Божественна комедія - Данте Аліг'єрі

Зла і лжі сосуд, —
83] Над ворогами владарю свойому
84] Він учинив занадто легкий суд:

85] Усіх за гроші відпустив додому,
86] Як сам казав. Він був не рядовим,
87] А був царем у царстві тім брудному.

88] А логодорець Мікель Дзанке з ним
89] Веде розмову. Часто і охоче
90] Говорить кожен про сардінський дім...

91] Ой, гляньте, як зубами він скрегоче!
92] Я дечого б чимало розповів,
93] Але боюсь, що гаком полоскоче!"

94] Помітивши, що раптом підступив
95] Дурний Чортяка злий, начальник лютий
96] Промовив: "Птах лихий, вгамуй порив!"

97] "Покличу, якщо хочете почути, —
98] Так зляканий став мову знов вести, —
99] Тосканців та ломбардців з ями смути.

100] А лихолапам краще відійти,
101] Щоб не лякали злістю нас своєю.
102] А я, не сходячи із висоти,

103] Сімох покличу стежкою цією
104] Прийти, як свисну, як це робим ми,
105] Зринаючи з смоли дихнуть над нею".

106] Звів Злий Собака писок із слиньми,
107] Хитнувши головою, мовив: "Балуй,
108] Хитруне, та не памороч уми!"

109] А той, бо спритність мав таки чималу,
110] Сказав: "Вам добре з Хитруном таким,
111] Що віддає своїх вам на поталу!"

112] Тут Никлокрил, перечачи усім,
113] Гукнув йому: "Як пустишся навтіки,
114] Чи з бігом не зрівняюсь я твоїм?

115] Як над смолою крил розмах великий
116] Розкину, то і видно буде нам,
117] Чи встоїш проти нашої ти кліки".

118] Читачу, подивуйся чудесам:
119] Всі стали очі обертать поволі,
120] І перший, хто не довіряв словам.

121] Цього Наваррцеві було доволі,
122] Напружив ноги та й стрибнув собі,
123] Урятувавшись від лихої долі.

124] Усі аж скаженіли у злобі,
125] Й найгірше той, хто більшого дав маху.
126] Він кинувся, гукнувши: "Я ж тобі!"

127] Але дарма: бо крил гінких до страху
128] Не прирівняти: цей шугнув на дно,
129] А той в повітрі уподібнивсь птаху.

130] Навчилось каченя не так давно,
131] Як сокіл надлетить — мале у воду!
132] І той у гніві, що втекло воно.

133] Розлючений Росотопчій нагоду
134] Не проминув, щоб дати бій усім,
135] І полетів над ямою наброду.

136] Не стрівся він з хабарником метким,
137] Тож бойовисько розпочав гаряче
138] На цей раз із товаришем своїм.

139] А цей, лихий, як яструб той неначе,
140] Теж в нього пазурі встромив зо зла,
141] Та й впали разом в озеро кипляче.

142] Жара в смолі їх миттю розняла,
143] Та повернутися не мали сили,
144] Бо обліпила крила їм смола.

145] І Борода, як інші, посмутнілий
146] Звелів, щоб четверо в парній імлі
147] На той бік прірви помагать летіли.

148] І тут, і там всі сіли на землі
149] Й гаки простерли вгрузлим у мерзоті,
150] Що вже спеклись в розтопленій смолі.

151] І ми їх залишили у турботі.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ
1] Самотнім, мовчки йти нам без супутніх,
2] Один за одним надійшла пора,
3] Як в міноритів прийнято покутніх.

4] Мені згадалась байка прастара,
5] Подібна тим подіям проречистим:
6] Езоп в ній вивів жабу та щура.

7] В "цю мить" і "зараз" схожість та ж за змістом,
8] Що в бійці тій і в баєчних рядках,
9] Коли поглянуть оком променистим.

10] А що думки по других йдуть думках,
11] То народилась з тої мислі друга,
12] І ось чому подвоївся мій страх.

13] Я думав так: "Лиш через нас наруга
14] Спіткала так їх і жорстоко, й зло,
15] Тож їх гризе і гіркота, і туга,

16] Що зло коли б їх дужче припекло,
17] Його б на нас зігнали і негайно:
18] Як зайцю з хортом, так би й нам було".

19] Волосся диба стало незвичайно,
20] Коли назад я раптом озирнувсь,
21] І так сказав: "Учителю, сховай-но

22] Себе й мене, щоб кожен з нас позбувсь
23] Тих Лихолапів: не одну їх тушу
24] Уже я бачу, гнівом всяк надувсь".

25] І він: "Твоє лице не швидше мушу
26] Сприймать, хоч був би я й свинцевим склом,
27] Аніж твою пойняту страхом душу.

28] Думки одним в нас в'яжуться вузлом;
29] Мої з твоїми легко поєднати,
30] Тож до ухвали звів я їх притьмом;

31] Якщо доволі правий схил покатий,
32] То в дальший схов потрапимо за мить
33] І вороги не зможуть нас догнати".

34] Не встиг свою він мову закінчить,
35] Як я побачив — на простертих крилах
36] Рій демонів до нас чимдуж летить.

