Родичі - Моріц Жігмонд

Холуб дуже кохав її й мучився ревнощами. Торік молодий банкір Бела Грейзінгер, син власника фірми, відкрив у місті банківське відділення. В Угорщині серед торгівців зерном та іншою сільськогосподарською продукцією фірма Грейзінгера була найпопулярніша. Мабуть, це була єдина фірма, якої не торкнулося падіння цін. Вона орендувала по всій країні величезні земельні ділянки — десь із двадцять тисяч хольдів. До того ж їй щоразу вдавалося відкривати нові підприємства. Вчора молодий Грейзінгер був на бенкеті в Холуба й розповів, що засіяв рисом шістсот хольдів. В комітаті був район з чудовими заливними луками — селяни косили там траву на сіно. За якимось контрактом луки перейшли у власність Грейзінгера. Отам він і посіяв рис, а наступного року вже зібрав добрий урожай. Щоправда, рис той був неякісний — якийсь жовтуватий, непрозорий. Але Грейзінгер усміхаючись сказав, що не збирається його продавати. Годуватиме ним качок. За попередніми підрахунками, він продасть наступного року качок на мільйон пенге...

Холуб розумів, що йому вже не під силу змагатися з такими комерсантами. Адже він по вуха сидить у боргах. Клята свиноферма зжерла всі кошти...

Він почував себе, як Марій на руїнах Карфагена.

А час минав. Холуб мав представити на конкурс і свій проект моста. Та не міг узятися до роботи. Голова була порожня, руки не піднімалися. Аж тут сяйнуло: він створить свій проект на грунті чужих! Щось скопіює з одного, щось із другого, ще щось із третього... Звідусіль видзьобає по зернинці... Головне — щоб проект був найдешевший. Тоді можна сподіватися на успіх. Підрядники схопляться саме за цей проект як за найвигідніший. Суперники в такий спосіб будуть переможені. Кардич заохочував Холуба до цього, а Бістріцаї давав гарантії, що все пройде як по маслу.

Проте справа ускладнилася в зв'язку з тим, що столичні фірми з невідомих причин зволікали з представленням своїх проектів на конкурс. Отже й Холуб не міг робити свого проекту — бракувало статистичних даних.

І от маєш! — коли під руками було все, що треба, де не взявся цей новоспечений обер-прокурор і все зіпсував. Тепер слід чекати скандалу. Місто, якому вже набридла монополія фірми "Холуб і К°", ясна річ, скористається з нагоди... І наслідки для нього, Холуба, будуть дуже сумні...

Невже доведеться відмовитись від участі в конкурсі?..

Холуб мовчки слухав обурену розповідь головного інженера й байдуже попахкував сигарою. Він розумів — це крах. Лишається єдине — пустити собі кулю в лоб... Що ж, той, хто виходить останнім, мусить причинити за собою двері!.. Про синів не треба турбуватися — вони в надійних руках. А сам він уже не годен займатись їхнім вихованням. Життя не вдалося... Хай буде як буде!..

В кабінет увійшов Кардич, як завжди, жвавий і веселий.

— Сервус, сервус, друзі! "Друзі" мовчали.

— Що сталося?

Нарешті Бістріцаї набрався духу і все розповів.

— Чорти б узяли цього паскудника! — розлючено вигукнув Кардич.

Він схопив капелюх і сказав, що йде до бургомістра.

Холуб не ворухнувся, на його вродливому обличчі.не здригнувся жодний м'яз. Докуривши сигару, він заплющив очі й сидів, ніби живий пам'ятник розчарування й безнадії.

XXI

У бургомістра була якась делегація, та коли маленький секретар Імре доповів йому, що в приймальні чекають Кардич і Бістріцаї, бургомістр поквапився закінчити з нею розмову. Він навіть не розповів* анекдота про Фереица Деака, як робив це завжди, а міцно потис кожному членові делегації руку й випровадив з кабінету.

Кардич увірвався в кабінет і замість привітання смачно вилаявся.

