Божественна комедія - Данте Аліг'єрі

І пропав
93] Цей привид, як вона склепила губи.

94] Тоді в сльозах жіночий вид постав, —
95] Стає стражданням ця вода краплиста,
96] Коли її на очі гнів пригнав.

97] Казала жінка: "Як владар ти міста,
98] Що бились за його ім'я боги,
99] Бо квітне тут наука пломениста,

100] Скарай того, хто доні дорогій
101] Зухвало стан обняв, о Пісістрате!"
102] А чоловік, спокійний та благий,

103] їй слово одказав ясне й крилате:
104] "Що ж візьмем для ненависті й злоби,
105] Якщо ми для любові хочем страти?"

106] Я бачив шал нестямної юрби,
107] Як юнака вона каменувала
108] Під вигуки: "Добий його! Добий!"

109] Він похиливсь під смертю, що поклала
110] Його на землю, а в його очах
111] Небесна брама ясно поставала.

112] Круг нього вирував убивства жах,
113] А він за вбивців у сльозах молився,
114] Звертавсь до Бога в болісних словах.

115] Коли від внутрішніх видінь звільнився
116] Й до зовнішньої дійсності вернувсь, —
117] Збагнув, що в мріях я не помилився.

118] І проводир на мене озирнувсь,
119] Мов на розбудженого, й зауважив:
120] "То що тобі? Чого ти похитнувсь?

121] З півмилі є, як ти раптово зважив
122] На щось стороннє й зразу шкутильгнув,
123] Немов себе вином чи сном обтяжив".

124] "О добрий батьку, ти б лишень почув
125] Що сталось, — мовив я, — мара побожна
126] Пробігла, поки я кульгавим був".

127] А він: "Крізь сотню навіть масок можна
128] Побачити, мов крізь прозоре скло,
129] Твої думки, хай з них минуща кожна.

130] Не сховано від тебе це було,
131] Аби відкрив ти серце водам миру,
132] Що вилива предвічне джерело.

133] Не так питав тебе, як той, хто віру
134] В свій зір лиш має й квапиться спитать
135] В мерця, який упав на землю сіру.

136] Я ж запитав, щоб сил ногам надать.
137] Так треба спонукати бездіяльних,
138] Які марнують час чи просто сплять".

139] Ми тихо йшли до небокругів дальніх,
140] Віддаючись розмовам щирим тим,
141] У вечорових одблисках прощальних.

142] Аж звідкілясь насунув раптом дим,
143] Хмариною, чорнішою від ночі,
144] Нас обгорнувши мороком густим.

145] Цей дим заповнив нам легені й очі.

ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА
1] Тьма Пекла та беззоряної ночі,
2] Коли незміряної довжини
3] Хмарину чорну вихор мне й клубоче,

4] Не навела б тієї пелени
5] На зір мені, як дим цей непрозорий,
6] Такий жорстокий і такий жахний.

7] Вожай мій був на допомогу скорий,
8] А що не міг я розтулить повік,
9] То руку дав мені він для опори.

10] Немов сліпець, який держатись звик
11] Поводиря, чиє дбання щоденне
12] Від небезпек його рятує вік,

13] Я теж посунув крізь хмурне, шалене
14] Це димне місце за поводирем,
15] Що говорив: "Не відставай од мене".

16] Чув голоси я, молитви з плачем,
17] Щоб зглянувсь на покутних агнець Божий
18] І зняв гріхів обтяжливий ярем.

19] І кожен вів мотив, на інші схожий,
20] А всі зливались в звуках чарівних,
21] Утворюючи ладний хор і гожий.

22] "Учителю, то співи душ смутних?" —
23] Спитав я. Він.; "Ти вірно розмишляєш,
24] І вузол гніву — тут весь клопіт в них".

25] "То хто ж ти, що про нас так розмовляєш
26] І йдеш в диму між нашої юрми,
27] Мов час календами ще виміряєш?"

28] Отак чийсь голос вимовив з пітьми.
29] Отож учитель проказав: "Озвися
30] Й спитай, чи зійдем нині вгору ми".

31] І я: "Ти, що, очистившись, у висі
32] Творцеві принесеш прекрасний дух,
33] Зі мною йди, на чудеса дивися".

34] "Піду з тобою, поки вільний рух, —
35] Він одповів, — та в цім диму постилім
36] Потрібен нам не зір, а тільки слух".

37] І я почав: "Нагору йду я з тілом,
38] Яке ще смерть не бралась розкладать,
39] І вже пройшов устріч пекельним силам.

40] А що мене осяла благодать
41] І проводжати забажалось Богу
42] Стежками, що не дано всім топтать, —

43] Не приховай, з чийого ти порогу,
44] Чого ж іще прошу від тебе я,
45] То це вказати нам з пітьми дорогу".

46] "Я був ломбардець, Марко на ім'я,
47] Любив чесноту, мудрості знайому.
48] Чи нині в них влуча стріла чия?

49] Хто обира наверх тропу відому?" —
50] Так мовивши, додав він: "Помолись
51] За мене, як дістанешся додому".

