Злочин і кара - Достоєвський Федір
Коротше, мимо доброго і чесного поведения Марти Петрівни, жінки п. Свидригайлова, і всіх домашніх, Дунечці було дуже гірко, особливо коли п. Свидригайлов находився, по старій полковій привичці своїй, під впливом Бахуса. Та що-ж показалось на послідок? Представ собі, що сей божевільний давно вже запалав любовю до Дуні, однак завсігди укривав се під позором грубости і погорди для неї. Може бути він і сам соромився і страх його брав, коли бачив себе вже в літах і батьком родини, що забавлявсь такими легкодушними надіями, а тому і лютився мимоволі на Дуню. А може бути і так, що він простакуватим своїм поведениям і насмішками хотів скрити від других усю правду. Все-ж таки вкінци не здержався і осмілився зробити Дуни явний і обид-ний предлог, обіцюючи їй ріжні нагороди і крім того кинути все і виїхати з нею до иншого села, або хоч би і за границю. Можеш представити собі всі її терпіння!
"Покинути таки зараз місце було годі, не лиш з причини грошевого довгу, але і з огляду на Марту Петрівну, в котрої могли би зараз збудитись підозріння, отже й при-йшлось би кинути в родину незгоду. Та і для Дунечки був би великий скандал; без него не обійшлось би. Були тут ще і ріжні инші причини, словом, Дуня ранше шести неділь ніяк не могла і думати вирватись з отсего страшного дому. Вже-ж ти знаєш Дунечку, знаєш яка вона розумна і з яким твердим характером. Дунечка богато може перенести і навіть в самих крайних нагодах найти в собі стілько великодушности, що не стратить своєї твердости. Вона навіть мені не написала про все, щоб не трівожити мене, а ми часто сбмінюва-лись вістями.
"Закінчення наступило несподівано. — Марта Петрівна ненадійно підслухала свого чоловіка, коли благав Дунечку в саду і зрозумівши все навідворот, їй приписала вину всего, думаючи, що се вона причиною всему тому. Наступила між ними таки зараз в саду страшна сцена: Марта Петрівна аж ударила Дунечку, не хотіла нічого слухати, а сама цілий час кричала і наконець приказала зараз відвезти Дуню до мене, до міста, на простім селянськім возі, на котрий вкинули всі її річи, білля, одіж, все як попало, неповязане і нєуложене. А тут піднявся зливний дощ і Дуня, скривджена і обезче-щена, мусіла переїхати з мужиком цілих сімнайцять верств в некритім возі.
"Подумай тепер, що могла я тобі написати в листі, в відповідь на твій, одержаний мною перед двома місяцями, і про що писати? Сама я була в розпуці; правду написати тобі не сміла, бо ти дуже був би нещасливий, озлоблений і занепокоєний, та що міг би ти зробити? хіба ще себе погубити, та і Дунечка не позволяла; а заповняти лист пустими річами і писати про що небудь тоді, коли в душі таке горе, я не могла. Цілий місяць у нас по цілім місті ходили сплетні про сю історію і до того вже діійшло, що нам аж в церкву годі було ходити з Дунею задля згірдливих поглядів і шептів і навіть голосні при нас бували розмови. Всі знакомі від нас відчужились, усі перестали навіть кланятись і я напевно провідала, що купчики-послугачі і деякі канцеляристи хотіли нанести нам низьку обиду, вимазати дьохтем ворота нашого дому, так що господарі стали жадати, щоб ми випровадились.
"Всему тому причиною була Марта Петрівна, котра зуміла обвинити і знеславити Дуню у всіх домах. Вона у нас зі всіми знакома і в той місяць раз-у-раз приїзджала до міста, а що всім трохи язиката і любить розповідати всім свої родинні діла і особливо жалуватись на свого чоловіка всім і кождому, — що є річею дуже негарною — то і рознесла усю історію в короткім часі не тільки п) місті, але і по уїзді, Я занемогла. Дунечка була твердша від мене, та колиб ти бачив, як вона се переносила і мене ще потішала і піддержувала !Вона ангел!
"Але Бог милосерний, наші муки закінчились: пан Сви-дригайлов опамятався і розкаявся і жалуючи Дуні представив Марті Петрівній повні і очевидні докази Дуньчиної невинности, а іменно лист, котрий Дуня ще перед тою хвилею, коли Марта Петрівна застала їх в саду, приневолена була написати і передати йому, щоб ухилитись від особистих обяснень і тайних сходин, котрих він домагався, і котрий то лист по від'їзді Дунечки остався в руках п. Свидригайло-ва. В отсім листі вона дуже різько і з повним гнівом докоряла йому іменно за неблагородне його поведения супроти Марти Петрівни, ставляла йому перед очи, що він є батьком і головою родини і наконець те, як се погано з його сторони мучити і вводити в нещастя і без того вже нещасну і безоборонну дівчину. Одним словом, милий Родю, лист сей так благородно і переконуючо написаний, що я ридала читаючи його, і до сеї пори не можу його читати без сліз.
