Чоловік сестри мною одержимий - Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська

Пальці стискаються на поламаній рації. Серце б'ється об ребра з такою силою, що здається його стукіт чую не тільки я, але і чоловік.

- Тобі не сидиться на місці спокійно, так? - Він робить крок в мою сторону. А я навіть не можу піднятися з підлоги. Сиджу і дивлюся на нього як повна ідіотка. Варто мені піднятися, як все, що я стискаю руками, розсипається на дрібні частини.

- Я тебе не запрошувала у свою кімнату! - Вибираю стратегію найпростішу і дієву. Хочу роздратувати його, щоб він, стискаючи до скрипу зуби, вилетів звідси як пробка з пляшки.

- Ти й справді думаєш, що я стану запитувати дозволу у своєму будинку? - Від тону його голосу у мене всередині все покривається скоринкою льоду.

- Я хочу побути одна! - Паніка накриває з головою все більше з кожною секундою.

Чоловік уважно сканує мене поглядом, а після посміхається так, що я голосно ковтаю.

- Віддай мені те, що ти вкрала і можливо я тебе не покараю за твій вчинок.
- Габріель говорить це оманливо спокійним тоном, а я відчуваю, як пальці рук починають німіти. Він все знає! Побачив, як я провертала все це? Або ж здогадався по тому страшному звуку, який я впевнена тільки глухий не почув?

- Ти про що це? - Натягую на обличчя самий ідіотський вираз обличчя, який тільки знаю і пару разів моргаю віями.

- Значить по-доброму не хочеш? - Він різко робить крок вперед, а після його руки стискаються на моїй талії, і я за секунду злітаю в повітрі.

Мій писк приголомшує нас обох. А я ще й плюс до всього зажмурюю очі, тому що саме в цю секунду всі деталі рації починаються падати на підлогу прямо з моїх рук. Тепер мені точно кінець!

- Як цікаво, - моя п'ята точка стикається з матрацом ліжка і я, не втрачаючи часу, намагаюся відповзти від чоловіка якнайдалі, - і що ж ти збиралася з цим робити?

Габріель підходить ближче до того, що залишилося від штуковини й наступає на залишки ногою. З такою силою, що я чую гучний тріск. Якщо до цього у мене був хоч якийсь шанс на те, що все це ще можна було зібрати й змусити працювати, то тепер я розумію, що це просто неможливо.

- Я думала, що це радіо, - випалюю перше, що спадає на думку. Він і так далеко не найкращої думки на рахунок моїх розумових здібностей, так що це цілком може спрацювати.

- Радіо? - Чоловік, розвернувшись до мене, дарує мені такий погляд, що я підтискаю коліна до грудей.

- Мені нудно! Я відчуваю себе наче в ув'язненні. І так, я хотіла вкрасти радіо, щоб хоч трохи все це ...

- Ти мене зовсім за дебіла приймаєш? - Підвищує голос, а я мовчки дивлюся йому в очі. Він же не хоче почути відповідь на своє питання?

- Я не розумію ... я всього лише хотіла ...

- Вкрасти телефон, але, судячи з усього, розуму тобі вистачило тільки на те, щоб поцупити це. - Піддягає ногою залишки рації й дрібні осколки тепер розкидані по всій кімнаті.

Підтискаю губи й мовчу. А що мені йому сказати? Що я не хотіла? Що я готова до кінця своїх днів просидіти в цій бісовій кімнаті?

- Кому збиралася дзвонити?! - Кидається до мене і схопивши пальцями підборіддя змушує дивитися йому в очі. В яких збираються хмари.

У мене всередині все стискається від того, що він до мене торкається. На шкірі з'являються мурашки, а шкіра починає палати, коли я бачу, як його погляд ковзає до моїх губ.