Злочин і кара - Достоєвський Федір
Однак він сів, все-ж таки не випустив з рук шапки.
— Я вам одну річ, батюшка, Родіоне Романовичу, скажу про себе, так сказати в обяснення характеристики, — говорив, пораючись по кімнаті, Порфір Петрович і, як перёдше, мов би уникаючи стрітитись очима з своїм гостем. — Я, знаєте, чоловік нежонатий, не світський і незвісний і до того вже чоловік закінчений, закочанілий. добродію, в стовп пішов, і... і... і чи завважали ви, Родіоне Романовичу, що у нас, то є у нас в Росії, пане, і більше всего в наших петербурських кружках, наколи два розумні люде, не надто ще між собою знакомі, але котрі так сказати, взаїмно себе поважають, ось як ми тепер з вами, добродію, зійдуться разом, г о цілої пів години ніяк не можуть найти предмету для розмови, — деревеніють оден перед другим, сидять і взаїмно конфузяться. А всім є предмет до розмови, у дам, приміром ... у світських, приміром, людей висшого тону, завсі-гди є предмет до розмови, c'est de rigueur, а середньої верстви люде, як ми — всі склонні до конфузи* і неговіркі. . . Думаючі, значить. Відки се, батюшка, походить? Суспільних інтересів нема у нас, чи може чесні ми вже надто і оден од* ного обманювати не хочемо, не знаю, пане. А? Як ви думаєте? Та шапку ось відложіть на бік, начеб відходити зараз збираєтесь, справді не мило глядіти... Я противно так радий, добродію...
Раскольніков положив шапку, не перестаючи мовчати і поважно, нахмурено вслухуватись в пусту і недоладну балаканину Порфіра.
— Та що він, в самім ділі хоче відвернути могу увагу глупим своїм базіканням? %
— Кавою вас не гощу, не місце, добродію, але мінуток пять чому-ж не посидіти з приятелем, для розривки, — не умовкаючи торочив Порфір, — і знаєте, пане, всі ті службов. повинности... та ви, батюшка, не обиджайтесь, що я ось так заєдно ходжу взад та вперед; звиніть, батюшка, обиди-ти вас вже надто боюся, а рух мені таки конечний. Раз-враз сиджу і вже так рад походити хочби мінут пять... геморо-їди, добродію... заєдно гімнастикою збираюсь лічити; там, говорять, статські, дійствительні статські, а навіть тайні советники охотно через мотузок скачуть, добродію; ось воно як: наука, бачите, в"нашім століттю, пане,... А що дотикається отсих тутешніх обовязків, слідств і всеї тої формалістики ... ось ви, батюшка, що лиш зволили згадати самі про слідства... так, знаєте, дійсно, батюшка, Родіоне Романовичу, сі слідства иншим разом самого суддю більше ніж підсудного з толку збивають. Про се ви, батюшка, з повною
справедливістю і остроумно що тільки завважати зволили. (Раскольніков не завважав нічого подібного). Запутаємось, добродію! Направду запутаем! бо заєдно, б^ч одно і те саме, заєдно одно і те саме, як барабан! Он реформа іде і ми хоч в титулах навірно будемо прозвані, хе! хе! хе! А вже про звичаї ось наші юридичні, як ви остроумно зволили виразитись, — так вже зовсім а зовсім з вами згоджуюсь, пане. Ну, хто-ж, скажіть, із всіх підсудних навіть з самого споконвічного мужицтва, не знає, що його, приміром, зразу стануть посторонними питаннями присипляти (після щасливого вашого вираження), а опісля нараз і тарахнуть в саме тімя, обухом, бачите, хе! хе! хе! в саме ось тімя, після щасливого порівнання вашого! Хе! хе! хе! Так ви отже в самім ділі подумали, що я кватирою, бач, хотів вас... Хе! хе! Іронічний же ви чоловік. Ну, не буду! Ах так, при нагоді, одного слівце друге кличе, одна думка другу визиває, — ось ви про форму також передше зволили згадати, дотично слідства, бачите... Та що-ж із форми! Форма, знаєте, в многих припадках дурниця, добродію. Инший раз тілько по приятельськи поговориш, воно і вигіднійше. Форма ніколи не втече, пане, що до сего позвольте мені вас успокоїти, пане; та і що таке на ділі форма, я вас запитаю? Формою годі на кождім кроці стісняти слідователя. Робота слідователя, адже се, так сказати, вільна штука в своїм роді, пане, або щось в тім роді... Хе! хе! хе!...
Порфір Петрович пересапнув з мінутку. Він так і сипав, не устаючи, то бездумні пусті фрази, то нараз підпускав я-кісь загадочні слівця і таки зараз знов збивався на бездумність. По кімнаті він вже майже бігав, чим раз швидше і швидше порушаючи свої товсті ніжки, заєдно глядячи в землю, засунувши праву руку за плече, а лівою безнастанно помахуючи і виправляючи ріжні рухи, котрі кождий раз в дивний спосіб не підходили до його слів. Раскольніков нараз завважав, що бігаючи по кімнаті, він разів два якось неначе задержувався біля дверий, на одну хвилинку, і начеб надслухуючи ... "Чи він жде на що?
— А се ви справді щиру правду говорите, — знову підхопив Порфір весело, з незвичайною простодушністю глядячи на Раскольнікова (від чого той так і здрігнув і душком приготовився), — дійсно справедливо над юридичними формами так остроумно позволили пожартувати собі, хе! хе!
Вже отсі (декотрі очевидно) глубоко психольоґічні звичаї наші, до крайности смішні, та сказати правду і безцільні, о-собливо коли формою надто стіснені. Так, добродію... Я знову таки про форму: ну, держи я кого небудь за проступ-ника, чи ліпше сказати, підозрівай я когонебудь того, другого, третього, о вину в якійнебудь справі, мені порученій ... Адже ви на юриста готовитесь, Родіоне Романовичу?
