Божественна комедія - Данте Аліг'єрі

Приклад цей доступний зорам,
72] А сутність явить благодать жива.

73] Якби лишавсь я тим, який був твором
74] Твоїм, любове, що весь світ ведеш,
75] Ти піднесла б мене ясним простором!

76] Коли той рух, що колесу даєш,
77] Мою увагу привернув до нього,
78] Бо в нім гармонію і лад ти ллєш,

79] Такі простори з сонця огняного
80] Спахнули, що ні дощ, ні всі річки
81] Не налили б водоймища такого.

82] Нові ці звуки, цей огонь близький
83] Мені жаги до знань встромили жала,
84] Що досі пал не був такий різкий.

85] Мене, як сам я, знавши, побажала
86] Вона мій ум звільнить од дум хитких,
87] Уста розкрила й запитань не ждала,

88] А почала: "Під тягарем важких
89] Ти помилок того не споглядаєш,
90] Що споглядав би, якби збувся їх,

91] Бо вже не на землі ти, як гадаєш,
92] І полиск блискавок, що вниз майнув,
93] Не так летить, як вгору ти злітаєш".

94] І тільки знищений мій сумнів був
95] Коротким словом ласки та щедроти,
96] Коли нову непевність я відчув

97] І мовив: "З мене ти зняла турботи,
98] Та ще нова турбота виника:
99] Як я лечу над ці легкі істоти?"

100] Вона ж, сердечна й розумом тонка,
101] На мене глянула з зітханням гожим,
102] Як мати на цікавого синка,

103] І почала: "Тобі ми допоможем,
104] Все має лад, і формою він є,
105] Яка весь світ на Бога робить схожим.

106] Створінням вищим видний тут стає
107] Слід сили вічної, закон якої
108] Нагадувало слово вже моє.

109] У цьому ладі — різновидні строї
110] В природі, нахили і почуття,
111] Й далекі, й ближчі від мети ясної,

112] Великим морем вашого буття
113] Пливуть кудись, а їх стежки спрямляє
114] Той порив, наданий на все життя.

115] Він полум'я на місяць посилає,
116] Він в серці смертному — двигун основ,
117] Він в ціле землю з'єднує й скріпляє.

118] І лук цей всіх вражає знов і знов —
119] Не тільки безрозсудливі створіння,
120] А й ті, в яких є розум і любов.

121] Своїм тримає словом провидіння
122] Незрушну твердь, яка вбирає ту,
123] Що зазнає найшвидшого кружіння.

124] А нині нас помчала в вись святу
125] Потужна тятива, яка керує
126] Всім тим, що кида в радісну мету.

127] Це ж правда, що, як форма не пасує
128] До заповітних намірів митця,
129] Яких глуха матерія не чує, —

130] То й утвір збочує тоді з правця,
131] Бо, хоч прямує він до блага, мари
132] Зведуть його й до іншого кінця

133] (Отак ти можеш бачить, як із хмари
134] Йде вниз вогонь) і просто на загин,
135] Коли його облудні зваблять чари.

136] То з того, що ти сходиш до вершин,
137] Не більш дивуй, ніж бачивши, як води
138] Біжать із високості до низин.

139] Було б у дивину — без перешкоди
140] Тобі спинитися побіля дна,
141] Як полум'ю згасати без свободи".

142] Й звела у небо погляд свій вона.

ПІСНЯ ДРУГА
1] О ви, хто прагне вутлими човнами
2] Здогнать моє співаюче судно
3] І ніжними утішитись піснями,

4] Назад вертайте краще, бо одно
5] Судилось вам — у безбережнім морі
6] Себе згубити і піти на дно.

7] Я перший мчу в незвіданім просторі;
8] Мінерва дме, кермує бог співців,
9] І дев'ять муз постерігають зорі.

