Божественна комедія - Данте Аліг'єрі

Душі в бистрий лет
11] Пішли круг осі, мов прудкі дівчата,
12] Сіяючи вогнем летких комет.

13] І, як годинникові коліщата:
14] Поглянь на те — сповільнене воно,
15] А інше — наче дзиґа заповзята,

16] Немов у хороводі неодно-
17] манітно йдуть — те звільна, те жвавіше,
18] Бо певний рух їм завдано давно, —

19] Я в тій, яка розквітла найясніше,
20] Побачив рух найвищого з вогнів,
21] Що сяяв із усіх найяскравіше.

22] Круг владарки він тричі обкружив
23] І став чудесним співом рокотати, —
24] Фантазія не чула схожих див.

25] Перо стрибає... Як мені писати?
26] Уяви тло у згортках неясне,
27] Не те що мова, навіть фон строкатий.

28] "О сестро люба і свята! Мене
29] Від товариства Божих славословів
30] Твоє позвало слово чарівне".

31] Огонь благословенний так свій повів
32] До владарки направив, і язик
33] Його до неї ті слова промовив.

34] Вона ж: "О світло, що ввібрало лик
35] Того, кому Господь на зберігання
36] Ключі небесних благ віддав навік, —

37] Хай він на всі відкаже запитання
38] Про віру, що в воді тебе вела, —
39] Трудні й легкі, як на твоє жадання.

40] Тобі відкриті всі його діла,
41] Як любить, як надіється, як вірить, —
42] І для очей твоїх безсила мла.

43] Тут громадян своїх держава мірить
44] За вірою; нехай же скаже й він,
45] Як міру він і прославляє, й ширить".

46] Мов бакалавр, на запит не один
47] Відповідати вчителю готовий
48] Не висновком — переліком причин,

49] Так зброю зготував я для відмови
50] Огню, в якому язики вились,
51] Щоб сповідати вірувань основи.

52] "Християнине добрий, зголосись:
53] У чому віра?" Я звернув обличчя
54] До сяйва, звідкіля слова лились,

55] А потім озирнувсь на Беатріче,
56] Яка зробила миттю знак мені,
57] Що джерело мене відкрити кличе.

58] "Коли дозволить ласка таїні, —
59] Почав я, — перший в раті цій хоробрій
60] Хай чує сповіді слова ясні!-

61] І далі:— Як писав громаді добрій
62] Твій славний брат, що ви з ним Риму шлях
63] Прямий накреслили на світлий обрій,

64] Це сутність у сподіваних речах
65] І певний доказ у речах незримих, —
66] У цьому зміст її в моїх очах".

67] І я почув: "До істин незборимих
68] Піднісся ти, коли підніс її
69] До сутностей, з усіх найбільше чтимих".

70] І знову я: "Глибин тих, що мої
71] їх бачать очі, йдуть з вершини миру,
72] Навік позбавлені земні краї,

73] Буття яких спирається на віру,
74] Надії теж на ній самій лежать,
75] Тому вона й являє сутність щиру.

76] На вірі висновки побудувать
77] Ми мусим, як звання убоге змістом, —
78] Тож треба доказом її вважать".

79] Тоді я вчув: "Коли б то тайнам чистим
80] Навчав би зрозуміло богослов,
81] То не було б чого робить софістам".

82] Дихнувши ще, докинула любов:
83] "В монеті цій посвідчили учені
84] Вагу та вартість складових основ.

85] Скажи, чи є вона в твоїй кишені?"
86] І я: "Атож, блискучим кругляком,
87] В карбівці ж сумніву немає в мене".

88] І вчув я, як сяйнула язиком
89] Глибінь вогню: "Де камінь самоцвітний,
90] З якого добрі йдуть діла цілком,

91] Знайшов ти?" І тоді я: "Дощ привітний
92] Святого Духа, що так рясно ливсь
93] Пізніш по шкірі ветхій і новітній, —

94] Це силогізм, який мені явивсь
95] Таким вже гострим, супроти якого
96] Всяк інший нам тупим би уявивсь".

97] І я почув: "Із давнього й нового
98] Учень ти склав уявлення своє,
99] Та чи ти певен, що вони від Бога?"

100] І я: "На те ґрунтовний доказ є —
101] Діла чудесні дальші, бо не плавить
102] Заліза в них природа й не кує".

103] Відказано: "Хто ж певності добавить,
104] Що тим були діла ці? Тут же те,
105] Що треба довести, за доказ править".

106] "Весь світ прийняв учення пресвяте, —
107] Сказав я, — без чудес, і це доводить,
108] Що чудеса всі — марнота й пусте.

109] Ти став, голодний та худий, виходить
110] На поле й готувати гарний збір,
111] Що нині терен, не колосся родить".

