Відгуки
Божественна комедія - Данте Аліг'єрі
Читаємо онлайн Божественна комедія - Данте Аліг'єрі
У журбі німій
53] Просидів день і ніч, поки прекрасне
54] Зійшло світило у красі своїй.
55] Блідий світанок, що сяйне і згасне,
56] В сумну пробравсь темницю, і я вздрів
57] В них чотирьох своє обличчя власне, —
58] Собі я руки в розпачі вкусив.
59] Гадавши, що я голод за всіх важче
60] Терплю, вони, підвівшись із кутів,
61] Сказали: "З'їж нас, батьку. Це найкраще,
62] Коли ти відбереш життя у нас.
63] Нехай воно іде на щось путяще".
64] Щоб не смутить їх, мій відчай пригас.
65] Ще день і ще без їжі, без вологи.
66] Чом не розверзлась нам земля в той час!
67] А на четвертий день мій Гаддо ноги
68] Мої до себе пригорнув щільніш
69] І простогнав: "Дай, батьку, допомоги!"
70] І він помер, і, як мене ти зриш,
71] Я зрів їх смерть, — а був же кожний мол од!
72] Смерть в п'ятий, шостий день — і не пізніш.
73] Осліплий, мацав я камінний холод,
74] Звав кожного, — і кожний був мертвяк,
75] Аж поки горе переміг злий голод".
76] Замовкнувши, накинувсь неборак
77] На вбогий череп знову й ну глодати
78] Зубами гострими, як у собак.
79] О Пізо, ти ганьбиш весь край багатий,
80] Де наше "si" так солодко бринить!
81] Сусіди не спішать тебе карати,
82] То хай Капрайя і Горгона вмить,
83] Немов дві греблі, встануть в гирлі Арно,
84] Щоб весь твій люд у хвилях потопить!
85] Хоча граф Уголіно вмер немарне,
86] Бо, зрадивши тебе, він замки здав,
87] Але дітей морити — це ж почварно!
88] Покайсь, мала фіванко, і прослав
89] Малечу — Угуччоне та Брігату
90] Та ще тих двох, що в пісні я назвав.
91] Ми вже в долину сходили покату,
92] На грішних іншого уже зразка
93] І навзнак перекинутих багату.
94] Сам плач їх плакати не допуска,
95] І біль, що набігає їм на очі,
96] Назад верта, і мука знов тяжка,
97] Як витекти сльоза з очей захоче,
98] Ледь на студене вийде прикриття,
99] То забралом криштальним заклубоче.
100] Хоч в холоді згубив я всі чуття
101] І вже ніяких форм, ні барв, ні літер
102] Не міг би, мабуть, розрізнити я,
103] Мені здалось, що почуваю вітер,
104] Тому я: "Вчителю, це б звідки йшло?
105] Бо тут же пари й слід хтось ніби витер".
106] І він: "Пожди, хоч би там що було,
107] Вже скоро твої очі з прямотою
108] З'ясують цього вітру джерело".
109] А хтось із скутих холодом і тьмою
110] Гукнув: "Хіба ви, душі, злі такі,
111] Що вас послали до низького звою!
112] Ви тягарі зніміть з очей важкі,
113] І погляд знов нехай сльозою присне,
114] Поки не вернуть холоди бридкі".
115] І мовив я: "Тобі зроблю корисне,
116] Скажи ж, хто ти, і хай тягар вериг
117] Із криги, як збрешу, мене притисне".
118] І він сказав: "Я брат той Альберіг,
119] Що злі плоди в саду ростив, упертий,
120] Й ужинок має фініків — не фіг".
121] "О! — з подивом гукнув я. — То вже вмер ти?"
122] І він: "Та не обходить це мене,
123] Чи дано тілу час життя чи смерті!
124] Одне лиш діло тут нам і ясне,
125] Що душі падають до Толомеї
126] Раніш, як нитку Атропос утне.
