Божественна комедія - Данте Аліг'єрі

І далі:— Незрадлива
62] Наповнить істина думки близькі,
63] Як визріє в тобі ця мисль правдива.

64] Тілесні кола ширші чи вузькі
65] Од сил, що їх приймають без остатку
66] Всі частки їх, високі і низькі.

67] Чим добрість більшає, тим більше статку,
68] Тим статку більш, чим більшає об'єм,
69] Де частки досконалі ще з зачатку.

70] І, всесвіт женучи, немов бичем,
71] Узгоджується вихором незмірним
72] З любові й знання вогняним кільцем.

73] Отож як не за розміром позірним,
74] За сутністю давать оцінку їм,
75] Істотам, що тут кружать колом зірним,

76] Уздриш ти цей увесь зв'язок чудним
77] У кожнім небі в стані неспокою —
78] Значного з більшим, меншого з малим".

79] Як сяючою стане і тонкою
80] Повітряна півкуля, бо дихне
81] Борей своєю м'якшою щокою, —

82] Склепіння враз яснішає хмурне,
83] Туманів смуга розтає нестала,
84] Й сміється радо небо чарівне, —

85] Такий був я, коли мені казала
86] Привітна владарка слова свої,
87] І правда, мов нічна зоря, сіяла.

88] І тільки мова скінчилась її,
89] То враз, як із розжареної криці
90] Йдуть іскри, з кіл сипнули їх рої.

91] Здавалося, що кожна з них іскриться,
92] І їх палало більше, ніж коли
93] Подвоювать на клітках шахівниці.

94] Я чув, як здійнялись хвали й хвали
95] До цятки непорушної, що ними
96] Лишаться завжди, як завжди були.

97] І та, що бачила мій незборимий
98] Порив, сказала: "В першім колі цім
99] Витають херувими й серафими.

100] Захоплювані наміром одним
101] Вподібнитись до цятки, їх водійки,
102] Ведуть всі стежку колом осяйним.

103] Любові йдуть ще, крім цієї двійки,
104] Святі Престоли Божого лиця, —
105] Які до першої належать трійки.

106] То знай: вся радість кожного кільця
107] У баченні, що в істину ввіходить,
108] Утишуючи розум до кінця.

109] Як можна бачити, це думку родить,
110] Що лиш у баченні — блаженства суть,
111] Воно ж любов пізніше вже приводить.

112] Заслуги силу баченню дають,
113] їх — ласка й добра воля навіває, —
114] На східець так зі східця вгору йдуть.

115] Знов інша трійка листя розвиває,
116] Бо споконвік цвіте весна жива,
117] Яку Баран вночі не осяває, —

118] "Осанну" безперестану співа
119] На троє голосів, і в них єдині
120] В трьох родах радощів бринять слова.

121] В цій ієрархії є три богині:
122] Це — Панств, це — Сил могутня благодать,
123] І третій рід — Властей у благостині.

124] Передостанні кола два мигтять,
125] З Архангелами там Начала мають,
126] В останньому ж лиш Ангелам літать.

127] Всі ті роди угору зір спрямляють
128] І, долу проливаючи свій вплив,
129] Всі, Богом підняті, всіх піднімають.

130] І Діонісія так запалив
131] Цих родів вигляд, що він лад багатий,
132] Як я роблю, назвав і поділив.

133] Григорій не хотів на це пристати,
134] А як на власні очі глянув сам,
135] То став тоді із себе кепкувати.

136] Не диво, що в земних долинах, там,
137] Всі знає смертний тайни верховинні:
138] Хто ж їх тут бачив, той повідав вам

139] Між тайн, не знаних в людському корінні".

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТА
1] Коли обоє родженців Латони
2] При знаках Терезів та Барана
3] Стоять на точках обрійної зони,

4] То, поки їх вагу зеніт єдна
5] Й, міняючи півкулю мальовниче,
6] І він цей пояс кидає, й вона, —

7] Так глянула, всміхнувшись, Беатріче,
8] Звернувши блиск нетлінної краси
9] На цятку й відсвіт на моїм обличчі,

10] І почала: "Непевні голоси
11] З твого бринять єства, що взнать схотіло,
12] Де сходяться простори всі й часи,

13] Не щоб покращать — цього, зрозуміло,
14] Не може буть, — а щоб в красі ясній
15] Усюди слово "Єсмь" заблискотіло,

16] Любов одвічна в вічності своїй
17] Поза часів і просторів імлою
18] Створила дев'яти любовей рій,

19] І перш вона була сама собою,
20] Ні "перш", ні "після" не було, коли
21] Дух Божий промовляв понад водою.

