Божественна комедія - Данте Аліг'єрі

Надія на Хорта є... — Хорт — майбутній рятівник Італії від зажерливого папства; виразний натяк на Кангранде делла Скала (сапе — італійською мовою — "пес", "собака"), при дворі якого жив тоді вигнанець Данте і в особі якого він хотів бачити цього рятівника.
105. Між Фельтро й Фельтро... — між містом Фельтро в Тревізанській області і замком Монтефельтро в Романьї, тобто у веронських володіннях Кангранде.
107-108. Італійці, персонажі Віргілієвої "Енеїди", які полягли в бою з ворогом: Камілла, що очолювала вольськів, вождь рутулів Турн, троянські юнаки Ніс та Евріал.
114. Місця, які я взнав уже давно, — тобто пекло, яке Віргілій уже описав у VI книзі "Енеїди".
117. Повторну смерть на себе накликають. — Грішники в пеклі, що вже померли тілесною смертю, хотіли б померти й душею, щоб скінчились їхні муки.
118. Побачиш тих... — тобто душі Чистилища.
122. Душі, достойнішій за мене... — тобто Беатріче, що супроводжуватиме Данте по Раю до його останньої сфери.
134. Хай браму бачу я з Петром святим... — брама Чистилища, що її охороняє ангел, намісник апостола Петра.
ПІСНЯ ДРУГА
Сумніви Данте. — Відповідь Віргілія
13. Батько Сільвіїв — Еней, що, як розповідається в VI книзі "Енеїди", за життя сходив у царство тіней, де бачив свого батька Анхіза.
27. Стола — одяг служителів католицької церкви.
28. Сосуд обрання — тобто апостол Павло, що, як розповідає легенда, нібито відвідав Рай і Пекло. У Пеклі він побачив, яких кар зазнають грішники.
52. Був з тими я, хто між добром і злом... — тобто у переддвер'ї Пекла. Там Данте помістив тіні великих мужів древності, чий гріх полягав у тому, що вони не знали християнського Бога, бо жили перед народженням Христа.
70. Беатріче — Данте покохав її з дитинства, і, коли вона в двадцять п'ять років померла (в 1290 p.), у своєму "Новому житті" дав обіцянку "сказати про неї те, чого ніколи ще не говорилося ні про одну жінку". Це була перша і єдина любов Данте. Уособлення найвищого розуму.
71. З місць, куди вернутись хочу... — з Раю.
94. Благородна є жона... — Богородиця, символ небесного милосердя.
97. Лючія — сіракузька мучениця, християнська свята, символ освітлюючої благодаті (лат. lux — світло).
101. Рахіль — жінка біблійного патріарха Іакова, символ споглядальності.
ПІСНЯ ТРЕТЯ Брама Пекла. — Нікчемні. — Ахерон. — Човен Харона
1-9. Напис на брамі Пекла. — За християнською міфологією, Пекло створено триєдиним божеством: Богом Отцем ("Могуття, що все родить"), Богом Сином ("Найвища Мудрість") і Богом Духом Святим ("Пер-шолюбов"), щоб служити місцем тортур для Люцифера (Діте, Вельзевула).
Данте змальовує Пекло, як підземну воронкоподібну прірву, яка, звужуючись, сягає центру землі, її схили мають концентричні уступи, "кола" пекла.
36. Жили собі без гани, без хвали. — Данте сюди вміщує тих, що були байдужі до політичної боротьби, люди слабохарактерні й малодушні, їм закриті висоти Раю і глибини Пекла.
38-39. / не вороги й не слуги Божі... — Ангели, які під час бунту Люцифера не стали його прибічниками, але й не виступили на захист Бога.
59-60. Побачив я того... — Папу Целестіна V, який у 1294 р. був обраний у віці 79 років, а через п'ять місяців кардинал Бенедетто Кае-тані примусив його зректися сану і сам сів на його місце під іменем Боніфація VIII. Через півтора року Целестін помер в ув'язненні. Боні-фацій VIII був головним винуватцем вигнання Данте.