10] Ви ж, нечисленні, хто споконвіків
11] До ангельського хліба тягне шию,
12] Хоч тут усмак його ніхто не їв,

13] Оддайтеся хоробро вітровію
14] І, поки слід лиша в воді мій рух,
15] Стерніть свій корабель в морську стихію!

16] Як ваш, не дивувався смілих дух,
17] Коли в колхідське поле, тестем дане,
18] Погнав Ясон биків, немов пастух.

19] Бажання вроджене, безперестанне
20] В богоподібне царство мчало нас.
21] Випереджали небо ми зірчане.

22] Вверх владарка дивилась, я ж весь час
23] На неї, й протягом тієї миті,
24] В яку із лука стрельнуть встигнеш раз,

25] Там опинились ми, де розмаїті
26] Мене дивниці вразили, а та,
27] Якій були чуття мої відкриті,

28] В якій краса сіяла й чистота:
29] "Хто зніс на першу зірку нас, — сказала, —
30] Того уславлять хай твої уста".

31] Мені здалось, що хмара нас вкривала
32] Велика, щільна, сяюча, пласка,
33] Мов адамант, де сонця міць вдаряла.

34] Перлина вічна, з одного куска,
35] Втягла нас, і ніщо не затремтіло,
36] Як промінь втягує вода в'язка.

37] Був тілом я, й було незрозуміло,
38] Як в інший умістився мій об'єм,
39] Бо неможливо ж тілу вкластись в тіло,

40] Й бажанням спалахнув я, як вогнем,
41] Пізнати Сутність ту, в якій єднання
42] Людини з Богом вічним пізнаєм.

43] Спізнається в ній наше сповідання, —
44] Бездоказова, звісно, віра ця, —
45] Як перших вірних кращі сподівання.

46] Я відповів: "До вічного Отця
47] Підношу скільки маю шани й дяки,
48] Що взяв мене від смертних в ці місця.

49] Але скажіть мені, що то за знаки
50] На цьому тілі, з приводу яких
51] Про Каїна пригадує всілякий?"

52] Всміхнулась злегка: "В сітях мов густих
53] Так б'ється мисль, коли чуття не в силах
54] Відкрити світ одним з ключів своїх,

55] Тож, — мовила, — йди далі не по стрілах
56] Здивовання: це тягне почуття
57] З собою розум на коротких крилах.

58] Скажи мені, яка тут мисль твоя?"
59] А я: "Складають всесвіту багатство —
60] Тіла щілинні й щільні, мислю я".

61] Й вона: "Покинеш цих думок жебрацтво
62] І взнаєш, що впадуть вони без сил,
63] Лиш зрушу доказів своїх вояцтво.

64] У восьмім небі повно тих світил,
65] Що кожне з них від інших всіх різниться
66] У силі світла й величинах тіл.

67] Якби тут полягала вся різниця,
68] У ступені щілинності однім,
69] Одне з усіх могло б хоч як втісниться.

70] Прикмет же різність вдячна основним
71] Засадам, що їх всі, крім однієї,
72] Ти відкидаєш висловом своїм.

73] І до плямистості якби тієї
74] Щілинність спричинялася, тоді
75] Нецільною б речовина всієї

76] Була планети; і як ті худі
77] Чергують з ситими місцями в тілі,
78] В цій книзі білі аркуші й руді.

79] У першім разі видний на світилі
80] Під час затьмарень став би диск ясний,
81] Просвічений крізь місяцеві щілі.

82] Цього ж немає. Отже, ми хутчій
83] Іще одне припущення відкинем
84] І в помилці упевнимось твоїй.

85] У разі ж з тілом, в масі неєдиним,
86] Натрапить світло на путі кінець,
87] Ішовши встріч суціль твердим глибинам,

88] І не єдиний верне промінець,
89] Мов колір, що відбивсь об стекла верхні,
90] Коли під них підкладено свинець.

91] Та, може, скажеш ти, що промінь мерхне,
92] Бо йде назад не з самої землі,
93] А з глибшої і дальшої поверхні.