127] Щоб ти охочіш з ямини моєї
128] Знімав цю непрозору пелену,
129] Знай, що душа як зрадить, то до неї
130] Як і зі мною стало, в мить одну
131] У тіло входить біс в лихій погрозі,
132] Душа ж викочується в глибину,
133] В криницю, не спинившись на порозі.
134] Тут не вважають мертвим і того,
135] Можливо, хто заклякнув на морозі.
136] Коли з землі ти, мусиш знать його:
137] Це Бранка д'Ор'я; хто із нас не знає
138] Цього сусіду з давнини свого!"
139] "Боюсь, — сказав я, — правди тут немає:
140] Цей Бранка д'Ор'я зовсім ще не вмер.
141] Він їсть, і п'є, і спить, і вбрання має".
142] І він: "До Ляхолапових озер
143] Туди, нагору, ще тоді не вийшов
144] Мікеле Дзанка, де сидить тепер.
145] З близьким я родичем місця полишив,
146] Де віддавались радощам стільком,
147] І вже надіями себе не тішив.
148] Тепер мерщій звільняй мій зір цілком!"
149] Йому ж орбіти я не зчистив очні:
150] З ним найшляхетніш — стати селюком.
151] О генуезці, розуми порочні,
152] Чого ще на собі вас держить світ?
153] Чому не пожирає вас, збиточні?
154] Я з тим, хто сто пройшов решіт і сит
155] В Романьї, бачив одного, в якого
156] Душа давно вморожена в Коціт,
157] А тіло на землі вдає живого.
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА
1] "Трядут хоругви к нам владики Ada"
2] Все ближче; подивись лишень на знак, —
3] Сказав учитель, — де його громада".
4] І як, коли б у хмарах день побляк
5] Чи відійшов би з нашої півкулі,
6] Ледь бачимо здаля верткий вітряк, —
7] Побачив я будову в свисті й гулі
8] Й сховавсь од вітру за вождя в імлі,
9] Немов у найнадійнішій притулі.
10] Люд грішний в неймовірному числі —
11] Аж лячно в римах це віддать словами, —
12] В льоду стирчав соломинками в склі.
13] Хто лежачи, хто випроставшись прямо,
14] А хто сторчком, ногами догори,
15] Або упершись в маківку п'ятами.
16] Коли без слів прийшли ми до гори,
17] Учитель, показать мені схотівши
18] Того, хто гарним був у час старий,
19] Ступив набік, мене вперед пустивши,
20] "Ось Діте, — мовив він, — і ось той рів,
21] Де ти подужчаєш, все оглядівши".
22] Як раптом захолов я й остовпів,
23] Читачу, не питай: я весь стенувся,
24] Розповісти — не вистачило б слів.
25] Не чувсь я мертвим, та й живим не чувся.
26] Збагнеш ти й сам, що я переживав,
27] Коли й життя, і смерті враз позбувся.
28] Володар найсумнішої з держав
29] Був до середини грудей в крижині.
30] Гігантові я б скорше дорівняв,
31] Аніж гігант руці його єдиній;
32] Тепер вже можеш сам ти справу здать,
33] Який він весь, умерзлий у льодині.
34] Якщо він на Творцеву благодать
35] Звести смів погляд, повний люті й крові.
36] То скільки зла від нього треба ждать!
37] Я з подиву позбувся навіть м©ви,
38] Побачивши на ньому три лиця!
39] Той вид, що спереду, — увесь багровий,
40] Два інші йшли від шийного кільця
41] З обох боків і, пересікши міру,
42] Сягали десь під кучмою кінця.
43] З них правий вид мав барву жовто-сіру.
44] Коли ж пройти до водоспадів Ніл,
45] Побачиш лівого обличчя шкіру.
46] Над кожним височіла пара крил,
47] Таких же самих розмірів потрібних.
48] Я в морі не здибав таких вітрил
49] Безперих, на кажанячі подібних.
50] Махаючи весь час на цілий світ,
51] Вітрів він троє створював осібних,
52] Що обвівали без кінця Коціт.