37] Мій вождь схопив мене (він був ще в силах!),
38] Як мати, що прокинулась в диму,
39] У стінах, від пожежі спломенілих,

40] Хапає сина та й біжить у тьму,
41] Турбуючись ним дужче, ніж собою,
42] Накинувши сорочку лиш саму.

43] Умить рвонувсь він до крутого звою,
44] Що обертавсь на косогір стрімкий
45] І замикав наступний схов стіною.

46] Не швидше наповняє лотоки
47] Перед млиновим колесом струмина
48] І з розмаху б'ють в лопаті струмки, —

49] Ніж ковзала учителева спина,
50] І він мене до серця пригорнув,
51] Не як товариша, як свого сина.

52] І лиш ногами землю він торкнув,
53] Як вискочили на скалу з розгону
54] Дияволи, та страх уже минув:

55] Бо вишній Промисл, давши в охорону
56] їм цю лише єдину — п'яту — з ям,
57] Наклав на вихід з неї заборону.

58] Блискучі тіні посувались там
59] Повільно, заливаючись сльозами,
60] Знесилені тяжким якимсь чуттям.

61] На кожній плащ із довгими кінцями,
62] Каптур на очі низько насувавсь, —
63] Отак в Колоньї вчинено з ченцями:

64] Плащ зверху золотом сяйним вкривавсь,
65] Але тяжким, свинцевим був зісподу,
66] Що Фрідріхів — солом'яним здававсь.

67] О вічний одяг для цього народу!
68] Пішли ми — вліво, як черга журна,
69] Вслухаючись у зойки й плач наброду.

70] Під тягарем, за одною одна
71] Йшли тіні, і супутника нового
72] Хода щокрок давала забарна.

73] Тож я вождеві: "Пошукай, на кого
74] З людей, ділами чи ім'ям значних,
75] Слід глянути, поки йде спуск полого".

76] Впізнав тосканську мову хтось із них
77] І вигукнув: "Чом женете в дорогу
78] Ви, що хапаєтесь між тіней цих?

79] Можливо, дам тобі я допомогу".
80] І озирнувся й мовив вождь: "Зістав
81] Ступні разом із ним і йдіть у ногу".

82] Спинивсь, побачив двох, чий вид являв,
83] Що допомога в них для нас готова,
84] Але вантаж і шлях їм заважав.

85] Наблизившись до нас, вони без слова
86] Оглянули від ніг до голови,
87] Й така почулась поміж ними мова:

88] "Як видно з рухів горла, цей живий,
89] Коли ж померлі, чом же їм, гордливим,
90] Як всім, не скручено плащами вий? —

91] Й до мене: — О тосканцю, нещасливим
92] Нам, лицемірам, запит серце стис:
93] "Хто ти такий?" — дай відповідь тужливим".

94] І я до них: "Я народився й зріс
95] Над любим Арно, у великім місті,
96] Те саме тіло я й сюди приніс.

97] Хто ж ви такі, що муки пломенисті,
98] У вас, я бачу, по щоках струмлять?
99] Чому на вас ці тягарі злотисті?"

100] Один відмовив: "Так ваги гримлять
101] У жовтій та свинцевій оболонці,
102] Що терези від гир тяжких скриплять.

103] Ми з ним брати-веселуни, болонці,
104] Я — Каталано, Лодерінго — він;
105] Закликані як миру охоронці

106] До тебе в землю; слід, щоб був один,
107] А ми удвох служили так завзято,
108] Що Гардінго не видно з-під руїн.

109] Почав я: "О братове, вас узято..."
110] Й замовк, побачивши, що в три коли
111] Людину долі до землі прип'ято.

112] Мене помітив, зойки вмить зросли
113] Крізь довге бородище чорно-синє.
114] Брат Каталано вчув той крик хули

115] І мовив: "Цей, чий стогін знизу лине,
116] Упевнив фарисеїв сонм сліпий,
117] Що краще хай один за всіх загине...

118] Лежить він, голий, впоперек тропи
119] І терпить болі під важким ходінням
120] Від натискання кожної стопи.

121] Карався й тесть тим способом незмінним,
122] І радники, що слухались їх слів
123] І стали для євреїв злим насінням".

124] Я бачив, як того, хто так терпів,
125] Із здивуванням розглядав Віргілій,
126] Розп'ятого, який довічно скнів.

127] А там звернув слова до брата милі:
128] "Скажи, як добре ставлення твоє,
129] Чи вихід є якийсь на правім схилі,

130] Щоб швидше на бажання йти своє
131] І чорних ангелів нам не просити
132] Знести туди, де міст який не є?"

133] Сказав: "Скоріш, ніж можна уявити.
134] Тут є стіна великої гряди,
135] Що ям перетинає ряд розбитий.

136] Стіна ж та обвалилась, і туди
137] Ви можете піднятись по руїні,
138] Що вкрила схили й дно після біди".

139] Постояв вождь і по малій хвилині
140] Мені сказав: "Молов казки дурні
141] Той чорт, що гаком грішних бив по спині".

142] І брат: "В Болоньї лічено мені
143] Гріхи диявола, їх цілу зливу ,
144] Наведено. Він — кат, отець брехні".

