Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі
Біс, і чому саме зараз, коли я ледь встигаю доїхати до аеропорту.
В ту саму мить у двері входить, як завжди без запрошення Майкл, скалячись мені на всі свої вибілені 32.
– О Дарино, радий бачити, ти кудись зібралася? А де цей твій, ... е-е-е як його наречений, — напружено озираючись промовляє чоловік і при згадці про Тимофія кривиться наче від зубного болю.
– В аеропорту, — ледь не плачучи, тягну. – Ось, хотіла поїхати провести його, а таксист, як на зло, чомусь скасовував виклик.
– Так давай я тебе підкину. Все одно мені в той бік. Коли виліт?
– На дев'ять, ми вже напевно не встигаємо.
– Чого ж ми стоїмо, негайно в машину. Встигнемо якщо зараз же виїдемо.
Цього разу я не стала чинити опір чоловікові, а без зволікань сідаю у його позашляховик і вже через хвилину ми на швидкості мчимо трасою у напрямку аеропорту.
Тільки Майкл гальмує на стоянці, я кулею влітаю до будівлі аеропорту. До відльоту залишаються лічені хвилини.
Тимофій стоїть у залі очікування і напружено стиснувши щелепи чекає мене як і обіцяв. Блідий і, як мені здалося, трохи розгублений він здавався таким милим, що в грудях знову защемило від неймовірної ніжності до коханого. Зловивши його розгублений погляд з розбігу кидаюся на шию, зариваючись носом йому в куртку. Чоловік палко обіймає у відповідь, з силою притискаючи до своєї грудної клітки.
– Ти трохи запізнилася і мені вже треба бігти, — відсторонившись, хрипко промовляє. – Та ти не уявляєш який я радий, що ти все-таки приїхала.
– Тимофію, там таке вийшло…, – намагаюся виправдатися відчуваючи, що ось-ось розплачуся.
– Непотрібно маленька, — шепоче коханий стираючи великим пальцем руки мокрі доріжки зі сліз, що вже обпікали шкіру моїх щік.
– Ти вирішив, те питання що хотів? - пробуючи заспокоїтися змінюю тему розмови.
– Не зовсім, — якось напружено видихає Темний. – Та не хвилюйся, я на вірному шляху, а зараз мені вже потрібно бігти я обіцяю, що по прильоту відразу тебе наберу.
– Звісно, — тихо промовляю видавлюючи з себе сумну усмішку.
Потім легкий ніжний поцілунок гарячих губ коханого, що залишає гіркий присмак туги за ним.
Ще хвилин п'ять, після того, як Тимофій зникає у полі мого зору, стою наче прикута не рухаючись з місця. Напружено спостерігаючи за людьми, які снують туди-сюди поки з трансу мене не виводить голос Майкла.
– Каву будеш? А то ти виглядаєш наче всю ніч не спала, — насмішкувато тягне чоловік, нависаючи наді мною.
– Угу, — підіймаю на Майкла почервонілі очі.
Додому до батька ми із ним їдемо мовчки, і вже на під'їзді до будинку першим не витримав Майкл.
– Дар, ти пробач мені, якщо чимось образив, я ж не знав, що в тебе є наречений.
– Та все гаразд, я теж не знала, — байдуже відповідаю, не відриваючись від спостерігання пейзажів за вікном автівки.
– Це як так? — сторопівши, здивовано перепитує чоловік.
– Та це не важливо, не зважай. Це довга історія, потім якось розповім, — відмахуюсь, розуміючи що ляпнула лишнього.
– У вас на весіллі? — не стримавшись голосно, реготнув чоловік.
– Так, напевно, — задумливо відповідаю.
Мені досі не вірилося, що ми з Тимофієм разом. Здавалося, що це сон, і я ось-ось прокинуся і досі скута холодним відчуттям самотності, та розумінням, що ніколи не зможу бути з ним.
