Божественна комедія - Данте Аліг'єрі

Знаю, — темна мова,
140] Та скоро вже дбанням співгородян
141] З'ясуєш значення цього ти слова.

142] Цим вчинком він собі полегшив стан".

ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА
1] Неначе два бики в ярмі одному,
2] З обтяженою тінню ми були,
3] І вчитель мій не бачив зла у тому.

4] Коли ж гукнув: "Тепер вперед пішли,
5] Бо тут потрібно, щоб весло й вітрило
6] Не зупиняючись човна вели", —

7] То зараз випростав своє я тіло,
8] Як слід робить, коли рушаєш ти,
9] А лихо ще думки твої обсіло.

10] Я, мріючи дістатися мети,
11] За любим вчителем пішов охоче,
12] І дуже легко стало так іти,

13] Коли він мовив: "Опусти-но очі,
14] Бо не завадить знати до пуття,
15] Дорогу тим, хто збочити не хоче".

16] На згад про тих, хто зник без вороття,
17] В церквах лежать надгробком їх подоби,
18] Які були вони ще за життя,

19] Й доводять до плачу з журби й шаноби:
20] Нерідко колють спомини жалом
21] Чутливе серце, сповнене жалоби.

22] Отак і тут дорога вся цілком
23] Від муру аж до самої безодні
24] Була в малюнках пензлем і пером.

25] Впізнав я отого, хто благородні
26] Над всі створіння риси мав і, мить
27] Просяявши, в глибини впав холодні:

28] Впізнав я Бріарея, що лежить,
29] Жорстоко вдарений стрілою з неба,
30] Й морозом смертним все навкруг темнить;

31] Впізнав також Палладу, Марса й Феба,
32] Що прозирають, збройні ще, з отцем
33] В порубаних гігантах млу Ереба;

34] Впізнав Немврода, що з сумним лицем
35] Глядить на сеннаарців гордовитих
36] Під вежею з нескінченим вінцем;

37] Тебе, Ніобо, й жах в твоїх залитих
38] Слізьми очах впізнав я на шляху
39] Поміж семи й семи дітей забитих;

40] Тебе, Сауле, й смерть твою лиху
41] Од власного меча на тій вершині
42] Гелвуї, що навік лишив суху;

43] Тебе, дурна Арахно, в павутині,
44] Яку зіткала ти сама собі,
45] Уже півпавуком, в тужній одміні;

46] Тебе, о Ровоаме, в боротьбі
47] З підданцями: тікаєш в колісниці,
48] А стріли царські не страшні юрбі;

49] Ще образ був на бруку, мов на криці,
50] Як матері помстився Алкмеон
51] За всі її нові прикраси ниці:

52] Ще образ був, як в храмі, між колон,
53] Сеннахеріб, кривавлячи порфіру,
54] Синами вбитий, впав на власний трон;

55] Ще образ був, з яким тріумфом Кіру
56] Гукнула Тамірі звитяжно й зло:
57] "Жадав ти крові — тож хлебчи надміру!", —

58] Ще образ був, як врозтіч утекло
59] Все ассірійське військо по долинах,
60] Як Олоферна тіло полягло.

61] Впізнав я Трою в попелі й руїнах...
62] О Іліоне! Твій гіркий кінець
63] Зображено в страхаючих картинах.

64] Та хто ж пера та пензля був знавець,
65] Який фігури з тінню зладив строго
66] Й разюче для умів і для сердець?

67] Мрець вигляд мав мерця, живий — живого.
68] Ніхто б не міг у дійсність прозирнуть,
69] Як я, що зору не підвів свойого.

70] Тож діти Євині хай кирпу гнуть,
71] Хай задаються, замість поглядати,
72] Яка погана під ногами путь!

73] Ми гору обійшли вже набагато,
74] І сонце рухалось куди хутчій,
75] Ніж міг наш розум клопітний гадати,

76] Коли сказав мені учитель мій,
77] За ким я йшов: "Зведи-но погляд вище,
78] Залиш своїх думок печальний рій,

79] Дивися, он підходить ангел ближче,
80] Служниця ж шоста дня — уже її
81] Скінчився строк — іде все нижче й нижче.

82] Вдягни в пошану слів своїх рої,
83] Бо вкаже він короткий шлях нагору,
84] А день біжить і цей, як всі твої".