145] З обличчям, перекошеним од гніву,
146] Ходою вождь широкою пішов;
147] І, кинувши юрбу, сумну й тужливу,

148] Ступив я в слід вождевих підошов.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА
1] Пори тієї в молодому році,
2] Коли під Водолієм Сонце йде
3] І ночі дням здають частину моці,

4] Коли полотна паморозь кладе,
5] Мов білий брат її, в поля просторі,
6] Та довго їм не влежати ніде, —

7] У селянина ж порожньо в коморі,
8] То він іде й глядить, і бачить лан
9] Весь білий, і об поли б'є у горі.

10] Й вертається, в сумний запавши стан,
11] Але отямившися від удару,
12] Виходить знов і крізь надій туман

13] Він бачить: світ змінився, мов од чару,
14] І радісно береться знов до справ —
15] Попастися жене свою отару.

16] Так вчитель мій страху мені нагнав,
17] Як на виду побачив я морщини,
18] Та він бальзаму рані серця дав.

19] Уже ми вийшли на моста руїни,
20] Й звернув до мене вождь лице ясне,
21] Що перше в нього бачив край долини.

22] Він, озирнувши груддя кам'яне,
23] І, начебто порадившись з собою,
24] Розкрив обійми і обняв мене.

25] Мов хто не скінчив з справою одною,
26] А дальшу взяв уже до голови,
27] Так він, мене піднісши над стіною

28] Уступу, намічав уступ новий,
29] Казавши: "Став на цей ти камінь ногу,
30] Та перше спробуй, може, він кривий?"

31] Ніхто в плащі цю б не пройшов дорогу,
32] Бо ледве й ми повзли на брили з брил,
33] Він — легко, я ж спирався на підмогу,

34] Якби із цього боку шлях на схил
35] Не був коротший тих, що їх долають,
36] Як вождь — не знаю, я ж — позбувся б сил.

37] Але тому, що Лихосхови мають
38] Покатість до криничного жерла,
39] Виходить, що вони стіну здіймають,

40] Щоб не однакова увись була.
41] Там врешті ми спинились, де кремнистий
42] Стрімчак повис, як ламана скала.

43] Став подих в мене кволий та нечистий,
44] Поки спромігся я шпиля дістать,
45] І мусив стомлений на камінь сісти.

46] "Тепер не час тобі ледарювать, —
47] Сказав учитель; — слави ні перина,
48] Ні подушка не в силі дарувать.

49] Коли бере безславних домовина,
50] Вони такий же залишають слід,
51] Як дим в повітрі чи на хвилях піна.

52] Зведися ж: втому подолати слід
53] В душі, яка здолає зло природи, ,
54] Як плоть важка не призведе до бід.

55] Ми маємо зійти на довші сходи;
56] Не досить нам лишити ці місця,
57] Якщо зі мною певно дійдеш згоди".

58] І звівсь я, вдаючи, ніби моя
59] Бадьорість більша, ніж була на ділі,
60] Й сказав: "Рушай, бо сповнивсь моці я!"

61] Ми вирушили по ще менш похилій
62] Урвистій скелі, по якій іти
63] Було ще важче, ніж на першій брилі.

64] Я розмовляв, щоб очі одвести,
65] Аж з ями голос раптом стало чути,
66] Та слів ніяк не міг я осягти.

67] То дивно, що не в силах був збагнути,
68] Бо ж на мосту стояв, якраз над ним.
69] А голос був розгніваний і лютий.

70] І я нагнувся, та очам живим
71] Крізь пітьму не пройти до дна жахного,
72] І я: "Учителю мій, перейдім

73] На другий бік, спустімся з мосту цього,
74] Бо хоч я звідси й чую — слух ступів,
75] Хоч і дивлюсь — не бачу ж я нічого.

76] У відповідь він мовив: "Я б хотів
77] Сказать, що хочеш чути: що високу
78] Слід просьбу вдовольнять без зайвих слів".

79] Зійшли із мосту ми із того боку,
80] Що поряд з восьмим сховом по стіні;
81] Цей схов явив картину нам широку:

82] І я побачив кублища страшні
83] Огидних змій; од негоді цієї
84] Ще й досі кров холоне у мені.

85] Не слав же, Лівіє, землі своєї,
86] Де крім амфесібен є тьма потвор:
87] Келідри, ченкри, якули, фареї.

88] Ні стільки гиді, ні подібний мор
89] Не стрінуться ні там, де ефіопи,
90] Ні там, де хвиль червоних чути хор.

91] Торуючи собі між гадів тропи,
92] Крутились голі тіні без надій
93] Знайти чи схови, чи геліотропи.

94] На грудях в них хвости й голівки змій
95] Сплітались, тиснучи із болем спину
96] І руки в'яжучи вузлом на ній.

97] Найближчому до нас в одну хвилину
98] Туди, де шия з пліч в живих стирчить,
99] Змія, вкусивши, упустила слину.

100] Скоріш, ніж О чи /хто начертить,
101] Спахнув він і згорів, весь обернувшись
102] На попіл за якусь коротку мить.

103] І тільки він розсипавсь, розметнувшись,
104] Прийшов цей попіл сам з собою в стик,
105] Ув образі колишньому зімкнувшись.

