Божественна комедія - Данте Аліг'єрі

Як малюки,
141] Мрете голодні, мамку відігнавши.

142] Префект на божім форумі такий:
143] З ним зовні буде приятель, а тайно
144] Штовхатиме його на шлях тяжкий.

145] Та Бог недовго витерпить, звичайно,
146] Того в святому сані й прожене
147] Туди, де стогне Сімон-маг одчайно,

148] Й цього, з Аланьї, глибше проштовхне".

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ПЕРША
1] Мов біла роза, пишний цвіт яскравий,
2] Переді мною стала рать свята,
3] Що з нею взяв Христос свій шлюб кривавий.

4] А та, що в льоті зір і спів зверта
5] На блиск того, кого вона кохає
6] Й кого велична робить доброта,

7] І, як крильми родина бджіл махає
8] На квітку ще і ще й летить назад,
9] Де їх труди солодкість просякає, —

10] Злітала в наймахровішу з засад,
11] Із льоту повертаючи швидкого
12] В її любові віковічний сад.

13] Всі лиця кольору були жаркого,
14] А крила — золоті, й убір такий,
15] Що снігу не знайти ніде такого.

16] Вони від пелюсток на пелюстки
17] Лили і мир, і пал вгорі та долу,
18] їх беручи із Божої руки.

19] Ширяючи між східцями престолу
20] І квіткою, полки святих могуть
21] Не заважали зору й ореолу:

22] Господні сяйні сили в світ ідуть
23] В тій мірі, щоб йому відповідала,
24] Й завад ніколи тут не може буть.

25] Держава ця, радіюча і стала,
26] Рясна на стовпища нові й старі,
27] Свою любов і зір до цятки слала.

28] Троїсте сяйво, що в одній зорі
29] Блискочеш в очі, — наче мирні віти,
30] До наших бур схили свій зір вгорі!

31] Якщо вже варвари, діставшись звідти,
32] Де кружить свій щоніч Геліка стан,
33] А перед нею — син, в любов сповитий,

34] Запали в Римі в непритомний стан,
35] Коли, мов чудо, з смертними не схоже,
36] їм встав перед очима Латеран, —

37] То я, коли зміняв людське на Боже,
38] На вічність — час короткий та плохий,
39] Флоренцію — на місто праве й гоже,

40] Який удар я раптом вчув лихий!
41] Потрапивши між нього та відради,
42] Волів, щоб став сліпий я та глухий.

43] І як прочанин оглядає радий
44] Освітлений обітницею храм
45] І в думці вже описує облади, —

46] Надав я волі жадібним очам
47] І зором перебіг по сяйних лавах
48] Вгорі, внизу, навкруг, і тут, і там.

49] Сувій облич сіяючих, яскравих
50] У світлі й усмішках я розгорнув
51] І лиць, похвал достойних, нелукавих.

52] Будову Раю я вже озирнув,
53] Але, спинившись перед розгляданням
54] Частин його, їх форми не збагнув

55] І озирнувсь, озорений жаданням
56] Про те, що для ума було трудним,
57] До владарки звернутися з питанням.

58] Та ждав одне, а здибався не з ним:
59] Не Беатріче вздрів, але старого
60] В убранні, притаманному святим.

61] Зичливістю весь образ діда цього
62] У душу глибоко мені запав
63] І виглядав по-рідному, не строго.

64] І: "Де ж вона?" — я зараз же спитав,
65] А він: "Щоб не лишавсь ти сам у тузі,
66] Від Беатріче щойно тут я став.

67] На третю лаву у найвищім крузі
68] Поглянь — вона вже відчуває мир
69] На троні, даному їй по заслузі".

70] Не відповів я й, знявши вгору зір,
71] Побачив, як вона сидить уроче
72] В вінку з яскравих, променистих зір.

73] Із високостей, звідки грім гуркоче,
74] До глибу, де придонний плин тече,
75] Не більша віддаль одбирає очі,

76] Як в Беатріче від моїх очей;
77] Але ця даль обличчя не згасила —
78] Воно й крізь відстань сяло гаряче.

79] "О владарко, моїх надій ти сила,
80] З якою, щоб мене порятувать,
81] Свої сліди у Пеклі ти лишила!

82] В усім, що дозволяла споглядать
83] Ти з добрості й могутності своєї,
84] Я впізнаю потугу й благодать.

85] До волі з рабства провели моєї
86] По всіх стежках, по тропах всіх вони,
87] Де тільки влади міць була твоєї.