85] Я звик, що він мене усю цю пору
86] Постійно вчить не гаяти хвилин,
87] І зразу осягнув пораду скору.

88] В убранні із сіяючих тканин
89] Наблизилась до нас істота біла,
90] Сліпучіша од всіх морських перлин.

91] Розкривши руки й розпростерши крила,
92] Сказала: "Йдіть, очищені серця,
93] Он сходини лежать — на брилі брила".

94] Як рідко має відгук мова ця!
95] О людство, ти ж споріднене лазурі,
96] Чом падаєш без сил од вітерця?

97] Тут ангел нас провів на сходи в мурі,
98] Змахнувши по чолу моїм крильми,
99] І мандри обіцяв нам непохмурі.

100] Як в місті із відмінним ладом, ми
101] До храму, що панує над долами,
102] По Рубаконте з іншими людьми

103] Підводилися зручними ходами
104] (Коли споруджені були вони,
105] Ні книг, ні мір не гидили ще плями), —

106] Так вирубані в товщині стіни
107] Тут сходини вели у друге коло,
108] Але цей хід занадто був тісний.

109] Пішли ми, й в серце захватом вкололо:
110] "Блаженні духом нищії" завів
111] Хтось раптом ніжним голосом зокола.

112] Ах, як цей шлях ні на один з шляхів
113] У Пеклі не скидався! Тут-то співи,
114] А там прокльони й стогони мерців.

115] Як рушили ми сходами терпливо,
116] Важкий внизу, в долині, кроку вдар
117] Враз незрівнянно легшим став, на диво.

118] Тож я: "Учителю, який тягар
119] Із мене знято, що пропали болі
120] І легко я дійшов би аж до хмар?"

121] Він одказав: "Коли ще й ті глаголі,
122] Які лишились в тебе на чолі,
123] Хоч майже стерті, зникнуть всі поволі.

124] Чим далі йти ми будем від землі,
125] Тим радісніш ногам і легше буде
126] Підводитися по крутій скалі".

127] І я вчинив тоді, як чинять люди,
128] Аби дізнатись, що на голові,
129] Коли на це їм вказують зусюди:

130] Вони підносять руку, а то й дві,
131] Щоб замінити з поміччю такою
132] Звичайні очі, тут недійові.

133] Я звів правицю, повен неспокою,
134] Шістьох лиш літер на чолі торкнувсь
135] З накреслених безсмертною рукою.

136] Помітив це мій вождь і усміхнувсь.

ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА
1] Зійшли ми аж на верх камінних сходів,
2] Де вдруге вужчала височина
3] Що розгрішає всіх, хто б нею сходив.

4] І тут карниз, дорога і стіна
5] Вилися, як і нижче, безкінцеві,
6] Але була в них менша довжина.

7] Художникові тут і сницареві
8] Роботи не було: каміння й брук
9] На колір видавалися свинцеві.

10] "Тут про пораду наш даремний гук, —
11] Сказав поет. — Стояти ж нам без діла —
12] Це завдавать собі лиш зайвих мук".

13] Приглянувшись до сяйного світила,
14] Узяв він віссю руху правий бік
15] І ліву обернув частину тіла.

16] "О ясне сонце, під яким я звик
17] Упевнено в дорогу вирушати,
18] Веди нас далі, як вело, — він рік. —

19] Ти, що світам даєш блискучі шати,
20] Хай з незліченних сяючих зірок
21] Нас твій лиш промінь має проводжати!"

22] Ми рушили й пройшли в короткий строк
23] Із милю (на земну узявши міру),
24] Бо воля нам прискорювала крок,

25] Як вчули ми, що дух шугнув по ширу,
26] Та бачити його не довелось, —
27] Скликав на бенкет він любові й миру.

28] Ще, пролітаючи, промовив хтось
29] "Вина не імуть" голосом високим,
30] І вітром слово мимо понеслось.

31] Воно ще чулось в мороці безокім,
32] А вигуку "Орест — це я!" ушам
33] Було не втримати хоч ненароком.

34] Спитав я: "Батьку, що за голос там?"
35] Аж третій поруч пролунав поволі:
36] "Любіть того, хто зло вчиняє вам!"

37] І добрий вчитель: "В цім карають колі
38] Гріх заздрощів і душам завдає
39] Бич, плетений з любові, гострі болі.

