Божественна комедія - Данте Аліг'єрі

— А як в моїм околі?
116] Я в Вальдімагрі паном хизувавсь
117] На всі навкруг місця широкополі,

118] Коррадо Маласпіна прозивавсь,
119] Не старший з тим ім'ям, того ж я дому.
120] Тут очищаюсь, бо в рідні кохавсь".

121] "О, — мовив я, — у вас я в краї тому
122] Не був, але чи хтось в Європі є,
123] Хто б не чував про землю ту відому?

124] Про вас чужинець навіть дізнає,
125] Бо чутка скрізь, незмильна, як присяга,
126] Хвалу князям, хвалу й землі дає.

127] Клянусь — хай знайдеться дійти відвага! —
128] Що внуки гідно зберігають честь,
129] Яку вам добули грошва та шпага.

130] У них, з природи й звички, вартість єсть,
131] І хай лихий глава весь світ спокусить,
132] Та їх не зманить на стежки нашесть".

133] І він: "Іди, й семи разів не мусить
134] Лягати сонце в постіль ту ж таки,
135] Яку Баран з зірних копит не струсить, —

136] Для наших вух приємні ці гадки
137] У голові твоїй прип'ято буде
138] Цвяхами, кращими за всі чутки,

139] Як вирок долі чинності не збуде".

ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА
1] По обрію, мов із морського лона,
2] Біліючи на східному шпилі,
3] Зійшла кохана ветхого Тіфона.

4] Гра самоцвітів на її чолі
5] Холодної тварини вид створила,
6] В якої хвіст, як вістря у стрілі.

7] Там ніч два кроки вгору вже зробила,
8] Де п'ять вели розмови кругові,
9] І мусила на третім скласти крила,

10] Коли знемігсь я, мов усі живі,
11] Бо врешті надійшла хвилина рання,
12] І задрімав, схилившись на траві.

13] В годину, недалеку до світання,
14] Коли сумує ластівка в піснях,
15] На згадку, мабуть, першого страждання;

16] Коли наш розум робить вільний змах,
17] Земні турботи кинувши, зринає
18] В божественних перепочити снах, —

19] Мені приснилось, що орел ширяє
20] На дужих крилах в пір'ї золотім
21] І, цілячись на землю, небо крає.

22] Приснилося, що був я в місці тім,
23] Де Ганімед своїх покинув рідних,
24] Занесений у понадхмарний дім.

25] Гадав я: "В небесах, для себе гідних,
26] Орел шукає цілі для погонь,
27] Не полюбляючи низин огидних".

28] Приснилось, що на нашу оболонь
29] Він блискавкою впав мене забрати
30] І злинути в негаснучий огонь.

31] А там приснилось, стали ми палати, —
32] Уявний пломінь був такий страшний.
33] Що зміг моє сновиддя перервати.

34] Так, певно, затремтів Ахілл грізний,
35] Побачивши навколо край далекий.
36] Коли вві сні попав до чужини,

37] Бо мати мріяла, щоб небезпеки
38] Син, схований на Скіросі, уник,
39] Але ж і там знайшли героя греки, —

40] Як я здригнувсь, і сон мій геть утік,
41] І зблідли в мене щоки, як в людини,
42] В якої холод враз торкнувся щік.

43] Зі мною був лиш провідник єдиний,
44] Внизу десь бігли хвилі голубі.
45] І сонце небом зо дві йшло години.

46] "Не бійся і не піддавайсь журбі, —
47] Учитель мовив, — ми якраз де треба,
48] І сміливості дух плекай в собі.

49] Чистилище перед очима в тебе,
50] Поглянь — оце навкруг його стіна,
51] А там он, у проломі, вхід до неба.

52] На моріжку, де зелень запашна,
53] Уранці, як тебе лишила дія
54] І ти заснув, з'явилася жона

55] Прекрасна й дивна. "Я Лючія, —
56] Сказала, — взяти велено мені
57] Того, над ким панує сонна мрія".

58] Сорделло й інші тіні визначні
59] Зостались, а тебе вона забрала
60] На руки й вийшла, я ж — услід ясній.

61] Сюди принісши, тут тебе поклала,
62] Вказавши гарними очима вхід,
63] І водночас із сном твоїм пропала".