88] Щедротами мені ти сохрани
89] Здорову душу з тілом не опрічно
90] І потім вгодною тобі звільни!"

91] Так я благав. Вона, здаля незвично,
92] Всміхнулась, глянула на мене й знов
93] Вдивилась в джерело, що ллється вічно.

94] І дід святий: "Щоб ти мети дійшов, —
95] Сказав, — я слушну дам тобі пораду,
96] Як просьба вказує й свята любов.

97] Обвівши зором обвід цього саду,
98] Божественного променя цей дар
99] Ти сприймеш легше на свою відраду,

100] Й цариця неба, що увесь їй жар
101] Любовний я несу, поможе в цьому,
102] Бо я — навіки вірний їй Бернар".

103] Мов той, хто йде з Кроації, із дому,
104] Поклавши, залишаючи сільце,
105] Вероніку побачити відому,

106] І думає, як поглядить на це:
107] "О Господи святий, Христе Ісусе,
108] То справді в тебе ось яке лице!", —

109] Таким був я, в душі вчувавши струси
110] З краси того, хто жив у світі сліз
111] І не піддався впливові спокуси.

112] "О сину ласки, бачить сяйво риз, —
113] Почав він, — зір у тебе неспроможний,
114] Бо ти весь час вдивляєшся униз.

115] Ти ж роздивись круги окремо кожний,
116] І трону досягнеш цариці скл,
117] Якій весь край скоряється побожний".

118] Я очі звів: як вранці небосхил
119] Яскравіший на сході, ніж у жодній
120] Частині, де зникає знак світил,

121] Я, зводячи свій зір, мов із безодні,
122] Побачив, що середина кайми
123] Пруги лишила темні та холодні

124] Як дужче пломеніє там, де ми
125] Ждем дишля, згубного для Фаетона,
126] Обабіч же — дедалі більше тьми,

127] Так мирна орифлама та червона
128] Посеред смуг темніших, неярких
129] Мінилася, мов огняна корона.

130] Я бачив юрми ангелів святих
131] Співали посередині й світились,
132] І блиск і вміння розрізняли їх.

133] Я бачив, що, коли вони крутились,
134] їм слала'усміх, як м'який єдваб,
135] Краса, й на неї радо всі дивились.

136] Зі скарбом слів, як і уяви, я б,
137] Скромнішим бувши із людей, смиренний,
138] Не описав найменшої з приваб.

139] Бернар, побачивши, як очі в мене
140] Принадив пал, що і його палив,
141] У нього затопив свій зір вогненний,

142] І зір мій теж сильніш запломенів.

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ДРУГА
1] Повитий в радість мудрий споглядальник
2] Почав так мову у святих словах,
3] Мов добрий та уважний стернувальник:

4] "Ту рану, що Марія у віках
5] Загоїла, — завдати ще й ятрити
6] Тій дано, що сидить в її ногах.

7] А трохи нижче — третій ряд відкритий
8] Рахіллю, що ласкавий зір зверта
9] До Беатріче, як ти мав уздріти,

10] Ревекка з Сарою, Юдіф і та,
11] Яка прабабкою була співцеві,
12] Що для "Помилуй мя" розкрив уста, —

13] Здадуться всі тобі кільцем в кільцеві,
14] Я ж оком кожний теж пройду карниз,
15] Аж поки стане низ кінцем кінцеві.

16] Од лави сьомої угору й вниз
17] Єврейки посідали на сидіннях
18] В яскравім сяйві пелюсткових риз.

19] Помітно змінність в різних поколіннях
20] У вірі у Христа між різних лав,
21] Як вал, що височить на половинах.

22] Де квіт весь розпустився й розплатав
23] Всі пелюстки — собор там розмістився
24] Тих, хто Христового пришестя ждав.

25] Де ж простір поміж дуг ще не закрився,
26] Над чолами сіяє ореол
27] В тих, хто повірив, як Христос явився.

28] В усіх віках уславлений престол
29] Цариці неба й нижчі ще престоли
30] Собою створюють великий мол.

31] Навпроти ж — Іоанн, високочолий
32] Святий пустельник, що, зазнавши мук,
33] Два роки ще топтав у Пеклі доли.

34] А нижче лави у відрубний пук
35] Франціска, Бенедикта, Августина
36] Та інших в'яжуть, як у зграйний звук.

37] Дивуйся ж на дбайливість властелина:
38] Два зори віри в цьому є саду,
39] І кожному в нім— рівно половина.

