Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

На третьому поверсі я нарахував шістнадцять осіб охорони. Вони у паніці гасали туди сюди та кричали щось по раціях. На мене ніхто навіть не звертає увагу. Але коли я вже взявся за ручку потрібної мені палати, мене все ж таки помітили 

– Е-е-е, сер сюди не можна без особливого пропуску. У вас він є?

Я обернувся на рудого чоловіка у формі, що звертався до мене, зло блищачи очима стиснув кулаки до побілілих кісточок, подумки прораховуючи куди саме треба врізати, щоб надовго вирубати цього камікадзе.

– Джері! Чого ти причепився до лікаря, там пацієнт у дуже тяжкому стані, нехай проходить, не до бюрократії зараз.

Кричить хтось з його колег. 

Чоловік схвально кивнув і відсторонився, пропалюючи мене уважним поглядом, а я сміливо рвонув ручку дверей, більше нінащо не відволікаючись.

Двері палати легко відкрилися і я входжу у простору кімнату. На єдиному вікні у ній, як я й передбачав, були ґрати, а в центрі, на ліжку, густо обмотаний різноманітними трубками розпластався наш колишній друг, Пашка. 

Коли я наблизився чоловік розплющив очі і його зіниці звузилися від страху, але всупереч цьому, пересохлі губи розтягнулися в єхидній посмішці.

– О як мило, вірний пес Максика сам до мене прийшо... в кх-кх...

Останнє слово він вже хрипів, бо я простягся до його шиї й стиснув на ній свої пальці у сталевій хватці, так, що мудак міг дихати, але відчував сильний тиск на трахею.

– Тобі не давали слова, поки що говоритимеш коли я дозволю. Ти мене зрозумів, покручу? — виплюнув з ненавистю, сильніше стискаючи, товсту шию гімнюка.

Пашка хитнув головою, на знак згоди.

– Ось і добре, — трохи послабив хватку. – Приємно коли люди один одного розуміють с півслова, еге ж? Тому буду говорити швидко і стисло. Куди ти підсунув вибухівку?

– Я не знаю, а кх-кх, — я знову сильно стиснув.

– Неправильна відповідь, — холодно шиплю. – Подумай ще.

Чоловік підніс до моєї руки ослаблі пальці й почав дряпати мою шкіру, при цьому гарячково мотаючи головою. Я знову трохи відпустив тиск.

– Я правда не знаю, – почервонівши уривчасто видихає. – Я тільки зробив замовлення, а виконавець сам вирішує де і як це відбудеться, головне, щоб був ре-з-ультат-х-х.

Я не витримав і мимоволі знову натиснув на сонну артерію, схаменувшись, одразу відпустив. Ростокін закашлявся і по бліднішав.

– Все одно тобі вже не встигнути, — прохрипів він із задоволенням. 

– Навіщо тобі було це потрібно?

Пашка підіймає на мене червоні очі.

– Що саме? Посягнути на тіло недосяжного ідеалу Макса-Вепря? Куди ж нам із тобою було до нього, правда Темний? Макс завжди був попереду, лідер. Згадай. А ми як шавки, в його тіні, тільки й робили, що бігали, виконуючи його накази. А всі лаври завжди діставалися, лише йому й найкращі дівки, теж.

Я пересмикнув плечима, мені гидко було слухати його скиглення.

– І що це причина, щоб вбивати?

– Та ні, я вже й думати забув про дитячі образи, у мене був свій досить успішний бізнес, і відоме ім'я.

– Торгівлю наркотою, ти називаєш - успішним бізнесом?

– Так, і дуже прибутковим.

– Ближче до теми, — роздратовано гарчу.

– Не знаю.., що саме вплинуло на моє рішення поквитатися з Вепром.... злість, заздрість. Коли дізнався, що він одружився з Машкою, адже вона мені теж подобалася у школі. чомусь знову згадалися старі образи. Мене охопило бажання помститися, за своє нікчемне життя в його тіні, щоб, сука, відчув як це бути на других ролях.

Я скривився, ублюдок справді був хворим на голову.

– Ти знаєш, що зараз вона також може постраждати? 

– Та мені вже начхати. 

– Хто тобі сказав, що він одружився?

– Та дівка його колишня, вона мене і спонукала на помсту. Він її, до речі, через Машку здається й покинув. Хоча не погана, і в ліжку… ух. 

– Мене зараз виверне від тебе, ти огидний, — перебиваю Пашкові одкровення. – Це все лірика. Як знайти виконавця? Мені потрібна вся інформація. Хто він, де мешкає, особисті дані. Все! — зриваюся на крик. 

– У цьому я тобі не помічник, песику. У мене договір під загрозою смерті про нерозголошення. Тому, пробач, — і чоловік гидко заржав.

А я стиснув йому горло, перебиваючи його огидний сміх, що миттєво перейшов у хрипкий кашель.

– Можеш прикінчити прямо зараз, мені начхати хто це зробить першим, все одно в тюрмі мені не жити — вже не всміхаючись прохрипів смертник.

– Бісовий виродку!

Вилаявшись, з усього розмаху б'ю мудилові по щелепі. З носа Пашки бризнула червона юшка і чоловік охнувши відключається. 

Більше мені тут робити було нічого. До відльоту залишалося кілька годин. Мені потрібно було ще встигнути пройти реєстрацію. Повертався я тим самим шляхом, що і сюди. Благо на мене ніхто не звернув увагу, тому що весь персонал був зайнятий заспокоєнням паніки, що виникла через сигнал пожежної безпеки.

Коли я вже був на під'їзді до аеропорту, мені несподівано зателефонував один із моїх людей.

– Шефе, п'ять хвилин тому у квартирі Максима Вікторовича стався вибух.