Божественна комедія - Данте Аліг'єрі

—

34] І він почав: — Як в тебе голова
35] Це слово, сину, сприйме й заховає,
36] Тоді її осяє мисль нова.

37] Кров досконала, що не прибуває
38] До спраглих вен, неначе повний стіл
39] Усяких страв, а з серця випливає,

40] Творить нові тіла, в нім взявши сил,
41] Які частками тіло знову творять
42] Із крові, що беруть вони із жил,

43] Пливе туди, про що в нас не говорять,
44] А звідти в кров чужу іде вона,
45] В природний келих, де вони не спорять,

46] А змішуються: з них слабка одна
47] Й терпляча, друга ж — дійова і сміла,
48] Бо з місця досконалого зрина.

49] Вона й береться до складання тіла:
50] Згустить ту кров, яка рідка була,
51] І оживить усе те, що згустила.

52] Душею ставши, сила чимала,
53] Підхожа до рослини всім, крім того,
54] Що йде іще, а та уже дійшла,

55] Цілком подібна до гриба морського,
56] Теж має рух і почуття пізніш
57] Зростає й інше з зародків усього.

58] Так, синку, з серця батька йде повніш
59] І ширше розвиток дочки чи сина;
60] Про це природа дбає найпильніш.

61] Не знаєш ти ще, як стає дитина
62] З тварини, та схибнула в тайні цій
63] Мудріша й вченіша, ніж ти, людина,

64] Навчавши, буцімто в душі людській
65] Можливий розум не перебуває,
66] Бо там не місце здібності такій.

67] Відкрий же груди правді, що все знає,
68] І відай: мозок тільки і живе,
69] Як певну частку в зародку займає.

70] Радіючи на чудо це нове,
71] Рушій найперший їй вдихає духа,
72] Це вмістище для цноти життьове,

73] Який діяльне все вбирає, й руха,
74] І складує у душу — в те одно,
75] Що і живе, і дивиться, і слуха.

76] Поглянь, щоб дивним не здалось воно,
77] Як сонячне тепло, віддавшись грону,
78] Із соками його дає вино.

79] Коли ж у Лахезіс забракне льону,
80] Дух звільнить здібності із тіла вмить,
81] Людські й божественні, немов з полону.

82] Частина більша з них уже мовчить,
83] А пам'ять, розум, воля — від порогу
84] Враз починають в діянні гостріть.

85] Душа, мов чудом чуючи знемогу,
86] На берег падає, на той чи цей,
87] Уперше дізнається про дорогу

88] І йде між душ без м'яса та костей
89] У сяйві сили творчої живої, ,
90] Як і колись, серед живих людей.

91] І як вологи повне дощової
92] Повітря проти сонця розгорта
93] Розкішні різноколірні сувої, —

94] Повітря те, яке навкруг літа,
95] Бере той образ, що душа дарує,
96] Коли стоїть незрушна та густа.

97] Як полум'я за вогником слідкує,
98] Хоч де б він рухатися не хотів,
99] Так образ за душею скрізь прямує

100] І зветься "тінь", бо йде до всіх кутів
101] За нею; творяться таким звичаєм
102] Знаряддя зору й інших почуттів,

103] Так сміємось ми, так ми розмовляєм,
104] Так плачемо й зітхаємо в журбі, —
105] Та сам ти чув це, йшовши нашим краєм.

106] Тінь обриси свої міня собі
107] Як до бажань і порухів натури.
108] Це все й збудило подив у тобі".

109] Ми вийшли до останньої тортури,
110] Праворуч рушивши в прохід вузький,
111] І подивлялися вже не на мури,

112] Бо з кручі пломінь вилітав яркий,
113] З провалля ж дужий вихор виривався,
114] Гнав до стіни вогненні язики.

115] І кожен з нас по краю пробирався
116] Один по одному; і тут — в огні,
117] Там — в прірві опинитись я боявся.

118] Вожай мій: "Стережись! — казав мені, —
119] Вузду очей тримай, бо оступання
120] Тут небезпечне, похибки страшні".

121] І враз "Бог вящей милості" — співання
122] Почув я крізь розжарену глибінь,
123] І виникло поглянути бажання.

124] Уздрів я в полум'ї за тінню тінь
125] І, голову звертаючи на боки,
126] Вбачав то їх, то дальший свій ступінь.