— Так, готовився...
— Ну, так ось вам, так сказати, і приклад маленький на будуче, — але не подумайте, щоб я вас учити осмілився: адже ви не аби-які статті про проступки друкуєте! Ні, добродію, а так в формі факту маленький приклад осмілюсь подати, — так отже: уважай я, приміром, того, другого, третього за проступника, ну пощо-ж, питаю, буду я його перед часом непокоїти, хотяй би я і докази проти него мав вже? Иншого я і обовязаний, приміром, заарештувати чим скорше, другі же не такого характеру, дійсно; так чому-ж би і не дати йому погуляти по місті, хе хе! Ні, ви, я виджу, не цілком розумієте, так я вам ясиійше виложу, добродію: посади я його приміром, надто рано, так уже тим самим я йому моральну, щоб так сказати, опору дам, хе, хе! ви смієтесь? (Раскольніков і ке думав сміятись: він сидів стиснувши губи і не пускаючи сього розпаленого погляду з очей Порфіра). Ні, добродію, воно справді так, особливо з декотрим субєктом, бо люде ріжнородні, і над всіми не може бути одна практика... Також ви зволите тепер говорити: докази вини; та воно правда докази потрібні, однак докази, батюшка, мають два кінці, більшою частю по крайній мірі, а я слідчий, значить слабий чоловік, признаюся: рад би слідство, так сказати, по математиці ясно представити, рад би дістати доказ такий, щоби на два рази два чотири^походив! Щоб на очевидний і невідпорний доказ походив! Однакож ужию я його не в пору, — хоч би я був і переконаний, що се він, — так я тим сам у себе средства відберу до дальшого його опутання, а длячого? А длятого, що я йому, так сказати, виразне положення дам, психольоґічно його опреділю і успокою, ось він і сховався від мене в свою шкаралупу: пі-йме наконець, що він арештант. Говорять, напримір, р Севастополю, зараз після Альми, розумні такі люде ух! як боялись, що ось наступає ворог відкритою силою і відразу візьме Севастополь; а як побачили, що ворог волів вибрати правильну облогу і спершу паралельну відкриває, гак куди, говорять, урадувались і успокоїлись розумні отсі люде, добродію: по крайности на два місяці, значить, діло затягнулось, бо коли-ж там правильною облогою візьмуть! Знову смієтесь, знову не вірите? Воно, нічого казати, і годі відмовити вам слушности, правда і по вашій стороні, добродію! Се самі лиш одиничні случаї, признаю сам; наведений мною случай справді одиничний, пане! Та тільки, бачите, на що при отсім, сердечний Родіоне Романовичу, памятати треба: адже-ж загального случаю, друже, такого случаю, на котрий всі юридичні форми і правила приміряні і з котрого вони виснувані і в книжки записані, зовсім нема, голубчику, вже для'того самого, що кожда справа, кождий, хоч би приміром проступок, як тілько він лучиться, таки зараз і переміняється в цілковито одиничний случай; та ще иноді в який: так таки ні на що давнійше не похожий, пане. Страх, які комічні попадаються иноді случаї в отсім роді, бачите. Та о-став я иншого, знаєте такого чоловічка цілком самого: не бери я його і не турбуй, тільки нехай він знає кожду годину і кожду мінуту, або бодай, підозріває, що я усе знаю, усі подробиці, і день і ніч сліджу за ним, невсипущо його пильную, і будь він у мене свідомо під вічним підозрінням і страхом, так божуся вам, йому голова закрутиться, сам прийде, єй-Богу, та иноді ще й начинить щось таке, що вже на два рази два походити буде, так сказати, математичний вид мати-ме — воно і приємно, пане Се і з мужиком сиволапим може лу-читись, а вже з нашим братом, з сучасно-розумним чоловіком, та ще в звісний бік розвиненим, тим паче. Тому то, голубчику, дуже важна штука понята, в котрий бік розвинений чоловік. А нерви, батечку, нерви, серденько моє, ви їх ось так і забули, друже! адже усе те нині хоре та дрантиве та роздразнене!... А жовчі, знаєте, жовчі в них у всіх скілько! А все те, я вам скажу, при нагоді свого рода копальня, добродію! і яка мені в тім турбота, що він не звязаний ходить по божому світі! Та нехай, нехай собі погуляє до часу, нехай; адже-ж я і без того знаю, що він моя пхашина і нікуди не відлетить від мене!.Та і куди йому втікати, хе-хе! За границю може? За границю Поляк втече, а не він, тим менше, що я пильную, та і міри предприняв. В глубину краю втече може? Але-ж там мужики жиють, настоящі, споконвічні Русаки; так отже сучасно, бачите, розвитий чоловік рад ше острог вибере, ніж з такими чужоземцями, як мужики наші, жити буде. Однакож се все дурниця і побічна річ. Що таке: утече! Се формальність; а головне ось не те; не для того одного він не втече від мене, що нікуди втікати: він у мене психольоґічно не втече, хе-хе! Яке гарне слівце! Він по закону природи у мене не втече, хоч би навіть і було куди хвтікати. Чи бачили ви нетлю перед свічкою? Ну, так само він раз-враз буде, раз-враз буде коло мене як коло свічки крутитись; воля немила стане, стане задумуватись, запитуватись, сам себе навкруги, запутає, як в сітях, затрівожить себе на смерть!... Мало того: сам мені яку-небудь математичну штучку в роді два рази двох приготовить, — тільки дав я йому як найдовший антракт..