53] І річка аж до дна вся прохолола:
54] Сльозами сходив він на шість ланит,
55] А кожна з пащ, мов терниця, молола
56] По грішнику, — щоразу об коли
57] Душа стражденна тіпалася гола.
58] Передній ще жахливіші були
59] Такі тертя під скреготи зубовні,
60] Що дерли шкіри кусень чималий.
61] "Той, угорі, що терпить кару вповні, —
62] Сказав мій вождь, — то Юда Іскарйот,
63] В зубах он голова, а решта — зовні.
64] А в тих обличчя видно без турбот:
65] У чорній пащі ти он бачиш Брута, —
66] Він корчиться увесь, та зціпив рот.
67] А в Кассія статура краще скута.
68] Та сутеніє вже; в дорогу час.
69] Вся хлань тобою бачена і чута".
70] Звелів тримать за шию, як за пас,
71] А сам, обравши місце й мить належні,
72] Щоб груди помах крил розкрив для нас,
73] Вчепився в шерсть почварі, обережні
74] Зробивши рухи, і притик в притик
75] Ввійшов крізь шпару у льоди сумежні.
76] Коли ж туди продерлись ми, де бік
77] Поволі обертається на ногу,
78] Він головою аж до п'ят приник
79] І, наче відчуваючи тривогу,
80] Поповз по шерсті знову серед тьми,
81] Знайшовши, мабуть, правильну дорогу.
82] "До мене ближче припади грудьми, —
83] Дихнув мій вождь, як той, що утомився, —
84] Лиш так врятуємось із прірви ми".
85] В розколину камінну простромився,
86] На край мені він сісти допоміг,
87] Туди ж таки і сам перемістився.
88] Звів очі вгору я, де зріти міг
89] Люцифера таким, яким зрів досі, —
90] Але стриміло знизу двоє ніг.
91] Усі думки мої різноголосі
92] Хай той збагне, кому і невтямки,
93] Яку пройшов я зараз точку осі.
94] "Зведись, — сказав учитель, — шлях тяжкий
95] Поперед нами й довга ще дорога,
96] А сонце вийшло на свої стежки".
97] Вкруг нас не сяла пишнота чертога,
98] Це скорше був якийсь природний льох,
99] Де струмувала напівтьма волога.
100] "Перш як залишим цю безодню вдвох,
101] Учителю, — сказав я, — на прощання
102] Розвій мій сумнів у словах кількох:
103] Де лід? А він? Чом терпить покарання
104] Він головою сторч? А сонце де,
105] Що вечір вмить змінився на світання?
106] І він: "Ти уявляв, що вождь веде
107] В те місце, звідки вдався до походу
108] На гробака, який у глиб іде?
109] Ти там і був, поки спускавсь до споду,
110] Але там оберт я зробив крутий
111] Куди всі тягарі стримлять ізроду.
112] Півкуля ж, де віднині будеш ти,
113] Зворотна тій, що знала небезпеки,
114] Коли на ній загинув той святий,
115] Що був од всякого гріха далекий.
116] А місце, де стопи твої сп'ялись
117] На це кружало, — спідній бік Джудекки.
118] Світає тут, — там зорі зайнялись.
119] З чиєї ж вовни нам була драбина,
120] Той все стирчить і досі, як колись.
121] Його ввібрала ця от половина,
122] Й земля, яка навколо тут цвіла,
123] Злякавшись, що її ковтне пучина,
124] До нашої півкулі утекла,
125] Підскочивши горою на тій рисці,
126] Де він ввіткнувсь в порожняву жерла.
127] Є недалеко Вельзевула місце
128] Ледь чутне та незриме й потайне,
129] І там, внизу, дзюркоче, як в криничці,
130] Струмочок, продовбавши кам'яне
131] Русло, похоже на тропу зміїну,
132] І це для нас є місце висхідне".
133] Мій вождь і я зійшли на цю стежину,
134] Щоб вийти з того Пекла до життя,
135] І дуже довго без перепочину
136] Угору йшли, він — першим, другим — я,
137] Аж поки не уздрів я в шпару скелі
138] Усю красу небесного буття.