52] І я: "Клянусь, якщо дійду колись,
53] Зробити це, та зараз дай пораду,
54] Бо знов у мене сумніви знялись,

55] Та ще й сильніші, на мою досаду,
56] Бо правда слів твоїх без боротьби
57] З недавно сприйнятим доходить ладу;

58] Чеснота зникла, повен світ ганьби,
59] Як сказане тобою те ж доводить.
60] Він дихати не може від злоби.

61] А люд ніде пояснень не знаходить, —
62] Тож запитання не зневаж мого:
63] Чи то зірки, чи сам собі він шкодить?"

64] Зітхання в нього стало зойком: "О!"
65] І він почав: "Ти мною не погребуй,
66] Та світ сліпий, і ти — дитя його.

67] Ви завжди все приписуєте небу,
68] Мовляв, зірки весь час і тут, і там
69] Всім рухають на власну лиш потребу.

70] Тоді було б не дано зовсім вам
71] Свободи волі й вищої подяки
72] Діянням добрим, осуду — гріхам.

73] Зірки штовхають, не скажу — на всякий
74] Вас вчинок, а як навіть би й сказав,
75] То світло вирізня добра познаки.

76] Якби свободний вибір ваш повстав
77] Проти зірок уже в найпершім ділі,
78] То протягом життя б усе здолав.

79] Свободні, ви підлеглі вищій силі
80] Й природі кращій: вам вони дають
81] Думки, не зв'язані зірками в тілі.

82] Тож світ звертають на неправу путь
83] Самі живі, у смертних вад в полоні.
84] Простеж, як докази до цього йдуть.

85] Не роджена душа лежить у лоні
86] Того, хто з нею, мов дівча ясне,
87] Все бавиться, тримаючи в долоні.

88] Душа простенька, тямлячи одне:
89] Як радісно було Творця їй бавить,
90] Вернути прагне щастя чарівне

91] І помиляється буває: славить
92] Мізерне щось, звеличує без меж,
93] Як нею вождь а чи вузда не править.

94] Потрібні, як вузда, закони; теж
95] Потрібні трони, звідки б додивлятись
96] У Місті правди до священних веж.

97] Закони є, та хто б за них мав братись?
98] Ніхто, бо чільний пастир хоч жує
99] І ремиґає, — він, проте, без ратиць.

100] Його ж отара верне на своє:
101] Як той же харч в вождя, що в неї зроду,
102] То іншого вона не визнає.

103] Отак призвів поганий напрям ходу
104] До того, що весь світ угруз в гріхах,
105] І винуватити не варт природу.

106] От Рим, що дав закони у віках,
107] Два сонця мав, по одному в окрузі,
108] Що світський осявали й Божий шлях.

109] Та перевищило одне в напрузі.
110] Меч воїнський і пастирське жезло,
111] Хоч зв'язані, але не стали друзі,

112] Стикаються безбоязно, та зло.
113] А що з насіння впізнають рослину,
114] Помисли, що із цього б нам зросло!

115] Де поять Адідже із По рівнину,
116] Колись жили там рицарства взірці,
117] А Федеріго як почав руїну,

118] То сповнились підлоти землі ці,
119] Там убезпечені лише бувають
120] Тремтячі перед чесністю людці.

121] Ще, правда, там три діди доживають,
122] В яких юнак воює з стариком,
123] Та, щоб Господь покликав, дожидають:

124] Коррадо да Палаццо з добряком
125] Герардо й Гвідо да Кастель, якого
126] Французи звуть ломбардським простаком.

127] Тож всім скажи, що римська церква вбога,
128] Силкуючись зліпити двоє влад,
129] Бруднить обидві і себе ж до того".

130] "О Марко, — мовив я, — з твоїх порад
131] Узнав я правду і закон той слушний,
132] Що спадки взяв у Левієвих чад.

133] Хто ж цей Герардо, мудрий, благодушний,
134] Уламок згаслих прастарих колін,
135] Лихій сучасності докір незрушний?"

136] І він озвався: "Обійдись без кпин
137] Або спокус, тосканцю, бо, здається,
138] Що згинув добряка Герардо й тлін.

139] Інакше він ніде у нас не зветься,
140] Хіба ще Гаїним ім'ям святим.
141] Ну, далі я не йду. Хай вам ведеться!

142] Я бачу, мерехтить зоря крізь дим.
143] Це ангел блискотить там поміж духів.
144] Мені ще рано зустрічатись з ним".

145] Він так сказав і більш мене не слухав.

ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА
1] Згадай, як в Альпах потрапляв, читачу,
2] Ти в хмару й наставала сліпота,
3] Що всю породу відзнача кротячу;

4] Й коли густа, волога пара та
5] Нарешті рідшала і мерехтіла
6] Ясного сонця смуга золота, —

7] То уявляв уже ти лик світила,
8] Як я уздрів цю силу вогняну,
9] Коли на заході вона світила.

10] Я руку вчителя свого міцну
11] Вчував, виходячи з тієї тучі.
12] Вже низ гори готовий був до сну.

13] О ти, уяво! Мчиш мене на кручі,
14] Й нічого в захваті не чую я,
15] Хай з сотень сурм оркестри б'ють могучі.