Головний інженер коротко розповів про підступні заміри обер-прокурора.

Бургомістр довго дивився на них" своїми риб'ячими очима, а потім сказав, карбуючи кожне слово:

— Так... ну що ж... він має рацію... тільки ж це нелегко... Пурифікація 1 — чи не найбільш важка робота, але, безперечно, найкраща... Звичайно, відсутність дисципліни...— додав він задумливо.

Потім узяв зі столу якусь накладну коричневого кольору.

— А це що? Та... історія з вугіллям? Пропозиція келе-шерської шахти? Берталан Батаї...

Бістріцаї ляснув себе по лобі. Як він міг забути? Та ж це чудово, просто чудово! Вони врятовані!.. Вугілля дядька Берці...

І він розповів про справу з вугіллям.

— Отак, ваша вельможність, саме так! Можна собі уявити, яке вугілля надішле славнозвісний дядько Берці! — закінчив він.

Бургомістр недбало спитав:

— Чому, друже, ти кажеш — "надішле"? — Він глянув у накладну.— Адже вугілля прибуло.

— Невже, ваша вельможність?

— Так, прибуло.

— Я нічого не знав, ваша вельможність.

— Гадаю, ця накладна свідчить саме про те, що вугілля прибуло...

Головний інженер скидався зараз на поганого учня, який неправильно назвав дату підписання Вестфаль-ського миру й не повірив учителеві, коли той виправив його.-Він узяв накладну й уважно її прочитав.

— Чи можна від вас подзвонити, ваша вельможність? Бістріцаї зняв трубку й попросив диспетчерську.

— Алло! Це ви, Мате? Як справи з тим вугіллям? Прибуло? Яке ж воно? Відмінне? Високоякісне? Чудово!... Отже, вугілля високоякісне? Значить, він надіслав краще шалготар'янське вугілля?

В трубці почувся писклявий сміх.

— Ну, гаразд, Мате, дивіться, щоб його ніхто й пальцем не торкнувся. Якщо вугілля високоякісне, тоді все гаразд. Я тільки хотів дізнатись, чи воно справді таке... Не відкривайте вагон... Зрозуміло? Щоб і пташка не сіла на вугілля! Таке чудове вугілля не можна псувати...

Бістріцаї поклав трубку, весело глянув на бургомістра й сказав:

— Ваша вельможність, ми ще ніколи не ловили лиса в пастку так легко, як оце зараз.

Кардич голосно засміявся.

— Якби ви знали, який хитрий цей мій помічник Мате! — вів далі Бістріцаї.— Він ще позавчора звернувся До мене: "Пане головний інженер, я маю цікаву пропозицію... Не завадило б перевірити шахту, з якої цей дядько Б-рці відправляє вугілля. Я вже чув, що то за вугілля. Старий уже не вперше намагається ошукати нас... В тій шахті немає вугілля! Є щось схоже на туф. Горить дуже погано, і в грубах від нього утворюється шар нагару, який потім треба видовбувати кайлом. Я б не наважився топити свою піч цим, з дозволу сказати, вугіллям. Пане головний інженер, відрядіть мене туди — подивлюся на власні рчі, що то за шахта і що то за вугілля, яке хоче нам збути цей старий аферист". Бургомістр натис кнопку електричного дзвінка.

— Ох, ці родичі! Не доведуть до добра. Я їх просто ненавиджу,— мовив він.

Вони засміялися.

— А як їх багато!.. І про кожного треба пам'ятати. Щоправда, вони й самі не дають забути про себе... А однокласники! Лх теж тьма-тьмуща! Зрештою виявляється, що ти вчився в одному класі з усіма, в кого є до тебе якісь справи, або хто попав у якусь скруту... Вони підстерігають тебе на вулиці, в театрі, навіть у вбиральні...

Ввійшов секретар.

— Імре, синку, поклич-но пана обер-прокурора.

— Слухаюсь, ваша вельможність.

