Божественна комедія - Данте Аліг'єрі

їхніх голосів збагнув
95] їх співчування більш, аніж сказали
96] Вони б: "Владарко, чим він винен був?" —

97] Крижини, що на серці намерзали,
98] Сльозами й зойками з грудей моїх
99] Виходити крізь очі й рота стали.

100] Благим істотам на благання їх,
101] Не ворухнувшись у коші священнім,
102] Вона відповіла в словах таких:

103] "Чатуєте в кружінні цілоденнім, —
104] Ні тьма, ні сон не скриють найпильніш,
105] Що робить вік у русі нескінченнім.

106] І через те я відповім гучніш,
107] Щоб той почув, хто плаче на тім боці, —
108] Що кари міряють гріхами лиш.

109] Не тільки сфери маю я на оці,
110] Що сім'я перетворюють на плід
111] У спільному зористому потоці,

112] А й весь той благодатний неба хід,
113] Який так може пару піднімати,
114] Що в вишині важкий зникає слід, —

115] Бо цей в новім житті мав дар багатий
116] Із риски вдачі, хоч яка дрібна, —
117] Найвищу славу Богу добувати.

118] Але земля тим менш дає зерна,
119] Як не скропляти потом, мов росою,
120] Чим краща та родючіша вона.

121] Якийсь-то час впливала я красою
122] Свого лиця, і зір дівочий мій
123] Його проводив стежкою прямою.

124] А тільки я поріг лишила свій
125] До віку другого і відлетіла,
126] Як цей піддався суєті земній.

127] Коли я духом підвелась із тіла
128] І виросла в чесноті і красі,
129] Для нього стала менше люба й мила.

130] Неправим шляхом погляди усі
131] Він скерував і лиш мари питався,
132] Що скрізь облуди сіє ті і сі.

133] І в яв, і в снах, яким він віддавався,
134] Нагадувала я про Вишній суд —
135] Але він цим не дуже клопотався

136] Й до того впав, що був би марним труд
137] Великий мій, якби по всій дорозі
138] Не провела його між грішний люд.

139] Отож я стала в мертвих на порозі
140] І в того, хто привів його сюди,
141] Я випросила бути в допомозі.

142] Зазнали б кривди Божі всі суди,
143] Якби він став тут, Лету перепливши,
144] Та й ще покуштував її води,

145] Борг покаяння слізьми не сплативши".

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ПЕРША
1] "Чом ти мовчиш, на тому боці ставши? —
2] Знов слів жало націлила грізне,
3] Уже і так їх лезом ран завдавши,

4] Й нещадно вдарила вона мене: —
5] Скажи, скажи, визнаннями доповни
6] Моє обвинувачення страшне".

7] Я був такий бентежний, що гріховний
8] Не міг мій голос із грудей пройти
9] До рота, й зоставався я безмовний.

10] Пождала й мовила: "То як же ти?
11] Відповідай-но, поки Лети хвилі
12] Не змили болісної тяготи".

13] В збентеженні й страху був ледь я в силі
14] "Так, правда" видавити з уст смутних,
15] Не вуху, тільки оку зрозумілі.

16] Як лук, із сил натягнутий усіх,
17] Рве тятиву, ламається, й важкою
18] Стає стріла у пошуках своїх, —

19] Так я знемігсь під ношею тяжкою,
20] Бо ніс у зойках та сльозах одвіт,
21] І голос зник від смутку й неспокою.

22] Тоді вона: "Коли мій заповіт
23] Тобі "Любити благо", здавна даний,
24] Повинен був заповнити твій світ, —

25] Які ж провалля та які кайдани
26] Перед собою бачив ці роки,
27] Що забував подальший шлях жаданий?

28] Які приваби та зазив який
29] Читав ти, на чоло красунь зирнувши,
30] Що переслідував їх залюбки?"

31] І довго, тяжко в каятті зітхнувши,
32] Насилу весь свій голос я зібрав,
33] Заледве тільки рота розімкнувши,

34] І з плачем вимовив: "Щоденних справ
35] Брехливі радощі звели з дороги,
36] Як тільки вид ваш із очей пропав".

37] Вона ж:" Хоч ти б весь час мовчав, убогий,
38] Або вигадував за річчю річ,
39] Але суддя всю правду знає строгий.

40] Коли ж зізнатись у провинах ввіч,
41] З обмитим щирими сльозами зором,
42] То тут точило кружить вістрю встріч.

43] Проте, щоб взяв тебе ще більший сором
44] З твоїх помилок і на інший раз,
45] Сирен зачувши, ти лишавсь суворим, —

46] Насіння плачу кинуть — мій наказ,
47] І слухати: не так чинити мали
48] Кістки мої, заховані од вас.

49] Такої радості ще не давали
50] Колись тобі природа й твір митця
51] Як риси ті, що прахом нині стали.