94] Ці доводи, на силу немалі,
95] Такий спростує дослід знаменитий,
96] Бо досвід — ґрунт науки взагалі:

97] Візьми три дзеркала, щоб встановити
98] Два поруч зблизька, третє вглиб відстав,
99] Щоб із-за них могло тобі ясніти,

100] А за собою свічника пристав,
101] Щоб відбивався світ у тих дзеркалах
102] І від усіх до тебе повертав, —

103] То, дивлячись у них на різних далях,
104] Враз троє пломенів побачиш ти,
105] На розмір різних, а на силу сталих.

106] Отож, як з сонячної теплоти
107] Оголюється снігу підоснова
108] Від холоду свого та білоти,

109] Роздерла так моя правдива мова
110] Запону, що тобі вкривала зір,
111] І сяє нині істина чудова.

112] Під небом, де панує Божий мир,
113] Велике тіло з перших днів кружляє
114] Й дає буття всьому на весь свій шир.

115] А ближче небо, що від зір палає,
116] Всі різні сутності, які в нім є
117] Й різняться з ним, буттям тим обділяє.

118] І в кожній іншій сфері є своє,
119] Яке вона безперестанно плодить,
120] Йому причин і цілей надає.

121] Ці члени світу поступово сходять,
122] Як бачив сам ти навіч, слід у слід
123] І взяте угорі донизу зводять.

124] Ти продивись моїх правдивий хід
125] Для тебе міркувань неоціненних,
126] Бо через них лежить прямий твій брід.

127] Одвічний рух і сила кіл священних,
128] Як спритність молота від коваля,
129] Залежать всі од рушіїв блаженних.

130] І небо, що зірок юрба встеля,
131] Ту зобразити мисль високу прагне
132] Й відбить, навкруг якої все кружля.

133] І як душа, що тлін на себе вдягне, —
134] Себе по різних членах несучи,
135] Так зробить, що з них кожен дій забагне,

136] Так розум, доброту скрізь ведучи,
137] її по зоряних розносить чудах,
138] Навкруг своєї єдності йдучи.

139] В зв'язок заходячи по всіх усюдах
140] З коштовним тілом, всяка сила й міць
141] Єднається із ним в житті у людях,

142] І, з радісних природи таємниць,
143] Крізь тіло блискотить яскраво й світло,
144] Мов радість з глибини живих зіниць.

145] Ось через що різниться з світлом світло,
146] І аж ніяк не через щільність ту;
147] Це основне, що на весь світ розквітло

148] І творить все — темноту й ясноту".

ПІСНЯ ТРЕТЯ
1] Ясної правди риси пречудові
2] Списало сонце ніжним язиком,
3] Мені спаливши серце у любові,

4] І я хотів з піднесеним чолом
5] Заговорити і подать відомість,
6] Що здоланий і вмовлений цілком,

7] Але примара виникла натомість
8] І всю мою увагу притягла, —
9] І зовсім я забув свою свідомість.

10] Бо як крізь чистоту й прозорість скла
11] Або на водах ясних по мілинах,
12] Де не ховає дна глибинна мла,

13] Розмиваними бачиш лиця в тінях,
14] Перлини ж, лігши на бліде чоло,
15] Мов розчиняються в тонких площинах, —

16] Таке обличчя видно тут було,
17] І я запав у заблуд, протилежний
18] Закоханості хлопця в джерело:

19] Гадаючи, що образ цей залежний
20] Од віддзеркалення, я озирнувсь
21] Поглянути, кому-то він належний,

22] Та не знайшов нікого і звернувсь
23] До ніжної своєї провідниці,
24] В її ж очах святий вогонь всміхнувсь.

25] "Сміюсь, дитинко, на твої марниці, —
26] Сказала, — не дивуй, твої сліди
27] Ще не сягнули в істини границі,

28] І спотикаєшся ти, як завжди.
29] Це — справжні сутності, зломили міру
30] Вони обіту й вміщені сюди.