22] Він суть і речовину, що були,
23] В політ у бездоганний блиск усталив,
24] Як тритятивний лук на три стріли.

25] І як у скла, бурштинів чи кристалів,
26] Що промінь проникає в них і вмить
27] Наповнює без всяких інтервалів. —

28] Так став триформний твір Господній лить
29] Єдине неподілене сіяння,
30] І ладу в нім було не розрізнить.

31] А далі йшли ладнання та світання
32] Тих сутностей, що встали на верхах
33] У всесвіті, які значить діяння.

34] Можливість же — внизу, де тьма і страх;
35] Всередині — діяння і можливість
36] У нерозв'язних заплелись зв'язках.

37] Довів Ієронім вам справедливість
38] Думок про те, що ангельські війська
39] Старіші за стрімку світів рухливість.

40] Та істина написана ярка
41] В усіх письменників Святого Духа,
42] Побачиш це з їх кожного рядка.

43] І розуму свого лишень послухай:
44] Чи довго рушії знесли б усі,
45] Що справжня досконалість їх не руха?

46] Так взнав ти, де й коли любові ці
47] Сотворено і як; в бажаннях в тебе
48] Отож загашено три пломінці.

49] Ще не налічив двадцяти як треба,
50] А частка ангелів геть потрясла
51] Стихії ваші від основ до неба.

52] А інші закружляли без числа,
53] Й тебе захоплює та невгавуща
54] Жага, що в коло танців їх ввела.

55] Примусила упасти проклятуща
56] Пиха того, якого — зрів ти сам —
57] Стиска вага, з усіх земних найдужча.

58] А ті, кого ти бачиш тут і там,
59] Смиренно визнали, що розумінням
60] Завдячують лише святим словам.

61] Наповнилися очі їх зорінням,
62] Засяяли заслуги й благодать
63] їх цілковитим і твердим болінням.

64] Покинь свій сумнів, ти повинен знать:
65] Заслуга тягне благодать, і знову
66] Любов готується її сприйнять.

67] Тепер собор цей і стезю чудову
68] Ти самотужки розглядати линь,
69] Коли мою сприйняв як треба мову.

70] А що твердить усяка шкільна тлінь,
71] Говорячи про ангельську породу,
72] Про здатність мислі, пам'яті, волінь,

73] То я скажу, щоб відвернути шкоду,
74] Якої щирій правді завдає
75] Закрутистий читець такого роду:

76] Ці духи, щастя бачивши своє
77] У Божому лиці, очей не зводять
78] Від Нього, бо Йому все явним є.

79] Отож ніколи зору їх не шкодять
80] Новини, тож нема потреби їм
81] Пригадувать думки, що геть проходять.

82] Ми ж унизу, хоч не спимо, а сним,
83] І вірячи й не зірячи казанням,
84] На осуд і ганьбу синам земним.

85] Не ростемо там філософуванням,
86] Бо світ усіх занадто полонив
87] І марнотою, й самовихвалянням.

88] А тут не менший викликає гнів,
89] Ніж перекручування в Божім слові
90] Й додатки, роблені до наших днів.

91] Не маєте ви й гадки, скільки крові
92] Взяла його сівба, тому й вінця
93] Був гідний той, хто йшов з ним до любові.

94] А марна слава знаджує ченця
95] На вигадки, щоб їхній блиск торкнувся
96] Усіх, з Євангелія ж — ні слівця.

97] От ці твердять, що місяць повернувся
98] Під час страстей Христа, не даючи,
99] Щоб сонця промінь крізь пітьму проткнувся;

100] А ті — що день пропав десь уночі,
101] Тікаючи із неба Палестини,
102] Від індів та іспанців біжачи

103] Імення Лапо й Бінді хто не стріне
104] В Флоренції на вулицях витких?
105] А з кафедри дурниць ще більше рине.

