Божественна комедія - Данте Аліг'єрі

—

61] Підвівши ногу трохи над землею,
62] Промовив Магомет такі слова,
63] Ступнув та й рушив стежкою своєю.

64] Той, в кого з одним вухом голова
65] Була обкарнана на повну силу,
66] Відтятий ніс і зрізана брова,

67] Спинивсь, бо мову вчув для себе милу,
68] Як всі, у здивуванні похиливсь,
69] Розкрив горлянку, з крові потемнілу,

70] Й сказав: "Ти не за гріх сюди зваливсь,
71] Я в тій землі, де знають всі латину,
72] Стрічав тебе, якщо не помиливсь.

73] Ти П'єра пригадай да Медічіну,
74] Коли повернешся у чарівну
75] Поміж Верчеллі й Маркабо долину,

76] Ти попередь у Фано сивину
77] Мессера Гвідо з Анджолелло в парі, —
78] Бо прозираєм істину одну, —

79] Що скинуть їх за борт в мішку по сварі
80] Біля Каттоліки на дно руде
81] При зрадному тиранові-почварі.

82] Між Кіпром та Майоркою ніде
83] Не здибувавсь Нептун з таким пороком,
84] Хоч вільно там пірат судно веде.

85] Цей зрадник, що одним лиш бачить оком
86] І править в землях, що їх мій сусід
87] Повік минав би якнайшвидшим кроком,

88] До себе звабить їх, мов для бесід,
89] Але вітрам фокарським необорим
90] Вже їм було б молитися не слід".

91] І я йому: "Щоб світом я просторим
92] Розніс про тебе звістку між людьми,
93] Скажи: хто це з таким печальним зором?"

94] Тоді він щелепи розняв самі
95] Сусіду, що ішов сумний, в мовчанні,
96] І вигукнув: "А він тепер німий!

97] Це ж він згасив у Цезаря в вигнанні
98] Весь сумнів, бо кого, мовляв, жде трон,
99] Той гаятись не мусить у ваганні.

100] Ой як стогнав, коли його закон
101] Позбавив язика, як плакав з туги
102] Колись швидкий на мову Куріон!

103] Пліч-о-пліч рештки рук підносив другий
104] У темряві, поміж калічних зграй,
105] З лицем, аж почорнілим од напруги,

106] Вигукуючи: "Моску ще згадай,
107] Який сказав: "Раз почали — скінчімо!"
108] І тим приніс біду в Тосканський край".

109] А я додав: "А в дім твій — смерть, всім зримо!"
110] Й, примноживши страждання, видав виск
111] Та й знову з криками подався мимо.

112] А я, вдивившись в дивовижний тиск,
113] Таке побачив, що розповідати
114] Без свідків я б не взяв на себе риск,

115] Коли б не людська совість: цей вожатий
116] До мене руку із щитом простер,
117] Щоб чистого душею захищати.

118] Побачив я й мов бачу дотепер,
119] Як стежку тіло безголове стеле
120] У стаді покалічених химер.

121] І голову несе воно, дебеле,
122] В простягнутій руці, немов ліхтар,
123] І стогне болісно вона: "Ой, леле!"

124] Він сам собі світив, немов пожар,
125] І був один у двох і двоє в однім,
126] А як — це знає лиш правічний цар.

127] Він зупинився під мостом безводним
128] І руку простягнув свою увись,
129] Щоб зблизитись до нас лицем холодним

130] І мовити: "На мене подивись,
131] Між мертвих дишеш, як живе все диха,
132] Ти згляньсь на тих, що в муці тут злились.

133] Коли ж з мого ім'я всім буде втіха,
134] То знай, що я Бертран де Борн, який
135] Призвів малого короля до лиха.

136] Я сина з батьком ятрив на сварки, —
137] Незгірш Ахітофел Авессалома
138] З Давидом збурював на бій гіркий.

139] Нарешті мозок мій скувала втома,
140] Бо він був зрубаний мечем з хребта
141] Й для нього решта тіла незнайома,

142] Така була мені покара й мста".

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТА
1] Великий натовп цей і ці терзання
2] До того обпоїли зір мені,
3] Що підступали із грудей ридання.

4] Віргілій же: "Що бачив ти на дні?
5] Чому ти роздивлятися готовий
6] Ці тіні покалічені, страшні?

7] Тебе ж не притягали інші схови,
8] І там же ти не зупинивсь ніде.
9] На двадцять дві аж милі ці закови.

10] А місяць вже під наші ноги йде,
11] Лишивши обмаль часу нам на жалі,
12] Багато ще небаченого жде".

13] "Якби ти знав, — я мовив у печалі, —
14] На що я зором націляв своїм,
15] Ти сам би не велів мені йти далі".