31] Кажи їм, слухай їх і дай їм віру,
32] Бо сяйво, що знесло їх до святинь,
33] їм не дає лишати правду щиру".

34] І видалось мені, що ближча тінь
35] Бажає говорить, і я озвався,
36] Мов той, хто сохне з надміру хотінь:

37] "О душе, що утіхами пройнявся
38] Солодкими, не знаними для тих,
39] Хто їх смаком ще й досі не впивався,

40] Подякую тобі в словах благих, —
41] Назви своє ім'я й талан ваш гожий".
42] І він із радістю в очах святих:

43] "Для праведних жадань наш, як і Божий,
44] Дух не замкне ніяк до ласки брам, —
45] Бо волить Бог, щоб з ним був почет схожий.

46] Була я дівчина й черниця там,
47] А зосередиш розум весь, що маєш,
48] Бо нині я приємніша очам,

49] То у мені Піккарду розпізнаєш.
50] У сфері найповільнішій мене
51] Між інших ти блаженних зустрічаєш.

52] Запалює нам почуття одне
53] Лиш Дух святий; як нагороду гідну
54] Це місце ми сприймаємо ясне.

55] Бо долю нашу, із землі завидну,
56] Нам дано за обітниці, як слід
57] Не здійснені, й за легкодухість стидну".

58] І я до неї: "Ваш прегарний вид
59] Божественністю так тут став сіяти,
60] Що від колишнього запав і слід.

61] І я тому не міг тебе назвати,
62] Та знане щось в твоїх словах лежить,
63] Що помогло мені тебе впізнати.

64] Але скажи, чи хочете кружить
65] Десь вище всі ви, тут щасливі бувши,
66] Щоб бачить більше і ще більш дружить?"

67] І, враз найближчі тіні озирнувши,
68] Із усмішкою мовила палка,
69] Мов з юного кохання спалахнувши:

70] "Мій брате, ласки сила тут така,
71] Що волі нашій не дає простору
72] Бажати далі від свого кутка.

73] Якби ми звідси поривались вгору,
74] Тоді в незгоді був би наш порив
75] Із волею, що бачить лиш покору,

76] І став би ладові насупротив.
77] У неба спосіб є непоборимий:
78] Це ласка — ти ж її природу зрів.

79] Нас радує блаженство між святими,
80] Які в усьому з волею Того
81] Цілком тут злиті волями своїми.

82] В усіх є свій щабель, з щабля свого
83] Всі раді в царстві, й царству для догоди,
84] Й царю: вволяєм волю ми його.

85] Його воління — мир наш, моря води,
86] Куди зусюди всяк несе ручай
87] Його всі твори й вироби природи".

88] І втямив я, що скрізь у небі Рай,
89] Хоч ласки блага Вишнього спадає
90] На кожного йому належний пай.

91] Якщо кому пожива набридає,
92] Він прагне скуштувати інших страв
93] І просить їх, а першу відкладає, —

94] Так я у слові й русі показав,
95] Що хочу знати, на якій тканині
96] У неї човник краю не дістав.

97] "Великого діяння й благостині, —
98] Вона сказала, — жінка монастир
99] Звела для нас, де в покривалах нині

100] Вночі і вдень ми відчуваєм мир
101] В подружжі з тим, хто наші всі обіти
102] Приймає, добрий, лагідний без мір.

103] Я теж, юниця, святістю сповитий
104] Клобук вдягла, обітницю стару
105] Про Божі повторивши заповіти...

106] Та люди, ближчі злу, аніж добру,
107] Мене з затишку піддали недолі,
108] І знає Бог, як я жила в миру.

109] От ясність ця, що виникла у колі
110] З моєї правої руки, бліда,
111] І в нашім розгорілася околі,

112] Про мене річ до себе приклада:
113] Хоч в неї теж черниче покривало
114] Розідрано без сорому й стида.