40] Униз за поділяючу гряду,
41] Яка проходить точно та грунтовно, —
42] Не по своїх заслугах всі в ряду,

43] А по чужих, проте й не безумовно,
44] Бо виправдані душі ці були,
45] Як ще їм правди шлях не сяв любовно.

46] Ти в цім переконаєшся, коли
47] Побачиш зір невинний та чудовний,
48] Почуєш хор дитячий немалий.

49] Не певний ти й в непевності безмовний,
50] Але я визволю від пут, що ум
51] Тебе оплутав, сам облуди повний.

52] Ніяка випадковість дій і дум
53] По всіх просторах вишньої держави
54] Не знана, як і голод, спрага, сум.

55] Одвічний-бо закон порядок правий
56] Установив, і звичаї святі,
57] Немов на пальці самоцвіт яскравий.

58] Тому й дочасний мир у тім житті
59] Не без причин малеча торжествує,
60] На різній пое-ідавши висоті.

61] Той цар, в якого царство розкошує
62] В такій любові, в радості такій,
63] Що їх ніколи і ніхто не вчує,

64] Уми в одраді творячи палкій,
65] Дарує ласку з вибором свободним, —
66] З вас досить висновків у мові тій.

67] Це явлено у мудрістю безоднім
68] Святім письмі, де двоє близнюків
69] В утробі ще сварились один з одним.

70] Тож відзнача роздачею вінків
71] Найвища благодать, з ясним сіянням
72] Вслід ідучи забарвленню висків.

73] Тому-то не за життьовим діянням
74] Щабель розміщення різниться в них,
75] Але різнить за першим спонуканням.

76] На самому початку літ земних
77] Була достатня, щоб спастись, невинність
78] У злуці з вірою батьків старих.

79] У міру, як минала часу плинність,
80] В хлоп'ят невинних біль будив сльозу,
81] Обрізання ж давало силам цінність.

82] Коли вже час зростив нову лозу,
83] То без хрещення іменем Христовим
84] Зосталась та невинність унизу.

85] Поглянь на ту, чиє лице з Христовим
86] Найбільше схоже, і дістанеш сил
87] Іти назустріч святощам Христовим".

88] Над нею, несеною махом крил
89] Істот, сотворених у верховині,
90] Я бачив дощ з таких сяйних світил,

91] Що все, побачене в світах донині,
92] Немов стопила непрозора мла
93] Перед лицем святої благостині.

94] Й любов, яка нам перша повіла
95] Спів "Радуйся, Маріє-приснодіво",
96] Простерла перед нею два крила.

97] Святим цим звукам одповів співливо
98] З усіх усюд благословенний двір,
99] Обличчями ясніючи на диво.

100] "Святий мій Отче, що приніс свій зір
101] Вниз ради мене і підвівся з лави,
102] Де радісно вкушав довічний мир, —

103] Який це ангел зору в сяйві слави
104] Не зводить од Царициних очей,
105] З любові, наче з полум'я, яскравий?"

106] Так мовив я й того чекав речей,
107] Якому озорила вид Марія,
108] Мов ранком сонце зірку гаряче.

109] І він мені: "Краси й відваги дія
110] У ньому виявляється без змін —
111] У нас про це можлива тільки мрія, —

112] Дав гілку пальмову Марії він
113] В ту мить, як тягарем вини всієї
114] Себе обтяжить зволив Божий Син.

115] Дивись же й мови дослухайсь моєї:
116] Ось тут сидять патриції значні
117] Побожної імперії цієї.

118] З них двоє — щастям значені, ясні,
119] Посаджені найближче до Августи,
120] Мов корені у розі неземні.

121] Отцеві, що ліворуч, суд стоустий
122] Плода солодкий закидав укус,
123] Бо людству гірко від його розпусти.

124] Отець, що справа, — вільний від спокус
125] Страж церкви Божої, йому-бо саме
126] Ключі від рози передав Ісус.

127] А той, хто перед смертними часами
128] Із днем зіткнувся, для жони тяжким,
129] Звойованої списом та цвяхами,

130] Сидить з ним поруч; вліво ж, поруч з ним, —
131] Той вождь, який приніс колись-то манну
132] Невдячним людям, зрадним і пустим.

133] Насупроти Петра ти бачиш Анну,
134] Що з доччиного ніжного лиця
135] Очей не зводить і співа "Осанну".

136] Навпроти ж Превеликого Отця
137] Сидить Лючія, що в тяжкі години
138] Була в лісу тобі за посланця.

139] Але збігають сну твого хвилини,
140] Й скінчу на тім.