Божественна комедія - Данте Аліг'єрі

Коли вже в ямі злій
23] Я зніс тебе на плечах Геріона, —
24] Чого б не зміг я на горі ясній?

25] Надійна в тебе, певна охорона:
26] Нехай би сотні літ в огні ти був,
27] Не стане в тебе й цяточка червона.

28] А хочеш знать, чи я не обманув,
29] То сміливо зайди в огонь невтомний,
30] Щоб полумінь твоє вбрання лизнув.

31] Зламай же ти, зламай свій страх незломний
32] І сміло йди, чого б то я боявсь!"
33] Та я не рухавсь, хоч і був притомний.

34] Побачив він, що я упертим вдавсь,
35] Збентежився й промовив: "Бачиш, сину,
36] До Беатріче мур лиш цей зоставсь".

37] Зачув колись-то про свою єдину
38] І очі звів, конаючи, Пірам,
39] Коли пофарбувала кров рослину, —

40] Так подививсь я на вождя, ім'ям
41] Тим пресвятим повернутий до тями,
42] Що дороге весь вік моїм ушам.

43] Кивнув він і сказав: "Та що це з нами?
44] Так і не підем?" Ніжно посміхнувсь,
45] Немов дитині, звабленій плодами.

46] І перше, ніж зайти в огонь, звернувсь
47] До Стація, прохавши йти позаду,
48] Бо з місця той між нами не схитнувсь.

49] Коли за ним ступив я, то розраду
50] Знайшов би навіть у киплячім склі, —
51] Такий-бо жар узяв мене в обладу.

52] Мій батько, проганявши страхи злі
53] Й весь час про Беатріче яснооку
54] Казавши, мовив: "Он вона, в імлі!.."

55] А голос кличним співом з того боку
56] Нас вів і вивів просто на місця,
57] Де знов був хід на крутизну високу.

58] Тут од такого сяйного лиця,
59] Що відвернувся вбік я: "Приїдіте, —
60] Почув, — благословеннії отця/.."

61] "Сідає сонце, присмерком сповите,
62] Вам не спинятись, поспішати слід,
63] Бо скоро небо тьмою буде вкрите".

64] Угору в скелі сходи йшли на схід,
65] І тіло в мене, промені собою
66] Спинявши, слало перед себе слід.

67] Ми встигли трохи лиш пройти ступою,
68] Як з того, що моя пропала тінь,
69] Відчули вечір мудреці зі мною.

70] І перед тим, як безліччю сплетінь
71] Одноманітний морок опустився
72] І вийшла ніч із безлічі склепінь,

73] На східцях кожен з нас лягти вмостився,
74] Бо, сходячи так стрімко догори,
75] Не так зрадів з дороги, як стомився.

76] Мов кози, що скакали до пори,
77] Стрибавши зі шпиля на шпиль далекий,
78] Аж поки, ситі, не скінчили гри

79] І не притихли у години спеки,
80] А біля них з ґирлиґою хлопчак
81] Уважно доглядає їх безпеки;

82] Чи, мов козар, що, здершись на стрімчак,
83] Чатує стадо у нічній долині,
84] Щоб не нагнав його якийсь хижак, —

85] Такі утрьох були ми в тій хвилині —
86] Я за козу, вони за пастухів —
87] І звідти й звідси стиснені в щілині.

88] Там тільки клапоть неба нам світив,
89] На ньому ж більші сяяли зірниці,
90] Яскравіші, ніж досі я зорив.

91] На них я став замріяно дивиться
92] Й запав у сон, той сон, що знає все
93] Ще перед тим, коли воно здійсниться.

94] Мабуть, коли Цітера, що несе
95] В чаду кохання сяйво без спочинку,
96] На сході перший промінь свій пасе,

97] Побачив уві сні я юну жінку, —
98] Вона, вродлива, поставна, струнка,
99] Співала, рвавши квіти у корзинку:

100] "Коли питаєшся, хто я така
101] Й чого квітки збираю, знай, — я Лія,
102] І гарні руки ці плетуть вінка,

103] Бо дзеркало оздобить — в мене мрія.
104] Не чинить так сестра моя Рахіль:
105] Вдивлятись в нього — це для неї дія.