115] її в миру до світла поривало,
116] А звички стріла перешкод стіна, —
117] Воно їй серце завжди сповивало.

118] Те сяєво — Констанца видатна,
119] Що, з другим швабським вихром шлюб узявши,
120] Родила вихра третього вона".

121] Так мовила Піккарда й, заспівавши
122] "Маріє-приснодіво", зникла вмиг,
123] Як зник тягар би, в темну воду впавши.

124] Мій зір її проводив, скільки міг,
125] А вже коли згубив, то похопився,
126] До любої мети бажань побіг

127] І був на Беатріче зупинився,
128] Але так блиснула краса її,
129] Що погляд мій одразу потемнився,

130] І перервав я розпити свої.

ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА
1] Людина вільна б доти обирала
2] Між двох однаково звабливих страв,
3] Аж поки б, зголоднівши, не сконала.

4] Отак би й зляканий баран стояв
5] Між двох вовків, незрушним залишавшись,
6] Отак би й хорт поміж двох ланей став.

7] Тож змовкнув я, із цього не стидавшись
8] (Непевне-бо чуття мені прийшло
9] Лиш з неминучості) і не пишавшись.

10] Замовкнув я, але моє чоло
11] Горіло запитанням, спломенілим
12] Яркіше, ніж би на язик лягло.

13] А Беатріче, схожа з Даниїлом,
14] Що Навуходоносорів злий гнів
15] Погамував єдиним словом смілим,

16] Сказала: "Бачу, зовсім полонив
17] Тебе і той предмет бажання й другий,
18] Турботи повернувши з давніх днів.

19] Ти думаєш: "Якщо завдасть наруги
20] Благим чуттям насильства шал яркий,
21] Хіба змаліють з того їх заслуги?"

22] Зростає й тим ще сумнів твій гіркий,
23] Що бачив ти у мудрому Платоні,
24] Мов повертають душі на зірки.

25] Тебе дві гадки держать у полоні,
26] І я на ту спочатку відповім,
27] Де мисль твоя у глибшій жовчі тоне.

28] Вбожествлений найбільше серафим,
29] З Мойсеєм Самуїл (щодо Марії
30] Вже не кажу), з Йоанном, тим чи тим, —

31] На цьому небі всі у спільній дії
32] Із духами, яких вже чув твій слух
33] І око бачило, прикривши вії.

34] Окраса кола першого — їх рух,
35] Але вони щасливі не порівну,
36] А в міру, скільки вчують вічний дух.

37] Не тим тобі тут стрілись, що поживну
38] Свою тут мають сферу, — лиш тому,
39] Щоб показать найменш високу й дивну.

40] Так слід казати вашому уму,
41] Що все крізь зовнішні чуття сприймає
42] І лиш вони дають покорм йому.

43] Святе письмо ваш ум на гадці має
44] І руки й ноги Богу надає,
45] Хоч і не те собі в думках тримає.

46] І церква плоть на всіх вдяга, як є, —
47] Й на Гавриїла, й Михаїла, й того,
48] Що Товію грязиво дав своє.

49] Старий Тімей про душі мислив много
50] Й не так, як упевняє все тут нас,
51] Бо слово, мабуть, згодне з мислю в нього,

52] Що на зірки вертають душі з нас,
53] Бо із світил, за волею природи,
54] Злетіли нам в тіла на певний час,

55] А може, не дійшовши в нього згоди,
56] Слова думкам пішли наперекір,
57] І збиткуватись тут нема нагоди.

58] Сказав би він, що знову мчать до зір
59] Честь і ганебність впливу, — й лук втулився
60] У нього б в частку правди, всім на взір.

61] Невірно втямивши це, помилився
62] Весь майже світ, — Юпітеру тоді,
63] Меркурію і Марсу він вклонився.

64] А другий сумнів у твоїй біді
65] Отруйний менш — він зла не заподіє.
66] Ти не помилишся в своїй ході.