127] Скінчився гімн, і голос чийсь високий
128] "Не знаю мужа" крикнув на краю,
129] І тихо відновився спів широкий.

130] "Діана, — знов гукнули всі, — в гаю
131] Геліки не лишила, бо дівчині
132] Дала Венера трутину свою".

133] І заспівали знов рухливі тіні
134] Хвалу жіноцтву і чоловікам,
135] Чесноті вірним і своїй родині.

136] Мабуть, кричать вони й співають там,
137] Аж поки палить пломінь, вітром гнаний,
138] І засіб цей нещадний, цей бальзам

139] Загоює нарешті їхні рани.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ШОСТА
1] Ми низкою отак ішли по краю,
2] І вчитель часто говорив мені:
3] "Побережись, тебе остерігаю".

4] Аж от засяли промені ясні
5] У нас на правих плечах: розчинило
6] Західне сонце синь у білині.

7] Де впала тінь моя, зачервоніло
8] Яскравіш полум'я; з усіх сторін'
9] Дивились тіні на таке несміло,

10] Й вони про мене, ідучи вздовж стін,
11] Заговорили в палі чималому,
12] Почавши: "Не з примарним тілом він".

13] І пересвідчувалися у тому,
14] Та не переступаючи межі,
15] Щоб залишатись в вирі вогняному.

16] І хтось: "Свій слух до слова прив'яжи,
17] Ти, що, либонь, з пошани йдеш позаду,
18] Й нам, хто в огні й жазі горить, скажи.

19] Ця відповідь нам принесе розраду,
20] Потрібніше тут душам всім вона,
21] Ніж мешканцям пустелі свіжість саду.

22] Чого ти перед сонцем, як стіна,
23] Стоїш собі, немов тебе ще й досі
24] В тенета не вловила смерть страшна?"

25] Та слово з уст моїх ще не знялося.
26] Як раптом трапилося щось нове,
27] Й моє єство до нього потяглося.

28] Знов душі йшли крізь полум'я живе
29] Назустріч першим, мов дарма тинялись, —
30] І в видиво я втупивсь миттьове.

31] Я бачив, що квапливо обіймались
32] Вони, вітальні кажучи слова,
33] Та навіть на хвилинку не спинялись.

34] Отак на стежці сіра мурашва
35] Збирається питання вирішати,
36] Мабуть, про шлях чи про якісь дива.

37] І тіні перед тим, як вирушати,
38] Прощалися по-дружньому цілком,
39] Та й ну одна до одної кричати.

40] Нові: "Оце Гоморра і Содом!"
41] А ті: "В телицю лізе Пасіфая,
42] Щоб хіть угамувати із биком!"

43] І як ключами журавлина зграя
44] Від спеки чи льодів летить кудись,
45] Чи буде це Ріфей, чи суш безкрая,

46] Так тіні в різні боки розійшлись
47] Із тими ж вигуками та піснями,
48] Які найкращими для них здались.

49] Ті ж душі, що уже рівнялись з нами,
50] Прийшли, уважливі й поштиві, знов,
51] Моїми зацікавившись словами.

52] І я відчув їх потяг до розмов,
53] Почав: "О духи, вірно ви вчинили,
54] Що кожен правильну тропу знайшов!

55] Себе мої там члени не лишили:
56] Старі чи юні, тут усі вони,
57] Зі мною кров моя, суглоби, жили.

58] Угору йду, щоб зір мій став ясний:
59] Таке жони з небес веління важне,
60] Щоб смертне тіло вніс я в світ страшний.

61] Хай сяйво зглянеться на вас звитяжне
62] І вас у лоно прийме на віки
63] Любові повне небо всеосяжне!

64] Але скажіть, хто ви, щоб сторінки
65] Заповнить міг би записом, для чого
66] Іде за вами натовп гомінкий".

67] Горянин, як до міста голосного
68] Уперше потрапляє з диких гір,
69] Так оком водить з подиву німого,

70] Як тіні ці втупляли в мене зір,
71] Аж поки заспокоїлися знову —
72] Високе серце скоро знайде мир.

73] "Блажен, хто усього життя основу
74] Шукає з досвіду в краю гіркім, —
75] Так дух той мовив, що почав розмову. —

76] Зустрічні душі согрішали тим,
77] За що в тріумфі з Цезаря глумились,
78] Ім'ям "цариці" кидались бридким.