106] Для неї зір — мета дбання й зусиль,
107] А я цікавлюсь рук своїх діянням,
108] їй споглядать, для мене ж діять — ціль".

109] А ближче вже до дня, перед світанням,
110] Приємним для прочан, що в путь знялись,
111] Побачивши кінець своїм блуканням,

112] Додолу тіні в темряву сповзлись,
113] І я повіки звів, од сну свобод ні,
114] Уздрів учителів, що теж звелись.

115] "Солодкий плід, якого всі голодні
116] Шукають всюди по гілках рясних,
117] Жагу тобі вгамує вже сьогодні".

118] Віргілій саме в цих словах ясних
119] Сказав, і новорічного подання
120] Ніхто б не дав любішого за них.

121] Таке жадання до мого жадання
122] Тут додалось, що кручі вперекір
123] Щокрок зростали крила на злітання.

124] Коли ми вийшли із східчастих гір,
125] Закінчивши свій довгий шлях величний,
126] Віргілій обернув до мене зір

127] І мовив: "Пломінь часовий і вічний
128] Ти бачив, сину, та мені вже строк
129] Не кидать оком за щабель граничний.

130] Я вміло скерував сюди твій крок,
131] А далі — волі підкоряйся власній,
132] Бо вийшов ти з крутих, вузьких стежок.

133] Глянь, щік твоїх торкнувся промінь ясний,
134] Глянь, квіти й зелень в пишній гущині
135] Самі зростають на землі прекрасній.

136] І поки очі прийдуть чарівні,
137] Що втерти їхні сльози був я радий,
138] Сиди, гуляй по любій глушині.

139] Не жди од мене й слова чи поради, —
140] Мені б тебе послухати було:
141] Ти мудрий, вільний, і як знаки влади

142] Прийми корону й митру на чоло".

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМА
1] Оглянути зсередини та зовні
2] Старезний ліс, могутній і святий,
3] Де юний день ховавсь у млі чудовній,

4] Часу не гаючи, крізь діл пустий
5] Від прірви я відходив стиха-стиха,
6] Навколо ж лився аромат густий.

7] Тонкий вітрець, що повсякчас тут диха,
8] Все гладив лагідно чоло моє,
9] Немов зефір, з яким приходить втіха.

10] Готові листя ворухнуть своє,
11] Вершки дерев назад всі напрямлялись,
12] Де першу тінь священний шпиль дає.

13] Але вони не дуже відхилялись,
14] Тож щебетухи в вітті чарівнім
15] В мистецтві дивовижному вправлялись

16] І радісним цвіріньканням своїм
17] Виспівували величання сходу,
18] А лист одлунював повтором рим.

19] Так гілка з гілкою шумить в негоду
20] Над К'яссі в соснику, коли з заков
21] Еол пуска Сірокко на свободу.

22] Хода нечутна тихих підошов
23] Мене помалу в давній ліс пустила,
24] Аж я незчувся, як туди зайшов.

25] Та зліва річка враз мене спинила,
26] І хвилі пробігали в ній дрібні,
27] Й трава обабіч неї зеленіла.

28] На всьому світі води скрізь брудні,
29] В них домішки усякі неприємні,
30] А в цих, прозорих, видно все на дні,

31] Хоча вони здавались темні-темні,
32] Бо й промінь не проходив крізь той гай
33] У непроникні сутінки таємні.

34] Я став і поглядом через ручай
35] Пройшов туди, де хаща несходима
36] Стояла в щебеті пташиних зграй,

37] Коли з'явилася (перед очима
38] Так іноді з'являється нам річ,
39] Спочатку з подиву нерозрізнима),

40] Одніська жінка йшла мені устріч,
41] Зі співом бравши скарби квітникові,
42] Що без числа цвіли вподовж узбіч.

43] "О гарна дамо в сяєві любові,
44] Коли правдиво вказують сліди,
45] Що певно свідчать про серця чудові,

46] Зласкався, я благаю, підійди, —
47] До неї мовив, — до струмка, на розцвіт,
48] Щоб любий голос долинав сюди.