16] Тебе хто зрушить, як мовчить чуття?
17] Та зрушить світло, небесам властиве,
18] А Божа воля вишле з небуття.

19] Обернення на пташку нечестиве,
20] Щонайгарнішу між пташок-співух,
21] Враз уявилося мені мінливе.

22] Та, зосередившись в думках, мій дух
23] Від мене все стороннє геть відкинув
24] І зовсім знечутив мій зір і слух.

25] В уяві десь розіп'ятий пролинув,
26] Що клекотіли в нім зневага, гнів,
27] Пиха, і, нерозкаяний, він гинув.

28] А поруч грізний Артаксеркс сидів
29] Із вірною Есфір'ю й Мардохеєм,
30] Славетним щирістю і діл, і слів.

31] Пропали цар з царицею, з євреєм
32] Та з Аманом, як пара пропада,
33] Коли потік всихає, вкритий глеєм.

34] Лавінія з'явилась молода
35] В сльозах, із зойком: "Ой яка з тобою,
36] Владарко-мати, скоїлась біда?

37] Щоб не було розлуки із дочкою,
38] Себе ти вбила — й розлучились ми,
39] І не когось — тебе нема зі мною!"

40] Як під нежданим світлом сон німий
41] Ховається в кутки, мов звір до пущі,
42] Вмираючи із залишками тьми, —

43] Так зникли привиди скороминущі,
44] Коли засяло, мов зоря якась,
45] Яскравіша, ніж в нас зірки найдужчі.

46] Вдивлявсь я в даль, що вільно простяглась,
47] Та голос мовив: "Тут є шлях нагору", —
48] Й моя увага вмить перенеслась.

49] Він гостроти надав моєму зору
50] Й бажання глянути на вістуна,
51] І в далину я озирнувсь прозору,

52] Але, як зіркість слабшає ясна,
53] Коли виходить сонячне палання, —
54] Ослабла так і в мене враз вона.

55] "Божественний цей дух не жде благання,
56] А любо вказує, що стежка там,
57] Сам, як завжди, ховаючись в сіяння.

58] Він робить те, що слід робити й нам:
59] Той, хто чекає на смиренну мову,
60] Ладен уже відмовить прохачам.

61] Хай ноги коряться звертання слову!
62] Скоріш ходім, завидна щоб дійти,
63] А то світанку ждати мусим знову".

64] Так вчитель мовив, повен чистоти,
65] І тільки я на сходинку квапливо
66] Ступнув, щоб швидше верха досягти,

67] Вчув обвів крил і мову чарівливу:
68] "Блаженні миротворці, бо в серцях
69] У них нема ненависного гніву".

70] Останній промінь, вказуючи шлях
71] Для ночі, високо в зеніт піднявся,
72] І зорі заблищали в небесах.

73] "О доблесте, чом я без сил зостався?" —
74] Казав собі я сам, бо відчував,
75] Як поступово з сходів уступався.

76] Нового кола східець там сягав,
77] Де стали ми, мов корабель на ріні,
78] Коли до берега свого він став.

79] Я вслухався, чи може звук долине,
80] А то злетить іздалека луна,
81] І вчителеві мовив по хвилині:

82] "Яка покутується тут вина,
83] Мій добрий батьку? Хай ослабли ноги, —
84] То в мене, в тебе ж мова ще міцна".

85] І він: "Карає мляву до незмоги
86] Любов до блага — зміцнення її,
87] Бо ледар ледь веслом б'є шлях вологий.

88] До мене приверни думки свої
89] І, поки стоїмо, плоди чудовні
90] Збереш — од слів моїх урожаї.

91] Творець і твір любові завжди повні, —
92] Почав він, — знаєш, сину, цей урок —
93] В одміні чи природній, чи духовній.

94] У першої немає помилок,
95] А друга чи у виборі, чи в силі
96] Зробити легко може хибний крок.

97] Та поки в неї є високі цілі,
98] Низькі ж не тиснуть душу без кінця,
99] Тоді гріховні втіхи їй не милі.

100] Коли ж вона до зла веде серця
101] Або захоплює їх понад міру,
102] То твір тоді іде проти творця.

103] Ти бачиш, отже, що любов ту щиру
104] Слід розглядать як вічне джерело
105] І блага й зла, яке ламає віру.

106] Любов ця відганяє завжди зло
107] Од любого; тому й створіння Боже
108] Себе зненавидіти б не могло.

109] А створена істота буть не може
110] Не зв'язана з Творцем міцним зв'язком,
111] І їй ненавидіть його негоже.

112] Отож ця думка правильна цілком.
113] Крізь вашу твань в любові шлях троїстий,
114] Любиме ж зло — для ближнього є злом.

115] Той сподівається ще вище сісти,
116] Як шани хтось позбудеться й жезла
117] І втратить владу й одяг урочистий.

118] Той, щоб од нього слава не пішла,
119] Бо хтось до неї буцім став моститись,
120] Йому найгіршого бажає зла.

121] А той од кривд не знає, де подітись,
122] Ненавидить когось палким чуттям
123] І дихає жадобою помститись.

124] Потрійна ця любов каралась там,
125] Внизу.