40] Вузда ж на грішників бряжчить своє,
41] І протягом покутної стежини
42] Подібних звуків, мабуть, сила є.

43] Та крізь повітря подивись на стіни
44] І ти побачиш, скільки тут сумних
45] Сидить, оперши о каміння спини".

46] Розкривши очі, я помітив їх,
47] Примушених до каменя тулиться,
48] В киреях, як на колір — кам'яних,

49] І, підійшовши глянути на лиця,
50] Почув: "Маріє, помолись за нас!",
51] "Михайле, Петре, всі святі, моліться!"

52] Навряд чи хто знайшовся в наш би час,
53] В чиїх би грудях смуток не з'явився
54] Від тих, чий вигляд знов мене потряс,

55] Бо я, коли до них так придивився,
56] Що помічав їх кожний рух малий,
57] Відчув, як сум тяжкий крізь очі лився.

58] Здалось, в волосяницях всі були,
59] Підтримувані ближчого плечима,
60] І разом тиснулися до скали.

61] Так старцеві з незрячими очима
62] Під стінами розгрішних пожадань
63] Сліпий сусід чоло плечем підтрима,

64] Щоб не благанням і дощем ридань
65] Додати співчуття в серця високі,
66] А й жалюгідним виглядом страждань.

67] Як сонця не побачать сліпоокі,
68] Так небо глянуть не дало на світ
69] Цим тіням, лишеним у тьмі глибокій,

70] Бо вії в них в'язав залізний дріт,
71] Як шовк — в яструбеняти молодого,
72] Якому дику лють скоряє гніт.

73] Я бачив їх, не бачений, а з того
74] Занепокоївся, зніяковів,
75] І озирнувсь на вчителя свойого,

76] А він таємним думам одповів
77] І, дозвіл давши мовити без страху,
78] Сказав: "Питай, але без зайвих слів".

79] Віргілій рухався тим боком шляху,
80] Де уповзала круча вниз крива
81] І зяяла безодня, повна жаху.

82] По цей же бік здавалось, мов співа
83] Юрба страждаючих бездольних духів
84] І сльози бігли з-під жахного шва.

85] Звернувсь до них і: "Хто б мене послухав, —
86] Почав я, — з тих, хто сяєво здійма
87] Метою чистих всіх душевних рухів?

88] Хай найясніша благодать сама
89] Розвіє піну вашого сумління
90] Й очистить річку вашого ума!

91] Почути вас — моє палке стремління,
92] Чи тут латинські душі є, скажіть,
93] Щоб міг я вислухати їх веління?*

94] "О брате, тут навічно всіх держить
95] Як жителів міських єдине місто,
96] До смерті ж хтось в Італії мав жить", —

97] Так голос десь озвався проречисто,
98] І я пішов на нього навпростець,
99] До тіней, що тримались, мов намисто.

100] Одна з них виявляла нетерпець...
101] Скажу на запитання: як же саме? —
102] Тяглась-бо підборіддям, як сліпець.

103] Сказав їй: "Душе, змалена сльозами,
104] Тобі, мабуть, хтось мову розріша, —
105] Хто ж ти і звідкіля, скажи словами".

106] "Була я сьєнка, — мовила душа, —
107] Між інших тут мене трима надія
108] Того діждатись, хто не поспіша.

109] Сама носила я ім'я Сапія,
110] Мене ж, Софії-мудрості на зло,
111] Про зло для ближніх тільки й гріла мрія.

112] Послухай, що мені колись було,
113] Й не думай, що про сказ тобі збрехала.
114] Як зморшки вкрили вже моє чоло,

115] Під Колле наша армія програла
116] І з бойовища у ганьбі втекла, —
117] Цього жадав їй Бог, а я благала.

118] Я радістю охоплена була
119] Найбільшою з усіх, коли навалу
120] Подужаних очима обвела,

121] Й, задерши в небо голову зухвалу,
122] Мов дрізд в одлигу: "Не боюсь тебе!" —
123] Гукнула Богу, збуджена до шалу.

124] Хотіла потім врятувать себе,
125] Та боргом затулило б вхід чудесний
126] Розкаяній у небо голубе,

127] Коли б не П'ер Гребінник благочесний,
128] Який за мене сльози лив рясні
129] Й зродив надію на чертог небесний.

130] Але хто ти? Слова твої ясні,
131] Ти маєш очі широко розкриті
132] І дишеш мовлячи, здалось мені".