49] Ти наче Прозерпіни юний одсвіт,
50] Що в матері відірвана була,
51] Вона сама і весь її первоцвіт".

52] Як з одною одну ступні звела,
53] Кружлявши, танцюристка і на полі
54] За ногу ставить ногу спроквола, —

55] Прекрасна в різноколірнім околі —
56] Червоне з жовтим — так звернула вбік,
57] Мов дівчина, спустивши зір поволі,

58] І підійшла туди, де біг потік,
59] Моє прохання любо вдовольнивши,
60] Бо чув я, що сказав її язик.

61] Тоді вона, мене перепинивши,
62] Де хвилі обмивали стебла врун,
63] Осипала дарами, зір підвівши.

64] Така, напевне, іскра, мов перун,
65] Під віями в Венери не займалась,
66] Коли влучав у матір син-пустун.

67] Вона до мене лагідно всміхалась,
68] В руках тримавши цілий жмут квіток,
69] Що сила тут, несіяних, здіймалась.

70] Була завширшки річка чи не крок,
71] Та Геллеспонт, для Ксеркса — шлях свобідний,
72] Для інших славолюбів же — замок,

73] Такий же був Леандрові огидний,
74] Коли той протягом стількох ночей
75] Перепливав його, коханець бідний.

76] "Ви новаки, і, може, усміх цей, —
77] Розпочала вона, — в такій місцині,
78] Призначеній колись-то для людей,

79] В вас будить подив і непевність нині,
80] Але псалом "Возвеселил єсиь
81] Вам розжене туман у розумінні.

82] Ти ж, хто спитавсь у мене, попроси
83] На гідне подиву щось відповісти,
84] Бо я на те й зійшла у ці ліси".

85] "Вода, — сказав я, — й гамір густолистий
86] Зневірюють у тому, що я чув,
87] Чому перечить вигляд очевистий".

88] Тоді вона: "Скажу, щоб ти збагнув,
89] Як все з причини родиться, й розвію
90] Пітьму, що нею ти пойнятий був.

91] Найвище благо, що для себе дію
92] Всю творить, добрим людям тут дало
93] Оселю, як на вічний мир надію.

94] За гріх свій людство вигнане було,
95] За гріх свій од покори та спокою
96] До зла, печалі й жалів перейшло.

97] Аби з тих змін, що їх несуть з собою
98] Ізнизу випари води й землі,
99] Йдучи по змозі вгору з теплотою,

100] Ніколи б людям не прийшли жалі,
101] Оця гора ніде вітрів не знає
102] Од брами аж до саду на шпилі.

103] Але в повітрі кола піднімає
104] Рушій той перший, що й собі кружля,
105] Коли ж їм перешкод ніде немає,

106] То вир находить звідти, іздаля
107] Сюди на вільний шпиль в живім повітрі
108] І тут розхитує рясне гілля.

109] І дерево свої прикмети хитрі,
110] Гойдавшись, віддає, й вони притьма
111] Летять із гаю в далину на вітрі.

112] І там, де небо та й земля сама —
113] Все інше, родить сад вона багатий,
114] Внизу дерев зростає тьмуща тьма.

115] Отож не доведеться дивувати,
116] Як щось, неначе без насіння, там
117] Враз прийметься та стане квітувати.

118] І про святий цей лан дізнайся сам,
119] Що сповнений він сім'ям та плодами,
120] Просякнутими завтрашнім життям.

121] Потік же цей не живиться парами,
122] Морозом зрідженими, як ріка,
123] Що то всиха, то повниться часами, —

124] Тече він з невичерпного струмка,
125] Що з волі й слова Бога всеблагого
126] Двома річками далі протіка:

127] Коли він випливає з боку цього,
128] То забирає пам'ять про вини;
129] Про добрі вчинки — повертає з того.

130] Тут з Лети, там — з Євної, струмини
131] З обох покуштувать повинні люди,
132] Бо діють тільки разом вдвох вони.