52] Тоді ж, коли найвища радість ця
53] З моєю смертю зникла, то навіщо
54] Було вертать до смертного лиця?

55] І тільки стрельнула брехня найнижча,
56] Тобі звести слід очі ввись було,
57] Слідом за мною — я ж бо правда віща.

58] Тягар було не брати на крило
59] Й не піддаватися ані дівчатку,
60] Ні іншому чомусь, що б там не йшло.

61] Мисливця вбачить досить пташенятку
62] Лиш двічі-тричі, і тікає птах
63] Тенет чи стріл, в яких нема нестатку".

64] Як дітлахи із соромом в очах
65] Понуряться, коли ти їх картаєш,
66] І мовчки каються в своїх гріхах,

67] Так я стояв. Вона ж: "Коли страждаєш,
68] Лиш чуючи, то бороду зведи,
69] Бо дивлячись — ще більш страждати маєш".

70] Мерщій дуби із ґрунту, мов з води,
71] Геть вивертає наський вітер зразу
72] Чи той, що з краю Ярби мчить сюди,

73] Ніж підборіддя зводив я з наказу,
74] Де в слові "борода" замість "лице"
75] Гірку отруту вчув я і образу.

76] Нарешті я уздрів, мов крізь сильце,
77] Що перестали первістки творіння
78] Змикать круг воза квіткове кільце.

79] І ще уздрів я, мов серед проміння,
80] Що Беатріче зір тримала свій
81] На звірі двоєдиного коріння.

82] На тому березі, в габі ясній,
83] Була ще краща, ніж коли бувала
84] Найкращою з красунь на кулі всій.

85] Відчув я каяття кропивні жала,
86] Й чим більше щось любив, було, колись,
87] Тим більш ненависть нині повивала.

88] І так жалі у серце уп'ялись,
89] Що впав я. Знає владарка стеменне,
90] Які події далі відбулись.

91] Коли ж з душі знялось ярмо тяженне, —
92] Схилилась жінка, давній мій водій,
93] І мовила: "Тримайсь, тримайсь за мене".

94] Й занурила у річку, а тоді
95] Вмить потягла, заглибивши до рота,
96] Мов човника по лагідній воді.

97] Блаженства берег, де була чеснота
98] Й співали: "Окропи мя", — близько був,
99] Та це списать — не до снаги робота.

100] І мимоволі я нараз пірнув,
101] Бо жінка, склавши пальці, тім'я ними
102] Моє натисла, й я води ковтнув.

103] Між чотирма жінками чарівними
104] Поставила мене, й вони сами
105] Руками стали обіймать своїми.

106] "Ми — німфи тут, зірки ми — в прірвах тьми.
107] Ще Беатріче не було на світі,
108] їй слугувати готувались ми.

109] Тебе на очі, для добра відкриті,
110] Зведем, хай тільки погляд погострять
111] Тобі ці троє, зором знамениті".

112] Співаючи, мені звеліли стать
113] Проти грудей грифона, і плечима
114] До нас була кохана благодать.

115] І ще сказали: "Тут слідкуй очима,
116] Бо ти стаєш перед смарагда грань,
117] Й до нього спрага в тебе невтолима".

118] І тисячі роз'ятрених жадань
119] З моїм скували зором зір невинний,
120] В грифона втуплюваний без вагань.

121] В її зіницях звір двополовинний,
122] Як в дзеркалі світило, відбивавсь,
123] Являвши вид то орлій, то левиний.

124] Зміркуй, читачу, як я здивувавсь,
125] Побачивши, що звір, без змін на очі,
126] На іншого в очах перекидавсь.

127] Я, дивлячись на чудо це пророче,
128] Тієї їжі споживав шматок,
129] Яку хто більше їсть, то більше хоче.

130] А троє гарних молодих жінок,
131] Наділених, мабуть, званням високим,
132] По-ангельськи співали під танок.

133] "Глянь, Беатріче, глянь пресвітлим оком, —
134] Я чув слова, — на вірного свого:
135] Прийшов до тебе шляхом він жорстоким.

136] Зласкавсь, будь ласка, над слізьми його,
137] Відкрий свої уста, хай він спізнає
138] Ще другу красоту єства твого".

139] Живого світла сяєво безкрає!
140] Чи на Парнасі є завзятий хтось,
141] Хто з джерела жагу задовольняє,

142] Хто б зважився і щоб йому вдалось
143] Тебе таким списать, яке розкрилось
144] І в тінь гармонії небес влилось,

145] Коли перед очима появилось?

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ДРУГА
1] В очах моїх міцна така напруга
2] Була з десятирічної жаги,
3] Що проти неї никла всяка друга.

4] Ховавсь уважний зір за мур благий —
5] Його в мережі так тримав пестливо
6] Божественний той усміх дорогий.

