Родичі - Моріц Жігмонд
У нашому місті понад вісімдесят тисяч душ. Більшість із них — все-таки нам чужі. Г ми не маємо права тільки з цієї причини позбавляти їх можливості працювати на відповідальних посадах...
Обер-прокурор мовчав.
— Чим, приміром, завинив цей бідолашний Холуб? Тільки тим, що він мені не родич і я не знаю його справ так само добре, якби він їм був?
— Обер-прокурора мовби громом ударило. Отже, йдеться про Холуба? Значить, бургомістр збирається говорити з ним про вкрадені проекти? Ну гаразд! Розпочнемо двобій!
— Ваша вельможність...— почав він і затнувся. Може, бургомістр щось скаже? Але той мовчав.
— Ваша вельможність! Присягаюсь, я не маю бажання розорити "Холуба та його фірму. Навпаки... Мені відомо, що свиноферма заборгувала йому шістсот тисяч пенге. Якби він одержав цю суму, то був би врятований. Але Холуб її не одержить — немає звідки! Щодо маєтку Сенткалнаї, то він теж обтяжений боргами, і в разі краху збанкрутує вся їхня сторічна фірма, а компаньйони сядуть на шию управі або державі. Навіщо таке допускати? Адже можна найти якусь раду. Фірма давня, має міцні, налагоджені зв'язки. Чому б не звернутися з проханням до уряду... Нехай візьмуть зятя Сенткалнаї статс-секретарем... Він чоловік розумний. І на економіці знається, і язик у нього добре підвішений...
— Гм... А ти, бачу, метикований...
— Я певен, фірму Холуба можна врятувати від розорення. Але його, наскільки я розумію, передусім, хвилює питаня престижу. І що ж він робить? Виряджає головного інженера до обер-прокурора з тим, щоб виманити проекти моста і скопіювати з них потрібні розрахунки. Адже Холуб хоче створити свій проект на грунтні чужих розрахунків і відомостей. Він сподівається на перемогу, бо його проект буде найдешевший... Якщо він діє таким методом — значить, він уже не чужий, а родич. Він родич — завдяки своїм грошам. Спробуйте-но знайти такий спосіб ліквідації свиноферми, щоб...
'— А в тебе є такий спосіб? Гадаю, є. Розумна голова. Здається мені, ти в будь-якій скруті знайдеш раду. Коли не помиляюсь, це вже третя ідея, яку ти мені пропонуєш?
— Третя. Але в мене е ще одна, і я говорив про неї дядечкові Кардичу. Шкода, що він вам не сказав...
— Про що? — бургомістр ніжно глянув на Пішту.
— На мою думку, свиноферма — така, як вона є нині — недієздатна. Люди, що очолювали її, виснажилися матеріально, отже, й морально. Проте, з іншого боку, й управі не годиться заходити в переговори з акціонерним товариством, яке створене нею ж. Тому слід утворити синдикат, що закупить всі акції ферми. Він заплатить за акції невелику суму, однак замість реальних цінностей візьме на себе частку боргів, яку згодом можна буде перекласти на інших. У такий спосіб, імовірно, вдасться врятувати від повного краху Сенткалнаї — врятувати так, аби він міг існувати й пролонгувати взяті на себе обов'язки щодо Холуба.
— Дуже цікаво! — Бургомістр засовався в кріслі.— Звичайно... І ти зможеш просто з рук відкупити свиноферму, так само, як і віллу Боронкаї? Я правильно тебе зрозумів?
Пішта приголомшено мовчав. Що це? Знущання? Нерви його'напружились до краю.
— А вистачить у тебе грошей, щоб викупити свою частку акцій?
Пішта-так само мовчав.
— А втім, у Кредитному банку в тебе відкритий рахунок на п'ятнадцять тисяч пенге...
— Так, відкритий,— якусь мить повагавшися, рішуче сказав Пішта.— Крім того, в перспективі в мене є ще двадцять тисяч. Тоді я матиму третю частину суми від ста тисяч пенге...
— Навіть дещо залишиться,— засміявся бургомістр.— Тридцять три тисячі триста — це третина. Отже, в тебе залишиться ще тисяча сімсот пенге.
— Еге ж.
— Це непогано... Але біда в тім, що вугілля дядька Берці...
Обер-прокуророві перехопило дух.
— Певна річ, усе буде так лише за умови, якщо дядько Берці поставлятиме першосортне вугілля! — сказав бургомістр після паузи.
— Авжеж! Вугілля дядька Берці — найвищої якості!
— Правда твоя... Дядько поставив саме таке вугілля.
— Воно вже тут?
— Тут, тут... Дядько Берці — чоловік дуже спритний і ретельний. Вугілля прибуло сьогодні. Щойно мені подзвонили й сказали, що прибуло. Вугілля вищої якості..,
— Та це ж чудово! Отже, все йде як по нотах.
— Як по нотах! — засміявся бургомістр, показавши всі свої порцелянові зуби.— Це ти дуже влучно сказав... Ха-ха-ха!.. Значить, ти пропонуєш три чудові ідеї. Перша: позитивне вирішення питання про кущову хутірну систему — з тим, щоб управі легше було тримати в руках орендарів. Геніально — але не дуже популярно... Якби ти сказав, що кущову систему слід запровадити в зв'язку з вимогами сучасних соціальних умов — тоді було б усе гаразд. Але щоб обер-прокурор запропонував таку ідею не з метою покращення санітарного стану хуторів, не заради підвищення культури й добробуту народу, а тільки задля того, щоб легше було тримати в руках всю цю банду, цю пару тисяч сімей, які дістали від управи землю в оренду... Навряд чи така ідея варта уваги.
Обер-прокурор вороже глянув на бургомістра.
— Друга ідея: Сенткалнаї треба урятувати в такий спосіб, щоб держава взяла до себе його зятя, скажімо, на посаду статс-секретаря... Це хибна ідея. Чому? Бо уряд сам мусить добирати потрібних йому людей, а пропонувати йому кандидатуру знизу навряд чи доцільно...
Знову запала мовчанка. Важка, гнітюча. Бургомістр сяяв усмішкою.
— Третя ідея — найграндіозніша. Створити синдикат, який купив би, скажімо, за сімсот тисяч пенге... бо, на* скільки я розумію, твоя думка така: сто тисяч пенге — пакет акцій, прийнята заборгованість — шістсот тисяч... І після того накинути управі неіснуюче підприємство, скажімо, за мільйон пенге... Отже, кожен із трьох членів синдикату заробить по сто тисяч пенґе. Це теж аж ніяк не популярно! Безперечно, це вигідно для всіх трьох чле-" нів синдикату... Але річ у тім, що громадська думка відразу викриє цю аферу... Хто-хто, а я добре знаю, що таде — громадська думка... Лідер опозиції, друзяко, залишається лідером доти, доки він не встряне в якусь комерцію. А як устряне — в очах громадськості він вважатиметься підкупленим.
— Не розумію вас, ваша вельможність,— сказав Пішта, збліднувши.
— Розберімося докладніше. Такі справи не робляться підпільно. До них причетна й громадська думка. Ого, ще й як причетна! І це було б ще нічого, якби не вугілля...
— Яке вугілля?
— Та дядька Берці! Він, певно, боявся, що вугілля, яке видобувають у його шахті, нам не сподобається... Бо то буре вугілля, яке дуже погано горить, а в грубах залишає такий нагар, що вони часто виходять із ладу... Одне слово, дядько Берці купив два вагони першокласного вугілля в Шалготар'яні і привіз його сюди.
Пішта стояв білий як крейда. Йому здалося, що весь будинок управи падає йому на голову. Після тривалої паузи він спитав:
— Це перевірено?
— Так, перевірено. Радник з економічних питань Мате спеціально їздив на шахту дядька Берці й привіз шматок вугілля, яке там видобувають. Він сам супроводив сюди шалготар'янське вугілля і сам його прийняв... На тих двох вагонах ще й досі красуються ярлики з шалго-тар'янськими штемпелями — забули зішкрябати...
Пішта стиснув руками голову.
Пригадав, як Меньхерт казав йому, що дядько Берці брехун і ні на що путнє не здатен... Кінець! Кінець усьому!..
Пішта биГьше не чув бургомістрових слів. У вухах йому дзвеніло: "Родичі! Оце так родичі!"
Зненацька він скочив з місця й закричав:
— Неподобство! Цієї ночі вдерлися до мого кабінету! Підробили ключі! Відімкнули сейф! Викрали документи свиноферми!...
Бургомістр зневажливо глянув на нього:
— Вдерлися? Відімкнули? Викрали? Ні, Коп'яше, ревізію проведено за моїм наказом!
— — Ключі були в мене!
— В тебе — запасні. Це мій сейф, пане обер-прокурор. Я тільки поставив його у вашому кабінеті,— і бургомістр узяв зі столу два запасні ключі.
— Такого в інструкції не передбачено.
— Ну .то й що? А хіба в інструкції передбачено, щоб дядько Берці з Калачбані поставляв вугілля із Шалго-тар'яна!
Пішта був зламаний, знищений цим смертельним ударом. Кінець усьому. Кінець планам, надіям... Кінець життю. Усьому кінець...
Він відчув себе в оточенні кровожерних звірів. А він, йолоп, гадав, що може бути лютішим за хижого вовка... Сподівався, що візьме в свої руки всю управу... І ось тепер він знищений. Розтоптане, спаплюжене його чесне ім'я.
Навіщо йому все це? Куди він квапився? Щоправда, на світі є справи, з якими треба квапитись... Його заманили в пастку? Так. Він дався їм, бо не вміє змагатися з негідниками...
Пішта підвів голову — точніше, звів очі на бургомістра. Той не дивився на нього. Читав якийсь документ.
Може, цей документ стосується його, обер-прокурора? Чи, може, його вже не вважають за людину, не помічають його присутності?
Пішта згадав про Ліну. Піти додому й розповісти їй усе? Чи сказати тільки про дядька Берці? Вона й так усе зрозуміє...
Він — чистий і чесний — потрапив до зграї злодіїв. Питання стало руба: або він, або вони. І ось він — переможений. Чесному — не жити.
А хіба він чесний? Хіба він не прагнув того, що й вони? Цей старий — хитрий лис; все пронюхав, все зрозумів. Недарма ж сидить у бургомістрах аж тридцять вісім років... Тепер Пішта зрозумів його думку і вчинить так, як той наказує. Мусить це зробити, адже іншого виходу немає...
Обер-прокурора викрили... Нещадно, безжалісно. Він сів на коня, а кінь його скинув, скочив на підніжку вагона — і впав під колеса. Велетенський механізм трощить, ламає його кості... Сини... І вони почнуть так, як починав він... Із злиднів... Житимуть надголодь... Згодом котромусь із них, можливо, поталанить. Але тоді на нього насядуть родичі: мовляв, тобі господь допоміг вибитися в люди, а нам ти допоможеш...
Пішта сидів у великому кріслі, відхиливши голову на спинку.
Невже людина нічого не важить на світі? Невже таке нікчемне її життя? Невже так легко її погубити? Ну що ж> топчіть! Ну що ж, ховайте! Глуміться над могилою!..
Ліна ^має вчительський диплом; може, вона дістане якусь скромну посаду. Здасть одну кімнату гімназистам, прибиратиме за ними... В неї є сила волі, а усвідомлення обов'язку перед синами додасть їй снаги. "Будь обережний, любий!.." Вона передчувала, чим усе це скінчиться. Вона боялася цього. А йому тільки тепер спала полуда з очей...
Пішта знову глянув на бургомістра.