133] "У мене очі, — я сказав, — зашиті
134] Теж будуть, та недовго, согрішав
135] Із заздрощів не дуже я на світі.

136] Не з тим я зовсім почуттям кружляв
137] Там, нижче, й розум мій, уяви повний,
138] Немовби камінь на мені лежав".

139] Сказала: "Хто ж твій провідник чудовний,
140] Що ти про поворот гадаєш свій?"
141] І я: "Оцей, хто тут стоїть, безмовний.

142] Я теж, як всі, хто ще не вмер, живий.
143] І ти скажи прохання сокровенне,
144] Щоб я й для тебе крок зробив малий".

145] Відповіла: "Це все нове й знаменне,
146] І ласка Божа на тобі сія,
147] Тож в молитвах не забувай про мене.

148] Всім найдорожчим заклинаю я:
149] Подбай, як знову підеш по Тоскані,
150] Щоб піднеслась між рідних честь моя,

151] їх знайдеш ти в пустоголових стані,
152] Де в Таламоне з порту вийшов глум,
153] Як з флотом на казковій річці Дьяні, —

154] Бо в адміралах всякий легкодум".

ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА
1] "Це хто повз нас іде, хоч ще навіки
2] Смерть не дала ширяти тут і там,
3] І розтуля, й склепляє він повіки?"

4] "Не знаю, хто він, знаю, що не сам.
5] Ти ближче, так почни привітну мову,
6] Щоб не боявсь одповідати нам".

7] Так двоє тіней кинули по слову,
8] Одна одну старавшись підвести,
9] І підняли обличчя крізь закову.

10] Одна з них мовила: "О душе, ти
11] Прямуєш в небо, не лишивши тіла, —
12] Зроби ж нам втішну ласку, сповісти,

13] Звідкіль ідеш? І чим ти заслужила,
14] Що нагорода в тебе є така,
15] Яку дістати б кожна з душ хотіла?"

16] І я: "В Тоскані річка є вузька,
17] Що, свій початок взявши в Фальтероні,
18] Сто миль неутомимо протіка.

19] Там я з'явивсь у смертній оболоні,
20] А називать моє ім'я — дарма:
21] Його не досить знають ще сторонні".

22] "Як намір твій досяг мого ума,
23] То йдеться, зрозуміло всім, про Арно", —
24] Сказала тінь, що не була німа.

25] І друга мовила: "Мабуть, не марно
26] Він зараз назву річки проминув?
27] Хіба про чудисько говорять гарно?"

28] І дух, який питання це почув,
29] Так одповів: "Не знаю: хай би скоро
30] Із річкою весь діл її загув!

31] Бо з витоку її із гір (Пелоро,
32] Одірвана від пасма висота,
33] Панує десь удалині просторо)

34] До вустя аж, що воду поверта
35] У море, звідки небозвід розвіяв,
36] А в річку знов вода зібралась та, —

37] Цураються чеснот, неначе зміїв,
38] Чи то якесь нещастя в цих краях,
39] Чи інше щось-то плодить лиходіїв.

40] Ті, хто живе по клятих берегах,
41] Із власною природою не в ладі,
42] Мов паслись на Цірцеїних лугах.

43] Спочатку в порченім свинячім стаді,
44] Що гідне жолудів, не страв людських,
45] По вбогій річка ця тече леваді,

46] А там стікає до дворняг лихих,
47] Гавкучих, та з негострими зубами,
48] І верне пику, зневажавши їх.

49] Чим далі, то скоріше мчить пісками
50] Зловісна, нещаслива річка ця
51] Серед собак, які стають вовками.

52] І, визволившись раптом із кільця,
53] Біжить поміж шахраюватих лисів,
54] Що не бояться жодного сильця.

55] Я не замовкну, хоч той вуха звісив.
56] Хай пам'ята, що все це не байки,
57] Що справжній дух мої слова підвисив.

58] Я бачу, в гай край лютої ріки
59] Заходить твій племінник полювати,
60] А здобиччю йому стають вовки.

61] Та й ну живе їх м'ясо продавати
62] І різать їх, немов старих тварин, —
63] У них — життя, а честь — у себе брати.

64] А гай стає з кривавих цих годин
65] Такий, що протягом тисячоріччя
66] Не зеленітиме ніколи він".