106] Учені знають часу певний лік,
107] Що Фенікс хоч вмира, та кров в нім свіжа,
108] Коли надходить п'ятисотий рік.

109] Лиш сльози ладанні — у нього їжа
110] Та ще амом, не зерно, не трава,
111] А нард і мирра — в нього смертна хижа.

112] Мов той, хто падає і охлява,
113] Коли його на землю біс жбурляє,
114] Чи закупорюється голова,

115] Коли ж підводиться, все оглядає,
116] Тяжким припадком зламаний цілком,
117] Дивується і, дивлячись, зітхає, —

118] Так грішник встав над попелу горбком.
119] О, Божий суд суворий надто з нами,
120] Раз безліч мук вділяє багатьом!

121] Мій вождь спитав, хто він і звідки саме;
122] І той: "Недавно я з Тоскани зміг
123] Потрапить до цієї злої ями,

124] Звіряче, не по-людськи я поліг.
125] Так, мулом справді був: Я Ванні Фуччі —
126] Звір, і Пістойя — гідний мій барліг".

127] І я вождю: "Нехай про дні він луччі
128] Розкаже нам, за віщо кари ці;
129] Я знав його лихим в благополуччі".

130] Перш грішник не вважав, що тут співці,
131] Але, на мене звівши очі вперті,
132] Від сорому змінився на лиці

133] Й сказав: "Що ти страждання зриш відверті, —
134] Це найлихіше у моїй судьбі
135] І навіть гірше від самої смерті.

136] Відмовити не можу я тобі,
137] Сюди-бо я попав як тать із татів, —
138] Взяв посуд з ризниці я, далебі,

139] А іншого в крадіжці звинуватив.
140] Та щоб цьому не дуже був ти рад,
141] Якщо на вихід ти надій не втратив,

142] Ти слух свій прихили для дальших рад:
143] В Пістойї спершу влада "чорних" згине,
144] Та свій Флоренція поновить лад.

145] Марс пари з долу Магрського підкине
146] У тучі, як вмістилища покар,
147] І буря разом з громом всюди рине;

148] Почнеться бій з подертим клоччям хмар,
149] Яке втече по Піхтовому полю, —
150] Там "білих" остаточний жде удар.

151] Кажу це, щоб тобі завдати болю".

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТА
1] Наприкінці розмови святокрадець,
2] Підвівши руки, дулі поробив
3] І крикнув: "Боже, ось тобі мій вкладець!"

4] Від того часу змій я полюбив:
5] Одна ті чорні заглушила звуки,
6] Мов кажучи: "А не кажи цих слів!"

7] А друга, оповивши йому руки,
8] Зв'язала у тугому їх вузлі,
9] Й не розірвать ніяк цієї злуки.

10] Пістойє, о Пістойє! Чом в золі
11] Ти не зникаєш у вогненних бурях,
12] Твоє закореніло сім'я в злі!

13] У жодному з пекельних кіл похмурих
14] Ще не траплявсь мені такий блюзнір,
15] Ні навіть той, хто впав на фінських мурах.

16] І той побіг, немов лавина з гір;
17] Я вздрів центавра — з пащі била піна
18] І він кричав: "А де він? Де цей звір?"

19] Є, мабуть, у Мареммі половина
20] Тих змій, що збились там, де був конем,
21] До місць, де починалася людина.

22] Над тім'ям же нависши тягарем,
23] На плечах ширився, немов собака,
24] Дракон; із ніздрів дихав він огнем.

25] Учитель мій сказав: "Ти бачиш Кака,
26] Який колись під самий Авентін
27] Розлив озера крові, розбишака.

28] Давно не ходить із братами він,
29] Бо видурив собі в них на додаток
30] Велике стадо з тучних луговин.

31] Не довго так збирав собі достаток:
32] Дав Геркулес йому сто раз дубця,
33] Хоч перший же вмертвив його десяток!"

34] Центавр завіз у даль свого їздця,
35] Й три духи підійшли під час розмови,
36] їх не помітили б ні вождь, ні я,

37] Якби вони не вигукнули: "Хто ви?"
38] Тоді з нас кожен мову перервав,
39] їх пильно роздивлятись був готовий.

40] З них на землі нікого я не знав,
41] Та голос до знайомства спричинився,
42] Бо раптом хтось чиєсь ім'я назвав,

43] Промовивши: "А Чанфа де подівся?"
44] І носа пальцем я собі торкнув,
45] Щоб вождь з увагою з тим духом вівся.

46] Не диво, коли ти це все почув
47] І віру ймеш, читачу, неохоче:
48] Я теж не вірю, хоч і сам там був.

49] І поки я втупляв свої в них очі,
50] Враз виповз шестиногий змій гидкий
51] Та на одного з них як не підскоче!

52] В середні лапи він забрав боки,
53] Передніми перехопивши кисті,
54] А там обидві укусив щоки

55] І задніми він стегна стис нечисті,
56] Між обома протнув свого хвоста,
57] І вгору звівсь по спині всій костистій.

58] Так плющ до стовбура не прироста,
59] Не глушить так, як ця гидка тварюка
60] Притиснулась до людського хребта.

