Божественна комедія - Данте Аліг'єрі

У 1266 р. флорентійські гібеліни, побоюючись повстання гвельфів, які частково лишилися в місті після розгрому при Монтаперті (див. прим. П. X, 32-51), запросили Каталано і Лодерінго на посаду подеста для умиротворення громадян. (Звичайно запрошували лише одного подеста.) Але Каталано і Лодерінго, діючи за вказівками папи, під виглядом безсторонності допомагали гвельфам. Дайте вважав їх винними в тому, шо гвельфи незабаром вигнали гібелінів і зруйнували їхні будинки, в тому числі будинки роду Уберті в міському окрузі Гардінго.
116-117. Упевнив фарисеїв сонм сліпий... — Іудейський первосвященик Каіафа, ім'я якого зв'язано з євангельською легендою про смерть Христа.
121. Тесть Каіафи — первосвященик Анна, в дім якого було приведено Христа після засудження його до страти.
122. Радники — рада первосвящеників і фарисеїв.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА Коло восьме. — Сьомий схов. — Злодії
2. Водолій — сузір'я, в якому сонце перебуває останню третину січня і дві третини лютого.
5. Мов білий брат... — іній.
55. Ми маємо зійти на довші сходи. — Вони мають піднятися від центру Землі до вершини гори Чистилища.
56. Не досить нам лишити ці місця... — тобто піти від грішників — ще не досить. Треба самому досягнути внутрішньої досконалості.
85-87. У цій терцині перелічуються п'ять родів незвичайних змій, що, за оповіданням Лукана ("Фарсалія", IX, 700-726), нібито водяться в Лівійській пустелі.
93. Геліотропи — темно-зелена яшма з червоними бризками. Ці камені нібито лікували укушених зміями і робили людину невидимою.
107-111. Фенікс. — Чудесний птах Фенікс, доживши до п'ятисот літ, в'є гніздо, устилає його нардом і миррою і помирає. З його праху народжується новий Фенікс.
125. Ванні Фуччі — позашлюбний син (тому він мул, тобто покруч, ублюдок) знатного пістойця Фуччі деї Ладзарі. Вій — активний прибічник "чорних" гвельфів. 1293 р. брав участь у пограбуванні ризниці Пістойського собору. Обвинуватили його приятеля, зовсім безвинного. Тоді Фуччі, що встиг сховатися, виказав своїх поплічників, і їх стратили.
126. Звір — таке було прізвисько Ванні Фуччі.
143. В Пістойї спершу влада *чорних" згине... — У травні 1301 р. партія "білих" вигнала з Пістойї партію "чорних".
144. Та свій Флоренція поновить лад. — В кінці 1301 р. партія "чорних" розгромила у Флоренції партію "білих". Серед вигнаних (січень 1302 р.) був і сам Дайте.
145-150. Марс пару з долу... — (вогненну пару, блискавку) — так названо Мороелло Маласпіна, володіння якого було в долині Магри. Він очолював сили "чорних", що виступили в 1302 р. проти Пістойї, останнього оплоту "білих", яку й було здобуто в 1306 р.
Пророкування Ванні Фуччі подано в термінах середньовічньої метеорології. В повітрі точиться боротьба водяної пари з вогняною. Коли водяна пара скупчується навколо вогняної і стискає П, вогняна пара з силою виривається назовні, створюючи блискавку і викликаючи грім. Марс, бог війни (Мороелло), налітає з долини Магри, повитий парою, як подертий клоччям хмар (тобто оточений ворогами), і рине на Піхтове поле (середньовічні автори неточно застосовували цю назву до Пістойської області); бій вогненної пари з хмарами буде кривавий , і "білих" буде розгромлено.
151. Кажу це, щоб тобі завдати болю. — Тому, що Данте — "білий".
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТА
Коло восьме. — Сьомий схов (закінчення). — Как. — П'ять флорентійців
12. Твоє закореніло сім'я в мі. — Існувало повір'я, що Пістойю заснували в І ст. до н. є. люди "люті й жорстокі", прибічники Катіліни (бл. 108— 62 р. до н. є.).