112] Замовкнув я, й святий високий двір
113] Тут розпочав у сферах "Бога хвалим"
114] На голос, узвичаєний для зір.

115] І славний вождь, вивчавши цаль за цалем
116] Гілля моє, яка в нім чистота,
117] Закінчуючи листом не опалим,

118] Почав ізнову: "Ласка пресвята,
119] Любивши розум в тебе, розтуляла,
120] Як розтуляти слід, твої уста.

121] Це добре, що у тебе віра стала,
122] Але коли ж у вірі ти достиг
123] І як хвала її в тобі постала?"

124] "Ти, любий отче й душе, бачить зміг
125] Те, в що так вірив, аж у гроб спустився
126] Куди прудкіше од юнацьких ніг, —

127] Почав я, — хочеш ти, щоб я відкрився,
128] У чому віра ця тверда моя,
129] І ще, чому у ній я утвердився?

130] Відповідаю: вірю в Бога я, —
131] Любов'ю й волею дає, незрушний,
132] Єдиний, вічний небу він буття.

133] Хоча у фізиці є довід слушний
134] І в метафізиці те ж маєм ми,
135] Ллють докази, як Богу дощ послушний,

136] Мойсей, усі пророки та псалми,
137] Євангеліє й ви, що вийшли з кущі
138] Вогню богонатхненними людьми.

139] Я вірю в три особи вічно сущі
140] І в сутність їх троїсту і одну,
141] Де з "єсть" пов'язуються "суть" найдужче.

142] Всю Божої природи таїну,
143] Яку моє тут слово розливає,
144] В євангельську сокрито глибину.

145] У ній початок, іскра в ній тепла є,
146] Що миттю пломеніє по стезі
147] Й зорею неба у мені палає".

148] Як володар, що дякує слузі
149] Та обійма на знак благовоління,
150] Що вість приніс він швидше, ніж возій,

151] Мені утішне дав благословіння
152] І тричі облетів, коли я стих,
153] Апостольський вогонь — з його ж веління

154] Я й мовив, бо зрадів зі слів моїх.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТА
1] Якщо колись в поемі цій священній,
2] Де рук доклали небо і земля,
3] А я в роботі гнувся цілоденній,

4] Нарешті втишу лють, яка збавля
5] Мене кошари, де я спав ягнятком,
6] Не знав, що вовча зграя виробля, —

7] То з іншим голосу і вовни статком
8] Вернусь, поет, і вкриюся вінком
9] В хрещальні, де я світло взнав малятком,

10] Бо в віру увійшов, яка цілком
11] Єднає душі з Богом; ради неї
12] Петро витав у мене над чолом.

13] Тут хтось наблизився в сяйній киреї
14] З юрби, де був і перший серед тих,
15] Що стали по Христі архієреї.

16] І Беатріче в почуттях святих
17] Сказала: "Глянь-но, глянь! Ідуть в Галісью
18] Вождя цього вславляти з місць усіх".

19] Як любий голубок літає виссю,
20] А вгледить любку — пада з вишини,
21] І, вдвох туркочучи, кружляють віссю, —

22] Так — я побачив — князь той видатний
23] Зустрівся радісно з своїм співбратом,
24] І страву вславили удвох вони.

25] Врочисті, світлі, як великим святом,
26] Обидва мовчки встали пред мене,
27] Засліплюючи сяєвом багатим.

28] І владарка лице звела ясне
29] Й сказала: "Душе в огняному диску,
30] Ти місто наше описав сяйне, —

31] Повідай про надії кожну риску —
32] її ж тобі побачить довелось,
33] Коли вам трьом Ісус являвсь у блиску".

34] "Ти не тремти, сміліш чоло піднось,
35] Бо вже дійшов сюди зі смертних спадів,
36] Вже й луки наші бачити вдалось", —

37] Так другий пломінь цей мені порадив,
38] І погляд свій я звів до тих вершин,
39] Що вигляд їх мене безмежно надив.

40] "Дозволив наш Властитель верховин
41] Тобі, живому, в потайнім покої
42] Уздріти воєвод його дружин

43] І, досягнувши правди нелюдської,
44] Надію, що веде всіх у любов,
45] Зміцнити і в собі, і в інших втроє.

46] Та що вона і як цвіте, промов,
47] І як вона твій розум покорила", —
48] Озвався словом другий пломінь знов.

49] Побожниця, яка перисті крила
50] Мені скеровувала в вишній літ,
51] Так відповідь мою упередила:

52] "У войовничій церкві в сотні літ
53] Він перший із надією такою,
54] Що сонце дасть, як писано, нам світ.

55] Тож дано із Єгипту до спокою
56] В святий Єрусалим пройти йому,
57] Хоч він іще воює із судьбою.

58] Два інші запитання не тому
59] Ти ставив, щоб дізнатись, — хай він ширить
60] Вість, як чесноту любиш ти пряму.

