Герої пустельних обріїв - Олдрідж Джеймс
Він не зводив очей зі свого англійського брата, розмірковуючи про труднощі цього останнього завдання, що стояло перед ними обома, — завдання, вирішення якого повинно було завершити їх складний шлях. Але зовні все це виразилося у нього тільки в потиску плечей, це немов говорить про покірність долі; і Гордон раптом зрозумів, що Гамід взагалі не хоче нікуди рухатися, не хоче діяти. Він вгадав думку Гаміда: чи не можна залишитися на місці, не роблячи нічого?
Але тут, немов бажаючи спростувати цю гіпотезу і показати, що якісь наміри у нього все ж є, Гамід завів мову про нафтопромисли і під кінець сказав похмуро і заклопотано:
— А чи не час мені відмовитися від твоєї допомоги, Гордоне? Навіщо звалювати на тебе тягар чужого горя, нашого горя? Ти і так вже багато зробив для нас, брате. Іди в глиб пустелі. Візьми з собою моїх соколів, мою мисливську рушницю. Іди на вільні простори, які ти так любиш, і там чекай, коли я зроблю цю останню справу і завоюю свободу племенам.
Гордон був здивований і ображений, але не в тій мірі, як він намагався показати. Або — що точніше передає тонкощі арабського етикету — не в тій мірі, як він намагався не показати.
— Гаміде, я служив тобі вісім років, так невже тепер, коли настав вирішальний час, ти зі мною розстанешся, тільки щоб позбавити мене від необхідності вибору? Ти хочеш допомогти мені, хочеш, щоб мені не довелося брати участь в захопленні цих промислів, що належать англійцям?
— Може бути…
— Ти настільки невпевнений у моїй відданості справі?
Гамід похитав головою. — Я в ній цілком впевнений, улюблений брате мій. Тому-то я і пропоную тобі відправитися на полювання.
Але Гордон відмовився навідріз і знову став відстоювати свою точку зору: навіть якщо захоплення промислів має деякі стратегічні і політичні переваги, нерозумно думати, що англійців вдасться застати зненацька. І в усякому разі, щоб з ними впоратися, потрібно набагато більше часу, ніж на розгром Азмі, який все одно свою пісню відспівав, оскільки в Бахразі не сьогодні-завтра спалахне революція. А коли з Азмі буде покінчено, англійці охоче підуть на угоду з Гамідом. Але Гамід ще вагався, і тоді в розмову вступив Зейн — той бахразець, якому Гордон вказав сюди шлях.
Хоча емір — це все-таки емір, і Зейн для Гаміда був всього лише одним з багатьох революціонерів, яких він звик слухати терпляче і з невпинною увагою, маленький бахразець своєю схожістю з Гордоном мимоволі викликав у нього симпатію і навіть повагу. Але важко було уявити двох людей більш різних. Гамід під покровом шатра з козячих шкур являв собою досконалий зразок благородного типу людей пустелі; зате Зейн з його буденними звичками городянина, одягнений в робочу куртку і штани кольору хакі, здавалося, тільки по якомусь волаючому непорозумінню міг опинитися в цьому кочовому житлі. І все ж Гордон, спостерігаючи їх з боку, відчував, що навіть ця нескладність Зейна каже про його силу — силу людини, яка усюди, до досади інших, залишається сама собою; тому-то йому і далася так легко ця дружня короткість з вождем племен.
На питання Гаміда, чи згоден Зейн, піднявши повстання робітників, допомогти кочівникам опанувати нафтопромислами, бахразець розтягнув стиснуті губи в посмішку, повну лукавого значення:
— Вождю племен здається, що досить гучним голосом крикнути: "Вставайте!" — і повстання почнеться. А насправді це складне політичне питання. Я зараз не можу закликати робітників нафтопромислів до повстання, Гаміде.
— Але чому?
— Тому що, як я тобі вже казав, час для революції у Бахразі ще не настав.
— Яке нам до цього діло? Ти піднімеш своїх робочих, і ми разом вирвемо нафтопромисли з рук тих, хто ними володіє. Для робочих це буде перемога над їх гнобителями, а для нас — над нашими. Про що ще думати?
Зейн пояснив йому, про що потрібно думати ще. Пояснював він спокійно і терпляче, але саме тому виходило, що Гамід, мабуть, і сліпий і дурний, раз не вміє дивитися на речі в перспективі. Якщо занадто рано підняти повстання в одному місці, говорив Зейн, це може поставити під загрозу бахразську революцію в цілому. Азмі і королю неважко буде придушити повстання на нафтових промислах, стягнувши туди всі свої сили; інша справа, якщо вся країна підніметься одночасно. До цього і зводиться суть спору, говорив Зейн; племена повинні вичікувати, піджидати, коли Бахраз буде готовий до революції. Якщо обидва повстання розгорнуться одночасно, вони переможуть. А неузгодженість або зайвий поспіх можуть призвести до придушення заколоту.
— Ти все ще не віриш в нашу перемогу?
— Не вірю! — коротко відрізав Зейн. — Щоб перемогти, потрібно чекати.
Але Гаміда не могли похитнути повчання Зейна, вони тільки викликали в нього роздратування. — Чекати? А як довго чекати? Скільки ще часу потрібно твоїм селянам і робітникам? Невже вони мало натерпілися? Чому ви не можете виступити зараз? Чого чекаєте?
— Всенародного вибуху, всенародного обурення.