15. Ні навіть той, хто впав... — тобто Капаней (П. XIV, 46-72).
17-33. Центавр — на ім'я Как, син Вулкана. У Віргілія (Ен. VIII, 193-267) це — напівлюдина-напівзвір, що вивергає дим і полум'я, кровожерний убивця. Дайте перетворює його на центавра. Как, що жив у печері Авентінського пагорба, вкрав у Геркулеса чотирьох биків і чотирьох телиць з Геріонового стада і, щоб заплутати сліди, втягнув їх за хвоста у свою печеру. Геркулес виявив покражу і вбив його.
19. Є, мабуть, у Мареммі... — узбережжя Тірренського моря, що ділиться на Тосканську і Римську Маремму. В першій з них був монастир, і ченці кинули його, бо там водилося багато гадюк.
28. Давно не ходить із братами він... — бо скривдив їх при поділі стада.
33. Геркулесові удари були такі сильні, що Как помер від першого ж їх десятка.
35. Й три духи підійшли... — Як з'ясується далі, це Аньєлло (Аньєль) Брунеллескі, Бозо Донаті і Пуччо деї Галігаї. Незабаром з'явиться ще двоє: Чанфа Донаті і Франческо Кавальканті. Всі вони — представники знатних флорентійських родин. (До речі, на 79 персонажів, виведених у "Пеклі", 43 припадають, за обчисленнями дослідників, на Тоскану, з них 32 — громадяни Флоренції.)
50. Шестиногий змій. — Це перетворення Чанфа Донаті (р. 43), якого очікували троє інших. Він обхоплює Аньєлло Брунеллескі і зливається з ним в одну потвору.
82. Змієня — це Франческо Кавальканті. Він жалить Бозо і міняється з ним зовнішнім виглядом: Франческо перетворюється на людину, а Бозо — на змію.
85-86. В те місце, котре нам служило... — тобто в пуп.
94-96. Тож хай мовчить Лукан... — Лукан розповідає ("Фарсалія"), як у Лівійській пустелі воїни Катона гинули від отруйних змій. Сабелл, ужалений "сепсом", розтав, як віск, а Насідій від укусу "престера" так роздувся, що на ньому тріснув панцир, і труп його розрісся на потворне громаддя.
97-99. Кадм, засновник Фів і творець грецького письма, був обернений на змія (Метам. IV, 563-602). Німфу Аретузу, яку переслідував річковий бог Алфей, Діана перетворила на підземний струмок (Метам. V, 572-641).
140. До іншого — тобто до Шкутильги Пуччо.
142. Між сьомого сміття — між злодіями, що заповнювали сьомий схов.
151. А другий — той, за ким скорблять в Гавіллі. — Другий, що перетворився знову на людину, був Франческо Кавальканті, якого вбили жителі передмістя Гавілли в долині Арно, за що його родичі вчинили над ними криваву розправу. Тому за ним скорблять в Гавіллі, як іронічно зазначає Данте.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ШОСТА Коло восьме. — Восьмий схов. — Лукаві порадники
9. Прато — невеличке містечко на північний захід від Флоренції. Невдоволене її владою, воно, як і всі, хоче бачити її нещасливою.
25-28. Тобто: коли тому, хто осяває світ своїм промінням (тобто сонцю), настає пора скрить лице, і муха, яка літає вдень, дає місце для вечірнього комара, — отже, ввечері.
34-39. Мов той, за кого... — За біблійною легендою, пророк Ілля, на очах у пророка Єлисея, вознісся на небо на вогненній колісниці, запряженій вогненними кіньми. Єлисей названий тут: "Той, за кого учинили мсту ведмеді", бо за тією ж легендою, ведмеді розтерзали хлопчиків, які знущалися з нього.
54. Мов Етеокл... із братом... — Коли ворогуючі брати Етеокл і Полінік убили один одного і тіла їх було покладено на спільне вогнище, полум'я роздвоїлось.
