Божественна комедія - Данте Аліг'єрі

в свою чергу вигнали властолюбного Фарінату та його прибічників. Ті заручились допомогою Сьєни і неаполітанського короля Манфреда і в 1260 p., поблизу замку Монтаперті на ріці Арбії, завдали жорстокої поразки флорентійським гвельфам та їх союзникам. Ріка Арбія тоді переповнилась кров'ю. Гвельфи мусили вдруге залишити Флоренцію. У 1264 р. Фаріната помер. У 1266 p., коли Манфреда було розбито біля Беневенто, зміцнілі гвельфи повернулися знову до міста. Разом з тим вони вдались до заступництва Карла І Анжуйсько-го який владарював у Неаполі і Сицилії, і, коли той вислав їм на допомогу військову силу, гібеліни, в ніч перед Великоднем 1267 p., назавжди залишили Флоренцію. Особливо суворо поставилась гвельфська Флоренція до роду Уберті. На місці їхніх зруйнованих будинків влаштували площу; амністія, надавана іншим вигнанцям, ніколи на них не поширювалась, і ті Уберті, які потрапляли до рук правлячої в республіці партії, засуджувались на смерть.
52-72. / тут в труні... — інший епікуреєць, Кавальканте Кавальканті, зять Фарінати, гвельф, батько Гвідо Кавальканті (бл. 1259-1300), філософа і поета, найближчого друга Данте. Він здивований, не побачивши свого сина поряд з Данте, і той йому пояснює, що приведений сюди Віргілієм, з яким Гвідо "не міг заприязниться". Зрозумівши це слово так, що Гвідо вже нібито нема на світі (насправді Гвідо помер через кілька місяців), і по-своєму сприйнявши мовчання замисленого Данте, він у відчаї падає в свою розжарену могилу.
80. Прекрасна владарка держав нічних... — В античних віруваннях Прозерпіну, нарівні з Діаною, вважали богинею Місяця. Рядки 79— 81 означають: "Не мине й п'ятдесяти місяців, як ти сам зрозумієш, чи легко вигнанцю повернутися на батьківщину". Справді, на цей час, тобто у червні 1304 p., Данте втратив надію на повернення і порвав із своїми товаришами по вигнанню.
92. Фйоренца — старовинна назва Флоренції.
93. Сам проти всіх був... — Після перемоги біля Монтаперті вожді тосканських гібелінів вимагали зруйнування Флоренції. Цього не допустив Фаріната, заявивши, що він, поки живий, один проти всіх з мечем у руці виступить на її захист.
97-99. Як я гадаю... — Слова Фарінати, як і пророкування Чвакала, переконали Данте, що грішники в Пеклі наділені даром передбачення, тим часом, судячи з запитання Кавальканте, вони не знають того, що відбувається на землі тепер.
108. Коли замкнеться хід в майбутній час... — тобто коли настане Страшний суд.
119. Федеріко Другий — Фрідріх II Гогенштауфен (1194-1250), імператор Священної Римської імперії, король Неаполя і обох Сицилій. Його непримиренна ворожість до папства, що тричі приводила його до відлучення від церкви, покровительство арабським і єврейським ученим і вільний спосіб життя створили йому серед сучасників славу небезпечного єретика-епікурейця.
120. Кардинал — Оттавіано дельї Убальдіні (пом. 1273), завзятий гібелін, такий впливовий, що коли говорили просто "кардинал", то мали на увазі саме його. Зберігся його афоризм: "Якщо є душа, то я загубив її заради гібелінів".
ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА
Коло шосте (закінчення). — Гробниця папи Анастасія. — Розміщення грішників у Пеклі
8-9. Це папи... — Папа Анастасій II (на папському престолі 496— 498 pp.), який прагнув усунути розкол між західною і східною церквою і ласкаво прийняв константинопольського легата Фотіна. Римське духовенство оголосило його єретиком.
16-66. Віргілій пояснює своєму супутникові, що в безодні нижнього Пекла (П. VIII, 75), над якою вони стоять, трьома уступами, як сходини, лежать три менші кола — сьоме, восьме і дев'яте. В цих колах карається злоба, що орудує або насильством, або обманом.
Насильство менш мерзенне, ніж обман, і карається в ближчому колі, сьомому, поділеному на три концентричних пояси, що лежать на одному рівні.
В першому поясі (р. 34-39) карається насильство над ближнім (убивство, злісне поранення) і над його майном (грабіж, підпал, утиски).
В другому поясі (р. 40-45) — насильство над собою (самогубство) і над своїм майном (гра і розтринькування, тобто безглузде знищування свого майна, на відміну від марнотратства, тобто любові до безмірних витрат, що карається в четвертому колі).
У третьому поясі (р. 46-51) — насильство, спрямоване проти Божества (богохульство) і проти створеного ним порядку (проти природи — содомія, статеві збочення, і проти природи і мистецтва — хабарництво).
Омана, залежно від того, чи обманутий довірявся обманщикові, чи ні (р. 52-54), карається у восьмому або в дев'ятому колі.
У восьмому колі (р. 55-60), що складається з десяти Лихосховів, караються ті, хто обдурив людей, що не довірялися (І — звідники і спокусники; 2 — підлесники; 3 — святокупці; 4 — віщуни; 5 — хабарники; 6 — лицеміри; 7 — злодії; 8 — лукаві порадники; 9 — призвідники розбрату; 10 — фальшівники: металів, людей, грошей і слів).
У дев'ятому колі, на самому дні Пекла, утвореному крижаним озером Коцітом, караються ті, хто обдурив людей, що довірились, тобто зрадники. Тут — чотири пояси: Каїна (зрадники родичів), Антенора (зрадники однодумців), Толомея (зрадники друзів) і Джудекка (зрадники благодійників), а посередині, в центрі всесвіту, вмерзлий у крижину Діт (Люцифер) шматує в трьох своїх пащах зрадників величності земної і небесної.