Хоча Гордон і не думав, що Гамід здатний підпасти під вплив Зейна, йому все ж не сподобалося їх несподіване зближення, всі ці розмови про узгоджені дії, про революцію в Бахразі. Видно, Зейн все ж дечого домігся. Гамід міг сперечатися, заперечувати, але все це не пройшло для нього безслідно, і була, безсумнівно, частка провини бахразця в тому, що Гамід так довго вагався і не приймав рішення. Гордона це так здивувало, що він вирішив прийти Гаміду на допомогу і накинувся на Зейна.
— Якщо вже твоїм землекопам ще не пора повстати проти тих, хто сидить у них на шиї, так вони ніколи не повстануть! — заявив він бахразцю. — загрузли з головою в своєму болоті. Вся ваша революція — це борсання в болоті і нічого більше. А якщо ви навіть і виберетеся звідти, так навіщо? На що сподіватися людині, яка все життя копається в землі? Народна революція! Вам би тільки щоб у всіх було сите черево, черевики на ногах і шапка на голові — і значить, можна кричати, що ми вільні люди. Ні вже! Нам цього мало. Це для вас вся свобода полягає в ситому череві. Народна революція! ..
— Даремно ти так зневажливо говориш про народні революції, брате, — лагідно заперечив бахразець; він здавався тим більш незворушний, чим більше розпалювався Гордон. — Якщо ти не розумієш їх значення, тобі не зрозуміти того шляху, яким половина людства вибирається тепер з болота історії.
— Історії? — простягнув Гордон. — Що спільного у землекопів з історією?
— Не про академічну історію мова, звичайно, — відгукнувся Зейн з несподіваною запальністю. — Народні злидні, продажність чиновників, жорстокість і гніт — ось про що говорить наша історія. Але скоро всьому цьому настане кінець. Великий бог! Нам ні до чого абстрактні ідеали, про які марили вільні люди Заходу, поки ми тут тонули в безпросвітній нужді. Їх час пройшов, інглізі! Нехай ваші філософи розводять дискусії про християнську мораль і всіляких своїх свободах. А для нас майбутнє — це новий світ, де ми самі будемо господарями свого життя, своєї землі, своїх верстатів і знарядь. Зрозумій це, Гордоне, а не зрозумієш — геть з дороги!
— Це що — загроза? — запитав Гордон і стукнув Зейна кулаком по коліну, як роблять араби, приймаючи виклик. — Ось тому я і зневажаю ваше вчення! У вас черево хоче поглинути розум. Ви так само небезпечні, як те, що ви прагнете зруйнувати.
— Небезпечні? Для кого?
— Хоча б для мене.
Зейн в свою чергу з неабиякою силою стукнув по коліну Гордона. — Не в небезпеці справа, Гордоне, — сказав він. — Вся справа в виборі. Твій розум може сприймати цей вибір як правильний або як помилковий, але якщо ти станеш кидатися від одного світу до іншого, — дивись, як би обидва тебе не відштовхнули.
У розпалі суперечки вони не помітили, як Гамід вийшов з шатра. Тільки коли спір досяг такого напруження, що стало ясно: без втручання з боку його не кінчити, — вони озирнулися і побачили, що залишилися одні. Дві маленькі людини з запалими очима, над якими нависли густі брови, сиділи один проти одного в наметі з козячих шкур, серед відірваної від світу пустелі, і вели суперечку, яка втратила будь-яку реальність.
А Гамід, поглинений думками про реальний світ, неспокійно крокував в ночі по рідних пісках, як і раніше не знаючи, на що зважитися. Сперечальники не захотіли порушити його роздуми і сиділи примовкнувши, і тільки коли він гукнув до них, вони вийшли на простір ночі, пронизаної вогнями табірних багать, дзвінкими відгомонами розмов і сміху.
— Людині завжди легше, коли вона чує голоси інших людей, — рвучко сказав Гамід. — У темну ніч кочівник любить засиджуватися біля багаття за бесідою (аллах, про що тільки він ні пересуджує!). А коли замерехтить світанок, він встає і кричить про те, що навколо нього бог, як ніби бог — це вся світобудова, а центр світобудови — нікчемний араб.
Десь здригнулася струна, заплескав у долоні невидимий хор і пристрасний голос співака став волати до ночі, без кінця повторюючи одні і ті ж слова. Гамід відновив перервану дискусію, і знову посипалися докази і заперечення, що не змовкали всю ніч. Тільки коли сутінки стали рідшати і якась побожна рання пташка затягла вже заклик до ранкової молитви, Гамід раптом заявив, що йому набридли політичні розрахунки і хитросплетіння.
— Нехай буде так, як велить доля! — вигукнув він. — Азмі — наш найлютіший ворог, і ми будемо битися проти Азмі. Саме так. Залишимо ці кляті промисли англійцям. Знищимо краще бахразську п'явку, яка стільки часу смокче нашу кров. Таке рішення підказує нам доля.
Доля або — відчай.
Але так чи інакше, всі суперечки на цьому скінчилися, і Гордон зібрався в дорогу, після того як вони змовилися про зустріч і намітили простий і чіткий план. Вирішено було вдарити на аеродром відразу з двох сторін.
Тут знову згадали про Зейна і запитали, чи не може він допомогти в цій справі — адже серед солдатів на аеродромі є його однодумці.
Бахразец знизав плечима: — Я зроблю, що зможу, але тільки для того, щоб врятувати наших солдат від кинджалів кочівників. Не роби там звичайної різанини, Гаміде. Цього зовсім не потрібно ...
Гордон зі сміхом зауважив, що міркування етики і людяності дуже ускладнюють вчення Зейна. Але він ласкаво попрощався з бахразцем і з легким серцем пустився назустріч своєму обов'язку.