106] З казань же гурт овець бреде тупих,
107] Пустопорожню ремиґає фразу,
108] Й темнота їхня не рятує їх.

109] Христос апостолам не дав наказу:
110] "Ідіть і проповідуйте брехню", —
111] До неї в них він виховав відразу.

112] Це їх запалювало на борню
113] За перемогу вічного блаженства;
114] Євангельє за спис було й броню.

115] А нині храми сповнені блазенства,
116] Як сміхом зайдеться в мирян душа,
117] Клобук аж дметься з шалу верховенства,

118] А в шлик таке вгніздилося пташа,
119] Що люд би, бачивши його, побачив,
120] Хто саме їх щосвята розгріша.

121] І дур такий усіх людей позначив,
122] Що вірять всяким брехням навмання,
123] Хоч доказів ніхто їм не постачив.

124] Смакує так в Антонія свиня,
125] Смакують інші, за свиней поганші,
126] Яким підробка гроші підміня.

127] Та ми таки зблудилися, — поглянь же,
128] Зверни свій погляд на правдиву путь,
129] Щоб час і шлях у нас були без ґанджі.

130] Роди ці ангельські далеко йдуть
131] В чисельності, і ані смертна мова,
132] Ні розум їх не можуть осягнуть.

133] Уважно придивися ти до слова
134] Із тьмою тем, що мовив Даниїл,
135] І в нього скрита числова основа.

136] Найперше світло, сяючи навкіл,
137] По-всякому сприймається повсюди,
138] Бо стільки з ним злучається світил.

139] Вчин од чуття не від ступа нікуди,
140] Й вогонь любові в кожнім язику
141] По-різному горіть чи жевріть буде.

142] Поглянь, велику творить річ яку
143] Одвічна сила, бо себе всю крає
144] В стількох дзеркалах, в кожному шматку, —

145] І неподільність завжди зберігає".

ПІСНЯ ТРИДЦЯТА
1] Мабуть, що за шість тисяч миль із лишком
2] Горить година шоста, і малі
3] Світи схиляють тінь над всім проміжком,

4] Коли небес глибінь очам землі
5] Стає така, що зірка найсвітліша
6] Немовби губиться на цьому тлі,

7] То йде служниця сонця найясніша,
8] І в небі погаса зірок сім'я,
9] Зоря з зорею, навіть найгарніша.

10] Година свят, яка в огнях сія,
11] Обнявши цятку, що мене скосила,
12] Уміщуваним вміщувана вся,

13] Помалу-малу сяєво гасила;
14] Коли ж все згасло, то любов мій зір
15] До Беатріче знову опустила.

16] Як ту хвалу, що ніс до цих я зір,
17] Зібрати всю в єдиній мовній лаві,
18] То нині замалий би вийшов збір.

19] Красу її збагнуть моїй уяві
20] Несила, й думаю, що осягнуть
21] її творець би тільки міг у славі.

22] (Цей уступ, визнаю, мене вжахнуть
23] Спроможен глибше, ніж думки урочі
24] Поетів театральних в страх женуть.)

25] Як сонце стомлює кволіші очі,
26] Так з гадки про її усмішки слід
27] Усі гадки мої стають коротші.

28] Відколи вперш її побачив вид
29] В цьому житті, аж до цього стрівання,
30] Я завжди пісню їй носив услід.

31] А тут забракло слів для віршування
32] Про вроду, як у кожного митця,
33] Що вже досяг верхів обдарування.

34] Така, яку я вищій, аніж ця
35] Моя сурма, лишаю (ясно й світло
36] Я досуремлю труд свій до кінця),

37] Та, на лиці якої сяйво квітло,
38] Немов меткий вожай, сказала знов:
39] "З найбільшого звелись ми тіла в світло,

40] В безтіле світло, що саме — любов,
41] Любов до блага, що сама — відрада,
42] Відрада, всіх блаженств найвищих схов.

43] Зри, райська рать одна і друга пада
44] Сюди згори, й одна така, яку
45] Душа в день суду зріти буде рада".