61] Злились, як віск, людина і гадюка,
62] І постає в очах в нас не загин —
63] Забарвлених інакше тіл сполука.

64] Так барви зазнають в багатті змін,
65] Поки огонь не встиг папір пожерти, —
66] Уже не білий, ще й не чорний він.

67] А інші два, пізнавши образ стертий,
68] Волали: "Як, Аньєле, ти змінивсь!
69] Поглянь, — не два і не один тепер ти!"

70] На місці двох єдиний лик з'явивсь,
71] Бо й голови зімкнулися в єдину,
72] І вид новий од давнього різнивсь.

73] Руками лапи стали в ту хвилину,
74] Й не розпізнаєте, хоч як б'єтесь,
75] Живіт, литки, і стегна, й груди, й спину.

76] Колишній вигляд зник, розвіявсь десь,
77] І образ "Два й ніхто", що небезпеку
78] В собі ховав, змінився геть увесь.

79] Мов ящірка, що в нестерпучу спеку
80] Десь блимне блискавкою серед дня,
81] Перебігавши стежку недалеку.

82] Так, звідкись вистрибнувши, змієня
83] На одного й останніх двох насіло,
84] Все чорно-синє, наче перченя,

85] Вп'ялось в те місце, котре нам служило
86] Найпершим живлення провідником,
87] А потім впало вниз до ніг безсило.

88] Укушений аж остовпів притьмом,
89] Стояв, дививсь на змійку, позіхавши,
90] Як вражений недугою чи сном.

91] У змійку — він, та — в нього зір втуплявши,
92] Обоє дим пускали всім на страх,
93] Він — з рани, змійка з пащі виділявши.

94] Тож хай мовчить Лукан у тих місцях,
95] Де в нього зник Сабелл і з ним Нассідій,
96] Хай слуха, про який повім я жах.

97] Про Кадма й Аретузу хай Овідій
98] Мовчить, що на ручай та на змію
99] їх обернув, — не з мене буть завиді, —

100] Бо дві істоти у однім строю
101] Він не міняв, у нього два сосуди
102] Взаємно не міняли суть свою.

103] Тут безперервно зміни йшли усюди:
104] З хвоста в гадюки вила рознялись,
105] Той ноги звів, піднявши їх по груди.

106] Голінки й стегна щільно так злились,
107] Що вже ніхто не міг би й пригадати,
108] Чи щілина й була між них колись.

109] Хвіст набирав все більш тієї втрати,
110] Що той зазнав, а шкірний в них покров —
111] В змії м'який, а в мужа став лускатий.

112] Я бачив — лікоть у пахву ввійшов
113] І довші лапи у змії робились,
114] В людини ж руки йшли у глибший схов.

115] Дві задні лапи у змії скрутились
116] І вкупі стали членом потайним,
117] В нещасного ж дві лапи утворились.

118] Вкривав обох їх кольором новим
119] І переносив пасмами волосся
120] З одної голови на другу дим.

121] Одне з них впало, друге підвелося,
122] Та їх в'язав близьких очей огонь
123] В якім міняння пик розпочалося.

124] Той, хто стояв, розтяг лице до скронь,
125] І з зайвих решток речовин прилежних
126] Два вуха стало в розмірі долонь.

127] Що ж не сповзло назад з причин, залежних
128] Від обсягу, те збилось в носа гак
129] Та ще у губи розмірів належних.

130] Той, хто лежав, свій писок витяг так,
131] Що вуха вмить зайшли в покров лиснючий —
132] Подібне робить з ріжками слимак.

133] Язик, в людини цільний, балакучий,
134] Розпався навпіл, а жало, як є,
135] Стяглося, й зник раптово дим тягучий.

136] Душа, що втратила лице своє,
137] З сичанням голосним повзе тропою,
138] А той, заговоривши, вслід плює.

139] Він, повернувшись спиною новою,
140] До іншого: "Хай Бозо, як і я,
141] Поповзає стезею коловою!"

142] Так бачив я між сьомого сміття,
143] Що змінювалось все й мінилось гидко,
144] Й списав, можливо, щось не до пуття.

145] Хоч стомленим очам не дуже видко,
146] Й мій дух бентежився, в свої круги
147] Не так ті двоє тіней зникли швидко,

148] Щоб не впізнав я Пуччо Шкутильги, —
149] Із трьох лиш він був при своїм суціллі
150] І не позбувся виду чи ноги.

151] А другий — той, за ким скорблять в Гавіллі.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ШОСТА
1] Радій, Фйоренцо, ти така велика,
2] Що на землі й на морі б'єш крилом,
3] Та йде і в Пеклі слава стоязика!

4] Увагу поміж злодіїв п'ятьом
5] Віддав я вродженням твоїм, якими
6] Ти б не пишалась; криюсь я стидом.

7] Коли у сні годинами нічними,
8] Насниш ти правду, взнаєш, що за змін
9] Ждуть жителі у Прато й інші з ними.

10] Раз має статись щось (хоч би й загин!),
11] То хай би якнайшвидше мав він статись!
12] Бо тим він тяжчий, чим пізніший він.