67] Те, що неправда правду од оліє
68] В очах у смертного, правдиву путь
69] До віри, не до єресей, відкриє.

70] Але до дна в цій істині сягнуть
71] Для розуміння вашого можливо,
72] Тож я тобі все можу розгорнуть.

73] Нехай насилуваний би тремтливо
74] Й не помагав насильству до дрібниць, —
75] Ці душі винуватить справедливо,

76] Бо волю не загасиш силоміць.
77] Вона, мов пломінь, рветься із безодні,
78] Хоча її насильство й валить ниць.

79] Коли ж вони стають більш-менш свободні,
80] То йдуть за силою; і душі ті
81] Отак і не вернули в дім Господній,

82] А, мавши волю цілісну в житті,
83] Як мав Лаврентій у печі Ґратчастій
84] Чи Муцій, руку спікши до кості,

85] Знов стежкою, з якої у нещасті
86] їх зірвано, вели б свій дальший хід.
87] Але, на жаль, ці приклади не часті.

88] Як сприймеш ти мої слова як слід,
89] Юрба вагань, до цього нерушима,
90] Втече, подальших не завдавши бід.

91] Але стає нараз перед очима
92] Нова завада й згубою грозить,
93] Бо для самого тебе незборима.

94] Я вже дала тобі урозуміть,
95] Що лжа в уста святій душі не ляже,
96] Бо та у первоістині лежить.

97] Піккарда правду й про Констанцу каже,
98] Що та плека любов до покривал, —
99] І що ту мову із моєю в'яже?

100] Нерідко, брате, гасне чистий пал
101] У тому, хто чогось перелякався,
102] І до гріха його примусив шал,

103] Як Алкмеон: до батька прислухався
104] Побожно він, щоб матір покарать,
105] Хотів безгрішності — і в гріх удався.

106] Повинен ось що ти обміркувать:
107] Коли з насильством воля примирилась,
108] Не можна вчиненого дарувать.

109] Ги часто бачиш волю, що схилилась
110] З своєю досконалістю до зла
111] І в страху перед злішим помилилась.

112] Про досконалу волю цю й вела
113] Піккарда, я ж — про іншу, теж глибоку,
114] І істина одна в обох була".

115] Так збігли хвилі тихого потоку,
116] Що в правді джерело святе знайшов,
117] І втишили жагу мою двобоку.

118] "О люблячого першого любов
119] Небесна, все, що з ваших уст виходить, —
120] Сказав я, — сили живить знову й знов.

121] Мій дух глибинам почуттів не шкодить,
122] За ласку ласку вдячну не веде, —
123] Хто зрить і може, хай одвіт знаходить.

124] Я бачу, що наш розум упаде
125] Без правди в осіянному чертозі,
126] Без неї ж правди не знайти ніде.

127] Він зручно в ній лежить, мов звір в барлозі,
128] Підноситься із нею до зірок, —
129] Інакше все справдитися не в змозі,

130] І сумнів випускає свій росток
131] В ногах у правди, вгору до безкраю
132] З горба на горб веде природа крок.

133] Тож, пані, я посмію й попитаю
134] Про істину, що спокій мій лама,
135] Бо сенсу в ній я ще не добираю.

136] Я хочу знати, чи в людей нема,
137] Замість обітниці, такого діла,
138] Щоб шалька з ним у вас тягла сама?"

139] Тут Беатріче в мене утопила
140] Зір, сповнений такого почуття,
141] Що здолана очей поникла сила,

142] І зір одвів, немов стерявшись, я.

ПІСНЯ П'ЯТА
1] "Коли моя у полум'ї любові
2] Не по-земному сяє красота,
3] Аж очі в тебе знемогти готові,

4] То не дивуйся: бачення зроста
5] На досконалості і, як відкриє,
6] То на відкрите благо шлях верста.

7] Я бачу вже, як світло зазоріє,
8] Що в розумі твоєму зайнялось,
9] Як, бачивши його, любов замріє.