64] Мов той, хто, збувшись сумнівів та бід,
65] Міняє страх на впевненість і спокій,
66] Коли йому відкрився правди слід, —

67] Так я змінився в радості глибокій.
68] Вожай, уздрівши це, пішов вперед,
69] Пішов і я з ним по горі високій.

70] Читачу, бачиш, як підніс я лет,
71] Тож не дивуйся на мистецтво вище.
72] З яким про свій писатиму предмет.

73] На місце в мурі вийшли ми найнижче,
74] Де в ньому був, здавалося, пролом,
75] І вздрів стіну я, підійшовши ближче,

76] Із замкненим воротами жерлом,
77] Три східці різнобарвні й мовчазного
78] Воротаря з осяяним чолом.

79] Не зводив я очей з лиця ясного,
80] Яке таким світилося вогнем,
81] Що я не стерпів погляду жахного.

82] Сидів він із оголеним мечем,
83] Що так іскрився відблисками сталі,
84] Аж я не міг до нього стать лицем.

85] "Відповідайте і не руште далі, —
86] Він мовив, — хто вас вів? Що треба вам?
87] Глядіть, щоб не взяли вас часом жалі".

88] "Жона небесна так сказала нам, —
89] Учитель вимовив, — негайно звідци
90] Ідіть туди сміливо — брама там".

91] "Нехай жона ця стане вам в провідці, —
92] Так благородний брамник одповів, —
93] Відважно ви зійдіть на наші східці".

94] Ми підійшли. Я східець перший вздрів,
95] Лискучий, сяйний, біломармуровий,
96] Що лик мій як у дзеркалі відбив.

97] А другий з них був почорно-багровий,
98] І камінь — грубий, висохлий як є,
99] Потрісканий до самої основи.

100] Найвищим, на уявлення моє,
101] Був третій з них, порфіровий, яскравий,
102] Мов кров, що з вени раненої ллє.

103] На нього вісник праведної слави
104] Поставив ноги, сівши на поріг, —
105] Алмазним здавсь поріг той величавий.

106] Вожай мені здолати допоміг
107] Благої волі східці, дав пораду:
108] "З благаннями впади йому до ніг".

109] Я, вдаривши у груди тричі зряду,
110] Схилившися до ніг, прохання склав,
111] Віддаючись цілком йому під владу.

112] Сьома "глаголями" чоло списав
113] Мені вістрям меча він і: "Ці плями
114] Подбай в дорозі стерти!" — проказав.

115] З-під одягу свого, такого ж саме
116] На колір, як суха земля й зола,
117] Він вийняв руку із двома ключами:

118] Один був з злота, другий — із срібла.
119] В щілину білий вклав, а потім жовтий, —
120] Й на мене хвиля щастя наплила.

121] "Коли б із двох лиш одного знайшов ти
122] Або в ключах цих вийшла б ґандж яка, —
123] Сказав він, — то у браму б не-зайшов ти.

124] Один дорожчий, другий для замка
125] Потрібніший і вимагає вміння,
126] Бо саме він пружину відмика.

127] Іще я маю від Петра веління,
128] Щоб краще я відкрив, аніж замкнув,
129] Як хтось мені до ніг складе моління".

130] Тур браму він всередину штовхнув,
131] Сказавши: "Йдіть; нема-бо стежки в висях
132] Тому лиш, хто б свій зір назад звернув".

133] І кожна стулка брами об завісах
134] З металу, що співає, мов сурма,
135] Повільно обернулася на списах.

136] Тарпейська брама не гула сама
137] Отак, коли із нападом зухвалим
138] Забрала чесного Метелла тьма.

139] Та я почув із громом небувалим,
140] Що голос чийсь молитву десь веде:
141] "Тебе, — лунало ніжно, — Бога хвалим".

142] Проте було, як і інакше де,
143] Як і у нас частенько може бути,
144] Коли із хором враз орган гуде:

145] Слова то чути добре, то не чути.

ПІСНЯ ДЕСЯТА
1] Коли ми стали по той бік порогу,
2] Який моторна хитрість обмина,
3] Воліючи покручену дорогу,

4] Замкнулась знову брама голосна, —
5] Це я почув. Якби я озирнувся,
6] Чим виправдалась би моя вина?