16] Але він рушив, я пішов за ним,
17] Розмову слухавши, на зміст багату,
18] А там додав: "У цім дуплі бруднім,

19] Де зір мій прагнув одшукати втрату,
20] Напевно, і мій родич зотліва, —
21] Він платить за гріхи велику плату".

22] Тоді сказав учитель: "Постривай,
23] І думка хай твоя над цим не б'ється,
24] Бо он його майнула голова;

25] Я бачив все, як він між тіней в'ється,
26] Гукає щось, погрожує тобі,
27] І чув, що Джері він дель Белло зветься.

28] А ти не помічав його в юрбі
29] Й, цікавлячись лиш владарем Отфору,
30] Не подививсь на родича в клятьбі".

31] "О вождю мій, він смерть мав наглу й скору,
32] Яку не відомстили, — мовив я, —
33] Ті, що несуть ганьби тяжкої гору,

34] Не змила кров йому гидка сім'я,
35] Тому ми і зустрілися чужими, —
36] Тож співчува йому душа моя".

37] Наблизились з розмовами такими
38] До скелі ми, і схов новий цей нам,
39] Коли б світліш було, до дна б став зримий.

40] Коли зійшли ми над останню з ям
41] Тих Лихосховів, і юрма безруха
42] Одкрилася здивованим очам, —

43] Розлігся лемент не одного духа,
44] Мов зойки караних з ста тисяч диб,
45] Тож затулив собі міцніш я вуха.

46] Такі знялися б стогони, коли б
47] У серпні всі лікарні в Вальдік'яні,
48] В Мареммі, на Сардинії у глиб

49] Занурити у звалище на твані.
50] Такий нестерпний дух сюди проник,
51] Мов гній зібрався в непромитій рані.

52] Ми підвелися на останній стик
53] Довгастої скали, звернувши вліво,
54] І погляд мій, що до імли вже звик,

55] Пройшов до дна, де Богу незрадливо
56] Слугує Справедливість, бо велить
57] Фальшівникам каратися жахливо.

58] Не знаю, чи було сумніше зріть
59] В Егіні, як людей, тварин до миші
60] Лихе повітря, сповнене страхіть

61] Заразних, вбило все, що тільки дише,
62] І винищило всіх, хто був живий,
63] Та знову людство, як поет нам пише,

64] Пішло уже від сім'я мурашви, —
65] Ніж бачити у цій жахній долині
66] Стражданнями заповнені рови.

67] Хто на живіт упав, а хто на спині
68] Лежав сусідовій, ті ж, мов козли,
69] Угору видирались по стежині.

70] Ми крок за кроком мовчазні ішли,
71] Дивуючися дивом стрічним трупам,
72] Що свого тіла звести не могли.

73] Побачив двох, що підпиравсь, як слупом,
74] Сусідом кожен, сидячи, цілком
75] Від пальців ніг до тім'я вкритий струпом.

76] Не бачив я, щоб працював скреблом
77] Бистріш слуга, як пан не терпить ждати,
78] Чи сторож, змінюючись перед сном,

79] Ніж кожен шкіру дер собі, затятий,
80] Та розривав сверблячі пухирі,
81] Щоб хоч на мить полегшення дістати,

82] І так шкребли по скровленій корі,
83] Як з коропа луску зчищають вміло
84] Або з ляща на чорному дворі.

85] "О ти, що дряпаєш і рвеш злютіло, —
86] Почав мій вождь до одного із них, —
87] Мов кліщами, руками власне тіло,

88] Скажи, латинців чи нема яких
89] Між вами, хай же ти не поламаєш
90] Повіки нігтів для трудів таких!"

91] "Латинці ми, яких ти розглядаєш, —
92] Обидва, — відповів він із плачем, —
93] Ти ж будеш хто, що пильно так питаєш?"

94] І вождь мій мовив: "Ми разом ідем
95] Із ним, живим; я вийшов у дорогу,
96] Щоб Пекла показати весь об'єм".

97] Забувши про взаємну допомогу,
98] У мене кожен, тремтячи, вдививсь
99] Як і всі ті, що чути мали змогу.

100] Мій добрий вчитель ближче нахиливсь,
101] Сказав: "Скажи їм, що в думках витає".
102] Я й розпочав, пораді підкоривсь:

103] "Хай вічно ваша пам'ять не зникає
104] У першім світі, де людський є плід,
105] Хай під сонцями багатьма сіяє!

106] Скажіть, звідкіль ви і який ваш рід,
107] А що в броні ви з лусочок-мерзенниць,
108] То вам цього стидатися не слід".

109] "Я був з Ареццо, і Альберо-сьєнець, —
110] Сказав один, — мене вогню віддав,
111] Та не за те сиджу в найглибшім з денець.

112] Я, правда, з ним якось пожартував:
113] "Літать я вмію летом небувалим", —
114] А він, глупак, до цих цікавий справ,

115] Хотів навчитись, та не став Дедалом.
116] І той, кому доводивсь як синок,
117] Звелів мене згубить вогненним палом.

