Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

Дарина 

Завтра останній день мого перебування на Санта-Моніці. Вже в понеділок у мене виліт, і я повертаюся до столиці, до свого Темного лицаря.

Думки про Тимофія радісними метеликами пурхають у животі. Сказати, що я скучила за цим нестерпним чоловіком, це не сказати нічого. Хоч коханий мене і балував дзвінками, та мені неймовірно вистачало його присутності. Присутності, тепла його тіла, сталевої хватки його жорстких пальців, що не раз залишали синці на моїй шкірі після наших бурхливих зустрічей. Не вистачало звуку його заворожливого голосу поряд, а не в слухавці. Хотілося знову відчути на своїх вустах терпкий смак його поцілунку, жар його дихання на своєму обличчі. 

Мені здавалося, що без нього я лише частинка, а з ним одне ціле, чогось значного і великого. І думка, що ми скоро побачимося заколисувала, уяву, що не в міру розігралася, адже хоч ми й були офіційно разом, змучена, довгим очікуванням свідомість раз у раз нашіптувало, що в нього може з'явитися інша. Ці нестерпні ревнощі зводили з розуму, а найбільше бісило те, що я вперше відчуваю їх на собі.

Увечері, коли я вже зібрала останню валізу, нарешті зателефонував Тимофій:

– Привіт зайченя, вже зібрана? Я зустріну тебе завтра в аеропорту одразу по прильоту.

– Але я вже домовилася з мамою, — ніяково видихаю.

– Добре, тоді маму теж заберемо, — одразу відповідає чоловік.

– Куди? — розгублено перепитую 

– Як куди, спочатку до дому, а потім ми усі разом на свято.

– Яке ще свято?!

– Ах так, я з усіма цими заморочками зовсім забув тебе попередити.

– Про що саме? - зрадливо здригається мій голос, а свідомість починає підкидати страшні картини того, що забув мені сказати Тимофій.

– Ми запрошені на свято з нагоди народження сина, Максима та Маші.

– І ти мені говориш про це тільки зараз? — обурено вигукую. 

– Так.

– Ти знаєш, хто ти після цього? 

– Твій коханий чоловік? — задоволено низько тягне. 

– Угу, ось побачимося завтра я тобі особисто скажу на вушко, хто ти є насправді.

– Чекаю з нетерпінням ... кохана, — чую ще більш задоволений голос коханого. 

І сама мимоволі розпливаюся в усмішці. Ну як на нього можна злитися.

В аеропорту мене проводжали всією моєю новоявленою сім'єю. Тато, Шер і, звичайно ж Майкл. Останній так затискав у пориві почуттів, що трохи духу з мене не вибив паралельно пристрасно нашіптуючи на вушко, що якщо раптом у мене не вигорить із заміжжям він готовий мене почекати й прийняти з розкритими обіймами. Я, ледве вирвавшись із полону його задушливих обіймів, обіцяла добре подумати над його заманливою пропозицією.

Батько мужньо тримався, тільки його очі сльозилися, а ось Шер не соромлячись голосно розплакалася на весь зал очікування. Принагідно привертаючи зайву увагу інших пасажирів, що остаточно виводить, мою останнім часом не зовсім стабільну психіку, і я поспішила відкланятися. На душі й так було важко, через розлуку з батьком, а тут ще вона зі своїми концертами. За час мого тут перебування, я вже розкусила, яка вона буває актриса. І якби її номінували на кінопремію, то Шер неодмінно отримала б Оскар. Добре, що скора зустріч з коханим заглушало неприємні відчуття від новоявленої родички.

Майже весь час перельоту, я проспала. І незабаром мій літак щасливо приземлився в аеропорту рідного міста. Усвідомлення якнайшвидшої зустрічі з Тімом, кружляло голову і змушувало підкошуватися тремтливі коліна.

Першою я побачила маму, а потім вже величезний букет червоних троянд за яким безпомилково вгадала фігуру коханого чоловіка. 

Першу секунду я навіть розгубилася не розуміючи, до кого бігти першим, адже обидві людини мені були однаково дорогі та за обома я страшенно скучила.

Але мама поглядом кивнула йти до Тіма і я не зволікаючи, кинувши валізи, рвонула в обійми усміхненого чоловіка. Притулившись до нього всім тілом закопалася носом у його пальто, вдихнула рідний аромат відчуваючи як виступили сльози з очей схлипнула, сильніше притискаючись до грудей свого принца темряви. Він теж сильніше зімкнув свої обійми навколо мене й нахилившись уткнувся носом мені в маківку. 

Так ми, обійнявшись простояли деякий час, потім Тім буквально віддер мене від себе, заглядаючи в очі.

– Найкрасивіший букет, для найкрасивішої дівчини, — з посмішкою промовляє цей, чарівливий зеленоокий гад, всовуючи мені в руки величезний запашний букет.

Не стримуючись розпливаюся в щасливій усмішці.

– Яка ви все-таки гарна пара, — чую за спиною голос мами. Обернувшись зустрічаюся з її блискучим поглядом і звичайно теж кидаюся її в обійми.

Ось такою щасливою компанією ми вийшли з будівлі аеропорту, де нас уже зустрічали хлопці з охорони Максима Вікторовича. З них я відразу впізнаю Саню-Рудого, першого заступника Тіма і звісно Леху. Ці часто тинялися у мене у приймальні. 

Хлопці стояли близько двох чорних позашляховиків.

– А де мам, твоя машина? – здивовано перепитую шукаючи очима наш Седан.

– Мене Тимофій з дому забрав сказав запобіжні заходи, перед святом.

Відкривши від здивування рота запитливо глянула на чоловіка.

– Я ж тобі вже казав Дар, ми запрошені...

– Та я пам'ятаю, але я хочу якнайдовше заїхати додому привести себе в порядок, помитися врешті-решт, відпочити й все це без свідків... — тихіше додаю ніяково косячись на хлопців з охорони.

– Не хвилюйся, ми зараз усі разом поїдемо до вас додому.

– А може ми самі? – ніяково видихає обводячи ошалілим поглядом здоровенних хлопців з охорони.

– Ні, люба, лише разом, — всміхнувшись, коханий обіймає мене за плечі та притягує до себе ближче. – Це необхідний захід. Максим Вікторович особисто виділив вам із мамою додаткову охорону.

– Але навіщо? — здивовано перепитую. – Ти ж нібито казав, що все вирішено і нам вже нічого не загрожує?

– Казав, та перестраховка ще нікому не зашкодила, — розсудливо тягне коханий.

– Ну добре, — згідно буркочу у відповідь.