139] Ми вийшли й зір звели на зорні стелі.
ЧИСТИЛИЩЕ
ПІСНЯ ПЕРША
1] Для вод спокійних паруси віднині
2] Суденце мого духа наставля,
3] Плавбу лишивши по страшній пучині.
4] Співатиму про друге царство я, —
5] Там душі очищаються, небесне
6] Блаженство прозираючи здаля.
7] Нехай же знов поезія воскресне,
8] Бо ваш я, чисті музи, на віки!
9] Хай створить Калліопа тло чудесне,
10] Вторуючи тим голосом, який
11] Відняв колись в Сорок злощасних віру,
12] Що злочин їм відпуститься важкий.
13] Солодкий колір східного сапфіру,
14] Зливаючись під першим небом цим
15] З прозорістю надхмарного ефіру,
16] Всю радість повернув очам моїм,
17] Як попрощавсь я з берегом конання,
18] Для серця і очей моїх страшним.
19] Ясна планета, що несе кохання,
20] Всміхатися примушувала схід,
21] Сховавши Риб у променях світання.
22] Направо глянув я, звернувши вид
23] На інший полюс, на тих зір чотири,
24] З яких втішався наших предків рід.
25] Вогням тим раде все в небеснім ширі,
26] Ти ж, їх не бачачи, ллєш ріки сліз,
27] О вдово Півноче, гіркі та щирі.
28] Коли ж я очі перевів униз,
29] На інший знову полюс, на місцину,
30] Де з неба зникнув пломенистий Віз, —
31] Побачив поруч я стару людину,
32] Що гідна шани вищої була,
33] Ніж та, яка сповняє душу сину.
34] Сивінь блищала в кучерях чола
35] І в бороді, яка по грудях, дбало
36] На сторони роздвоєна, лягла.
37] Так сяйво чотирьох світил спадало
38] Згори на нього, що здалось мені,
39] Неначе сонце перед ним палало.
40] "Хто ви, що тут, по хмурій струмині,
41] Тікаєте із вічної темниці? —
42] Спитав він, брови суплячи грізні.
53] Просидів день і ніч, поки прекрасне
54] Зійшло світило у красі своїй.
55] Блідий світанок, що сяйне і згасне,
56] В сумну пробравсь темницю, і я вздрів
57] В них чотирьох своє обличчя власне, —
58] Собі я руки в розпачі вкусив.
59] Гадавши, що я голод за всіх важче
60] Терплю, вони, підвівшись із кутів,
61] Сказали: "З'їж нас, батьку. Це найкраще,
62] Коли ти відбереш життя у нас.
63] Нехай воно іде на щось путяще".
64] Щоб не смутить їх, мій відчай пригас.
65] Ще день і ще без їжі, без вологи.
66] Чом не розверзлась нам земля в той час!
67] А на четвертий день мій Гаддо ноги
68] Мої до себе пригорнув щільніш
69] І простогнав: "Дай, батьку, допомоги!"
70] І він помер, і, як мене ти зриш,
71] Я зрів їх смерть, — а був же кожний мол од!
72] Смерть в п'ятий, шостий день — і не пізніш.
73] Осліплий, мацав я камінний холод,
74] Звав кожного, — і кожний був мертвяк,
75] Аж поки горе переміг злий голод".
76] Замовкнувши, накинувсь неборак
77] На вбогий череп знову й ну глодати
78] Зубами гострими, як у собак.
79] О Пізо, ти ганьбиш весь край багатий,
80] Де наше "si" так солодко бринить!
81] Сусіди не спішать тебе карати,
82] То хай Капрайя і Горгона вмить,
83] Немов дві греблі, встануть в гирлі Арно,
84] Щоб весь твій люд у хвилях потопить!
85] Хоча граф Уголіно вмер немарне,
86] Бо, зрадивши тебе, він замки здав,
87] Але дітей морити — це ж почварно!
88] Покайсь, мала фіванко, і прослав
89] Малечу — Угуччоне та Брігату
90] Та ще тих двох, що в пісні я назвав.