Імре усміхнувся ще ясніше й ширше, ніж бургомістр, і поніс ту усмішку до обер-прокурора.

— Милий хлопчик! Щоразу, як бачу його, згадую його бабусю. Яка гарна, яка чарівна була колись дівчина!.. Що вдієш — тепер ось ці дітки перебрали нашу роль... вони милуються жінками й кохаються з ними... Ех, Шомо! Були колись і ми... Одне слово, пане головний інженер... як щось знадобиться, то покличу вас, любий... так, покличу...

Бістріцаї підвізся й квапливо вийшов.

— Ти, Шомо, і тепер ще молодий,— повів бургомістр далі, взявши Кардича за ґудзик піджака.— Чув я, що Д° обіду ти був... у красуні... Невже не знайшов іншого часу?..

Кардич засміявся.

— Мені здається, що коли б я не вжив відповідних заходів остороги,— перевів він розмову на тему, яка найдужче зараз його цікавила,— то вскочив би у велику халепу! А так у нього немає навіть тимчасового контракту. Проте, навіть якби й був... Без участі нашого Кредитного банку він усе одно не міг би купивд віллу. Адже в нього немає грошей. Сумніваюсь, щоб у нього в кишені було бодай два пенге. Кишенькові гроші йому дає дружина...

— А в неї є якісь кошти?

— Сімсот двадцять пенге в ощадній касі.

Вони засміялися. Потім замовкли і замислено гризли кінчики сигар. Ще не час приймати якесь спільне рішення щодо обер-прокурора. Поки що він має над ними перевагу, бо в його руках ота справа з конкурсними проектами. Ще один хід — і мат!..

— Ну то як? — спитав бургомістр. Кардич його зрозумів.

— Доведеться зупинитися на Вагнерові...

— Звичайно.

І вони уявили, що уже завтра обер-прокурор подасть У відставку й знову буде запропонована кандидатура Вагнера. Він — своя людина, давній їхній друг і вірний слуга... Кар'єра Іштвана Коп'яша має скінчитися. Так. вони вирішили — так і буде.

З'явився Імре й доповів, що в приймальні чекає обер-прокурор.

— Хай увійде,— сказав бургомістр, кивнувши головою.

— Сервус, друзяко, сервус! — привітав він Коп'яша, коли той увійшов у кабінет.

Трохи повагавшись, Пішта сів. Він був схвильований. Приготувався до всього...

Річ у тім...— почав бургомістр.— Річ у тім, що цей бістріцаї — справжнісінький йолоп... Ти його ще не знаєш... Фахівець з нього, звичайно, непоганий, а щодо всього іншого... Якийсь він ненадійний... І я не можу збагнути, чого він домагається... Чого хоче?..

Пішта розумів, що ці люди знають усе і до всього причетні, та уникнути розмови не було нійкої можливості. І він почав розповідати, відчуваючи, як страшенно все це йому набридло. Знову доводиться кидати слова на вітер.

— Холуб ще місяць тому казав мені, що не збирається брати участі в конкурсі по проектуванню моста з металевих конструкцій,— здивовано сказав бургомістр.— Мовляв, він і так терпить величезні збитки. Збожеволів цей Бістріцаї чи що? Ну, хай начувається! Адже це дисциплінарна провина! Мабуть, треба порушити проти нього адміністративне розслідування.

— Та він просто перестарався,— зауважив Кардич.

— Але ж, ваша вельможність, у кабінеті Бістріцаї був чиновник фірми "Холуб і К°", який робив копії розрахунків.

— Дурниці! Невже ти можеш повірити в таку нісенітницю? Любий мій, тобі доведеться звикати ще до багатьох речей... Працювати з людьми — штука складна... Ну, годі! Чи варто нам псувати через це апетит? Ти вже дістав запрошення на бенкет до Боронкаї у неділю ввечері?

— До кого, ваша вельможність?

— До Боронкаї.

— Ні.

— Ось тобі й маєш.