7] Ми йшли вузьким шляхом, що простягнувся
8] В глухій розпадині туди й сюди,
9] Як в морі вал — набіг і вбік війнувся.

10] "Нам тут потрібні вмілість і труди, —
11] Почав вожай, — не вийти б ненароком
12] Звідтіль і звідси на свої ж сліди".

13] І ми таким повільним надто кроком
14] Посунули, що на спочин зайшов
15] Щербатий місяць шляхом одиноким,

16] Аж поки ми із кам'яних заков
17] Не вийшли на вершок стрімкої скелі,
18] Там, де гора униз пішла ізнов.

19] Я — стомлений, обидва — невеселі,
20] Непевні, досягли ми площини,
21] Відлюднішої, ніж тропа в пустелі.

22] Дорога йшла стрілою вздовж стіни,
23] Між прірвою й скалою край обриву
24] Й три людські зрости мала ширини.

25] Уступ тягнувсь направо і наліво,
26] І, скільки вистачало сил в очах,
27] Не видно змін було у нім, на диво.

28] Нога на цей ще не ступила шлях,
29] Коли побачив я перед собою
30] Широкі обводи по стрімчаках,

31] Всі біломармурові, із різьбою,
32] Що проти них не тільки Поліклет,
33] Сама природа вкрилася б ганьбою.

34] От ангел, щойно мов скінчивши лет,
35] Приносить вість, виплакувану звіку,
36] Про мир на всій землі, мету всіх мет,

37] З майстерністю на всю стіну велику
38] Зображений в величній красоті,
39] Не схожий на подобу без'язику,

40] Мов "Радуйся!", клянусь, казав він тій,
41] Що обертає, благосна, ключами,
42] Які любов хоронять в чистоті.

43] А вид її, осяяний словами,
44] Що "Се раба господня", виглядав,
45] Неначе образ, литий за взірцями.

46] "Для іншого увагу теж зостав", —
47] Сказав моєї керівник надії,
48] Що близько серця в нього я стояв.

49] І тут помітив я позад Марії,
50] Між образів, як вирослих з землі,
51] І обіч з тим, хто вів мене до мрії,

52] Іще картину, врізану в скалі.
53] Я обійшов Віргілія і вп'явся
54] У постаті на мармуровім тлі.

55] Ковчег, страшний для того, хто хапався
56] За діло не своє, тягли бики,
57] І віз під ним неначебто хитався.

58] Сім хорів створювали співаки,
59] І в мене сперечалось око з вухом:
60] Таки є звуки! Ні, нема-таки!

61] У зору спірка йшла також із нюхом
62] Про дим з кадильниць — витвір різьбаря, —
63] Чи пахне він, чи ні кадильним духом?

64] Перед ковчегом, сяйним, як зоря,
65] Ішов танцюючи псалмист побожний,
66] Що вищий був і менший за царя.

67] А на палаці — бачить міг би кожний —
68] Мелхола сумно поглядала вниз,
69] Як і належить пані цій вельможній.

70] Пішов я від Мелхоли й переніс
71] На інші образи свою увагу,
72] Вони ж біліли на увесь карниз.

73] Змальовано тут славу і повагу
74] Монарха, що чеснот його талан
75] Григорія подвигнув на звитягу.

76] Великий імператор цей — Траян.
77] Вдова, ридавши, за вузду спиняла
78] Коня в найліпшого з нехристиян.

79] Навкруг у корогвах з орлом стояла
80] Кіннота, і нечутна іздаля
81] Десь військова сурма похід співала.

82] Сердешна жінка наче примовля:
83] "Скарай убивць мого, владарю, сина.
84] Хай і мене поглине з ним земля!"

85] Він каже: "Кари не втече провина,
86] Як вернемо". Вона: "Ти б хоч зирнув,
87] А то ще набіжить лиха година,

88] Й не вернеш ти". А він: "Я б не вернув, —
89] Наступник зробить". А вона: "Що в тому,
90] Як викона хтось те, що ти забув?"

91] А він: "Веде обов'язок додому,
92] Бо справедливість дужча од війни,
93] І жалість заступає путь відому".

94] Для кого не існує новини,
95] Той тут створив для всіх видиму мову,
96] Нову для нас, бо ми — землі сини.