79] Із вигуком "Содом!" вони пустились,
80] І зашарілі зразу щоки їх
81] В почервонілому вогні відбились.

82] Зате у нас був двостатевим гріх,
83] Такий, проте, що личить не людині,
84] А диким пристрастям тварюк ярких.

85] Тому, як зустрічаєм інші тіні,
86] Плямим себе тією, що була
87] Твариною у дощаній тварині.

88] Ти наші взнав тепер гріхи й діла,
89] А хто тут є — розповісти не можу
90] Й не маю часу — нас тут без числа.

91] Своїм лише ім'ям твій слух стривожу:
92] Я — Гвідо Гвініцеллі — тут іду,
93] Бо вдавсь, вмираючи, по ласку Божу".

94] Раділи, на Лікургову біду,
95] Сини, принісши порятунок нені, —
96] І я відчув ту ж краску на виду,

97] Коли назвався батько мій — знаменне
98] Є в нього ще поріддя молоде,
99] Значніше у поезії за мене.

100] Не кажучи, не чуючи, хто й де,
101] В думках я йшов край вогняної смуги,
102] Та не пускало полум'я ніде.

103] Нарешті, зір наситивши, у слуги
104] До нього щиро зажадав піти, —
105] Цій щирості не міг не вірить другий.

106] І він мені: "Усе, що мовив ти,
107] Лишило слід в мені такий яскравий,
108] Що Леті ані змити, ні звести.

109] Якому ж вияву якої слави
110] Я вдячний за любов таку, радий,
111] Що знак її, як бачу, нелукавий?"

112] І я: "В рядках такий ви молодий,
113] Що поки буде вірш нової мірки.
114] їх атрамент сіятиме завжди".

115] "О брате, — мовив він, — поглянь-но зірко, —
116] І він перед собою показав, —
117] Ото ковач був рідної говірки!

118] Як вірші й прозу нею він писав!
119] Хай йолопи верзуть, що той, з Ліможа,
120] Був кращий ніби для усіх тих справ, —

121] їм важить галас, а не правда гожа,
122] Вони й виходять з нього до пори,
123] Ума й мистецтва думка їм ворожа.

124] Колись Гвіттоне славився старий
125] Найпершим із поетів, їх вожатим,
126] Аж поки правда не взяла гори!

127] Раз жеребом ти значений багатим,
128] То як потрапиш у чудесний гай,
129] У ту обитель, де Христос абатом,

130] За мене оченаша прочитай,
131] Крім слів, що нам були в потребі зроду,
132] Але давно покладено їм край".

133] І, наче іншим даючи свободу,
134] Туди ступнув, де душ брела сім'я,
135] Пірнувши в полум'я, як риба в воду.

136] До вказаного ним наблизивсь я
137] І мовив, що хотів би, повен миру
138] Й поваги, привітать його ім'я.

139] І відповідь почав він ґречну й щиру:
140] "Віншує пан мене в тонких словах.
141] І я одвіт не маю за офіру.

142] Арнаут я, йду з піснею в сльозах
143] По ватрі учорашніх злих зусиль,
144] По ватрі сподівань на ліпший шлях.

145] А що ласкавий пан іде на шпиль
146] У втішливі і файні височіні,
147] То прошу пана пам'ятать мій біль".

148] І зник в очисного вогню лавині.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ СЬОМА
1] Там, звідки перший промінь пада саме
2] На гору, вкриту кров'ю бога слав,
3] І Ебро блискотить під Терезами,

4] А Ганг вогнем опівдні запалав, —
5] Там стало сонце, й день уже спустився,
6] Як ангел Божий раптом нам засяв.

7] Він на краю, не в полум'ї з'явився
8] Й "Блаженні серцем чистії" завів,
9] І голос благовісника полився:

10] "До того, поки пломінь не вкусив
11] Вас, душі, — йти святим невільно вище:
12] Пройдіть багаттям, слухаючи спів".

13] Він так сказав, як підійшли ми ближче,
14] І, чувши те, подібним я зробивсь
15] До трупа, що несуть на кладовище.

16] Підвівши руки, в жар очима впивсь
17] І згадував те видиво страшенне,
18] Коли на спалюваних я дививсь.

19] Мої вожді поглянули на мене,
20] І вимовив Віргілій: "Сину мій,
21] Не смерть — лиш муку дасть кільце вогненне.

22] Згадай, згадай...