Герої пустельних обріїв - Олдрідж Джеймс
Бачите, у нас вважають, що він надто повільний. Тягне, вичікує. Ось і доводиться втручатися. Самі розумієте.
Так, Гордон розумів. Він розумів, що представляє собою відомство Фрімена, — виводок політичних недоростків, яким уряд дає багато волі і мало вказівок, а тому вони і чинять, як їм заманеться.
— Генерал Мартін знає, що робить, — наполягав Гордон. — А ви? Адже ви, здається, були християнським соціалістом або чимось на зразок цього. З яких це пір соціалісти займаються підкупом і зривом повстань? Або ваш соціалізм вже скінчився? А, Фрімене?
— Ох, облиште, будь ласка! — Фрімен розумів, що Гордон його подразнює. — Звичайно, я соціаліст. Розумна людина не може не бути соціалістом. Але це не знімає з нас відповідальності. Краще діяти підкупом, ніж допускати братовбивчу різанину. Ціною золота ми забезпечуємо мир і порядок, доброзичливість і розумну поміркованість в політиці. Колись і ви робили те ж саме.
— Вірно. А тепер ось спокутую свої гріхи.
— Тим, що підбурюєте арабів до повстання? — Він засміявся. — Утішно!
— Їхали б ви в Англію! — сказав Гордон. Він злився, відчуваючи, що цей типовий зразок славного малого невразливий для його знущань. — Звідси ви вільні піти, коли вам заманеться. Я вас не тримаю. Навіщо втрачати час даремно? Їдьте в Англію, Фрімене.
— На все свій час, — засміявся Фрімен. — В даний момент я, так би мовити, сиджу у вашого порога і зовсім не збираюся його залишати. До того ж, якщо я звідси піду, хтось із ваших симпатичних друзів приріже мене в перші ж півгодини шляху. Краще вже я почекаю трохи.
Гордон знизав плечима. — Все одно цим скінчиться.
— Тільки ось що, Гордоне. Я тут без вас дав слово, що не втечу. Але якщо вже ви тут, я беру своє слово назад. Так що можете мене взяти під варту, якщо завгодно. І попереджаю ще, що я всіх, кого зможу, буду агітувати проти вас — починаючи від Сміта і закінчуючи цими вашими двома записними душогубами. — Фрімен явно плекав надію на успіх.
Гордон болісно скривився, і очі у нього посвітліли. — агітуйте, кого хочете. Біжіть, якщо можете. — Він подивився на Фрімена колючим поглядом, але Фрімен посміювався наче і не було нічого. — Я втручатися не буду, — сказав Гордон, — тому що за цілість вашої шиї я більше не відповідаю.
Після цього Гордон забув про існування Фрімена або, у всякому разі, вдавав, що не помічає його. Йому потрібно було навести якусь дисципліну і порядок серед свого буйного воїнства, і вирішенню цього завдання він віддався з колишнім запалом. Однак думки його весь час десь витали, і він вже не носився по табору, як бувало раніше. Він рухався неквапливо, немов навіть знехотя, ніби в фізичному зусиллі було щось ганебне. Але його внутрішнє занепокоєння не вляглося і часом проривалося в припадках гніву, що збільшували число скривджених і незадоволених серед його людей.
Він сам на себе злився за це; і не стільки за потребою, скільки через той же внутрішній неспокій повів одного разу невеликий загін в набіг, щоб добути потрібний Сміту бензин.
Нападу зазнав табір меліораторської партії — Бахраз вів на околиці пустелі великі меліоративні та іригаційні роботи. На чималій території розкидані були будови і механізми. Табір охоронявся, але охорону швидко і без шуму перерізали. Гордон власними руками вбив одного з вартових, і зараз же все в ньому обурилося проти цього вчинку, як ніби, посягнувши на чуже життя, він поглумився над власним! Йому було нестерпно гидко. Навіть жалість завдавала болю. Але напруга волі, думки про помсту, про неминучість того, що сталося, допомогли йому пересилити себе. І поки Сміт вантажив в машину продовольство і бензин, Гордон думав про те, що у нього є ще один неоплачений борг.
— Можна якось швидко розбити ці машини? — запитав він Сміта.
— Ці? — перепитав Сміт, вказуючи на тіні, що маячили неподалік. – Та це звичайні екскаватори.
— Знаю. І вони п'ядь за п'яддю руйнують пустелю.
Сміт похитав головою. — Щоб убити людину, досить встромити їй ніж у серце, — сказав він, — але знищити машину можна, тільки зламавши всі її частини. Всі до єдиної!
— У цьому хвалькуватому стверджені таїться найскладніша зі світових проблем, — гірко посміхнувся Гордон.
Вони поїхали не чіпаючи машин. Але, повернувшись в ваді, Гордон все ж відчув, що після цього набігу у нього вже не так порожньо всередині. Злобу, що виснажувала його, хоч частиною вдалося вгамувати, і можна було продовжувати розпочату справу. Розв'язка, однак, настала несподівано і швидше, ніж він міг думати, — в ваді щодуху прискакав Фахд, молодий камрський шейх, зі звісткою, що на його батька, бідного Юніса, напав Таліб. Йде жахлива різанина.
Отже, на окраїнні племена більше годі було сподіватися, і завершальний акт повстання ставав тепер необхідністю.
Розділ десятий
Про все це потрібно було попередити Гаміда, щоб він почав діяти; і Гордон помчав до Гаміда, обравши головоломний найкоротший шлях, а тим часом Сміт, Бекр і Алі виводили людей з ваді, де стало небезпечно. Поблизу околиць тепер всюди було небезпечно, тому що Юніс, зазнавши нападу Таліба, звернувся за допомогою до Азмі-паші. Так підкуп і підбурювання зробили свою справу — посіяли розбрат між окраїнними племенами, а це зміцнювало позицію бахразців проти Гаміда.