7] Та мусив погляд я звернути вліво,
8] Бо вигуки почув неголосні
9] Тих трьох богинь: "Занадто вже сміливо!"

10] Осліплення, яке дають вогні
11] Побаченого сонячного диску,
12] На хвилю одібрало зір мені.

13] Коли ж я звикнув до малого блиску
14] (Кажу "малого", бо не тим було
15] Те сяйво, що з чужого збувсь я тиску),

16] Помітив я, що вправо враз пішло
17] Славетне військо, і перед очима
18] У нього сонце й сім вогнів пливло.

19] Як полк заходить лівими плечима,
20] А потім всі під прапором стоять,
21] Щоб шикувалась лава незлічима,

22] Так ця небесної держави рать,
23] Це воїнство круг повоза зімкнулось,
24] Який не починав ще завертать.

25] Нарешті все жіноцтво озирнулось,
26] Грифон же зрушив, обернувши вид,
27] І ні пірце на нім не ворухнулось.

28] Прекрасна, що скеровувала хід
29] За колесом зі Стацієм і мною,
30] Крутішої дуги лишала слід.

31] Під спів з небес розмірною ходою
32] Ми рухалися лісом самітним,
33] Що Євиною позначивсь виною.

34] Як тричі луком стрельнути тугим, —
35] Ми стільки йшли до дерева сухого,
36] І Беатріче стала перед ним.

37] "Адам!" — з докором всі шептали строго,
38] Оточуючи яблуню сумну,
39] Що зовсім не росло на ній нічого.

40] Чим вище, більшало в широчину
41] її гілля; схилявшись смаглим лобом,
42] Індійці б славили в ній вишину.

43] "Хвала, грифоне, що не вдарив дзьобом
44] Ти дерева, бо гарний має смак
45] Та браму різним відмика хворобам!"

46] Навколо товплячись, гукав усяк;
47] І мовив звір подвійної природи:
48] "Скрізь правди сім'я бережеться так!"

49] Він дишля за ріжок без перешкоди
50] Вузлом прип'яв до яблуні-вдови —
51] Й єдине ціле склали дві породи.

52] Як тужать в нас дерева без листви,
53] Коли ж велике світло йде в промінні,
54] Що ллє позад небесної плотви,

55] Брунькують враз та барви всі первинні
56] Собі вертають, поки сонцю віз
57] Готується не в іншому зорінні, —

58] Так раптом одягнувсь у розкіш риз,
59] Що тон троянд, з фіалковим зливали,
60] Той стовбур, де гілля було як хмиз.

61] Ніколи я не чув, щоб так співали,
62] Бо на землі такий не лине спів,
63] І я знести не міг чуттів навали.

64] Коли б я мав снагу та відтворив,
65] Як повість про Сірінгу очі пильні
66] Склепила, й пильний зір за це сплатив, —

67] Мов той, хто дав з моделей безпомильні
68] Малюнки, свій би сон я описав:
69] Та краще зроблять це умілі й сильні!

70] Я ж перейду на мить, коли устав,
71] Бо в одіж сну проникнув блиск рожевий
72] І голос вигукнув: "Устань і вслав!"

73] Мов квіт уздрівши ніжний яблуневий,
74] Що втіху ангелам дає плодом
75] І празник в небі прикраша вогневий,

76] Іаков з Іоанном і Петром.
77] Підняті голосом, що мчить в просторі
78] І має владу і над кріпшим сном,

79] Побачили — немає на Фаворі
80] Ураз обох — Мойсея та Іллі,
81] А сам Господь явивсь в новім уборі, —

82] Я теж схопивсь і добрість на чолі
83] Побожниці уздрів, що таємниче
84] Вела мене по річці й по землі.

85] Спитав схвильовано: "Де Беатріче?"
86] Й вона: "Поглянь, під деревом сидить
87] В новому листі і тебе ось кличе.

88] Поглянь, громада ця навкруг стоїть,
89] Та ж за небесним звіром шлях прослала,
90] І співи ніжні линуть у блакить".

91] Не знаю я, чи ще вона мовляла:
92] Бо перед поглядом була ота,
93] Що розумові уші затуляла.

94] Сиділа прямо на землі, проста,
95] Мов силою двоїстого грифона
96] Прип'ятий повіз стерегла, свята.

97] Була круг неї німф сімох заслона
98] І факели тримала, мур немов,
99] Що не боявся Австра й Аквілона.

100] "Походиш трохи серед цих дібров,
101] А там зі мною будеш вічно в Римі,
102] Куди Христос як римлянин ввійшов.

103] Для світу ж, де провини незчислимі,
104] На повіз цей поглянь, а там спиши
105] Події, що очам постануть зримі", —

106] Так Беатріче.