13] Ми рушили; як мусили спускатись
14] На дно уступами, — по них тепер
15] Удвох з вождем ми мали видиратись.

16] І тут, між тріщин, каменів печер
17] Ми здерлись на стежину самітную, —
18] Нога не йшла, щоб лікоть не підпер.

19] Засумував тоді й тепер сумую,
20] Вернувши мислю бачених в юрбі,
21] І серце якомога я гальмую,

22] Щоб керівник був у його судьбі,
23] Й коли опорою зоря жива є
24] Чи ліпший хтось, — не заздрю я собі.

25] Мов селянин, який відпочиває,
26] В той час, як скрить лице своє пора
27] Тому, хто світ промінням осяває,

28] Як муха місце дасть для комара, —
29] Він бачить в світляках весь глиб долини,
30] Де лан оре і виноград збира, —

31] В стількох вогнях тієї ж вздрів хвилини
32] Я восьмий схов, як, бувши на мосту,
33] Побачив скрізь під ним страшні глибини.

34] Мов той, за кого учинили мсту
35] Ведмеді, бачив, як візок з Іллею
36] Вогненні коні мчали в висоту,

37] Саме лиш сяйво, ясністю своєю
38] Подібне на хмаринку неясну,
39] Десь високо вгорі понад землею, —

40] Так бачив я, вогонь снував по дну;
41] Хоч душі в нім горіть не перестануть,
42] Не викривав із них він ні одну.

43] Я став на верх моста, щоб краще глянуть,
44] Й якби я не затримавсь на краю,
45] То легко міг би в тій безодні кануть.

46] І вождь, цікавість бачивши мою,
47] Сказав: "У цих вогнях є душі, й кожна
48] Зодягнена у пагубу свою".

49] "Учителю, — промовив я, — тотожна
50] Ця думка з баченим; передусім '
51] Скажи лишень мені, коли це можна,

52] Який то пломінь із вершком двійним
53] Неначе ворожнечу ллє злостиву,
54] Мов Етеокл горить із братом в нім".

55] Він мовив: "Кару тут несуть правдиву
56] Улісс і Діомед; їх ремесло
57] До мсти веде їх, як вело до гніву.

58] В палаючий вогонь їх принесло
59] Сильце з конем, що відчинило браму,
60] Звідкіль шляхетне римське сім'я йшло;

61] Де'щамія, що в сльозах від страму
62] Ахілла, мертва, кличе в млі жадань;
63] Та ще Палладій, викрадений з храму".

64] "Якщо говорить це двійко палань,
65] Прошу, — сказав я, — вчителю, і знову
66] Прошу, і тисяч варте це прохань,

67] Не дай мені почуть твою відмову
68] Тут зачекать рогатий пломінь цей,
69] На волю згляньсь, уклін зробить готову".

70] І він: "Оздоблює твоє лице
71] Достойна просьба, і її я вволю;
72] Не розмикай лиш губ своїх кільце.

73] Я сам казатиму; турботи й волю
74] Твої я знаю, ти ж для греків цих,
75] Мабуть, незбагнутих поділиш долю".

76] Обравши мить і місце, вождь до тих,
77] Що саме сходили на схил пологий,
78] Звернув промову в виразах таких:

79] "О ви, одягнуті в огненні тоги!
80] Якщо вас гідний став я, поки жив,
81] Якщо вас гідний став я, скільки змоги,

82] Як я вести почав високий спів,
83] Не рухайтесь, і хтось хай скаже, чому
84] Та як загинув, як життя скінчив".

85] Гойднувшись, вищий ріг в огні старому
86] Став видавати гуркіт чималий,
87] Неначе грім у вихрі вітряному.

88] І, розхитавши свій вершок малий,
89] Немов крило для підіймання й лету,
90] Заговорив і так сказав: "Коли

91] Я від Цірцеї, що мене в Гаєту
92] На цілий рік замкнула, відійшов
93] (Енея назва не пірнула в Лету),

94] Ні почуття до сина, ні любов
95] До батька, ні палкий вогонь сердечний,
96] Який до Пенелопи не холов, —

97] Не похитнули потяг небезпечний
98] Душі моєї — бачить в світ вікно,
99] Людську чесноту і порок конечний.

100] Я спорядив одне тоді судно
101] І в море вийшов із товаришами,
102] Які були зі мною заодно.

103] Проплив між обома я берегами
104] Іспанії й Марокко, сардів край,
105] Й між іншими в тім морі островами.

106] Уже в нас над чолом сріблився гай,
107] Коли у місце ми зайшли вузьке те,
108] Де Геркулес, щоб позначити край

109] Шляхам, стовпи поставив для прикмети,
110] Й пішов Севільї справа сад живий,
111] А зліва одійшли будови Сети.

112] "О браття, — мовив я, — пройшли вже ви
113] Крізь сотні тисяч лих на захід дальній!
114] Недовгий строк потратьте життьовий,

115] Що вам лишився, на відповідальні
116] Ще дальші подорожі в світ сумний,
117] Щоб вслід за сонцем, землі зріть печальні.

118] Тож пригадайте, ви чиї сини,
119] Бо ви народжені не животіти,
120] А знання й честь нести у світ ясний".

