Чоловік сестри мною одержимий - Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська

- Значить вона сидить там просто тому, що твоя дружина так захотіла?

- Так, люблю бачити усмішку на її обличчі, нічого не можу з собою вдіяти.

- Коли вона повертається?

- Через два тижні.

І це мінімум, тому що я планую пролонгувати її путівку до тих пір, поки вона нарешті не знайде собі там якогось мужика і вже нарешті відвалить від мене.

***

Адріана

***

Гаспар не говорить мені про свою умову. Просто ставить мене перед фактом, що мені потрібно буде для нього дещо взяти з цього будинку. І що якщо я облажаюся, то наша угода не відбудеться. І мені нічого не залишається як просто погодитися.

Гаспар не відповідає мені навіть на питання, коли чекати його дзвінка. "Я подзвоню, коли сам вирішу, що це потрібно"

І, якщо чесно, то мене до жаху дратує такий розклад подій. У мене телефон може розрядитися в будь-який момент. За зарядкою йти я не стану навіть під дулом пістолета. І все що я придумую, так це просто його відключити. Буду включати щовечора і перевіряти повідомлення про пропущені дзвінки. Так у мене хоча б якийсь шанс буде з ним зв'язатися. Це краще, ніж телефон відключиться, і я вже навіть при дуже великому бажанні не зможу нічого зробити.

Проходить два дні. Гаспар не дзвонить, а я починаю нервувати. Невже за два дні не можна було зв'язатися з дядьком, сказати, що він перестав ображатися і змусити його прикотити нарешті сюди та забрати мене?! Що за нерозторопний мужик?!

Я ні разу не бачила Габріеля за ці два дні. Звичайно, я не намагалася з ним побачитися. Я навіть на сніданок, обід і вечерю вислизала непомітно з кімнати й кожен раз із завмиранням серця заглядала в їдальню. Але жодного разу не зустрічала там чоловіка. Навіть вчора ввечері він не виходив зі свого кабінету. Те, що він удома, я зрозуміла по припаркованому автомобілі. Але здається він сам вирішив, що нам краще не зустрічатися після того випадку в його спальні і я була дуже навіть за це рішення.

Вирішивши, що чоловік не спуститься на вечерю і сьогодні, я дуже сміливо спускалася сходами і йшла в їдальню. І яким було моє здивування, коли я побачила Габріеля. Який сидів за столом.

Я завмерла прям посеред їдальні, і найімовірніше виглядала як повна дурепа. Ну і звичайно ж чоловік моментально підняв погляд на мене і подивився так, що я просто не могла продовжувати стояти й тупо витріщатися на нього. Голосно проковтнувши я продовжила йти до столу. Ось тільки апетит зник моментально. В його присутності мені й шматок в горло не полізе.

- Думав ти вже не спустишся, - чоловік продовжує сканувати мене поглядом, а я відчуваю, як починають потіти мої долоні. А я не думала, що ти взагалі тут сидітимеш! Я повечеряти розраховувала, а не ось це все!

- Я не особливо хочу їсти, - і тут же як ніби спеціально мій шлунок починає голосно бурчати. Зрадник!

- Це дуже помітно, - я сприймаю його фразу як насмішку і тут же випалюю:

- Хвилину тому я взагалі не хотіла їсти!

- Ну може хотів хтось інший?

Повертаюсь в його сторону, і вже очікую побачити глузливий погляд і навіть готова огризнутися. Ось тільки Габріель злегка посміхається, а в його погляді немає нічого, на що б я могла відреагувати криком або скандалом. Він лише ковзає поглядом по моєму животі, а після підсуває до мене тарілку з млинцями. Звідки він дізнався, що я хотіла саме млинці? У мене починають текти слинки тільки від одного виду на них. А коли мої очі пробігши по столу знаходять згущене молоко і червону ікру, то живіт починає бурчати ще сильніше. Так, мої уподобання в їжі дуже дивні. Але я не можу з собою нічого вдіяти.

Тягнуся за згущеним молоком, а після розумію, що до ікри я сама не дістануся.

- Ти не міг би мені подати ... червону ікру?

Чоловік зависає на пару секунд. Його погляд спочатку падає на млинці, потім на згущене молоко, яке я жадібно обіймаю пальцями, а після він дивиться на моє обличчя і запитально підіймає брови.

- Ікру? - Перепитує з повною упевненістю, що йому почулося.

- Так, якщо тобі не складно.

Я навіть не звертаю увагу на те яким поглядом він дивиться на те, як я спочатку розмазую по млинчику ікру, після звертаю його в трубочку і добре мокнувши в згущене молоко відправляю в рот. До мене навіть не відразу доходить, з якою насолодою я все це уплітаю за щоки, і, здається, навіть видаю при цьому якісь звуки.

Ловлю себе на думці, що щось не так. Я вже як мінімум хвилин десять знаходжуся в їдальні, а мене ніхто не принизив. Мені ніхто не загрожує і тим більше з мене ніхто не насміхається.

У нього поганий настрій? Або, навпаки, хороший? Що взагалі відбувається? Він вирішив змінити тактику?

- Я похлинуся, якщо ти продовжиш і далі на мене так дивитися. - Все-таки не витримую цієї тиші, і перша подаю голос.

- А тобі погано не стане від усього цього? - Він знову посміхається. Та що з ним таке?! Він в ступор мене вганяє цією незрозумілою поведінкою.

- Вчора не стало, сумніваюся, що сьогодні щось зміниться. - Бурчу у відповідь і знову відкушую млинець.

- Ну якщо завтра ти себе будеш добре відчувати, то ти, здається, говорила щось про те, що хочеш виходити з дому?

Ось тут прийшов час дивуватися по-справжньому.

- Я гуляю у дворі. Дякую.

- Я не про це. Напевно, тобі потрібен новий одяг? Або щось ще?

Ось тут я вдавилася млинцем. Тому що хотіла швидко йому щось сказати, але замість цього голосно закашлялась.

- Коротше, якщо захочеш, то завтра можеш з'їздити в магазин.

- Ти серйозно зараз?

- Звичайно не одна, з охороною. Так що, якщо захочеш, скажи охороні, і вони тебе відвезуть.

І поки я сиджу з відкритим від подиву ротом, Габріель подається злегка вперед і простягнувши до моїх губ великий палець, проводить по моїй губі ... А після облизує палець.

- Ніколи не любив згущене молоко, але з твоїх губ воно смачне.

І після цих слів він просто встає і йде. А я в повному шоку продовжую сидіти й нічого не розуміючи витріщатися на стілець, на якому щойно сидів чоловік. Що це, мати вашу, таке було?!