56. Улісс (тобто Одіссей) і Діомед — герої Троянської війни, які разом діяли і в боях і в хитромудрих пригодах.
56-57. їх ремесло... вело до гніву. — Тобто вони творили діла, що викликали небесний гнів.
59-60. Сильце з конем. — На пропозицію хитромудрого Улісса, Трою було завойовано з допомогою дерев'яного коня, в якому заховалися грецькі воїни і якого троянці, проламавши мур, затягли до міста. Із зруйнованої Трої вийшов Еней, родоначальник римлян (Ен. II, 13-267).
61-62. Деїдамія — дочка скірського царя Лікомеда, дружина Ахілла, який переховувався в домі її батька, одягнений у жіноче вбрання. Улісс і Діомед, схитрувавши, виявили його і забрали на війну проти Трої, де він і загинув. Безутішна Деїдамія перебуває в Лімбі.
63. Палладій — статуя Афіни-Паллади, що охороняла Трою, викрадена Уліссом і Діомедом (Ен. II, 162-170). За римськими переказами, викрадено фальшиву статую, а справжню Еней привіз в Італію, і вона зберігалась у Римі.
82. Високий спів — "Ене'іда".
84. Та як загинув, як життя скінчив. — Тобто як загинув Улісс. Дантова розповідь про загибель Улісса бере свій початок, мабуть, з після-гомерівської легенди, яку передавав Пліній Старший (І ст. н. є.) і за якою Улісс, повернувшись на Ітаку, знову виплив в Атлантичний океан, заснував Лісабон (Уліссіп) і загинув під час бурі коло західного берега Африки. Данте по-своєму перероблює цю легенду.
91. Цірцея — прекрасна чарівниця, що обертала людей на тварин. Коли Улісс, пливучи додому з-під Трої, після довгих поневірянь пристав до її берега, вона перетворила супутників його на свиней, але потім повернула їм людський образ і, покохавши Улісса, цілий рік тримала його в себе (Метам. XIV, 242-440).
92-93. Гаєта — гора Цірцеї (нині Монте-Чірчелло) недалеко від того місця, де Еней поховав свою годувальницю Кайету, назвавши цей край її іменем.
94-102. Ні почуття до сина... — Мабуть, Улісс, охоплений жадобою знань, вирушив у фатальне плавання прямо від берега Цірцеї, не повертаючись на Ітаку, куди його поривала любов до своїх. Але можливе також і інше тлумачення: навіть любов до сина, до батька і до дружини (Пенелопи) не змогли втримати його на батьківщині, куди він повернувся після перебування у Цірцеї.
104. Сардів край — Сардинія.
108-109. Геркулес... стовпи поставив... — Античний міф розповідає, що по боках Гадітанської (Гібралтарської) протоки Геркулес поставив два стовпи, як межу для мореходів; це — мис Кальпе (Гібралтар) на європейському березі і мис Абіла — на африканському.
110. Севілья — в пониззях Гвадалквівіру.
111. Сетта (лат. Septa, нині Сеута) —гавань біля мису Абіла.
116. Дальші подорожі в світ сумний — дальші області, покриті Океаном.
126. Брали вліво хід. — Тобто тримали курс на південний захід від Геркулесових стовпів.
127-129. Під іншим полюсом я всі вже зорі... — тобто зорі південного небесного полюса. Північний небесний полюс зник за горизонтом, значить, мореходи перетнули екватор.
130-131. Зміст: Уп'яте сяяла на небесах... — тобто минуло п'ять місяців.
133. Гора висока... — Гора біблійного Земного Раю, яка в християнській міфології стала горою Чистилища. Як курйоз відзначимо, що в примітці до цієї терцини деякі коментатори твердили, ніби Улісс досяг берегів Америки. Справді ж, коли Данте жив у Луїджані, недалеко від Генуї, він, звичайно, міг чути, як з генуезького порту 1291 р.