Божественна комедія - Данте Аліг'єрі

Сказав по тому

58] Я: "Чвакало, так скрушно для сердець
59] Бринить твій жаль і викликає сльози;
60] Та, може, знаєш ти, який кінець

61] У нашім місті матимуть погрози,
62] І що веде співгромадян до чвар,
63] І де зростають праведності лози?"

64] І він мені: "Після тривалих свар
65] Рясна проллється кров лісовиками,
66] А партію противну жде удар.

67] На третій рік повернуться до брами
68] Вигнанці й переможницькі війська,
69] Й підлесник прийде нинішній з військами.

70] Притисне здоланих п'ята важка
71] Тих, що надовго містом завладають,
72] А цим лишаться сльози і тоска.

73] Два праведники марно промовляють:
74] Жадоба, скупість, заздрість до єства —
75] Од іскор тих в людей серця палають".

76] Так закінчив печальні він слова,
77] І я йому: "Іще прошу, мені ти
78] Відкрий усе, що темрява хова.

79] Тегг'яйо, Фаріната знаменитий,
80] Ще Рустікуччі Якопо й ще хтось, —
81] От як Арріго й Моска іменитий, —

82] Скажи мені, де місце їм знайшлось?
83] Дізнатись хочу про судьбу найкращих —
84] Іти їм в Рай, чи в Пекло довелось?"

85] І він: "У норах ще чорніших, важчих
86] За гірший гріх каратись треба їм,
87] Побачиш їх внизу у муках тяжчих.

88] Як знову підеш світом ти живим,
89] Прошу, згадай мене хоч ненароком,
90] А більш я не скажу й не відповім".

91] І ще раз скошеним од болю оком
92] На мене глянув і під шум струмин
93] Згубився в натовпі сліпців широкім.

94] Вожай сказав: "Уже не встане він,
95] Аж поки на сурму громовокрилу
96] Не явиться нещадний властелин.

97] Усяк повернеться в свою могилу,
98] Одіне плоть колишнього буття
99] Й почує вироку незрушну силу".

100] Ми тихо йшли, немов між куп сміття,
101] Між тіней, кинутих під дощ похмурий,
102] І про грядуще мовили життя.

103] Сказав я: "Вчителю, чи їм тортури
104] Побільшить вирок правий судії,
105] Чи проясніє їхній вид понурий?"

106] І він: "Науки пригадай свої:
107] Відомо, що чим ближча досконалість
108] В душі, тим більші рай чи скорб її.

109] До риси досконалості й на малість
110] Не підійти їм після їхніх діл,
111] А все ще сподіваються на жалість".

112] Так в бесіді пішли ми третім з кіл,
113] Про зміст її не стану я казати,
114] І вийшли зрештою на дальший схил.

115] І тут зустрів нас Плутос, недруг клятий.

ПІСНЯ СЬОМА
1] "Папе Сатан, папе Сатан алеппе!" —
2] Завів так Плутос голосом хрипким,
3] І мій мудрець, що знав усе в цім склепі,

4] Мене розрадив: "Хоч би й надто злим
5] Був звір, а все ж не втрима на запорі
6] Від тебе переходу колом цим".

7] А далі товстогубій злій потворі
8] Промовив він: "Проклятий вовче, цить!
9] Бо задихнешся, як смертельно хворі.

10] Не без причин в безодню він стремить:
11] Так хочуть там, де військо Михаїла
12] Взялось пиху насильницьку зломить".

13] І як під бурю падають вітрила,
14] Коли зламалась щогла на кормі,
15] Так хижа твар звалилася безсила.

16] І далі ми пішли по цій тюрмі,
17] В четверте коло, до провалля ближче,
18] Де зло всесвітнє скублилось у тьмі.

19] О правосуддя Боже! Хто б міг вище
20] Накупчити страждань, ніж я уздрів!
21] І чом душа стає гріхам за грище!