67] Мов той, хто, вражений сумною річчю,
68] Якийсь-то роблячи непевний рух,
69] Зміняє вираз радого обличчя, —

70] Так і душа, напружуючи слух,
71] Вмить засмутилась, знітилась без сили,
72] Почувши, що промовив гнівний дух.

73] Слова цього й лице того збудили
74] До них мою увагу, я й спитавсь,
75] Як звуть їх і чого б вони хотіли.

76] І дух, що з першим вигуком звертавсь,
77] Сказав мені: "Ти ждеш од мене звука,
78] Якого я від тебе не діждавсь.

79] Та Бог — твій захист і твоя зарука,
80] А благодать — як місяцевий лик;
81] Отож ти знай, що Гвідо я дель Дука.

82] Так пломінь заздрощів мене пропік,
83] Що як, бувало, бачу радість в кому,
84] Ти б в мене бачив зеленавість щік.

85] Я тут з того насіння й жну солому.
86] О людство! Чом кохаєшся ти в тім,
87] Коли йому завада — ось у цьомуі

88] А це — Ріньєр, якого знатний дім
89] Да Кальболі пригадує смиренно,
90] Бо не зрівнятись у чеснотах з ним

91] Ані потомкам, що живуть шалено,
92] Ні всім, хто збудував собі житло
93] Між По й горою, й морем, аж до Рено.

94] Там всі ґрунти так зіпсувало зло
95] І стільки там отруйного коріння,
96] Що путнє щось уже б і не зросло.

97] Де добрий Ліцйо, Гвідо де Карпінья,
98] Манарді вчений, Траверсаро П'єр?
99] Перевелись романців покоління!

100] В Болоньї замість Фабро хто тепер?
101] В Фаенці, перейнявши Фоско вдачу,
102] Хто б зріс в мізерії й величним вмер?

103] Тосканцю, не дивуй, що гірко плачу,
104] Як Гвідо згадую да Прата я,
105] А Уголіно д'Адзо де побачу?

106] Тіньйозо Федеріго де сім'я?
107] Споруди Анастаджі й Траверсарі
108] (Там спадщина чеснот їх, де й моя!)?

109] А дами й рицарі! В якому чарі
110] Блискучих їх трудів і їх забав
111] Любов і чемність виступали в парі!

112] О Бреттіноро', чом ти не зникав,
113] Як вся твоя сім'я й ще дехто гідний,
114] Щоб ухилитись від злочинних справ?

115] Хвала Баньякавало — він безплідний.
116] А Кастрокаро — сором, Коньйо — теж,
117] їх замок стане всяким графам рідний.

118] В Пагані знов родитимуть без меж.
119] Хоча їх Демон у труну з собою
120] Не візьме всю неславу їхніх веж.

121] О Уголін де' Фантолін! З тобою
122] Гаразд, бо вже нема чого гадать,
123] Що вкриє хтось твоє ім'я ганьбою.

124] Іди, тосканцю! Хочеться ридать,
125] А не казати про нащадків злого!
126] Такі думки лиш серце нам гнітять".

127] Ми знали, що шляхетні душі строго
128] Пильнують нас; вони були німі,
129] То значило, що ми знайшли дорогу.

130] Нараз, коли ми рушили самі, —
131] Мов грім, що небо пронизав безкрає,
132] Розлігся голос у свинцевій тьмі:

133] "Хто стрінеться — мене забити має!"
134] І раптом щез, неначе грому вдар,
135] Що, хмару розпанахавши, зникає.

136] Ще слух наш не спочив од тих примар,
137] Як знов на всю загуркотало силу,
138] Неначе вдруге вдарило із хмар:

139] "Я —Аглавра, обернута на брилу!"
140] І крок назад ступив я, щоб зійтись
141] З поетом і вхопити руку милу.

142] Повітря заспокоїлося скрізь,
143] І він сказав: "Щоб людям не загинуть,
144] Міцні вудила їм би придались.

145] Але ви кидаєтесь все поглинуть,
146] І вудка ворога вас тягне враз, —
147] Вузда й поради мудрі марно линуть.

148] На себе глянуть небо кличе вас,
149] Показуючи світ в красі блискучій,
150] А ви у землю дивитесь весь час, —

151] За це вас і карає Всевидючий".