50. Каорса —місто Кагор (франц. Cahorse) у Південній Франції, що славилося в середні віки своїми лихварями. В Італії слово "каорсець" означало "лихвар".
Содом — у біблійній легенді місто, спалене небесним вогнем за протиприродну розпусту його мешканців (содомітів).
67-90. Відповідаючи на запитання, чому гнівні, черевоугодники, любострасники, скнари і марнотратці караються не на споді ями, Віргілій пояснює, що вони менше винні, ніж насильники і обманщики, бо їх гріх полягає в нездержливості. При цьому він посилається на добре відому Данте класифікацію пороків, яку Арістотель дав у своїй "Етиці": нездержливість, злостивість, тваринна хіть.
Нездержливість, тобто зловживання природними насолодами, тілесними і душевними, карається в колах другому — п'ятому.
Тваринна хіть, тобто задоволення низьких імпульсів, що призводить до різного роду насильства, карається в сьомому колі.
Злостивість, тобто душевна зіпсованість, що орудує обманом, карається у восьмому й дев'ятому колах.
Між верхнім і нижнім Пеклом, всередині стін міста Діте, над обривом, що веде в сьоме коло, терплять муку єретики (П. IX, 106-133; X; XI, 1-9). Відступників від віри і тих, що заперечують Бога, виділено окремо з безлічі грішників, що заповнюють верхні й нижні кола.
97. У філософському... зводі... — у творах Арістотеля.
102. Фізика — тобто "Фізика" Арістотеля.
105. Воно є... Божим внуком. — За Данте, мистецтво — дочка природи, а оскільки природа є дочкою Бога, то мистецтво є внуком Божим.
113. Пливуть до обрію небесні Риби. — Сузір'я Риб.
114. Наблизився до Кавру сяйний Віз — сузір'я Великої Ведмедиці. Кавр — назва північно-західного вітру. Отже, до сходу сонця залишилось дві години.
ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА
Коло сьоме. — Мінотавр. — Перший пояс. — Флегетон. — Центаври. — Насильники над ближніми і над їх майном
4-6. На Тренто схожі... — Данте порівнює спуск у сьоме коло з одним із обвалів на річці Адіче (Адідже) між містами Тренто (Трієнт) і Вероною.
14. Ненатлий звір... — Мінотавр (грецька міфологія), потвора, яку народила дружина крітського царя Міноса Пасіфая від бика. Античне мистецтво зображувало Мінотавра людиною з головою бика. У Данте — це бик з головою людини. В Дантовому Пеклі він вартує сьоме коло, де карають насильників.
18-21. Вождь їх... — Афінський царевич Тезей, який забив Мінотавра. Сестра Мінотавра — Аріадна, дочка Пасіфаї і Міноса, вручила Тезеєві клубок ниток, щоб він, забивши потвору, міг знайти вихід з Лабіринту.
37-45. Та перед тим, як в огненній геєні. — Данте користується євангельською легендою про землетрус у момент смерті Христа, щоб пояснити картину обвалів, які сталися в Пеклі (П. XXI, 106-114; XXIII, 133-138; XXIV, 20-33). Пекельний льох трусонувся, як каже своєму супутникові Віргілій, незадовго перед тим, як у Лімб спустився Той (тобто Христос), хто вивів багатьох із тих, що вили, в Діте полонені — старозавітних праведників.
47. Потік вогненний — Флегетон, що оточує перший пояс сьомого кола.
55. Центаври — напівконі-напівлюди грецької міфології (назву "центаври" подаємо в латинській вимові, яка була звичайною для автора), такі ж насильники, як і ті, кого вони стережуть у Дантовому Пеклі.
65. Хірон — найсправедливіший із центаврів, прославлений лікар, віщун, астроном і музикант, вихователь багатьох героїв, в тому числі Ахілла (р. 71).
67-69. Несе намагався викрасти Деяніру, дружину Геркулеса, але той смертельно поранив його стрілою, змоченою в отруйній жовчі Лер-нейської гідри. Умираючий центавр подарував Деянірі грудку своєї скипілої крові, запевнивши її, що ця кров має приворотну силу. Коли Де-яніра приревнувала Геркулеса до Іоли, то, щоб повернути його любов, вона послала йому плащ, насичений Нессовою кров'ю, і Геркулес, одягши його, загинув у страшних муках.
72. Фол — один із центаврів, який був співучасником викрадення Гіподамії в день весілля її з Піріфоєм.
88-89. Та — Беатріче, яка, сходячи до Віргілія, припинила в Раю співи "Мілуйя" (давньоєврейське: хваліть Бога).
107. Можливо, не Александр (356-323 pp. до н. є.), цар Македонії, а Александр, тиран міста Фереса у Фессалії, який наказував своїм полоненим ворогам надівати звірячі шкури і цькував на них собак або закопував ворогів у землю живими.
Діонісій І — тиран сиракузький (з 407 по 367 р. до н. є.).
110. Граф Адзоліно — падуанський тиран Едзеліно да Романа (1194— 1259).
110-112. Обіщо д'Есте, — Обіццо II, маркіз Феррари і Анконської марки. В 1293 р. нешлюбний син Адзо VIII забив його.
118-120. Він проколов... — У 1271 р. граф Гі де Монфор, намісник Карла І Анжуйського в Тоскані, убив у Вітербо, під час богослужіння, принца Генріха, племінника англійського короля Генріха III, і виволік його за волосся з церкви. Цим він помстився англійському королівському дому за свого батька. Розповідали, що серце забитого принца було в Лондоні покладено в золоту чашу, встановлену на колоні біля мосту через Темзу.
134.