22] Як хвиля, кинувши Харібди зів,
23] Біжить назад і інші б'є з розгону, —
24] Так люд не шкодував тут кулаків.

25] Я бачив люд з найбільшого загону,
26] Примушених з усіх боків штовхать
27] Грудьми й всім тілом кляту перепону.

28] Тут люто пхала одна одну рать
29] І вантажі носила з ревним криком:
30] "Чого їх кидати?", "Чого збирать?" —

31] Так рухались похмурим колом диким,
32] І кожен тяг у протилежний бік
33] З гучним тим самим безсоромним кликом.

34] А, на серединний прийшовши стик,
35] Вертали знову битися жахливо,
36] І я, не в силі здержати язик,

37] Сказав: "Учителю, з'ясуй це диво:
38] Чи часом не тонзурники всі ті,
39] Із лисинками, що від нас наліво?"

40] І він: "В своєму першому житті
41] Усі вони були на розум косі
42] Й не знали міри в їжі і в питті,

43] Тож по-собачому хрипкоголосі,
44] Вертають, вивергаючи лайки,
45] Всередину із крайніх точок осі.

46] В тих, в кого на тонзуру маківки
47] Поголені — у пап, у кардиналів, —
48] Найбільш скарбів заховано в мішки".

49] І я: "В цій, вчителю, картині жалів
50] Я добре розпізнати мав би тих,
51] Кого порок іще недавно вжалив".

52] І він: "Ти марних не чекай утіх:
53] Гидке життя спотворює собою
54] До невпізнанності обличчя їх.

55] Вони на суд останній прийдуть з бою:
56] Той стисне кулаки й проклін пошле,
57] Цей голою заблиска головою.

58] Бо ті, хто зле збирав, хто тратив зле, —
59] Приречені на чвари проклятущі,
60] І всяке їм картання — замале.

61] Ти бачиш, сину, як скороминущі
62] Дари Фортуни чинять людям зло,
63] На бійки спонукаючи найдужчі.

64] Все злото, що під місяцем було
65] Чи є, душі хоча б одній-єдиній
66] Спокою ні на хвилю б не дало.

67] "Учителю, — спитав я, — благостині!
68] Яку Фортуну ти згадав мені,
69] І як із рук її все благо лине?"

70] Озвався він: "О витвори дурні!
71] Яке ж бо вас невідання вразило!
72] Думки тобі відкрию неясні.

73] Той, хто ширяє в світі мислю сміло,
74] Небесні сфери сотворив і їм
75] Дав рушіїв, щоб все навкруг світило.

76] Усюди світлом ширячись сяйним,
77] А серед людства діло це — наснага
78] Тій, хто владає таланом земним,

79] Щоб всі передавав минущі блага
80] Народ народові, сім'ї — сім'я,
81] Бо меншає в людей з літами спрага.

82] Той кориться, цей силою сія
83] За присудом тієї, що з ділами
84] Весь час таїться, як в траві змія.

85] І, високо літаючи над нами,
86] Вона провидить, судить і вершить
87] Нарівні з іншими всіма богами.

88] У ній ніщо на місці не стоїть
89] І зміни одна одну обганяють,
90] Нове-бо виникає кожну мить.

91] І от її усі лиш розпинають,
92] Замість палку складати дяку їй,
93] І заповзято й дружно проклинають.

94] Вона ж в незмінній радості благій
95] Співає з ангелами нам із далі
96] І крутить кулю в благості своїй.

97] Проте спустімось на ще більші жалі, —
98] Заходять вже зірки, які стреміли вверх,
99] Коли я рушив; поспішімо ж далі.

100] Пройшли ми колом тим на самий верх,
101] Звідкіль стікав ручай, зникавши в рові,
102] В якому промінець останній мерк

103] В воді, скоріше чорній, ніж багровій.
104] І ми зійшли в провалину саму,
105] Ідучи вслід похмурому струмкові.