78. На Ахероновій косі журній. — Ріки античного Пекла протікають також і в Дантовому Пеклі. По суті це один потік, утворений слізьми крітського Старця, що проникають в надра землі (див. П. XIV, 94-142). Спочатку потік з'являється як Ахерон (грецьке: ріка скорботи) і обмиває перше коло. Потім, стікаючи вниз, утворює болото Стіксу (грецьк.: ненависний), інакше Стігійське болото, в якому караються гнівні (II. VII, 100-108) і яке оточує мури міста Діте, що стоять навколо прірви нижнього Пекла (П. VIII, 67-75). Ще нижче стає Флегетоном (грецьк.: пекучий), кільцеподібною рікою киплячої крові, в яку занурені насильники проти ближнього (П. XII, 46-54). Потім у вигляді кривавого струмка, який ще називається Флегетоном (П. XIV, 132, і прим.), перетинає ліс самогубців і пустелю, де падав вогняний дощ (П. XIV, 76-90; XV, 1-12). Звідси шумливим водоспадом рине вглиб (П. XVI, 1-3; 94-105), і в центрі землі перетворюється на крижане озеро Коціт (грецьк.: плач) (П. XIV, 119; XXXI, 123; XXXII, 22-30; XXXIV, 52).
83. Почварний дід... — Харон, перевізник душ античного Пекла. В Дантовому Пеклі він перетворився на злого духа.
93. Моє судно важке тобі для плавань. — Харон, знаючи, що Данте не засуджений на пекельні муки і йому личить бути в тому легкому човні, в якому ангел перевозить душі до підніжжя Чистилища.
128-129. І що в Харона грізний був привіт... — Харон суворо зустрів Данте, вбачаючи в ньому "добру душу", призначену на спасіння.
ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА Коло перше (Лімб). — Нехрещені немовлята і доброчесні нехристияни
1. Мій раптом перервався сон глибокий... — У мить пробудження Данте опиняється вже по той бік Ахерону.
24. Уперше коло, що круг прірви йде. — Це Лімб (лат. Limbus— кайма) католицького Пекла, де за церковним ученням перебували душі стародавніх праведників і куди потрапляють душі немовлят, які померли не-хрещеними. Сюди ж Данте вміщує душі всіх доброчесних нехристиян. Тут же перебуває і сам Віргілій.
52-54. Бувши тут ще новаком... — Віргілій, який помер у 19 р. до н. є., вступив у Лімб приблизно за півстоліття до того дня, коли, за християнською легендою, Властитель (тобто Христос, ім'я якого з поваги Данте не називав в Пеклі), між своєю смертю і воскресінням,— зійшов у Пекло і вивів звідти старозавітних святих у Рай, який до того чайу був закритий.
55. Всіх прародитель — Адам.
60. Рахіль, дорожча над усе майно... — тому дорога, що, за Біблією, Іаков прослужив батькові Рахілі чотирнадцять років, щоб той віддав йому за жінку.
86-90. Он глянь... — Віргілія, який повертається в Лімб, вітають чотири стародавніх поети, що їх Данте виділяв як найвидатніших: грек Гомер, якого Данте визнавав "усім поетам паном", і римляни: Горацій (65-8 pp. до н. є.), Овідій (43 р. до н. є. — 17 р. н. є.) і Лукан (39-65 pp. н. є.). Овідієві "Метаморфози" і Луканова "Фарсалія" були авторові "Божественної комедії" неабиякими джерелами.