Гордон кляв Таліба, називаючи його безклепочним мисливцем до чужих горщиків, а Юніса лаяв за боягузтво, за те, що він кинувся шукати захисту у Бахраза. Юний Фахд зі сльозами молив Гордона послати в Камрі броньовики, щоб розчавити Таліба. Але Гордон сердито заперечив, що цього він не може, не хоче і не стане робити.
— Якщо так, то я більше не служу тобі! — в запальності крикнув юний шейх.
І він тут же кинувся до свого верблюда, щоб поспішати на виручку до батька, але Гордон наказав Мінке і Бекру закатати його в ковдру і тримати, поки він не заспокоїться. Однак Фахд так вив і лютував, що врешті-решт Гордон змінив своє рішення; потрібно тільки, щоб всі вийшли з ваді, сказав він Бекру, а там можна відпустити хлопчика, нехай їде до батька. Принаймні у Юніса буде хоч один воїн, здатний підняти його бойовий дух.
Гордон сам не пам'ятав, як дістався до табору Гаміда. Він їхав по таким кряжам, через такі скалисті перевали, куди жоден араб не ризикнув би забратися, як би не поспішав. Те, що він зробив, було близько до неможливого; навіть люди Гаміда здивувалися, дізнавшись, за який короткий термін він пройшов весь шлях і яку дорогу вибрав. Але вісти, привезені ним, здивували їх ще більше.
Гамід не став, подібно Гордону, проклинати дурість Таліба і боягузтво Юніса. Суворі очі презирливо звузилися на мить — і це було все. Думка Гаміда не затримувалася на те, що було несуттєво для важливих рішень, які він мав прийняти, оскільки тепер уже було ясно, що обставини змушують прискорити розв'язку.
Всі його наближені, і царедворці і політики, зійшлися на тому, що раз на окраїнні племена більше розраховувати нема чого, треба якнайшвидше визначити той останній крок, який вирішить результат повстання. Але який же це повинен бути крок, куди направити рішучий удар? Знову виникав все той же вибір: розгромити аеродром і тим обеззброїти Азмі в пустелі або швидким маневром захопити нафтові промисли, щоб англійці перестали втручатися в місцеві справи, перестали надавати підтримку Азмі і королю. А може бути, незважаючи на критичний час, незважаючи на те, що все складніше і небезпечніше стає положення в околиці пустелі, можна все-таки залишатися на місці, нічого не вирішувати, не шукати ніякого заключного кроку, який може привести до блискучої перемоги, а може скінчитися трагічною, непоправною поразкою?
Гордон, стурбований коливаннями Гаміда, наполягав: чекати нічого, потрібно взяти аеродром і розправитися з Азмі. Це зовсім неважко, досить одного стрімкого удару. Захоплення аеродрому — єдиний вихід, єдиний вірний шлях до перемоги.
Гамід слухав мовчки, і вираз його смаглявого худого обличчя ставав все більш і більш замкнутим. Він нічим не видавав своїх почуттів, як і не зронив жодного зауваження, тільки час від часу підкидав на Гордона швидкий погляд. Так само зосереджено і з таким же непроникним обличчям він вислухав свого брата Саада і віровчителя Асада. Обидва вони висловилися за захоплення нафтових промислів.
У промовах Саада звучало вимогливе свавілля молодшого брата — він був честолюбний і ненавидів все англійське. Втім, в даному випадку їм керували не тільки ненависть і бажання наблизити довгоочікуваний кінець повстання, скільки прагнення опанувати цінною здобиччю. Цей чорнобородий молодий чоловік, грубий і жадібний до грошей, зумів відразу побачити всі вигоди, які ця здобич обіцяла надалі. Знайдуться і в інших країнах бажаючіі придбати нафтові промисли, і до того ж такі, які дадуть достойну ціну, — хоча б американці, в чиїх банках зосереджені зараз незліченні багатства.
Сеїд, оброслий сивою щетиною старий, ненавидів все, що походило з світу невірних, а більш за все — християн і машини. Він був приставлений до Хаміду його батьком в якості наставника в істинній вірі і ревнителя її заповітів, і він вимагав, щоб нафтопромисли були знищені, а виплодок шайтана — машини — віддані вогню за осквернення законів бога і пустелі.
Таким чином, з найближчого оточення Хаміда двоє, його брат і Сеїд, з особливою, фанатичною впертістю намагалися схилити його до вирішення про захоплення нафтових промислів. Уже не перший раз цілі їх збігалися, хоча інтереси були різні, і служитель аллаха в своїй жадобі впливу і влади більше надій покладав на Саада, ніж на Хаміда. Було абсолютно неважливо, що Сеїд хоче опанувати нафтовими промислами, щоб зруйнувати їх на славу релігійної ідеї, а Саад пов'язує з ними корисливі розрахунки. Хаміда не цікавило ні те, ні інше. Але доводилося йти на компроміс з цими двома людьми; така була ціна миру і злагоди, плата за те, щоб уникнути чвари, небезпечної для справи, якій він був відданий. Тому він не міг вступати з ними в суперечку, і вплив їх був великий.
Гордон і того і іншого зневажав, але заради Гаміда повинен був зовні ставитися до них з повагою. У свою чергу він — англієць, невірний, та до того ж близький друг і радник Гаміда — був для обох фанатиків більмом на оці. Особливо тепер, коли він не щадив зусиль, щоб відмовити Гаміда від нападу на нафтопромисли.
Вислизнувши від Саада і старого, Гамід сидів і дивився, як його придворний цирульник трудиться над лицем Гордона.