61] Я їх йому лишу: він легко змірить
62] І знайде відповідь кінець кінцем,
63] Нехай себе на Божу ласку звірить".

64] Як учень, що відповіла бігцем,
65] Аби мерщій явить старання ревне,
66] Бо він себе вважає мудрецем,

67] "Надія, — я сказав, — ждання то певне
68] В прийдешнім слави; благосний вінець —
69] їй ґрунт, як і життя безгрішне кревне.

70] З численних зір я сяйво взяв сердець,
71] І почуття у мене вилив щирі
72] Найвищий пана вишнього співець:

73] "На тебе хай надіються, — в Псалтирі
74] Писав, — знайомі з іменем твоїм!"
75] А хто не зна, як у моїй він вірі?

76] Зросив мене росою у своїм
77] Посланні ти, і, повний вод сторічних,
78] Проллюсь на інших у дощі ряснім".

79] Коли я говорив, то в грудях вічних
80] Святого пломеня тремтів огонь,
81] Спалахуючи в іскрах блискавичних.

82] І він дихнув: "З моїх ще видна скронь
83] Любов до цнот, яка мене в завії
84] До пальм звела, до гір із оболонь,

85] Велить мені дихнути знов про дії
86] Коханої, і річ твоя пливе
87] Нехай про всі обітниці надії".

88] І я: "Святе письмо, старе й нове,
89] На здруження вказало непреложне
90] Душ з Богом, і в мені цей дух живе.

91] Ісайя мовив, що набуде кожне
92] В своїй землі колись подвійних шат,
93] Земля ж своя їм — то життя тут можне.

94] А зрозуміліше у многократ,
95] Розповідаючи про одяг білий,
96] Твій відкриває в одкровенні брат".

97] Слова мої в простори ще летіли,
98] Як спів "На тя да уповают" — вчувсь,
99] І зграйним колом хори підхопили.

100] Один з тих пломенів так розгорнувсь,
101] Що якби схожим став кристал у Раку,
102] То взимку б цілий місяць день тягнувсь.

103] Як дівчина, не з примусу, не з ляку,
104] Іде у танці молодих вітать
105] І виявляє шану їм всіляку,

106] Так полум'ям пойняту благодать
107] Побачив я з двома, що йшли у колі,
108] Як їм високі почуття велять.

109] Вона влилась у співи в ореолі,
110] А владарка, мов наречена та,
111] Незрушна, мовчазна, вдивлялась долі.

112] "Його до Пелікана чистота
113] На груди клала, і велике діло
114] Довірено йому було з хреста", —

115] Так владарка; і це їй зір одкрило,
116] Й вона в красу зоріння все своє
117] Рішуче втупила, невступно й сміло,

118] Мов той, хто дивиться, а в думці є,
119] Що зрить, як сонце тьма перемагає,
120] Бо зрить, як вкруг незримим все стає,

121] Так я дививсь на полум'я безкрає,
122] Коли почув: "Навіщо зір в очах
123] Сліпить, шукавши те, чого немає?

124] Як всі тіла, й моє — у праху прах,
125] Поки не будуть наші числа злиті
126] З тим, що судилось ввік у небесах.

127] Лиш двоє в два убори тут повиті,
128] Ті, що оце знеслись до полюсів,
129] Про що й розповіси в своєму світі".

130] І тут танок палаючих огнів
131] Змішався разом з мелодійним блиском
132] Троїстих найніжніших голосів,

133] Як перед труднощами або риском
134] Рух весел, що у вирі хвилі рвав,
135] На свист переривається встріч бризкам.

136] О страх який нараз мене обстав,
137] Коли я озирнувсь на Беатріче
138] І не уздрів її, хоча й стояв

139] Із нею поруч в світі, щаснім тричі!

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ШОСТА
1] Коли я знітився із зором згаслим,
2] То з пломеня, який його згасив,
3] Почув я голос, що звернувся з гаслом

4] До мене так: "Як зір твій осклянів,
5] Уражений із вигляду мойого,
6] То втішся хоч самим лиш звуком слів.

7] Тож починай: скажи мені, до чого
8] Летить душа твоя, й забудь свій страх,
9] Бо змерхнув зір твій, а не вмер од того.

10] У владарки ж, яка по всіх містах
11] Небесної держави йде з тобою,
12] Є вплив Ананіїних рук в очах".

13] Я мовив: "Ліки волею благою
14] Вже йдуть, коли у зір, як в отвір брам,
15] Вона ввійшла яскравістю яркою.

16] Найвищого святого блага храм —
17] То альфа і омега книг, що втішив
18] Себе я ними, бо любов зрю там".

19] Той самий голос, що оце потишив
20] Мій лютий біль в раптовій сліпоті,
21] Мене без запитань ще не залишив

22] І мовив: "Ще раз на сита густі
23] Я перевірю.