91] Ми вже в долину сходили покату,
92] На грішних іншого уже зразка
93] І навзнак перекинутих багату.
94] Сам плач їх плакати не допуска,
95] І біль, що набігає їм на очі,
96] Назад верта, і мука знов тяжка,
97] Як витекти сльоза з очей захоче,
98] Ледь на студене вийде прикриття,
99] То забралом криштальним заклубоче.
100] Хоч в холоді згубив я всі чуття
101] І вже ніяких форм, ні барв, ні літер
102] Не міг би, мабуть, розрізнити я,
103] Мені здалось, що почуваю вітер,
104] Тому я: "Вчителю, це б звідки йшло?
105] Бо тут же пари й слід хтось ніби витер".
106] І він: "Пожди, хоч би там що було,
107] Вже скоро твої очі з прямотою
108] З'ясують цього вітру джерело".
109] А хтось із скутих холодом і тьмою
110] Гукнув: "Хіба ви, душі, злі такі,
111] Що вас послали до низького звою!
112] Ви тягарі зніміть з очей важкі,
113] І погляд знов нехай сльозою присне,
114] Поки не вернуть холоди бридкі".
115] І мовив я: "Тобі зроблю корисне,
116] Скажи ж, хто ти, і хай тягар вериг
117] Із криги, як збрешу, мене притисне".
118] І він сказав: "Я брат той Альберіг,
119] Що злі плоди в саду ростив, упертий,
120] Й ужинок має фініків — не фіг".
121] "О! — з подивом гукнув я. — То вже вмер ти?"
122] І він: "Та не обходить це мене,
123] Чи дано тілу час життя чи смерті!
124] Одне лиш діло тут нам і ясне,
125] Що душі падають до Толомеї
126] Раніш, як нитку Атропос утне.
127] Щоб ти охочіш з ямини моєї
128] Знімав цю непрозору пелену,
129] Знай, що душа як зрадить, то до неї
130] Як і зі мною стало, в мить одну
131] У тіло входить біс в лихій погрозі,
132] Душа ж викочується в глибину,
133] В криницю, не спинившись на порозі.
134] Тут не вважають мертвим і того,
135] Можливо, хто заклякнув на морозі.
136] Коли з землі ти, мусиш знать його:
137] Це Бранка д'Ор'я; хто із нас не знає
138] Цього сусіду з давнини свого!"
139] "Боюсь, — сказав я, — правди тут немає:
140] Цей Бранка д'Ор'я зовсім ще не вмер.
141] Він їсть, і п'є, і спить, і вбрання має".
142] І він: "До Ляхолапових озер
143] Туди, нагору, ще тоді не вийшов
144] Мікеле Дзанка, де сидить тепер.
145] З близьким я родичем місця полишив,
146] Де віддавались радощам стільком,
147] І вже надіями себе не тішив.
148] Тепер мерщій звільняй мій зір цілком!"
149] Йому ж орбіти я не зчистив очні:
150] З ним найшляхетніш — стати селюком.
151] О генуезці, розуми порочні,
152] Чого ще на собі вас держить світ?
153] Чому не пожирає вас, збиточні?
154] Я з тим, хто сто пройшов решіт і сит
155] В Романьї, бачив одного, в якого
156] Душа давно вморожена в Коціт,
157] А тіло на землі вдає живого.
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА
1] "Трядут хоругви к нам владики Ada"
2] Все ближче; подивись лишень на знак, —
3] Сказав учитель, — де його громада".
4] І як, коли б у хмарах день побляк
5] Чи відійшов би з нашої півкулі,
6] Ледь бачимо здаля верткий вітряк, —
7] Побачив я будову в свисті й гулі
8] Й сховавсь од вітру за вождя в імлі,
9] Немов у найнадійнішій притулі.
10] Люд грішний в неймовірному числі —
11] Аж лячно в римах це віддать словами, —
12] В льоду стирчав соломинками в склі.
13] Хто лежачи, хто випроставшись прямо,
14] А хто сторчком, ногами догори,
15] Або упершись в маківку п'ятами.