121] Недовга ця промова знаменитий
122] В моїх супутниках лишила слід,
123] І вже не знав я, як їх зупинити.

124] Кормою повернули ми на схід,
125] Зробили на шалений лет в просторі
126] Із весел крила й брали вліво хід.

127] Під іншим полюсом я всі вже зорі
128] Зрів уночі, а наші на очах
129] Зникали мало не цілком у морі.

130] Уп'яте сяяла на небесах
131] І гасла місячна стезя широка,
132] Відколи вийшли ми на смілий шлях,

133] Як несподівано гора висока
134] Замріла невиразно нам здаля,
135] Що вищою з усіх здалась для ока.

136] Зраділи ми, але нова земля
137] Зустріла негостинно, вітровінням
138] Ударивши у снасті корабля.

139] Кружило тричі нас води крутінням,
140] Вчетверте ж піднялась корма увись,
141] Униз же ніс пішов чиїмсь велінням —

142] І хвилі понад нами знов злились".

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ СЬОМА
1] Засяяв пломінь рівно, мов планета,
2] Помчав у далину і там заглух
3] Із дозволу привітного поета.

4] Коли наш зір принадив інший дух
5] Неясним звуком, що із нього рвався
6] І долинав до наших чуйних вух.

7] Як сицилійський бик, чий рев вчувався
8] На зойк того — і так тому і слід, —
9] Хто пильно збудувать його старався,

10] Ревів стогнанням жертв його обид,
11] Хоч, бувши зроблений увесь із міді,
12] Здавалось, од страждань та болів, блід, —

13] Так, замкнені в палаючім боліді,
14] Говірку позичаючи в огні,
15] Слова з'являлись у туманнім виді,

16] Та зрештою собі шляхи ясні
17] На вістрі язика знайшли в проході,
18] І ринули розбірні й голосні, —

19] Й почули ми: "О ти, хто в нашім роді
20] Ломбардськім щойно чітко говорив,
21] Сказавши: "Йди лишень, із мене годі", —

22] Я б, може, пізно просьбу повторив,
23] Не пожалій спинитись на хвилину,
24] Як не жалію я, хоч би й згорів.

25] Як зараз впав ти в цю сліпу країну, —
26] Вгорі ж зосталась люба сторона
27] Латинська, що я втратив за провину, —

28] Скажи, чи мир в Романьї, чи війна?
29] Од гір, де Тібр почавсь, до стін урбінця
30] Лежить моя вітчизна чарівна".

31] Я ще уваги повен був по вінця,
32] Коли мій вождь із доторком легким
33] Сказав: "Промов йому, вшануй латинця".

34] І тут я волю дав словам таким
35] Без затримок тривалих чи обманів:
36] "О душе, скована вогнем палким!

37] Твоя Романья вся в серцях тиранів
38] Без воєн неспроможна й дня прожить,
39] А нині меч нікого там не зранив.

40] Равенна, як раніш, така ж лежить,
41] У ній орел Поленти загніздився,
42] І Черв'я під крилом його дрижить.

43] А край, що зрештою оборонився,
44] Де ліг француз кладовищем сумним,
45] В зелених лапах нині опинився.

46] А пес Веруккйо з песиком своїм,
47] Які Монтанью вбили так мізерно,
48] Скриплять зубами над шматком смачним.

49] Міста ж біля Ламоне та Сантерно
50] Під юним левом білого герба,
51] Що зазіхає на добро пажерно.

52] Той край, де Савйо ллється з-під горба,
53] Лежить собі між долом та горою,
54] Немов між волею й ярмом раба.

55] Але прошу тебе переді мною
56] Відвертим бути, як я щойно був,
57] Щоб не забувсь ти пам'яттю людською".

58] Вогонь, мугикнувши, ізнов хитнув
59] Своїм колючим вістрям, і, не знаю,
60] Як саме сталось, зрештою загув:

61] "Якби я вірив, що відповідаю
62] Тому, хто знов побачить білий світ,
63] То мій вогонь би не тремтів без краю.

64] Та ми терпіти будем вічний гніт,
65] Тож віддаватись нічого химерам, —
66] Не боячись ганьби, я дам одвіт.

67] Я воїном був, потім кордильєром,
68] Повіривши у мотуз рятівний,
69] І віру цю святим сповило б флером.

70] Якби мене наш пастир головний
71] Не спокусив — хай злом йому помститься! —
72] Я розповім, як стався гріх страшний.

73] В житті, відколи зміг на світ з'явиться,
74] З дарунком нені з м'яса та кісток,
75] На вдачу був не лев я, а лисиця.

76] Таємних я доріг знав кожний крок
77] І так прехитру лаштував я пастку,
78] Що край землі здригався од чуток.

79] Коли побачив я останню частку
80] Своїм літам, то надійшла пора
81] Згорнуть вітрила і прибрать оснастку.

82] Утіхам давнім всім поклав я край
83] І дурня я прогнав, якого клеїв, —
84] Ах, я нещасний! — і вже бачив рай,

85] Та ватажок новітніх фарисеїв,
86] Що воював в місцях, де Латеран,
87] Не проти сарацинів чи євреїв;

88] Він ворогами мав лиш християн,
89] Які не здобували Акри сміло
90] Й не гендлювали в землях бусурман.