118] Мінос же, що не робить помилок, —
119] А що в алхімії досяг я висі, —
120] В цей схов послав мене на вічний строк".

121] І я сказав поетові: "Дивися,
122] Який пихатий сьєнський весь народ!
123] Французи — й ті не так би повелися!

124] А другий прокажений гріховод
125] Таке тоді мені додав: "Крім Стрікки,
126] За скупість гідного всіх нагород;

127] Та й Нікколо, що сім'я вніс гвоздики
128] Найперший в ґрунт, а із садових див
129] Линули урожайні втішні ріки;

130] Ще й товариство, у яке вгатив
131] З Ашани Качча землі всі з садами,
132] Засліплений же розум загубив.

133] Щоб ти довідавсь врешті, хто це саме
134] Кепкує тут із сьєнців залюбки,
135] Хай очі в тебе ще добавлять тями

136] Й впізнаєш ти Капоккйо тінь, який
137] Алхімією підробляв метали;
138] Пригадуєш, я змалку був такий

139] І в мавпуванні став мастак чималий".

ПІСНЯ ТРИДЦЯТА
1] В часи, коли Юнона відомщала
2] Семели гріх на Фівах, коли, страх
3] Із неба несучи, в доми їх мчала,

4] Цар Атамант із безумом в очах
5] Свою дружину вздрів з двома синками,
6] Яких вона тримала на руках,

7] Гукнув: "Даваймо зловимо сітками
8] Левицю з левенятами!" — і враз
9] Схопив маля залізними руками,

10] І, здійснюючи владарки наказ,
11] Леарха взяв розчерепив об стіну;
12] Втопилась мати з другим воднораз.

13] Коли фортуна кинула в руїну
14] Троян, щоб не лишилось і знаку,
15] І царство й цар знайшли свою кончину.

16] Гекуба впала у журбу тяжку,
17] Коли уздріла вбиту Поліксену
18] І сина Полідора на піску.

19] Залишив розум матір полонену,
20] Й завалувала псицею вона,
21] Свою судьбу жаліючи шалену.

22] Проте, ні Фів, ні Трої лють жахна
23] Не людям лиш, а й звірам, що на волі,
24] Ніколи не була така страшна,

25] Як лють, що виявили тіні голі,
26] Які, кусавши, бігли навпростець,
27] Мов свині, коли хлів повалять долі.

28] Одна Капоккйо уп'ялась в хребець
29] Зубами і під стогони великі
30] У дальній потягла його кінець.

31] І аретинець: "Той це Джанні Скіккі, —
32] Промовив тремтячи, — що нас усіх
33] Лякають у ньому ці скоки дикі".

34] "О, — мовив я, — поки зубів своїх
35] Він не встромив у тебе, то повинна
36] Піти в нас мова про шаленця гріх".

37] І він мені: "Душа це старовинна
38] Тієї Мірри, що її стряса
39] До батька досі ще любов злочинна.

40] Щоб согрішити з ним, оця краса
41] Себе так підробила в скромній шаті,
42] Як той, хто там далеко десь куса".

43] А той під Бодо підробивсь Донаті,
44] Кохавшись в пані табунів самій,
45] В його ж і заповіт писав кімнаті.

46] Коли скажених двоє цих у тьмі
47] Забігли десь, зустрічні та попутні
48] До себе привернули погляд мій.

49] Одного бачив: мав би форму лютні,
50] Коли б відрізать все від паху вниз,
51] Де почались роздвоєння відчутні.

52] З водянки, від якої він не ліз,
53] Не те що не ходив, живіт роздуто
54] Ще вище лиць, набряклих геть від сліз.

55] Так рот йому роздерла спрага люта,
56] Що ця губа, здавалось, вверх летить,
57] А та лягла на підборіддя круто.

58] "О ви, що всюди можете ходить,
59] І тут, як по землі, йдете так само, —
60] Промовив нам він, — згляньтесь, поглядіть

61] Як мучиться тут майстер ваш Адамо!
62] Був на землі бенкет суцільний, пир,
63] А тут діймає спрага — дика прямо!

64] Струмки, які від Казентінських гір
65] Біжать зеленими лугами в Арно
66] Й каналом розрізають вогкий шир,

67] Ввижаються весь час мені — й не марно,
68] Бо сушить їхній блиск ще більш мене,
69] Хоч виглядаю я і так почварно.

70] Суворий суд, що з кривди не схитне,
71] Для мене визначив щабель карання,
72] І часто дух мій візьме та й зітхне.

73] Я там, в Ромені, брав на підробляння
74] Монети із Хрестителем ясні,
75] І тілу мить в огні була остання.

76] Якби побачив душі я сумні
77] Тих Гвідо, Алессандро та їх брата, —
78] Й фонтана Бранди не шкода мені!

