Українська література » » Сьогодні тане сніг - Христина Лі Герман

Сьогодні тане сніг - Христина Лі Герман

---
Читаємо онлайн Сьогодні тане сніг - Христина Лі Герман
Розділ 6

     Максим

 

     Отже, братові потрібна квартира, а заразом можливість не перейматися проблемами сестри. Впевнений, вона цього і не проситиме. Піти б прямо зараз і не продовжувати фарс, яким себе ж рятую. 

    Причини бути тут — не Софія.

    Я надто добре усвідомлюю, що припхався лише з прагненням отримати доказ, що не зруйнував нічого і не заподіяв серйозної шкоди. 

    Та розмірів біди не врахував. І без мене наслідили давно.

    Дивує, що почуваю відповідальність за неї. Злістю повниться подих, коли подвір'я оглядаю. "Братик" повернеться і не залишить її у спокої. Софія надто слабка. Вона крихітна, тендітна, спокійна і на жаль зламана сліпотою. Намагатися вселити в неї більше віри — марна справа, та й нащо? Я чужа людина, і точно не взмозі змінити чиєсь життя, коли свого не маю. Хотів би думати, що легше залишити все, як є і не лізти у її справи, — не вийде. Вже вліз, коли силоміць впхав братика в машину. 

     Інакше б не вчинив.

    Та в чомусь він правий. Від таких гнид, як він, їй не захиститися самотужки.

    Але до чого тут я? Чому стою під під'їздом і чекаю на дівча, якому допоміг у всьому, і сумління точно чисте? 

    За морозним видихом пара з рота виривається, а в ній, коли зникає хмарою перед обличчям, все ж бачу причину. Софія обережно виходить на ганок і мнеться, шукаючи мене. Очі... Майже чорні очі, які темрява пожерла, все ж шукають. Обідок той блакитний, як серпанок, ще яскравіший під дією білого. А навколо все біле. І вона у білому. Навіть волосся пшеничне золотом переливається на білому, через біле і сліпить білим вже мене.

    Думав не послухає, та маю визнати, вразила.

    Крок роблю, а Софія миттю знаходить напрямок. Сніг під ногами скрипить через мороз, — думається, щойно завмираю, а її погляд, який так лякав у перший вечір, раптом вдаряє. Не бачить, а все одно, що у вічі дивиться. Ще не глибоко, але достатньо, щоб торкнутися, як зряча.

     Біле хутро капюшону їй личить. З такою грою тіней відсутність хоч якогось макіяжу і простота роблять зі мною дивні речі. Я завмираю з голови до п'ят. Кам'янію, і лише подих густим туманом застилає погляд на неї.

    Таксі зупиняється жахливо невчасно. Магія зникає, а дівчина, яка щойно "дивилася", розчиняє погляд у темряві широких пустих зіниць.

     Підходжу і ляпаю першу ж дурницю: 

    — То що ж вас спокусило: тунець у ягідному соусі, чи стейк з лососини? 

    Ніжна дівоча посмішка вказує правильний напрямок дій. Нехай я побуду принцем хоч день. Флірт ще нікому не шкодив. Обережно підводжу до дверцят, а відчинивши чую тиху зніяковілу відповідь: 

    — Тунець. 

    — Хороший вибір, — всміхаюся і закриваю дверцята. 

    Вже хапаюся за ручку передніх, коли тягне назад, тому обходжу автрівку і сідаю поруч з Софією. 

    — Так зручніше, — чомусь виправдовуюся, коли ледь торкаюся корпусом її стану. 

    — І тепліше, — нарешті посміхається. 

    Я не повинен цього робити. Знаю, але роблю.

    Не повинен давати такої надії. Не хлопчисько вже давно, і все усвідомлюю. Бачу її тремтіння, збитий рваний подих, червоні щоки і те, як вона постійно підтискає пухкі губи. Я їй сподобався. Це неможливо не бачити, та проза життя проста: я дорослий мужчина, а вона зламана бідою і все ще дитина. Маленька дівчинка у тілі молодої жінки, для якої зупинився час.

    Тоді чому? Чому нічого не вдіяти? Вже не стерти злість і гнів від побаченого, не витравити і не знищити ниюче каменем в грудях почуття жалю. 

    Мені шкода її. Було шкода ще в перший вечір, коли збив пса. А тепер те "шкода" собою все заповнило і штовхає до вже нових дурних вчинків. На щастя, їх зухвалість розбивається об суворий погляд і гарчання собаки. 

    Цей біс ненавидить мене. 

    Я й до клітки підійти не встигаю, як чорт морду підійма і прямо у вічі гарчанням. Зуби скалить, очиськами світить і мружиться. Закладаюся: відкрий хто клітку з цим чортом, йому й поломані лапи не завадять. Вгризеться у горлянку лише за те, що стою поруч хазяйки. 

    — У вас дуже мила собачка, Софія, — криво посміхаюся, але на жарт реагує лише працівниця притулку. 

    Софія поглинена спілкуванням зі своїм цербером. На диво пекельне створіння вміє поводитися, як хатня тваринка. Тонкі пальці дівчини і пестощі миттєво творять чудеса: злидень трансформується у нормального пса. Білі, ніжні і рівні пальці перебирають шерсть так лагідно, що цербер язик висунув і кайфує. 

    Не дивно, — хмикаю. Так пестити, і кожен обімліє, не те, що чорт чорний та ікластий.

    Хмурюся. Щось так і тягне до тих пальців, які шерсть перебирають. Ними схопилася за комір, коли притримав на кухні. Встромилася в пальто нігтями, а диханням вдарила прямо в груди. Маленьке дівча. Якби дійсно обійняв, міг би сховати повністю, така вона тендітна. 

    Телефон відволікає від картини навпроти. Вириває з думок вібраціями і насилу змушує не сміятися разом з Софією. Вона щаслива з цербером. Він би її захистив сьогодні, якби я його не покалічив.

    — Слухаю, — кажучи, й не знаю, хто дзвонить, бо поглинений думками. 

    — Максим, нам все ж треба поговорити. 

    Хочу відійти, але зупиняюся в шоку, бо Софія негайно питає: 

    — Ви кудись йдете? Вам вже час? 

    — Хто це? — голос Наді вдаряє по нервах. 

    Ігнорую через легкий шок. Ніяк не збагнути, яким таким дивним чином не встигнувши кроку зробити, Софія мене почула. 

    — Я поговорю і повернуся, — кажучи бачу, як вона знітилася. — Я повернуся, Софіє. 

    — Максим! Я з тобою говорю! — Надія не вгамовується. 

    Стримано всміхнувшись працівниці виходжу у коридор. 

    — Слухаю, — кажу, та не говорити б з нею взагалі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
Скачати книгу Сьогодні тане сніг - Христина Лі Герман
Відгуки про книгу Сьогодні тане сніг - Христина Лі Герман (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: