Родичі - Моріц Жігмонд
Дуже дивно, що суд не дав належної оцінки тим махінаціям.
— Саме це й треба з'ясувати.
Доктор Петерфі поквапливо одягнувся й вийшов.
Пішта став походжати по кабінету. Чимдалі дужче охоплювала його лють і жадання помсти. Показати їм кулак, дати дулю під ніс... Негідники!
Він схопив капелюх, накинув на плечі пальто й майже бігцем подався у протилежне крило управи.
— Де пан інженер?
— Якого саме інженера ви шукаєте, пане обер-прокурор?
— Пана головного інженера Бістріцаї.
— Його тут нема.
— Де ж він?
— —Не знаю. Одягнувся й пішов.
— Наскільки мені відомо, в нього тут термінові справи. Я дав йому проекти моста, що надійшли на конкурс. Він мав їх вивчити.
— Ми саме й працюємо над цими проектами, пане обер-прокурор.
— Де папки з документацією?
— Ось вони, будь ласка.
Службовець одчинив двері в сусідню кімнату, де за великим креслярським столом головного інженера стояв якийсь молодик і переводив на кальку креслення. То були проекти моста. На столі лежала ціла купа кальок.
— Що це? Хто ви такий?
Молодик почервонів по самісінькі вуха.
— Еліяш Шафар.
— Ви інженер?
— Так.
— А де ви працюєте? Молодик мовчав.
— Я вас питаю, де ви працюєте?
— У фірмі "Холуб і К°".
— Хто вам дозволив заглядати в конкурсну документацію?
Молодик мовчав.
— Негайно йдіть звідси! Проекти лишіть на місці, а самі йдіть геть...
Молодик почервонів іще дужче, метнувся туди й сюди, шукаючи капелюха та пальто, схопив їх і, мов ошпарений, вискочив з кімнати.
— Зберіть, будь ласка, всі папери й віднесіть до мене. Службовці похапцем зібрали документацію й за хвилину вже несли її у кабінет обер-прокурора.
Пішта наказав покласти папки на стіл і відпустив службовців. Ті вийшли розгублені.
Отак! Він зробив перший серйозний крок!..
Пішта закурив сигарету й сів за стіл. Підвівся, заходив по кабінету, знову сів.
— Яке неподобство! Яке свинство! Що вони собі думають, ці негідники? За кого вони мене мають? — бурмотів він.
Знову скочив і схвильовано забігав по кабінету.
"Апелюватиму до громадськості. Побачимо, що тоді тут робитиметься. Я ще не встряв ні в які махінації, ні в кого нічого не взяв. Я ще чистий".
І він згадав про Лінину записку: "Благаю,, любий, будь обережний..." Ліна має рацію. Він ні в якому разі не повинен продавати себе. Адже тут усе перебуває в руках мафії. Ось чому управа безсила в боротьбі з неподобствами. Ось чому городяни приречені на злигодні.
Увійшов кур'єр і сказав, що до пана обер-прокурора проситься якийсь водій.
— Хай заходить.
До кабінету, знявши кашкет, увійшов учорашній водій 1 шанобливо вклонився.
— Ваша вельможність, пане обер-прокурор, учора ви звеліли мені...
7— Так, так, пам'ятаю! Вчора вночі ви забули сказати, скільки я винен за проїзд. Скільки ж там настукало? ' — То байдуже, ваша вельможність...'
— Як це "байдуже"? — Пішта грізно зиркнув на водія.— Ви що, хочете мене підкупити? Як ви смієте це казати? Скільки я винен за проїзд?!
— Один пенге і двадцять філерів...
— Дайте здачі,— сказав обер-прокурор, вийнявши двадцять пенге.
Водій сягнув до кишені й витяг цілу жменю грошей. Були там і банкноти, і срібло, і мідний дріб'язок. Він неквапливо відрахував здачу.
— Оце такі чесноти в городян, які платять податки? Невже всі ви прагнете добре жити, тільки ставши на шлях афер?! Здається, ви хочете одержати в нас підряд? Я не знаю, маєте ви на це право, чи ні. Ваша заява буде розглянута. Якщо маєте право — одержите. Городянам, безперечно, належить одержувати підряди в першу чергу. Проте раз і назавжди треба покінчити і з протекціями, і з підкупом чиновників, і з іншими негідними прийомами! Все повинно робитися чесним шляхом і чистими руками...
— Пане обер-прокурор...
— Годі! Нічого більше не хочу чути! Ваша заява в нас?
— У вас.
— Під яким номером вона зареєстрована?
Водій вийняв портмоне, дістав звідти папірець і поклав його перед обер-прокурором. Пішта записав номер і віддав папірець.
— Я розберуся у вашій справі. Ви одержите повідомлення. На все добре.
Водій уклонився, буркнув щось собі під ніс і вийшов.
"Хай тобі біс! — подумав він, ідучи коридором.— Певно, в тебе якісь прикрощі, то й зігнав на мені злість... Йди ти під три чорти із своєю управою! Вік би її не бачити!.."
Обер-прокурор сів за стіл і розгорнув першу-ліпшу 3 папок, які стосиком лежали перед ним. Все це були дрібні, схожі одна на одну справи. Відрізнялися вони хіба що прізвищами. Управа виділила на околиці міста землі під дрібну оренду, а тепер дуже багато орендарів не можуть виплатити її. Через люті морози минулої зими все на піщаних землях вимерзло. Щоб не було голоду, зерно видали із запасів у кредит. Борг уже треба повертати, однак вартість зерна за цей час упала,наполовину, а держава стягає недоїмки з орендарів за такою ж ціною, як і торік. Якби навіть урожай був високий, орендарі не могли б покрити боргів. Та цього року майже зовсім не вродило. В Кьоше люди мало не голодували. Суд ухвалив продати з молотка двісті сімдесят дрібних господарств, які мали трирічну заборгованість.
Пішта з цікавістю читав документи. Масові злидні!.. Чим тут допоможеш? Хутори розкидані на досить великій території. Пішта трохи знав округ, бо два роки тому об'їздив його весь, займаючись питанням ліквідації загальної неписьменності. На становище хуторян він тоді дивився очима народного представника, а тепер змушений дивитися з позиції законності, тобто з позиції управи. Йому треба знайти спосіб, як ліквідувати заборгованість. В цьому зацікавлені і держава, і міська влада.
Що тут запропонувати? Судового виконавця зацькують собаками. Жандарми?.. їх не так і багато. Та й що вони можуть зробити з боржниками? Адже не втихомириш цілий світ з допомогою жандармів!..
"Ця альфельдська система — неправильна. Треба запровадити кущову хутірну систему, як в окрузі Ньїредь-хази, куди я їздив інспектувати школи. Там хутори зосереджені в одному місці й пов'язані між собою загальними культурними інтересами. Дітям близько ходити до школи, хворим — до лікаря, а властям легше спілкуватися 3 хуторянами".
Він подав тоді в управу доповідну записку, в якій пропонував таку систему. Щоправда, писав в основному про Школи, але торкнувся і цього питання. А тепер він по-справжньому розумів, якою раціональною для управи була б кущова система. Хіба можна виселити сім'ї з ділянок у два-три хольди, які вони орендують? Куди дівати цих людей. Було б жорстоко й несправедливо напередодні зими виганяти їх з допомогою жандармів. Ад^ке в них навіть возів немає, щоб перебратися в місто. А якби була запроваджена кущова система, всі ці сім'ї можна було б зібрати в одному місці, гуртом вивезти всіх боржників, а на їхнє місце завезти нових орендарів.
Пішта дивився на купу документації. Скільки тут доказів людського горя...
Та й як інакше жити тим людям? Адже навіть хутірські школи, на будівництво яких пішло стільки коштів, не потрібні. Вони всю зиму стоять порожні, бо в дітей немає ні чобіт, ні черевиків. Ще добре, коли на сім'ю є одна пара взуття:,діти вдягають її по черзі й.по черзі ходять до школи. Вони часто застуджуються, хворіють. А навесні, влітку й восени самі батьки не пускають дітей до школи: вони потрібні в господарстві, треба пасти гусей, доглядати поросят, телят. Батьки змушують своїх дітей працювати, бо не можуть обійтися без їхньої допомоги.
Жахливої помилки припустився уряд, дозволивши хутірські поселення. І ось наслідок — розпорошена робоча сила; крім того, люди живуть мало не первісним життям. Боронь боже комусь у сім'ї захворіти! Де взяти ліки? Звідкіля викликати лікаря, акушерку? При пологах допомагає сусідка, якщо, звичайно, нагодиться вчасно. Дитяча смертність величезна.
Який нещасний угорський народ! Роз'єднаний, розорений, доведений до відчаю!.. Конче необхідні соціальні перетворення. Але кому їх здійснювати? Макроці й таким, як він? Хіба вони мають бодай якесь уявлення про соціальні перетворення?..
Пішта думав про все це, і серце його краялось з туги та болю.
Слід негайно — сьогодні! — запровадити нову систему хутірських поселень — кущові хутори. Але як це зробити? Держава не має на це коштів...
І все-таки цю проблему можна було б розв'язати. Нові орендні угоди слід підписувати з умовою, що поселенці будуватимуться на нових ділянках тільки один біля одного. Якби вдалося переконати місцеві власті, що при нинішній системі неможливо збирати податки й вимагати виконання інших громадських повинностей — певно, вдалося б дечого досягати! Якщо не подіють соціальні мотиви, то це, безперечно, подіє!..
У Пішти не піднялася рука накласти резолюцію на жодну справу. Написати: "Підлягає стягненню?" А хто це здійснить і які будуть наслідки, коли виженуть на вулицю сотні сімей?..
Повернувся доктор Петерфі. Віц був збуджений, обличчя його сяяло.
— Пане обер-прокурор, радий доповісти, що ваше завдання виконане. Я виписав усі потрібні дані. З часу існування ферми борги Сенткалнаї складають шістсот п'ятдесят тисяч пенге. Незрозуміло, як це Кредитний банк асигнував стільки грошей всього на тисячу двісті холь-Дів? Адже маєток Сенткалнаї обтяжений боргами, більшими за його вартість. Якщо ж додати до цього ще й зобов'язання щодо ферми, то виявляється — Сенткалнаї збанкрутував.
Тим часом головний інженер Бістріцаї повернувся в управу, йому негайно доповіли, що приходив обер-прокурор і забрав назад конкурсні проекти моста.
Бістріцаї зблід.
Спершу він хотів піти до бургомістра й поскаржитися йому на обер-прокурора, як уже зробив сьогодні вранці. Але потім передумав. Збагнув, що за ці кілька годин ситуація змінилася. Невже він — у лещатах обер-проку-Рора?.. Невже той має неспростовні докази щодо участі його, Бістріцаї, в справах фірми "Холуб і К°"?
Інженер-будівельник Холуб, високий, дуже елегантний молодик, сидів у своєму розкішному кабінеті й курив.
Він навіть не повернув голови, коли увійшов Біст* ріцаї.
• — Наш обер-прокурор зовсім з глузду з'їхав! Треба його приборкати! — сказав Бістріцаї.
Холуб нічого не відповів. Він сидів якийсь знесилений, пониклий, дивлячись перед себе безтямними очима. Сигара, здавалося, ось-ось випаде в нього з рота.
Холуб утомився від життя, від тих невдач, що переслідували його останнім часом. Його дружині набридли постійні прикрощі та борги, які чимдалі зростали, і вона почала розважатися з іншими чоловіками.