91] Зневажив він свій сан, святе все діло,
92] В мені ж — непоказний, сумирний чин
93] І мотуз, той, що геть ослабив тіло,

94] І як Сільвестра хворий Константин
95] З Сиратті кликав гоїти проказу,
96] Мене намірився закликать він

97] У нього люту вгамувать відразу.
98] 1 знітивсь я, не знавши, що робить:
99] Він нетверезим видався одразу.

100] А він казав: "Душі гризото, цить!
101] Я розгрішу тебе; хай ум багатий
102] Порадить Пенестріну як згубить.

103] Рай можу замикати й розмикати,
104] Ключі я маю для ції мети, —
105] їх не хотів мій попередник знати".

106] Не міг до мене доказ не дійти,
107] Не втримав слів у власній обороні,
108] Й сказав: "Раз, отче, зняв із мене ти

109] Мій гріх, то удержись в такім законі:
110] Багато обіцяй, а менш роби, —
111] Й восторжествуєш на високім троні".

112] Франціск по мене злинув на гроби,
113] Та чорний херувим промовив руба:
114] "Облиш, бо він іде в мої раби!

115] Мені душа була у нього люба,
116] Відколи раду він лукаву дав!" —
117] І зараз же вхопив мене за чуба.

118] Він не розкаявсь, прощеним не став;
119] А каючись грішить — дільце мерзенне,
120] Є суперечність в цьому стані справ".

121] Ой лихо! Чудисько оте скажене
122] Мене за чуб схопило й додало:
123] "А ти й не бачив, що за логік з мене"? —

124] І до Міноса вкинуло, й чоло
125] Насупив той, хвостом крутнув по спині
126] Аж вісім раз, його куснувши зло,

127] Й сказав: "Вогонь — покара цій провині".
128] Тому я тут в скорботі й муці йду,
129] В огонь одягнений, як бачиш, нині".

130] І пломінь в дальшу муку та біду
131] Посунув, змовкнувши, червонотілий,
132] Хитавши ріг свій гострий на ходу.

133] А я і вождь — ми разом поспішили
134] Звестись на кам'яної арки шар
135] Над ямою, де муками платили

136] Ті, хто на чварах наживав тягар.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМА
1] Хто, навіть вільними від рим словами,
2] Повісти міг би, скільки крові й ран
3] Побачив я на дні нової ями?

4] Тут мова лиш заводить нас в обман:
5] Бо наш словник ще дуже невеликий
6] І розум завузький збагнуть цей стан.

7] Якби звелись усі мерці й каліки,
8] Хто кров у благодатному крак>
9] Пулійському пролив під зойки й крики

10] Від рук троян; хто в довгому бою
11] Перснями заплатив данину волі,
12] Як чесний Лівій в книгу вніс свою;

13] Ті, хто відчув непереносні болі,
14] Що їх завдав дерзкий Роберт Гвіскард,
15] І ті, чиї кістки гниють поволі

16] Під Чеперано, де без алебард
17] Пулійці зрадили, й, не вдівши лати,
18] При Тальякоццо їх здолав Алард;

19] Коли б на одну купу поскладати
20] Всі кукси й шрами, — їх стократ затьмить
21] Той надто моторошний схов дев'ятий.

22] Побачив я того поміж страхіть,
23] У кого, мов у діжки не до вжитку,
24] Був розруб з губ до місця, чим смердіть.

25] Кишки звисали аж по саму литку,
26] Йшли нутрощі до темного мішка,
27] Де в кал надходить все, що є в спожитку.

28] На мене звівши очі хижака,
29] Розкрив свої він груди до скелета
30] Й сказав: "Дивись, розрубина яка!

31] Дивися на каліцтво Магомета!
32] А спереду йде стогнучи Алі, —
33] Спотворене лице — його прикмета.

34] Усі, хто тут несе в собі жалі,
35] Є сівачами розбрату й розколу
36] І йдуть, порубані, в жахливій млі.

37] А ззаду чорт рубає всіх посполу,
38] Бо грішники гуртом повз нього йдуть,
39] Шматує лезом він усіх спрокволу,

40] Коли вертається скорботна путь.
41] У нас, допоки дійдемо до нього,
42] То всі ушкодження і заживуть.

43] А ти хто, що по краю кам'яного
44] Йдеш гребеня, ти, може, відтягти
45] Гадаєш строк покарання страшного?"

46] "Не вмер він ще, і не гріхи стягти, —
47] Сказав мій вождь, — його повергли в сушу, —
48] Бажання все самому осягти.

49] Умерлий, я його проводить мушу
50] Крізь Пекло, з кола в коло всіх принук, —
51] Це так, як те, що бачу твою душу".

52] Спинив їх з сотню тої мови звук.
53] Всі, роздивляючись мене єдино,
54] Від подиву забули гіркість мук.

55] "Під ясним сонцем братові Дольчіно,
56] Щоб не зарано впав на наш поріг,
57] Перекажи таке, жива людино:

58] "Готуй припаси, бо глибокий сніг
59] Новарцю стане за підмогу, й з нею
60] Боротись довго ти б уже не зміг".