97] І поки милувавсь я знову й знову
98] На образи покори, любі тим,
99] Хто знає руку різьбаря чудову, —

100] "Багато духів кроком нешвидким, —
101] Шепнув поет, — з мого підходять боку, —
102] Угору ми за ними вслід ходім".

103] На все нове пожадливому оку
104] Слова ці стільки додали снаги,
105] Що вмить на стежку глянув я широку.

106] Хотів би я, читачу дорогий,
107] Щоб ти не знітивсь, звірившися чуду,
108] Як саме Бог велить платить борги,

109] І в формі мук побачив би полуду,
110] Бо суть настане після всіх страждань,
111] Які скінчаться в день Страшного суду.

112] Почав я: "Вчителю, там суне, глянь,
113] Щось неподобне зовсім, незбагненне,
114] І сповнивсь я непевності й вагань".

115] І він мені: "Моє хоч око вчене,
116] Та їх придавлює такий тягар,
117] Що помилився погляд навіть в мене.

118] Ти краще придивися до примар,
119] Що йдуть під брилами уздовж дороги, —
120] То й зможеш уявити ступінь кар".

121] Пихатий християнський роде вбогий,
122] В сліпих думках у тебе голова:
123] Ногам ти віриш, хоч задкують ноги.

124] Хіба не бачиш ти, що ми черва,
125] Що з нас метелик ангельський виходить
126] І мчить туди, де істина жива?

127] Чом півнем розум твій себе поводить?
128] Не знаєш ти, що ми — комахи, глей,
129] Де розвій лиш невивершений бродить?..

130] Коли як слупи статуї людей
131] Стоять, і кожна стелю підпирає,
132] Притиснувши коліна до грудей,

133] То вигляд їх несправжніх мук звертає
134] На справжні муки глядачів чуйних;
135] Я також співчуття звернув безкрає

136] На більш чи менш зігнутих духів тих,
137] Яких згинали більші й менші брили,
138] Й здавалося, найбільш терплячий з них

139] Немов зітхав: "Немає більше сили!"

ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА
1] "Наш Отче, ти, який живеш на небі
2] Не через те, що замкнений у нім,
3] А люблячи істот, близьких до Тебе!

4] Іменню й силі будуть хай Твоїм
5] Од всіх створінь хвала і слава щирі,
6] Подяка й захват духом всесвятйм!

7] Твоє до нас хай прийде царство в мирі,
8] Інакше відшукати вірну путь
9] Не може розум у всесвітнім ширі!

10] Як волю в жертву в небесах здають
11] Всі ангели, співаючи "Осанна!",
12] Хай на землі тим шляхом люди йдуть!

13] Хай нині нам спаде щоденна манна,
14] Без неї-бо пустельний світ страшний
15] І відстає квапливість ненастанна!

16] Як ми вини даруєм, хоч вони
17] Страждань нам завдають, так, благодійний,
18] Нам цнот не зважуй, а даруй вини!

19] Чеснотам нашим захисте надійний,
20] Удари відвертай, подай снаги,
21] Бо спокушає ворог нас постійний.

22] Останнє просим, Боже дорогий,
23] Не нам, бо нам уже не допоможе,
24] А тим, що йдуть за нами, Всеблагий!"

25] Отак, благавши милосердя Боже
26] За себе і за нас, вони несли
27] Каміння, на важке сновиддя схоже.

28] Під різним тягарем поволі йшли,
29] Утомлені, зажурені хилились,
30] Щоб змиті плями світу з них були.

31] Як треба, щоб ми тут за тих молились,
32] Хто в муках нас не забуває там,
33] Де корені од волі відділились!

34] Допомогти б їм, щоб збулися плям,
35] Якими світ забруднює людину,
36] І, чисті й вільні, віддались зіркам!

37] "О, хай вам швидше випростає спину
38] Той милосердий, що надасть вам крил
39] У небесах ширяти без упину!

40] Скажіть, як вийти нам хутчій на схил,
41] Що нас би вивів на жадані сходи,
42] І як найменше витратити сил,

43] Бо тіло це, Адамове з породи,
44] Якого не ввібрала ще земля,
45] Важкої, дуже втомної природи".

46] І відповідь, неначе й не здаля,
47] Тому, за ким ішов я цими днями,
48] Нас досягла не знати звідкіля

49] Й така була: "Ідіть направо з нами,
50] І тут очам відкриються місця,
51] Де можна йти немертвими ногами.