ПІСНЯ П'ЯТНАДЦЯТА
1] В ту мить, як третя скінчилась година
2] Й не відчинялось ще світань вікно
3] На сфері, жартівливій, мов дитина,

4] Як сонцю тут було, коли воно
5] До надвечір'я рухалося скоса,
6] А вдома північ залягла давно.

7] Проміння блиснуло нам просто в носа,
8] Тому що ми всю гору обійшли
9] Й світило нам на заході знялося.

10] Я, глянувши, що промені несли
11] Вогонь могутній тисячоязикий
12] І досі ще не бачені були,

13] Руками затулив собі повіки
14] І захисний зробив для зору вал,
15] І сяєво розбилося на бліки.

16] Як промінь, од води або дзеркал
17] Відбитий, скаче під небес склепіння,
18] Зберігши в цьому русі весь свій пал, —

19] Цим і відмінний промінь від каміння,
20] В якого зовсім не високий скік,
21] Як нам посвідчує мистецтво й вміння, —

22] У мене вдарили за бліком блік,
23] І світло, хоч відбите, так засяло,
24] Що вмить я очі відвернув убік.

25] "Це що там, милий батьку, заблищало
26] Яскраво і нестерпно для очей, —
27] Спитав я, — й за хвилину більше стало?"

28] "Засліплює тебе, як всіх людей,
29] Сім'я небесна, — відповів до мене, —
30] Вказать нам шлях і присланий оцей.

31] Ти скоро звикнеш бачити священне
32] Й блаженства з ним збиратимеш плоди,
33] Наскільки, звісно, це тобі здійсненне".

34] Ми ближче підійшли, і нам радий
35] Промовив ангел, чарівний на вроду:
36] "Тут ширше, ніж внизу, ідіть сюди!"

37] Я вчув, коли ми рушили по ходу,
38] "Блаженні милостивії"; цей спів
39] Та й ще "Радій, звитяжцю" йшли зісподу.

40] Підводячись з поетом, я схотів,
41] Аж поки досягнем щабля нового,
42] Послухати учителевих слів

43] І з запитанням підійшов до нього:
44] "Що дух з Романьї в думах мав своїх,
45] Казавши про заваду в цім для того?"

46] А він мені: "Його втягнув цей гріх
47] В запізно збагнену глибінь страждання,
48] І радить він уникнуть сліз гірких.

49] Вас із достатком зв'язують бажання —
50] Чим більше вас, тим менше припаде,
51] І з заздрощів народяться зітхання.

52] Коли ж любов до вишніх сфер веде
53] Угору ваше почуття безкрає,
54] То в ваше серце гіркота не йде, —

55] Бо там чим більше кожен промовляє:
56] "Це спільне", — тим багатший він стає,
57] Тим більше милосердя в нім палає".

58] "Тепер потрібне слово знов твоє, —
59] Озвався я, — щоб обминуть облуду,
60] Бо сумнів серце сповнює моє.

61] Та як же так: бо шмат дрібніший буде,
62] Якщо ділить його на всю юрму,
63] Аніж коли б стояло менше люду".

64] А він мені: "Даєш весь час уму
65] Вгрузати в щось, земних дрібничок повне,
66] І з світла завжди робиш ти пітьму.

67] Оте добро, безмежне й невимовне,
68] Яке в любов, у небеса стремить, —
69] Мов промінь, що на світло мчить чудовне.

70] Добра тим більшає, чим більш горить,
71] А милосердя ллється по потребі,
72] Отож чеснота виростає вмить.

73] Чим більше душ збирається у небі,
74] Тим більш любов єднає їх рої,
75] Що віддзеркалюють любов між себе.

76] Як неясні тобі слова мої,
77] То скоро Беатріче погамує
78] І ці, й всі інші запити твої.

79] Та поспішай, бо ще тебе плямує
80] П'ятірка літер, чистоти ж чола
81] Дійти сльоза покутна попильнує".

82] Хотів сказати я: "Тобі хвала...", —
83] Та вже на коло ми нове звелися,
84] І мова місце зорові дала.

85] І тут мене мов підхопило в висі,
86] Й здалося, ніби я побачив храм,
87] Куди учені натовпом зійшлися.

88] А жінка примовляла коло брам
89] По-материнськи ніжно: "Сину любий,
90] Чом стільки клопоту завдав ти нам?

91] Ми ж з батьком скрізь розшукували згуби,
92] Засмучені обоє".