Сьогодні тане сніг - Христина Лі Герман
— Софіє, ти неправильно трактуєш мої вчинки.
— Правильно це те, що відчуваю я. А я перелякалася за вас. Думала у вас серцевий напад, але ж... — дихання збилося, та плювати, я маю сказати. — Все ж ви знехтували цим і привезли у ресторан, наче ні в чому не бувало...
— Так і є, і це тебе не стосується!
Злість повнить звук кожен. Голос, який так збуджував і теплом грів весь день — на сталь перетворений миттєво.
— Я перейшла межі.
— Не в тому...
— В тому, і тепер ви знаєте моє до вас відношення. Можливо для дорослого мужчини, — повільно встаю, — воно сміховинне. Але для мене — ні. Бо за цей день, і за вечір, тоді — тиждень тому, я отримала більше уваги, ніж за два роки, що живу сама. Тож я змушена зупинити цю вечерю, поки не нанесла ще гіршої шкоди саме собі, — глухим шепотом закінчую.
— Я відвезу вас додому, — встає різко, а повітря шквалом в мене вдаряє.
Його повітря: гаряче і вогке. Як стіна теплого вологого вітру серед лісу, переді мною виростає відбиток тепла — мужчини, який тепер має обличчя.
Тепер він єдиний, кого я "побачила" за стільки років.
— Не треба, — холодно зупиняю. — Просто викличте таксі.
— Софіє, це небезпечно.
— Досить! — голос підвищую, а горло рве схлип. І сльози... Клята сльоза щокою сиротливо стікає. — Я жила до зустрічі з вами сама! І як бачите — мене ніхто не скривдив!
Ніхто крім тебе і твого тепла.