133] В них кращий смак за той, що в водах всюди,
134] І хоч вгамуєш ти жагу собі,
135] Так що про неї й мови вже не буде, —

136] Та з ласки особливої тобі
137] Ще думку висловлю — надію маю,
138] Що ти її не втопиш у ганьбі.

139] Пливла колись Парнасом серед гаю
140] Про золоті часи пісень луна —
141] Так то був одгомін із цього краю:

142] Невинні люди тут, цвіте весна
143] Одвічно, й солодко в річках дзюркоче
144] Нектар — співцям приємна рідина".

145] І, на своїх поетів звівши очі,
146] Побачив я, що кожен усміхнувсь,
147] Останні чуючи слова жіночі;

148] І знов я на прекрасну озирнувсь.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТА
1] Вона своє скінчила говорити
2] І стала, мов закохана, співать:
3] "Блаженні ті, чий гріх уже покритий",

4] Як німфи, що ополудні спішать
5] По затінку діброви самітними
6] Зирнуть на сонце й далі простувать,

7] Пішла вона лугами запашними
8] Тим берегом, а цим — проти води,
9] Дрібним я крокам слідував дрібними.

10] По сотні кроків нашої ходи
11] Враз береги кудись убік звилися,
12] І я на схід звернув свої сліди.

13] Коли ми трохи далі подалися,
14] То жінка та мені, як я почув,
15] Сказала: "Брате, слухай і дивися".

16] І раптом висвіт з гущини блиснув, —
17] Він для очей таким сліпучим здався,
18] Що я на блискавку помислив був.

19] Та полиск блискавки б умить промчався,
20] А цей нестримно далі все зростав,
21] Аж я: "Та що ж воно таке?" — спитався.

22] В осяйному повітрі спів почав
23] Неждано ширитись, принадно й гойно,
24] І знову, гнівний, Єву я згадав.

25] Все Господу корилося достойно,
26] Вона ж сама зневажила Творця,
27] Який життя вдихнув у неї щойно.

28] Якби не скинула вона з лиця
29] Покрову, то мені б в садах прегарних
30] Була б найперша й довга втіха ця.

31] І поки йшов я в спогадах примарних
32] Про вічні радощі в раю земнім,
33] З бажанням свят, ще більших та безхмарних,

34] Повітря осяйнуло вогняним
35] Серпанком зеленіючу дорогу
36] І ніжний звук став співом чарівним.

37] Святі дівчата, голоднечу вбогу,
38] Безсоння мусив я за вас нести, —
39] Подайте ж зараз світлу допомогу!

40] Збере хай думи Гелікон святий,
41] Та й ще підсобить хором Уранія
42] У вірш важке для розуму ввести!

43] Сім золотих дерев уздріла мрія,
44] Бо відстанню обманена була:
45] Обман цей — віддалі звичайна дія.

46] А от як стала відстань ця мала
47] І річ, іздалеку ніби туманна,
48] Всіма своїми рисами зросла, —

49] То над думками влада безустанна,
50] Що світники це, — довела увіч,
51] І влад виспівували всі: "Осанна!"

52] Проміння розливала кожна з свіч
53] Розкішніше за місяць серед ночі,
54] Коли уповні він і повна ніч.

55] Захоплений, свої звернув я очі
56] На доброго Віргілія, який
57] Вернув у здивуванні зір пророчий.

58] Я на високі глянув світники —
59] Ті посувались далі так повільно,
60] Що їх догнали й молоді б жінки.

61] Та провідниця мовила: "Як сильно
62] Оцим живлющим світлом захопивсь,
63] Що дальшим не цікавишся ти пильно!"

64] І погляд мій за вогники повивсь,
65] І там людей уздрів я в білих шатах, —
66] Світ на таке ніколи не дививсь.

67] Та зліва річка в берегах покатих
68] Одбила, як упав на неї зір,
69] Мій лівий бік, мов із дзеркал багатих.

70] Не зупинявся аж до тих я пір,
71] Спішивши йти назустріч невидимим,
72] Поки не ліг між нами водний шир.