10] Коли ж її привабить інше щось,
11] Це лиш сліди, що ледве розрізняють,
12] Сліди од світла, що в віках знялось.

13] Запитуєш, чи добре заміняють
14] Нездійснений обіт святі діла
15] Й тоді гризоти душу обминають?"

16] Так Беатріче пісню почала
17] І, наче той, хто каже без зупинки,
18] Благе повчання далі повела:

19] "Дарунок найдорожчої оцінки,
20] Що добрий Бог в щедроті дав нам всім,
21] Оцінювати й визначати вчинки, —

22] Свобода волі та, що лиш самим
23] Усім розумним надана створінням
24] І надаватиметься тільки їм.

25] Тепер своїм ти дійдеш розумінням,
26] Що важить більш обіт од всяких мір,
27] Бо згоден Бог, як згоден ти сумлінням.

28] Але, уклавши з Богом договір,
29] Здаєш ти скарб понад усяку ціну, —
30] Моїм словам про нього ти повір!

31] Що може стати на його заміну?
32] Ти вже віддав від себе основне,
33] А з не свого ти як даси й частину?

34] Таке тут міркування головне.
35] Та церква зміни дозволя робити,
36] І це немов спростовує мене.

37] Тож не відходь од столу, хоч і ситий,
38] Бо страви нелегкої, що я дам,
39] Тобі інакше не перетравити.

40] Розкрий же розум свій моїм словам
41] І їх замкни: те не стає в науку, ¦
42] Що ти, почувши, не сприймаєш сам.

43] Дві речі вкрай потрібні на розлуку
44] Із жертвуваним: це — саме воно
45] І між двома угода на спонуку.

46] Ця друга річ існує все одно,
47] Аж поки здійснюється; це про неї
48] Тобі казала я не так давно.

49] Тому-то править мусили євреї
50] Цю жертву завжди, хоч не раз вона
51] Була, як знаєш, не в вині й єлеї.

52] Суть іншої не дуже-то й складна,
53] І, певно, гріх ви б не такий зробили,
54] Коли б змінилась в ній речовина.

55] Та хоч би як тягар змінить хотіли,
56] А, взявши, мусите його нести,
57] Поки ключі не зрушні — з жовтим білий.

58] І всякий обмін, ти повір, пустий,
59] Якщо обміненого у новому
60] Не вмістиш, як чотири у шести.

61] Коли ж воно у значенні свойому
62] Аж перетягує ваги, тоді
63] Його не можна обмінять нікому.

64] В обітах, смертні, будьте ви тверді,
65] Але не обіцяйте необачно,
66] Як сталось Ієвфаєві-судді,

67] Що не сказав: "Вчинив я непробачно", —
68] А зле вчинив, і вряд стоять вони
69] Із грецьким тим вождем, що в війську лячно

70] Усі ридали, що з його вини
71] Як жертва Іфігенія вмирає, —
72] Й ридма ридали мудрий і дурний.

73] Хай кожен з християн себе смиряє,
74] Пером під вітром не летить у літ,
75] Не вірить, ніби все вода змиває.

76] У вас є Ветхий і Новий завіт,
77] Ще й пастирі церковні — вам єдиний
78] Показувати шлях на правди світ.

79] Не забувайте ж гідності людини,
80] Як пориватиме вас хіть на зле,
81] Щоб вас єврей не брав на сміх і кпини.

82] Не будьте, наче те ягня мале,
83] Що кила материне вим'я ссати,
84] Стрибає й бавиться, як Бог пошле".

85] Так Беатріче — маю те списати —
86] І погляди, палких жадань гінці,
87] Звелись у світ, яскравим сяйвом взятий.

88] її мовчання й зміна на лиці
89] В мого розсудку одібрали мову,
90] Що запитом лягла на язиці.

91] І як стріла влучає в здобич лову
92] В той час, коли ще тятива дзвенить,
93] У друге царство ми летіли знову.