16] Коли без слів прийшли ми до гори,
17] Учитель, показать мені схотівши
18] Того, хто гарним був у час старий,
19] Ступив набік, мене вперед пустивши,
20] "Ось Діте, — мовив він, — і ось той рів,
21] Де ти подужчаєш, все оглядівши".
22] Як раптом захолов я й остовпів,
23] Читачу, не питай: я весь стенувся,
24] Розповісти — не вистачило б слів.
25] Не чувсь я мертвим, та й живим не чувся.
26] Збагнеш ти й сам, що я переживав,
27] Коли й життя, і смерті враз позбувся.
28] Володар найсумнішої з держав
29] Був до середини грудей в крижині.
30] Гігантові я б скорше дорівняв,
31] Аніж гігант руці його єдиній;
32] Тепер вже можеш сам ти справу здать,
33] Який він весь, умерзлий у льодині.
34] Якщо він на Творцеву благодать
35] Звести смів погляд, повний люті й крові.
36] То скільки зла від нього треба ждать!
37] Я з подиву позбувся навіть м©ви,
38] Побачивши на ньому три лиця!
39] Той вид, що спереду, — увесь багровий,
40] Два інші йшли від шийного кільця
41] З обох боків і, пересікши міру,
42] Сягали десь під кучмою кінця.
43] З них правий вид мав барву жовто-сіру.
44] Коли ж пройти до водоспадів Ніл,
45] Побачиш лівого обличчя шкіру.
46] Над кожним височіла пара крил,
47] Таких же самих розмірів потрібних.
48] Я в морі не здибав таких вітрил
49] Безперих, на кажанячі подібних.
50] Махаючи весь час на цілий світ,
51] Вітрів він троє створював осібних,
52] Що обвівали без кінця Коціт.
53] І річка аж до дна вся прохолола:
54] Сльозами сходив він на шість ланит,
55] А кожна з пащ, мов терниця, молола
56] По грішнику, — щоразу об коли
57] Душа стражденна тіпалася гола.
58] Передній ще жахливіші були
59] Такі тертя під скреготи зубовні,
60] Що дерли шкіри кусень чималий.
61] "Той, угорі, що терпить кару вповні, —
62] Сказав мій вождь, — то Юда Іскарйот,
63] В зубах он голова, а решта — зовні.
64] А в тих обличчя видно без турбот:
65] У чорній пащі ти он бачиш Брута, —
66] Він корчиться увесь, та зціпив рот.
67] А в Кассія статура краще скута.
68] Та сутеніє вже; в дорогу час.
69] Вся хлань тобою бачена і чута".
70] Звелів тримать за шию, як за пас,
71] А сам, обравши місце й мить належні,
72] Щоб груди помах крил розкрив для нас,
73] Вчепився в шерсть почварі, обережні
74] Зробивши рухи, і притик в притик
75] Ввійшов крізь шпару у льоди сумежні.
76] Коли ж туди продерлись ми, де бік
77] Поволі обертається на ногу,
78] Він головою аж до п'ят приник
79] І, наче відчуваючи тривогу,
80] Поповз по шерсті знову серед тьми,
81] Знайшовши, мабуть, правильну дорогу.
82] "До мене ближче припади грудьми, —
83] Дихнув мій вождь, як той, що утомився, —
84] Лиш так врятуємось із прірви ми".
85] В розколину камінну простромився,
86] На край мені він сісти допоміг,
87] Туди ж таки і сам перемістився.
88] Звів очі вгору я, де зріти міг
89] Люцифера таким, яким зрів досі, —
90] Але стриміло знизу двоє ніг.
91] Усі думки мої різноголосі
92] Хай той збагне, кому і невтямки,
93] Яку пройшов я зараз точку осі.
94] "Зведись, — сказав учитель, — шлях тяжкий
95] Поперед нами й довга ще дорога,
96] А сонце вийшло на свої стежки".
97] Вкруг нас не сяла пишнота чертога,
98] Це скорше був якийсь природний льох,
99] Де струмувала напівтьма волога.