73] А світники все шляхом невгасимим
74] Лишали слід, накреслений без рук,
75] Мов пензлем, вимальовуваний димом.

76] Лягли в повітрі, як стрічок тих пук,
77] Сім стяжок різноколірних, що б склали
78] Перев'язь — Делії, а Сонцю — лук.

79] Вогні все далі й далі відбігали,
80] Аж поки не зробилися малі,
81] Й весь час між себе десять кроків мали.

82] Під пишним небом, по ясній землі
83] Двадцять чотири діди йшли ступою
84] З лілейними вінками на чолі,

85] І всі співали: "Благодать з тобою
86] Між дочок всіх Адамових, вовік
87] Будь благодать з твоєю красотою!"

88] Коли останній проминув старик
89] І розрівнявся трав і квітів килим,
90] Що під його стопами був поник,

91] Як в небесах світило за світилом,
92] Ступило четверо тварин тепер, —
93] Оздоблених листом зазеленілим.

94] У кожної шість крил з барвистих пер,
95] І кожне з них було таке окате,
96] Як Аргус, поки той іще не вмер.

97] Але, читачу, рими витрачати
98] Не можу тут, бо далі місце є,
99] Ще й не одне, цікаве та багате.

100] Читай Єзекіїля: він дає
101] їх опис, рух із півночі крізь вири,
102] Де вітер, сніг і полум'я снує.

103] Які на сторінках у нього звірі,
104] Такі ж і тут ішли, — без всяких змін,
105] Лиш крил було по шість — не по чотири.

106] Святковий повіз між святих тварин
107] Повільно рухала грифона сила —
108] Вагу велику віз невтомно він.

109] Він простягнув одне за одним крила
110] З середньої по трьох і трьох стяжках,
111] І кожна їх без шкоди пропустила,

112] Й вони кінцями зникли в небесах,
113] А тіло золотим було пташаче
114] Й червоним з білим, де вже був не птах.

115] Убогішим візком втішав гаряче
116] Завзяття Риму сам Октавіан,
117] І повіз Сонця б не сіяв багатше;

118] Той Сонця повіз, що на зойк землян
119] Згорів аж до останньої дощинки,
120] Коли творив свій суд Юпітер-пан.

121] При правім колесі ішло три жінки
122] Весь час у танці; першої не зміг
123] Помітить я у виблисках жаринки,

124] У другої від голови до ніг
125] Все тіло й кість були як з ізумруду,
126] А третя сяла, наче свіжий сніг.

127] То біла брала інших під оруду,
128] А то червона, і мінявсь танок,
129] Скоряючись її пісням, як чуду.

130] Ліворуч гралось четверо жінок
131] У пурпурі, піддаючись єдиній
132] З трьома очима, кращій від зірок.

133] Йшло двоє за описаними нині
134] В одежі неоднаковій старих,
135] Однакових в суворій благостині.

136] Бо перший, мабуть, вчивсь у школах тих,
137] Де Гіппократ в природи сам навчався
138] На користь любих їй істот людських,

139] А другий зовсім іншим видавався
140] З мечем, який так страшно блискотів,
141] Що я й на цьому березі злякався.

142] Ще бачив скромних чотирьох дідів
143] І одного, який, повитий снами,
144] Самотній в даль проникливо глядів.

145] Ці семеро одягнені так само
146] Були, як перші, тільки не з лілей
147] їх чола прикрашалися вінками, —

148] З багряних рож: для неблизьких очей
149] Здавалось, що вогонь горить стіною
150] Понад бровами у святих людей.

151] Вже порівнявсь блаженний віз зі мною,
152] Коли по небу раптом грім пройшов.
153] І перед забороною грізною

154] Похід спинився біля корогов.

ПІСНЯ ТРИДЦЯТА
1] Коли це семизір'я, в вищім небі
2] Ні сходу, ані схилу, ані хмар,
3] Окрім гріха, не беручи на себе,

4] Всім вказуючи їх моральний дар, —
5] Як наше, нижче, вказує дорогу,
6] Що нею йде до берега весляр, —

7] Спинилося, то старці, вірні Богу,
8] Що поперед грифона йшли за ним,
9] До воза стали, що втишав тривогу.