"Кромі того на уневиннення Дуні найшлися наконець і посвідчення слуг, котрі бачили і знали о много більше; ніж надіявся сам п. Свидригайлов, як се завсігди буває. Марта Петрівна була цілковито поражена і "наново убита", як вона сама нам признавалась, Але зате вповні переконалась про невинність Дунечки і зараз на другий день, в неділю, приїхавши просто до соборної церкви, на колінах і з сльозами молила Пречисту дати їй силу перенести сей Новий удар і сповнити повинність свою. Відтак, просто з церкви, ні до кого не заїзджаючи, приїхала до нас, розповіла нам усе, гірко плакала і, каючись тяженько, обнимала і благала Дуню, щоб їй простила. Сего-ж поранку, не зволікаючи діла ні трохи, просто від нас пустилась по всіх домах в місті і всюди в найлестнійших для Дуні словах, проливаючи сльози, привернула їй славу і вихвалила благородність її серця і поведения.
"Та на тім не кінець: всім показувала і читала вголос власноручний лист Дуньки до п. Свидригайлова і навіть давала робити з него відписи (що, мені здається, вже було і злиш-иє). Таким чином прийшлось їй кілька день зряду обїзджати всіх в місті, бо деякі стали обиджатись, що другимч оказане було першенство, і таким способом завелась черга так, що в кождім домі уже наперед дожидали і всі знали, що в такий а такий день Марта Петрівна буде там а там сей лист читати, і на кожде читання знову збирались навіть і ті, котрі письмо вже кілька раз переслухали і у себе дома і у других знакомих, за чергою.
"Я думаю, що неодно, цілком неодно тут було непотрібне; однак Марта Петрівна вже такої вдачі. Та все-ж таки вона вповні привернула добру славу Дунечці і весь сором сего поступку впав незатертим пятном на її чоловіка як на головного виновника, так що мені його навіть і жаль; надто вже строго поступили з сим божевільним. Дуню таки зараз почали запрошувати на лекції до деяких домів, але вона відказалась. Загалом всі стали до неї відноситись з осо-блившим поважанням. Усе те причинилось головно і до сего несподіваного звороту, через котрий тепер зміняється, можна сказати, вся наша доля. Знай, милий Родю, що Дуню сватають і що вона вже дала своє слово, про що і спішу повідомити тебе чим скорше. І хотя річ отся сталась і без твоєї поради, то ти, надіюсь, не будеш ні на мене ні на сестру жалуватись, бо як сам зараз побачиш, ждати і відкладати до одержання твоєї відповіди було би нам неможливе. Та і сам ти не міг би обсудити всего як слід.
"Лучилось се так. Він вже надворним радником, Петро Петрович Лужин, і зачислюється до дальших свояків Марти Петрівни, котра чи мало до сего причинилась. Почав з того, >що через неї заявив бажання з нами познакомитесь, був як слід принятий, пив каву і на другий таки день прислав лист, в котрім вельми ввічливо заявив свій предлог і просив скорої рішаючої відповіди. Чоловік він діловий і занятий, і спішить тепер до Петербурга, так що дорожить кождою міну-тою. Розуміється, ми зразу були дуже поражені, зваживши, що все те склалось надто скоро й ненадійно. Розбирали і радились ми обі разом цілий той день. Чоловік він надійний і забезпечений, служить в двох місцях і вже має свій капітал.
"Правда, йому вже сорок пять літ, але він ще зовсім "нічого собі" і ще може подобатись женщинам, та і загалом чоловік він вельми статочний і приличний, трошечки лиш насуплений і мабуть гордий. Але се може бути тільки так здається, на перший погляд. Та ще упереджаю тебе, милий Родю, коли побачишся з ним в Петербурзі, що наступить в дуже скорім часі, то не суди надто різко і палко, як се твій звичай, коли на перший погляд що-небудь в нім тобі не сподобається. Говорю се на припадок, хотяй я переконана, що він зробить на тебе гарне вражіння. Тай загалом, щоби пізнати якого би се не було чоловіка, треба відноситись до него постепенно і обережно, щоб не впасти в помилку і упередження, котрі опісля вельми трудно справити і загладити. А Петро Петрович, бодай по многих признаках, чоловік зовсім гідний поважання.
"При першій зараз гостині у. нас він заявив нам, що він чоловік позитивний, але в многім признаєся, як він сам виразився, до "переконань новійших наших поколінь" і ворог всяких упереджень. Ще й богато иншого він говорив, тому що потрохи, здається, чванливий і вельми любить, щоб його слухати. Однак се майже нічого злого. Я, очевидно, мало зрозуміла, але Дуня обяснила мені, що він чоловік хоч і не великого образования, та зате розумний і, здається, добрий.
"Ти знаєш характер сестри своєї, Родечку. Се дівчина тверда, вирозуміла, терпелива і великодушна, хоч і з палким серцем, про що я добре переконалась. Очевидно, ні з її ні з його сторони особлившої любови тут нема, але Дуня, крім того, що дівчина розумна, рівночасно ще і людина свята мов ангел і за повинність поставить собі сотворити щастя чоло-вікови, котрий з своєї сторони став би дбати про її щастя, а про се послідне ми не маємо поки що важних причин сумніватись, хоч — сказати правду — трохи за скоро склилось се діло.
"До того ще він чоловік дуже проворний і розумієсь сам побачить, що його власне домашнє щастя буде тим певній-ше, чим Дунечка буде за ним щасливійшою. А що там до деяких нерівностей в характері, до деяких старих привичок і хоч би і деякої незгоди в думках (чого і в найщасливших подружах обійти годі), то дотично сего Дуня сама мені сказала, що вона спускаєсь на саму себе, що непокоїтись тут нічого, і ,що вона богато може перенести, скоро тільки дальші відносини будуть чесні і праведні. Він, приміром, і мені показався зразу трохи різким; але се може походить іменно ЕІДСИ, що він отвергай чоловік, і воно певно так.