100] "Перш як залишим цю безодню вдвох,
101] Учителю, — сказав я, — на прощання
102] Розвій мій сумнів у словах кількох:
103] Де лід? А він? Чом терпить покарання
104] Він головою сторч? А сонце де,
105] Що вечір вмить змінився на світання?
106] І він: "Ти уявляв, що вождь веде
107] В те місце, звідки вдався до походу
108] На гробака, який у глиб іде?
109] Ти там і був, поки спускавсь до споду,
110] Але там оберт я зробив крутий
111] Куди всі тягарі стримлять ізроду.
112] Півкуля ж, де віднині будеш ти,
113] Зворотна тій, що знала небезпеки,
114] Коли на ній загинув той святий,
115] Що був од всякого гріха далекий.
116] А місце, де стопи твої сп'ялись
117] На це кружало, — спідній бік Джудекки.
118] Світає тут, — там зорі зайнялись.
119] З чиєї ж вовни нам була драбина,
120] Той все стирчить і досі, як колись.
121] Його ввібрала ця от половина,
122] Й земля, яка навколо тут цвіла,
123] Злякавшись, що її ковтне пучина,
124] До нашої півкулі утекла,
125] Підскочивши горою на тій рисці,
126] Де він ввіткнувсь в порожняву жерла.
127] Є недалеко Вельзевула місце
128] Ледь чутне та незриме й потайне,
129] І там, внизу, дзюркоче, як в криничці,
130] Струмочок, продовбавши кам'яне
131] Русло, похоже на тропу зміїну,
132] І це для нас є місце висхідне".
133] Мій вождь і я зійшли на цю стежину,
134] Щоб вийти з того Пекла до життя,
135] І дуже довго без перепочину
136] Угору йшли, він — першим, другим — я,
137] Аж поки не уздрів я в шпару скелі
138] Усю красу небесного буття.
139] Ми вийшли й зір звели на зорні стелі.
ЧИСТИЛИЩЕ
ПІСНЯ ПЕРША
1] Для вод спокійних паруси віднині
2] Суденце мого духа наставля,
3] Плавбу лишивши по страшній пучині.
4] Співатиму про друге царство я, —
5] Там душі очищаються, небесне
6] Блаженство прозираючи здаля.
7] Нехай же знов поезія воскресне,
8] Бо ваш я, чисті музи, на віки!
9] Хай створить Калліопа тло чудесне,
10] Вторуючи тим голосом, який
11] Відняв колись в Сорок злощасних віру,
12] Що злочин їм відпуститься важкий.
13] Солодкий колір східного сапфіру,
14] Зливаючись під першим небом цим
15] З прозорістю надхмарного ефіру,
16] Всю радість повернув очам моїм,
17] Як попрощавсь я з берегом конання,
18] Для серця і очей моїх страшним.
19] Ясна планета, що несе кохання,
20] Всміхатися примушувала схід,
21] Сховавши Риб у променях світання.
22] Направо глянув я, звернувши вид
23] На інший полюс, на тих зір чотири,
24] З яких втішався наших предків рід.
25] Вогням тим раде все в небеснім ширі,
26] Ти ж, їх не бачачи, ллєш ріки сліз,
27] О вдово Півноче, гіркі та щирі.
28] Коли ж я очі перевів униз,
29] На інший знову полюс, на місцину,
30] Де з неба зникнув пломенистий Віз, —
31] Побачив поруч я стару людину,
32] Що гідна шани вищої була,
33] Ніж та, яка сповняє душу сину.
34] Сивінь блищала в кучерях чола
35] І в бороді, яка по грудях, дбало
36] На сторони роздвоєна, лягла.
37] Так сяйво чотирьох світил спадало
38] Згори на нього, що здалось мені,
39] Неначе сонце перед ним палало.
40] "Хто ви, що тут, по хмурій струмині,
41] Тікаєте із вічної темниці? —
42] Спитав він, брови суплячи грізні.
Відгуки про книгу Божественна комедія - Данте Аліг'єрі (0)