52] Якби не заважала брила ця,
53] Що нахиляє лоб мені пихатий
54] І змушує не піднімать лиця,

55] Я б глянув, хто, живий, себе назвати
56] Не хоче, і настійність би моя
57] Умовила за мене попрохати.

58] Значного був тосканця сином я,
59] Гульєльмо він Альдобрандеско звався, —
60] Ви, сподіваюсь, чули це ім'я.

61] До того предками я хизувався
62] І видатними подвигами їх,
63] Що в серці навіть спогад не з'являвся

64] Про спільну матір; зневажав я всіх,
65] Тому й помер, як сьєнець кожен знає,
66] А в Кампаньятіко — всі, до малих.

67] Омберто я; пишання це безкрає
68] Мене зоставило без голови,
69] І весь мій дім од нього лихо має.

70] Зніс брилу я на шлях цей коловий
71] І, поки Бог мої припинить муки,
72] Мерцем роблю, як не робив живий".

73] Понурившись, сумної мови звуки
74] Я вислухав; тут інший дух зирнув
75] На мене з-під своєї каменюки,

76] Побачив, упізнав мене, гукнув
77] І вгору очі, скуті як в залізі.
78] На превелику силу повернув.

79] "О, — мовив я, — невже ти Одерізі,
80] Агобйо слава й слава ремесла,
81] Як зве Париж, "освітлювання в книзі"?"

82] Відмовив: "Слава, брате, вся пішла
83] Тепер до Франко, юного болонця,
84] Мені ж зосталась крихітка мала.

85] Колись же їй, приємнішій од сонця,
86] Я, мавши кожний натяк за лихий
87] На неї наклеп, був за оборонця.

88] Отут спокутується гріх пихи.
89] Я б тут не був, якби не вчув я Бога,
90] Ще змогу маючи робить гріхи.

91] О марна славо з голосу людського!
92] Якщо нема глибоких корінців,
93] То незабаром всохне крона вбога.

94] Чув Чімабуе, що з усіх митців
95] Найкращий він, але з приходом Джотто
96] Загал суворіше його судив.

97] Цей Гвідо в мовному мистецтві — злото,
98] Як з тим зрівнять, а може, хтось з'явивсь,
99] Хто і тому, й цьому завдасть турботи.

100] Бо гомін світу — вітер лиш: він звивсь,
101] Хвилюючись і тут і там у гоні,
102] Й змінив ім'я, як в напрямі змінивсь.

103] В чім слава через сотні літ по сконі?
104] У тім, що члени дряхлістю примне,
105] Чи в тім, що вмреш, казавши "папи", "моні"?

106] А сотні років — щось таке ж дрібне
107] Супроти вічності, як рух бровою
108] Проти дороги в небо зоряне.

109] Цього, що ледве йде переді мною,
110] Колись-то знав народ в Тоскані всій, —
111] Тепер лиш Сьєна згадує порою

112] Вождя, який здобув пошану їй,
113] Долаючи Флоренцію шалену, —
114] Там блуд лишився, де був гонор в ній.

115] На барву слава — з травку одноденну,
116] І той за мить знебарвлює її,
117] Хто родить на землі її, зелену".

118] І я: "Втишаються чуття мої
119] Од цього слова, а бундючність в'яне.
120] Але про кого ці слова твої?"

121] "Це Провенцано, — він сказав, — Сальвані.
122] Тут за зухвальство він іде тепер,
123] Якому сьєнці всі були слухняні.

124] Пішов він з каменем, як тільки вмер.
125] Так борг платити випадає зухам,
126] Хто на землі занадто кирпу дер".

127] А я: "Коли там, під горою, духам,
128] Які покинули земний покров,
129] Свій строк життя перед покутним рухом

130] (Як час не зменшиться від молитов)
131] Потрібно зважувати власні вади, —
132] То як сюди так швидко він дійшов?"

133] "Він, бувши, — той сказав, — на версі влади,
134] Пихи позбувся раптом і притьма
135] На площі став благать уклінно ради

136] За друга, що його взяла тюрма,
137] Нестерпно люта Кардова закова,
138] Тремтівши тілом перед усіма.

139] Я замовкаю.