121-144. Перед очима Данте постають знамениті персонажі стародавньої історії та епічних поем: Електра, дочка Атланта, кохана Зевса, мати Дардана, засновника Трої; Гектор, син Пріама і Гекуби, троянський герой, і Еней (П. І, 74; 11, 13); Пентесілея, цариця амазонок, союзниця Трої, вбита Ахіллом. Поряд з ними — прославлені римляни: Гай Юлій Цезар, полководець і державний діяч, який заклав основи єдиновладдя (100-44 pp. до н. є.); рід його, за легендарною генеалогією, бере свій початок від Іула (Асканія), сина Енея від Креуси; Камілла, войов-ниця з "Енеїди" (П. І, 107); Лавінія, дружина Енея, і її батько, цар Лацію Латін, герої "Енеїди"; Люцій Юній Брут, перший римський консул (разом з Люцієм Тарквінієм Коллатіном, 509 р. до н. є.), який скинув останнього з римських царів, Тарквінія Гордого; дочка Цезаря Юлія, дружина Помпея; дружина Коллатіна, Лукреція, яку збезчестив царський син Секст Тарквіній і яка покінчила з собою, що призвело до повалення царської влади в Римі; Корнелія, дочка Сціпіона Африканського, мати Тіберія і Гая Гракхів, народних трибунів II ст. до н. є.; Марція, дружина Катона Молодшого, останнього захисника республіканського Риму. Осторонь їх — мусульманин Саладін, султан Єгипту і Сирії (1137-1193), прославлений і на християнському Заході своїм душевним благородством. Окремим колом сидять мудреці і поети: "Учитель всіх, хто знає" — Арістотель (384-322 pp. до н. є.), якого шанували в середні віки, як найбільшого з учених; Сократ (469-399 pp. до н. є.); Платон (427— 347 pp. до н. є.); Демокріт (бл. 460— 370 pp. до н. є.), який вважав, що світ виник внаслідок випадкового з'єднання атомів; філософи VI-IV ст. до н. є. — Діоген, Фалес, Анаксагор, Зенон, Емпедокл, Геракліт; Діоскорід (1 ст. до н. є.) — лікар, який писав про цілющі властивості рослин; Люцій Анней Сенека (н. між 6-3 pp. до н. є. — 65 р. н. є.), римський філософ; міфічні поети Греції — Орфей, що своїм співом чарував звірів і каміння, і Лін; Марк Туллій Ціцерон (106-43 pp. до н. є.) — римський оратор і філософ; геометр Евклід (III ст. до н. є.); астроном і географ Птолемей (II ст. н. є.), чиєї системи світу дотримувався і Данте; грецькі лікарі Гіппократ (бл. 460-377 pp. до н. є.) і Гален (131-бл. 211 pp. н. є.); східний філософ і лікар Авіценна (Ібн-Сіна) (бл. 980-1037); Аверроес (Ібн-Рошд) (1126-1198), арабський філософ, відомий тлумач Арістотеля.
ПІСНЯ П'ЯТА
Коло друге. — Мінос. — Порушники шлюбної вірності. — Франческа да Ріміні
4. Мінос — обернутий у Дантовому Пеклі на біса — верховного суддю, який витками хвоста визначає міру покарання грішникам, міфічний справедливий цар о. Кріт.
58. Семіраміда — легендарна ассирійська цариця, вдова царя Ніна. Видала закон, що дозволяв шлюб між близькими родичами. Історичним прототипом її була ассирійська цариця Шаммурамат (IX ст. до н. є.).
61. Кохання жертва нещаслива... — карфагенська цариця Дідона, вдова Сіхея, яка покінчила самогубством, коли її залишив^Еней.
63. Клеопатра — єгипетська цариця, кохана Юлія Цезаря, а потім Марка Антонія (69-30 pp. до н. є.). Взята в полон Октавіаном, покінчила з собою, давши вкусити себе отруйній змії.
64. Єлена — за міфом, дочка Зевса і Леди, дружина спартанського царя Менелая, викрадена троянським царевичем Парісом, що призвело до Троянської війни.
65. Ахілл — славетний грецький герой Троянської війни. За однією з легенд, він загинув через любов до Поліксени, Пріамової дочки.
67. Паріс — див. прим. 64. Він був смертельно поранений ще до падіння Трої.
Трістан — герой середньовічного роману (XII ст.). Він полюбив Ізоль-ду, дружину корнуельського короля Марка, втік з нею, і під час втечі обоє трагічно загинули.
73. І я сказав... — Мова йде про тіні Франчески да Ріміні й Паоло Малатести, нерозлучні навіть у пеклі.
Франческа, дочка Гвідо да Полента, синьйора Равенни (П. XXVII, 40-42), була близько 1275 р. видана заміж за некрасивого і кривого Джанчотто Малатесту, батько якого був вождем рімінійських гвельфів.