46] Як, блискавку побачивши близьку,
47] Наш зір ураженим стає й уздріти
48] Не здатен навіть річ і громіздку,

49] Так я таким був сяєвом окритий,
50] Що світ навкруг увесь мені погас
51] І я не міг нічого розрізнити.

52] "Любов, що в небі мир пильнує в нас,
53] Гостей вітає зустріччю бучною
54] І запалить свічки ладна всякчас".

55] І ледь мені до слуху далиною
56] Долинули короткі ці слова,
57] Я вчув, як підіймаюсь над собою.

58] І сила зору припливла нова,
59] Так що не стало світляного вічка,
60] Увага щоб зневажила жива.

61] І я побачив світло, що, мов річка,
62] Блищало лиском в берегах святих,
63] Де весняних лісів тяглася стрічка.

64] Спадали зграї вогників живих
65] У квіти, пурхаючи над потоком
66] Рубінами в оправах золотих,

67] І, сп'янені тим запахом високим,
68] В глибини поринали аж на дно,
69] І ті йшли вниз, а ті — угору скоком.

70] "Бажання, що горить в тобі одно —
71] Все взнати із навкружного простору, —
72] Тим втішніше, чим більш стає воно.

73] Та маєш воду випити прозору,
74] Щоб спраги жар в тобі нестримний стух", —
75] Так вимовило сонце мого зору.

76] А там: "Ця річка, цей топазів рух
77] Угору й вниз, цей сміх трави священний —
78] В усім провісний правди сяє дух.

79] Не сам собою він є незбагненний,
80] А через власну похибку твою,
81] Бо зір твій зовсім ще не глибоченний".

82] Так не зверта дитина силу всю
83] На молоко, коли вона проспала
84] Годину звичну годувань свою,

85] Як, щоб удосконалити дзеркала
86] Своїх очей, я до води приник,
87] Яка повз мене тихо дзюркотала.

88] І ледь почув я, що дашок повік
89] Зволожився, як начебто зробився
90] З протяглого округлим весь потік,

91] Мов той, хто машкарою був прикрився,
92] А як облудний вигляд враз упав,
93] З лицем справдешнім раптом появився,

94] Так ще ясніше забенкетував
95] Квіток та іскор світ, і я побачив
96] Обидві раті перед себе в'яв.

97] О Божий блиску, у якім побачив,
98] Де свято істинного царства є,
99] Дай сил сказати, що я там побачив!

100] Є світло нагорі, що в нім стає
101] Творець наш зримим кожному створінню,
102] Яке там в мирі щастя зрить своє.

103] І він складає коло величінню
104] Таке, що випрямлене коло те
105] Лягло б круг сонця здовженою тінню.

106] Йде з променя лице його святе,
107] Відбите на вершку перворушійнім,
108] Що в нім його життя і міць росте.

109] Як, оддзеркалившись в струмку спокійнім,
110] Глядить пригорок на свій власний луг
111] В оздобленні зеленім, легковійнім,

112] Так світло, висячись округ і вкруг, —
113] Я бачив, — тисячами граней грало
114] В тих, хто вернувся до небесних дуг.

115] Коли вже дно себе так представляло,
116] Яке ж тоді розкішне, пишне тло
117] У розі коло пелюсток являло!

118] Ніщо моїм очам не завдало
119] Тут шкоди, і вони вхопили, смілі,
120] Яких і скільки радощів було.

121] Там близь і даль узяти й дать не в силі,
122] Бо де сам Бог свій присуд виріка,
123] Природні там закони не при ділі.

124] У жовтизну правічного цвітка,
125] Що в пахощах для сонця весняного
126] Розкрився пелюстками до листка,

127] Ввела мене, у захваті німого,
128] Тут Беатріче й мовила: "Почну
129] Із натовпу сліпучо-снігового.

130] Зри ж міста нашого величину!
131] Зри лави довгі і народом повні,
132] Що чи вмістять ще душу хоч одну!

133] Ось трон стоїть, і очі невгамовні
134] Ти втупиш, бо корону залиша
135] І перш, як ти, — на учти повнокровні,

136] Сюди велична з'явиться душа
137] Високого Арріго, — вгамувавши
138] Італію, він дуже поспіша.

139] Сліпа неситість, розум відібравши,
140] З вас робить немовлят.