Божественна комедія - Данте Аліг'єрі

—

28] Почав, за руки взявши, говорить: —
29] Щоб знову в прикрий не упав обман ти
30] Й даремно не лякався тих страхіть,

31] Тож знай, що то не вежі, а гіганти
32] До пупа видимі навкруг жерла.
33] Ми підійшли уже. Тепер поглянь ти".

34] Як, поки хмарна розтає імла,
35] Наш зір у темряві ще неглибокій
36] Те розрізня, де досі муть була,

37] Так ми пішли по стежці неширокій,
38] Спускаючись у ще хмурніший край,
39] І меншав мій обман, і ріс неспокій,

40] Бо, мов у вежах вся стіна стара
41] В Монтереджоне, як ведеш очима, —
42] Криничний так обстали грізно край

43] Ті вежі, половина тіла зрима
44] Жахних гігантів, що донині їм
45] Грозить Юпітер, в час, коли він грима.

46] Угадував я під лицем страшним
47] І плечі, й груди, й живота частину,
48] І руки понад краєм кам'яним.

49] Природа, створюючи без упину
50] Істоти різні, права все ж, свята,
51] Катів не давши Марсові в дружину.

52] А, творячи слона або кита,
53] Не кається, вдоволена собою,
54] І в цьому видна мудра простота.

55] Коли ж до сили разом із злобою
56] Буває додається й ум тямкий, —
57] Людина позбавляється спокою.

58] Був грубий в нього й довгий вид такий,
59] Як шишка близ Петра святого в Римі;
60] Належних розмірів були й кістки.

61] До лоба в половині тіла зримій
62] Один на одному б не дотяглись
63] Три фризи, велетні ці незборимі.

64] Від стегон тридцять п'ядей би вляглись
65] До місця — так прикидував кришталь мій, —
66] Де щільно застібки в плащі зійшлись.

67] "Рафель маї амек ізабі альмі!" —
68] Оглушно заревів страшенний рот,
69] Не назвичаєний в ніжнішій псалмі.

70] І вождь до нього: "Душе нечеснот,
71] За ріг берися, ним ти краще скажеш,
72] Як мучить злість чи інша із гризот.

73] Обмацай шию і на ній пов'яжеш
74] Дебелий ремінь, душе туману,
75] Тоді і ріг на ньому ти підважиш. —

76] До мене ж: — Це Немврод. Свою вину
77] Він зна. Через діла його нікчемні
78] Ми маєм в світі мову не одну.

79] Та годі з нас: розмови з ним даремні,
80] Бо як йому нікого не збагнуть,
81] Так і його слова для інших темні".

82] Ми подались ліворуч в дальшу путь
83] Й побачили за постріл арбалета
84] Гіганта, що його долала лють.

85] Хто дужчий поборов цього атлета,
86] Не знаю, — знов, щоб не чинив наруг,
87] Рука та — на живіт, ця — вздовж скелета,

88] І велетенське тіло все навкруг,
89] У нього відбираючи свободу,
90] Аж п'ять разів обвив тяжкий ланцюг.

91] "Гордій вважав, що ствердить зверхність роду,
92] Як на Юпітера він зазіхне, —
93] Сказав мій вождь, — от має й нагороду.

94] Це Ефіальт — він витворяв страшне,
95] Коли богам гігант був страховитий,
96] А нині й пальцем не поворухне!"

97] І я йому: "Хотів би я уздріти,
98] Який він, той незмірний Бріарей,
99] Якби дозволив це мені зробити".

100] Він відповів: "Тут близько є Антей,
101] Він вільно розмовляє, без кайданів,
102] І послугу він зробить для гостей.

103] А той, кого ти хочеш бачить, станув
104] Десь далі, скутий теж, щоб не крутивсь,
105] І гарний був, та гнів його споганив".

106] Ніколи ще підмурок не трусивсь
107] І не здригалась вежа, страхом скута,
108] Як в злобі Ефіальт заворушивсь.

109] Злякавсь я, що вже смерть підходить люта, —
110] Бо страх, насправді, то смертельна річ, —
111] Якби міцні я не помітив пута.

112] І далі стежкою пішли ми встріч :
113] Антею — певно, той був на льодині;
114] Він ліктів з п'ять од стегон мав до пліч.

115] "О ти, хто в ощасливленій долині,
116] Де слави Сціпіон зажив навік
117] Вслід втеклій Ганнібаловій дружині,

118] Кричати з тисячами левів звик
119] І змушуєш у те пойняти віру:
120] Коли б ти на війну проти владик

121] Повів братів, то перемогу щиру
122] Сини землі дістали б, — нас знеси
123] В глибини, де Коціт замерз надміру.

124] А Тітія й Тіфона не проси;
125] Супутний мій дарунок знаменитий
126] Несе собі, нагнись, та не вкуси,

127] Твою він славу хоче відновити,
128] Бо ще живий і ласкою небес
129] Щасливо на землі гадає жити", —

130] Сказав мій вчитель; мов слухняний пес
131] Той взяв його в простягнуті долоні,
132] Що міцність їх спізнав сам Геркулес.

133] Віргілій, вчувши зручність в їх полоні,
134] Сказав мені: "Підходь, я обійму".
135] І з ним в однім ми опинились лоні.

136] Як Гарізенда видасться тому,
137] Хто йде внизу, нахиленою грізно
138] Й от-от впаде на голову йому, —

139] Мені здававсь Антей таким приблизно, —
140] І пожалів: не той я шлях обрав,
141] А рятуватися було запізно.

142] Та він поставив нас на мерзлий став, —
143] Люцифера з Іудою пекельна
144] Терзала холоднеча там, — і встав,

145] І випроставсь, як щогла корабельна.

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ДРУГА
1] Якби мій вірш був жорсткий та суворий,
2] Щоб міг відповідать безодні тій,
3] Де починаються всі скелі й гори,

4] Я б вилив сік своїх думок і мрій
5] Якнайповніше, а без цього статку
6] Підношу полохливо голос свій,

7] Бо значно важча справа — без остатку
8] Дна світового дати малюнки,
9] Аніж дитячий белькіт: "мамко", "татку".

10] Поможуть віршу хай святі жінки,
11] Як Амфіону будувати Фіви,
12] Щоб він уславив бачене, дзвінкий!

13] О створений на лихо роде хтивий,
14] Думки про тебе в нас такі сумні!
15] Вже вівці кращі, аніж ти, бунтливий!

16] Коли ми опинилися на дні
17] В гіганта під ногами, я негайно
18] Став оглядати мури обвідні.

19] Зачулось враз: "Уважніше ступай-но,
20] Не йди по головах братам в біді,
21] Бо й так вони страждають надзвичайно!"

22] Оглянувшись, побачив я тоді,
23] Що під ногами озеро, дзеркалам
24] Подібне, але зовсім не воді.

25] Узимку під таким товстим вкривалом
26] Не спить Дунай поміж австрійських рік,
27] Чи Танаїс ген за холодним валом;

28] Коли б то величезний Тамберник
29] На озеро це впав, чи П'єтрапана, —
30] Крізь лід би жоден камінь не проник.

31] Як жаба висуває, мов із жбана,
32] З води свій писок кумкать в пору спек,
33] Коли селянка снить жнивами зрана,

34] Так мертві тіні в лід, немов у глек,
35] До ліній стиду на лиці ховались,
36] Зубами повторявши стук лелек,

37] Обличчями найнижче всі схилялись;
38] Про холод — ротом, а в чуттях тяжких —
39] Про болі серця — зором признавались.

40] Спустивши очі, біля ніг своїх
41] Побачив я дві тіні зледенілі,
42] Що й кучми переплутались у них.

43] "Скажіть ви, стиснуті в єдиній брилі, —
44] Сказав я, — хто ви?" Не звелись самі,
45] Лиш вбік зирнули, скільки чулись в силі.

46] І тут їх очі налились слізьми;
47] І сльози бралися відразу льодом
48] Від холоднечі вічної зими.

49] Вони були подібні двом колодам,
50] Які скобами збиті ще міцніш,
51] Аніж цапи б сплелись в борні над бродом.

52] А інший, прихиливши вид щільніш,
53] Який з морозу без ушей зостався,
54] Сказав: "Чом в нас, як в дзеркало, глядиш?

55] Щоб ти докладно про обох дізнався, —
56] Діл, де біжить Бізента, в їх роду
57] І від Альберто, батька їх, дістався.

58] Вони й одноутробні, на біду,
59] Нікого ти не знайдеш у Каїні,
60] Хто більше б заслужив тремтіть в льоду:

61] Ні той, кому пробив — йому і тіні —
62] Огруддя списом доблесний Артур,
63] Ані Фокачча, ані той в глибині,

64] Хто заступа нам стежку до тортур
65] І називався Сассоль Маскероні, —
66] Його в Тоскані знає кожен мур.

67] І, щоб не бути в розпитів полоні,
68] Дізнайсь, що Камічоп де Пацці я
69] Й мені Карлін потрібен в обороні".

70] Я тисячі тих бачив, хто з лиця
71] Був синій, як собака, й зріть не можу
72] Відтоді крижаного озерця.

73] Чим більше наближалися ми к ложу,
74] Куди стремить усяка річ важка,
75] Тим я від страху був у більшім дрожу.

76] Чи випадковість, чи судьба така, —
77] Йдучи повз діл, весь од голів строкатий,
78] Торкнувся враз я одного виска.

79] І дух з плачем гукнув: "Чого штовхати?
80] Коли ти не з'явився відомстить
81] За Монтаперті, то чого топтати?"

82] І я: "Мій вчителю, дозволь просить,
83] Постій, мою послухай просьбу щиру,
84] Ми потім надолужим кожну мить".

85] Мій вождь погодивсь, я ж сказав блюзніру,
86] Який брехав гидкіш за всіх собак:
87] "Хто ти, що поспіль всіх ганьбиш над міру?"

88] "А сам ти хто, — промовив він, — що так
89] На лиця ти ідеш по Антенорі, ,
90] Немов живий ступає на стрімчак?"

91] "А я живий і є, не будеш в горі,
92] Мабуть, коли, — одвіт мій був такий, —
93] Уславлю я тебе в земнім просторі".

94] І він: "Якраз я хочу навпаки, —
95] Йди геть звідсіль; кінчай цю мову кляту;
96] Не місце тут розводить балачки".

97] Схопив я за потилицю кошлату
98] Й сказав: "Мені своє ім'я назвеш,
99] Бо обскубу я голову патлату".

100] А той: "За те, що ти мене скубеш,
101] Я не скажу, хто я, хай і каліччя,
102] Хай тисячу разів мене клянеш".

103] Я намотав собі на передпліччя
104] І висмикнув волосся жмут товстий,
105] А він із гавкотом ховав обличчя.

106] Коли гукнув хтось: "Бокко, з чого ти?
107] Хіба не досить щелепами гримать,
108] А ти ще й гавкаєш? Під три чорти!"

109] Я мовив: "Можеш язика притримать,
110] Запроданцю! Вернусь — і все повім,
111] І від ганьби ім'я тобі не вимить!"

112] "Іди, — він мовив, — всім брехать живим,
113] Не обминай лиш згадкою живою
114] Цього із язиком його швидким.

115] Він плаче за французькою грошвою,
116] "Мені там, — скажеш, — стрівся Двера злий,
117] Де всі корою вкриті льодовою".

118] Про інших зайде мова ще коли, —
119] Он Джанні Сольданьєр, он Беккерія,
120] Якому рідні комір розсікли.

121] Тут всі — від Ганелона-лиходія
122] До того, хто болонцям ключ одніс,
123] Як пойняла Фаєнцу сонна мрія".

124] Пішли ми, й враз вождю я руку стис,
125] Уздріли двох, вморожених в крижину, —
126] З них верхній капшуком на нижнім звис

127] І, як вмирущий з голоду в хлібину,
128] Несамовито вгризся в місце, де
129] Із черепа заходить мозок в спину.

130] І не лютіш, помщаючись, Тідей
131] Пив Меналіппа кров зі скронь гарячу,
132] Ніж цей впивавсь у вмістище ідей.

133] "О ти, що виявляєш лють звірячу,
134] Гризучи голову в страшній грозьбі,
135] Скажи мені, — сказав я, — хай побачу,

136] Чи справедливий ти в своїй злобі.
137] Хто ти, скажи, й якій ти мстиш мерзоті, —
138] І в світі дещо я зроблю тобі,

139] Поки не всохне мій язик у роті".

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЯ
1] Піднявши рота від страшної страви
2] Й волоссям жертви з губ утерши кров,
3] Цей грішник припинив бенкет кривавий

4] І так почав: "Мене ти хочеш знов
5] Вернуть у розпач, що пече незгасно
6] Від думки лиш самої — не розмов.

7] Коли ж на зрадника, якого сласно
8] Гризу, впаде це сім'я відкриттям, —
9] Мовлять я й плакать ладен одночасно.

10] Не знаю, хто ти є і як відтам
11] Попав сюди, а що твоє коліно
12] З Флоренції — з вимови чую сам.

13] Тож знай, що я був графом Уголіно,
14] Архієпископом Рудж'єрі — цей;
15] Ворожість нас тут в'яже воєдино.

16] Як він мене брехливістю рацей,
17] Яким так вірив я, призвів до смерті, —
18] Усі наслухалися цих вістей.

19] Але ніхто в щоденній коловерті
20] Не знав, яка була та смерть страшна.
21] Про ницість слухай-но слова одверті.

22] В вузеньку шпарочку, замість вікна,
23] У вежі, що Голодною зоветься
24] Та багатьох ув'язнює вона,

25] Я бачив, місяць безліч раз дереться,
26] Коли злий сон душі порушив стан, —
27] Повівши, що зазнать нам доведеться.

28] Приснився цей мені владар і пан,
29] Він вовка гнав з вовчатами на гору,
30] Що Лукку затуляє від пізан.

31] Спустили і хортів, порвавши швору, —
32] Усі Гваланді, та й Сісмонді всі
33] Й Ланфранкі мчали в цю жахливу пору,

34] Та й знищили в безжальності усій
35] З малими й батька, що звивався диба;
36] В крові ходили, наче по росі.

37] Я підхопивсь, і стисла горя глиба,
38] Бо плакали вві сні мої малі,
39] Також ув'язнені, й просили хліба.

40] Жорстокий ти, коли свої жалі
41] Словами кількома лише обмежив,
42] Не плакав, — та чи й плачеш взагалі?

43] Попрокидалися, і кожен стежив,
44] Коли тюремник принесе обід,
45] Але той сон усім серця бентежив.

46] Аж раптом чую, забивають вхід
47] Страшної вежі; мовчки подивився
48] Я на синів і скрив розпуки слід.

49] Відчув, що в камінь я перетворився,
50] Вони ж стогнали; Ансельмуччо мій
51] Спитав: "Чого ти, батьку, засмутився?"

52] Та я не плакав.