94] Так владарка спахнула радо вмить,
95] Коли на світ цієї сфери стала,
96] Що не могло й світило так ясніть.

97] Якщо ж сама зоря торжествувала,
98] То що з собою я б робити став, —
99] Моя природа-бо така нестала!

100] Щось кинувши в прозорий рибний став,
101] Ти бачиш, як всі риби збились в кучі,
102] Гадають, що принаду ти їм дав, —

103] Так іскор тисячі — яркі, блискучі —
104] До нас збігалися й гукали всі:
105] "Ось хто зростить нам почуття найлуччі!"

106] По сяйній наближалися косі
107] За духом дух, на радощі багаті,
108] Осяяні в усій своїй красі.

109] Читачу, здумай: як слова початі
110] Тут увірвались би, то з дальших дій
111] Ніщо б не втиснуло в твій ум печаті.

112] І зрозумів би ти тоді хутчій,
113] Як прагнув я розмови з душ юрбою,
114] Лиш увійшла вона у погляд мій.

115] "О значений високою судьбою,
116] Уздриш ти вічного тріумфу трон
117] Ще до закінчення земного бою!

118] Ми в сяйві ясному небесних лон
119] Теж сяєм; як в собі ти хіть роздмухав
120] Спитать, хто ми, — ця хіть тобі закон", —

121] Сказав так хтось із благочесних духів,
122] А Беатріче: "Ти кажи, кажи
123] І вір їм, начебто богів ти слухав".

124] "Ти вбраний, бачу, в промінь нечужий,
125] Бо ллється він твоїм же чистим зором,
126] Всміхнешся — заяскріє до межі.

127] З'ясуй, благаю, хто ти й на просторім
128] Цім місці, світлий душе, став чому,
129] Від смертних вкритий світлом непрозорим?" —

130] Так проказав я сяєву тому,
131] Що мовило, й воно спахнуло лиском,
132] Немов зачувши ангельську сурму.

133] Як сонце, сховане надмірним блиском,
134] Вгорнулося у клуби світляні,
135] А спека випромінювалась диском, —

136] Свята ця постать радістю в ясні
137] Запнулась промені, прямі й навскісні,
138] Й, вкривалом вкрита, мовила мені...

139] А що — йде спів про це в наступній пісні.

ПІСНЯ ШОСТА
1] "Відколи Константин орла у небі
2] Пустив навпроти, а не по слідах
3] Того, хто взяв Лавінію за себе,

4] Сто літ, і сто і більше божий птах
5] Жив на кінці Європи, край Троади,
6] Звідкіль злетів колись він по світах,

7] І попід тінню крил своїх без вади
8] Передавав з рук в руки берло й сан,
9] Коли й мені тягар дістався влади.

10] Там був я цезар, тут — Юстініан.
11] Займавсь огнем я першої любові,
12] Коли закони очищав з оман.

13] Ізмалку я в одну, не в дві Христові
14] Природи твердо вірив, мов граніт,
15] І щиро віддавався цій обмові,

16] Але благословенний Агапіт,
17] Найвищий пастир, в казаннях церковних
18] Відкрив мені святої правди світ.

19] Повірив я у суть речей ґрунтовних
20] І добре бачу, змивши смертний бруд,
21] Як святість одрізнять од діл гріховних.

22] Я прилучивсь до церкви без облуд.
23] І Бог мене вкрив ласкою такою,
24] Що вклав я все життя в величний труд.

25] Вручив я Велізарієві зброю,
26] І небеса сприяли в війнах їй,
27] І міг я скуштувати супокою.

28] Ця відповідь на запит перший твій
29] Іще кількох пояснень вимагає,
30] Щоб ти звільнився від обманних мрій.

31] Щоб ти збагнув, хто з них всю правду знає, —
32] Чи той, хто знак святий собі на спис
33] Прикріплює, чи хто його знімає, —

34] Глянь на чесноту, із якою зніс
35] Себе він в небо".