йому краще передзвонити, то на екрані висвітився його номер знову.

- Алло, - промовила я, прийнявши моментально виклик.

- Бачу ти не дуже-то і чекала мого дзвінка, - голос Гаспара був незадоволений.

- Я просто не встигла прийняти виклик, - не стрималася від того, щоб закотити очі до стелі.

- Я подумав над тим чи варто тобі допомагати...

І ось тут я перестала навіть дихати, тому що він вимовив це таким тоном, наче намагався відшити чергового надокучливого мужика, який намагався йому продати якусь чортівню.

- І що ти вирішив? - Вимовила практично пошепки.

- Я тобі допоможу, але у мене буде умова.

***

Габріель

***

Сука, і як себе вмовити не пройти в її кімнату в цю ж секунду і не притягти назад? Як змусити дівчину дивитися на мене не як на останню скотину, а так ... як вона дивилася раніше? До того як я все споганив до біса.

Адже мені здалося, на секунду, що в її погляді крім страху і ненависті проблиснуло щось інше. Коли вона відповіла на поцілунок, коли дозволила її цілувати.

Писець! Силою змусив відійти себе від дверей і попрямувати до бару.

Не можна до неї йти. Не можна вриватися в її кімнату і продовжувати все це. Вона і так ненавидить мене. Зневажає, а наше спілкування не стає краще. Взагалі ніяких поліпшень.

Я думав, що щось змінилося, коли Саманта поїде якомога далі. Думав, що зможу поводитися по-іншому. Але коли бачу в її погляді тільки лють, не можу стриматися. Хочеться її струсити. Хочеться змусити її дивитися по-іншому. Але як? Як, блять, це зробити?! "Перестати поводитися як мудак?"

Посміхнувшись, я починаю пити віскі з горла. Але це все марно. Я перестав п'яніти від алкоголю. Перестав відпускати думки про неї й просто розслаблятися. З кожним чортовим ковтком пекельного пійла все стає тільки гірше. Вона неначе перед очима з'являється. Я ніби знову бачу такою, як тоді ... Веселою, закоханою ... безтурботною. Сука, але ж все проґавив. Вона мені вірила, довіряла, а я ...

Я не відразу обертаюся на телефон, який розривається від дзвінка. Якщо там п'яна дружина, то мені чхати. Нехай хоч лопне. Але щось мені підказує, що так завзято до мене намагається додзвонитися хтось інший. Зробивши ще один ковток обертаюся. Гучний сміх сам виривається з грудей. Ну звичайно, хто б це ще міг бути?

- Так, - ричу в трубку, хоча хочеться відразу до біса послати. Я явно не в тому настрої, щоб розмовляти з хресним.

- Коли ти збирався поставити мене до відома? - Хочеться поцікавитися, що саме його так розлютило? Про що саме він дізнався? Те, що я відправив Саманту до чорта? Те, що в моєму будинку живе дівчина, яку він на дух не переносить? Або те, що ця дівчина носить мою дитину?

- А повинен був? - Прямую до столу, на якому стоїть пляшка і перекинувши її роблю великий ковток.

- Сказати про те, що ця хвойда живе у твоєму домі вже стільки часу?! А ти як думаєш? - Самюель говорить спокійно, але я все одно розумію, наскільки він злий.

- Думаю, що це не настільки важлива новина, щоб я звітував перед тобою як хлопчисько.

- Через неї ледве все не полетіло до біса. І ти все одно не заспокоївся і притягнув її у свій будинок?! Там, де ти живеш з дружиною?!

- Я бачу у тебе і так достатньо інформації, судячи з усього, мені варто змінити охорону.

Йому хтось доповідає. Але якщо він дізнався про це тільки зараз, то пацюк хтось із двох нових хлопців, які з'явилися в будинку тиждень тому. Значить вранці потрібно до біса викинути пацюка з території й при цьому не забути йому пояснити, що буває за злив інформації.

- Тобі варто включити мізки. Ти на ній збожеволів, - хресний озвучує те, що я і так вже давно знаю. Я не те, що збожеволів, я вже швидше одержимий.

- Вона живе тут, тому що її паскудний дядько ледве копита не відкинув, шкода, що не відкинув. Саманта забрала сестру до нас, щоб та не накоїла дурниць. Я не зміг відмовити коханій дружині, - роблю ще ковток пійла, - балую її, нічого не можу з собою вдіяти.

- Ти там зовсім мізками поїхав? - Вже спокійніше цікавиться Самюель.

- Це все? Або тебе цікавить щось ще крім моєї довідки від психіатра? - Звичайно, він знає про те, що Саманти тут немає, а дівчисько залишилося в будинку. Йому вже доповіли.

- Вона не поїхала з сестрою.

- У неї немає закордонного паспорта, а займатися ще й цим лайном у мене немає часу.

Самюель мовчить, а я не нариваюся на подальшу розмову. Запрошувати його в гості в мої плани не входить. Як його справи мене мало цікавить.