79] Тут одного десь тінь блукає, клята,
80] Як вірить тим скаженим бігунам, —
81] Та що я вдію, бо нога — як втята!

82] Якби то легкість повернуть ногам,
83] Щоб крок ступить в сто літ я був би в силі,
84] Уже давно я мандрував би там,

85] Шукаючи його в огидній гнилі,
86] Хай обводу всього, навкруг бери,
87] Миль з одинадцять, впоперек — з півмилі.

88] Це ж через них попав я до діри —
89] Примушували карбувать флорини,
90] Що мали домішок каратів з три".

91] І я: "А хто ці двоє? В чім їх вини?
92] Як взимку змочена рука, димлять,
93] Праворуч там, людина до людини".

94] "Такими їх застав, коли з проклять, —
95] Сказав він, — прірва ця мене вхопила.
96] Ніколи брехень їм вже не казать.

97] От ця шахрайка Йосифа губила,
98] А грек, шахрай Сінон згубив троян;
99] Пропасниця ж смердюча все убила".

100] І той вже вскочив у злоби туман
101] І в гніві, з маху, скільки стало сили,
102] У пузо бахнув, як у барабан.

103] А майстер той Адамо, роздобрілий,
104] Його в одвіт у пику затопив,
105] Бо мав кулак не надто обважнілий,

106] Приказуючи: "Хоч не з ряду бив,
107] Бо рухатись мені не дуже зручно,
108] А все ж удар не надто ослабів".

109] А той відмовив: "Трапивши невлучно
110] У пломінь, ти не квапив ніг прудких,
111] Коли монету карбував поштучно".

112] Товстун же: "Правда йде зі слів твоїх,
113] А чи слова ти правди говорив ці,
114] Коли за правду мав троянець їх?"

115] "Брехав я в слові, ну, а ти в карбівці, —
116] Сказав Сінон, — тож ти життя й знання
117] Віддав, щоб жить на чортовій верхівці".

118] "Клятвопорушнику, згадай коня, —
119] Відмовив черевань, — і тим карайся,
120] Світ пам'ята тебе до цього дня".

121] "А ти від спраги лютої старайся, —
122] Промовив грек, — налить живіт бурди
123] І черевом, як плотом, прикривайся!"

124] Тоді-монетник: "В тебе, як завжди,
125] Мерзоти повен рот, на гидь багатий,
126] Бо спрагу чую й дмуся од води,

127] Ти ж весь в жару, горить язик проклятий,
128] І дзеркало, в яке дививсь Нарцис,
129] Ти б без запрошення почав лизати".

130] Що інтерес до спору в мене ріс,
131] Учитель мовив: "Що тобі в цім диві?
132] Ще трохи — й я цього б не переніс".

133] Коли сказав мені він так у гніві,
134] Я озирнувсь, і стид мене пойняв;
135] Ще й досі у душі він соромливій.

136] Мов той, хто лихом снив, як сон змагав,
137] І, щоб те снилось лиш, він мріяв спавши,
138] Бо переплутував з уявним яв, —

139] Таке ж і я чинив, благання славши
140] Від серця, щбб мені пробачив він,
141] І, що я прощений уже, не знавши.

142] "І менший сором більшу із провин, —
143] Сказав мій вождь, — спокутує звичайно,
144] Й тобі журитися нема причин.

145] І пам'ятай, що стану я негайно
146] З тобою, в разі доля допуска,
147] Подібні свари слухать непотайно.

148] Воліть їх слухать — воля то низька".

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ПЕРША
1] Язик той, що завдав мені страждання,
2] Від чого сором в мене ріс і ріс,
3] Одразу ж вгамував мої вагання.

4] Так я чував, — був у Ахілла спис
5] Від його батька, що у час той самий
6] І рани завдавав, і ліки ніс.

7] Залишили ми ті злощасні ями,
8] Обходячи по краю без доріг,
9] І не обмінювалися словами.

10] Похмурий день на відпочинок ліг,
11] Я бачив кепсько, мов крізь сутінь ночі.
12] Раптово я почув — звучав десь ріг;

13] Він заглушив би грім, що з хмар гуркоче
14] Між блискавок та дощових гірлянд, —
15] І спрямував туди свої я очі.

16] Коли під натиском невірних банд
17] Великий Карл втрачав братів по зброї,
18] Так моторошно не сурмив Орланд.

19] Звернувши зір в бік музики різкої
20] Й побачивши немов громаддя веж,
21] Я: "Вождю, тінь фортеці то якої?"

22] І він мені: "Уяву не бентеж,
23] То далина тебе ввела в оману,
24] Ти ж хочеш бачити і в пітьмі теж.

25] От станем ближче, вийде все з туману,
26] І сумніви розвіються умить.
27] Отож тебе я й підганяти стану.