10] І хтось, мов небом посланий ясним,
11] Гукнув: "Гряди, невісто, от Ліванак —
12] Підтримуваний хором голосним.

13] Немов святі, коли сурма неждана
14] Покличе, встануть з домовин співать
15] Воскреслими устами всі: "Осанна!", —

16] Так сотні тих, хто ширить благодать,
17] Єгда прорік премудрий, в колісниці
18] Святково стали угорі літать,

19] На спів: "Благословен грядий!" клониться
20] І квіти кидати, додаючи:
21] "Наповнюйте лілеями кошниці!"

22] Бувало, бачиш, з місця не йдучи,
23] Початок дня і схід порум'янілий,
24] А решту неба — в ясній ще ночі,

25] І устає вид сонця потьмянілий,
26] І вранці за серпанками хмарок
27] Дивитись легше диск потуманілий.

28] Отак у хмарі запашних квіток,
29] Що кидали їх ангельські загони
30] Й метали у візок і повз візок,

31] В вінку з олив з-над білої запони
32] Явилась жінка, й згортками спадав
33] Зелений плащ їй на убір червоний.

34] Моєму духу, що не трепетав
35] Уже давно у неї на прикові,
36] Бо вже давно її не зустрічав,

37] Не очі — сили потайні, чудові,
38] Йдучи од неї, й почуття міцне —
39] Дали впізнать колишній чар любові.

40] І тільки бачення моє сумне
41] Висока сила вдарила в хвилину,
42] Що ранила, як змалку ще, мене,

43] Звернувсь я вліво, схожий на дитину,
44] Жалем чи страхом змушувану вмить
45] За мамину приховуватись спину,

46] Хотів сказать Віргілію: "Тремтить
47] Усе в мені з нестримного екстазу,
48] І стала кров, як в юності, горіть", —

49] Але Віргілій десь від нас одразу
50] Пропав, Віргілій, добрий батько мій,
51] Віргілій, мій вожай з її наказу.

52] І сад, зчужілий матері старій,
53] Не став розрадою сльозам чималим
54] На вмитій росами щоці моїй.

55] "Ти, Данте, за Віргілієм пропалим
56] Не плач іще, за ним іще не плач,
57] Ще маєш плакати під гострим жалом".

58] Мов адмірал, який в ім'я удач
59] З корми та з носа в морі прикликає
60] Підлеглі судна, пильний оглядач,

61] Такою у коші на лівім краї,
62] Як озирнувся на своє ім'я,
63] Що мимоволі тут в рядок лягає,

64] Побачив жінку на тім боці я, —
65] За мною стежила крізь покривало,
66] Навколо ж гралась ангелів сім'я.

67] Хоча розглянути її спиняло
68] Густіючою тінню на лиці
69] В Мінервиному листі запинало, —

70] Вона промовила слова оці,
71] По-царськи випроставшись мальовниче,
72] Мов той, хто каже головне в кінці:

73] "Вдивляйсь отак — так, так, я Беатріче.
74] Як стати на цю гору зваживсь ти?
75] Не знаєш, що вона щасливих кличе?"

76] У воду глянувши, перевести
77] Я поспішив свій зір в траву, додолу,
78] Бо лоб мій сорому не міг знести.

79] Дошкульність материнського уколу
80] Я взнав, бо в нім чуття мої знайшли
81] З гіркою ніжністю суворість голу.

82] Замовкла; ангели розпочали
83] Усі: "На Тя, Всевишній, уповаю",
84] Та за "стопи моя" не перейшли.

85] Як сніг, по скелях та по вітах гаю
86] Замерзлий на Італії хребтах
87] З вітрів того, що родить славів, краю,

88] Знов тане і тече в жарких ґрунтах
89] Безтінних, аж ти згадуєш палання
90] Вогню, що віск розтоплює в свічках, —

91] Такий я був, без сліз і без зітхання
92] До того, як крилатих спів почув
93] Після святого вічних сфер співання.

94] Коли ж я з.