106] Збігаючи в ненависну пітьму,
107] Спливала річка, наче під ворота,
108] Під те багно, що Стікс ім'я йому.

109] Я, придивившись, що то за сквернота,
110] Побачив тіней голих гурт тісний,
111] Занурений в драговину болота.

112] Не лиш руками билися вони,
113] А й головою, і грудьми, й ногами,
114] А хто й зубами гризся, навісний.

115] Мій добрий вчитель: "Сину, перед нами
116] Це душі тих, кого вразила лють,
117] А ще до того знай: під струминами

118] Багато душ у смороді гниють,
119] Окіл бентежать зойками гучними
120] Й колишуть, як ти бачиш, каламуть".

121] Стогнали в твані тонучі: "Були ми
122] У траурі на сонячній землі,
123] Нам душу сповивали чорні дими,

124] Й терзаємось у смороді, в гниллі".
125] Так виливали, кумкаючи, муку,
126] Інак не в силі висловить жалі.

127] Відмірявши значну дугу по луку,
128] Між річкою й болотом серед мли,
129] На тих дивившись, хто ковтав багнюку,

130] Високої ми вежі досягли.

ПІСНЯ ВОСЬМА
1] Я, далі ведучи, скажу, що, пішки
2] Ще вежі не діставшись, на вінці
3] Ми зори зупинили біля вишки,

4] Де вздріли два спахнулі промінці
5] Й на відповідь ще й третій розгорівся
6] У ледь очам приступній далі цій.

7] Й від мене в море всяких знань полився
8] Потік розпитувань: "Це хто? Кому
9] Той пломінь відповів? Як він з'явився?"

10] І вождь: "Якби ти крізь імлу німу
11] Міг бачити, то б стрівсь очима з жданим,
12] Невидним ще у випарів диму".

13] І як проноситься над стиглим ланом
14] Легка стріла з дзвінкої тятиви,
15] Так утлий човен, мовби ураганом,

16] Нестримно мчав на берег неживий,
17] А в ньому іздаля човняр жахливий
18] Кричав: "Нарешті, грішнику новий!"

19] "Ні, Флегію, ні, Флегію гнівливий, —
20] Сказав мій пан, — з тобою будем ми,
21] Лиш поки цей здолаєм бруд вадливий".

22] Як хто розчарувань зазнавши тьми,
23] Почне стогнати й голосить при цьому,
24] Так зойки Флегій видихнув сами.

25] Вождь опинився в човнику легкому,
26] Подавши знак мені іти за ним;
27] Вагу в човні лиш я складав вагому.

28] Ми посідали, і шляхом мутним
29] Побіг наш човен, глибший слід лишивши,
30] Ніж поки був він із гребцем самим.

31] Ми рухались, по мертвій річці пливши,
32] Як перед мною встав хтось у багні
33] Й спитав: "Хто ти, що йдеш тут, не доживши?"

34] І я: "Іду, бо вільно йти мені,
35] А ти хто? Ти збудив ніяк не жалі".
36] І він: "Я з тих, що плачуть тут сумні".

37] І я: "Бодай ти у плачу й печалі,
38] Проклятий образе, віками гнив!
39] Тебе впізнав я, хоч ти весь у калі".

40] Тоді він борт обіруч ухопив,
41] Та вчитель відіпхнув його, до діла
42] Сказавши: "Геть іди, до інших псів!"

43] А там притис мене тісніш до тіла
44] Й, цілуючи, сказав: "Блаженна та,
45] О гнівний душе, що тебе родила!

46] Живим владала ним пиха пуста,
47] Ніхто добром не згадує за нього,
48] А тінь його тримають болота.

49] А скільки ще царів та панства того,
50] Що тут залізуть свиньми у багно
51] І не залишать спогаду малого!"

52] І я: "Учителю, прошу одно:
53] Нехай човняр продовжить веслування,
54] Поки гордій не піде геть на дно!"

55] І він мені: "Єдина мить чекання!
56] Ще човен наш не стане на приплав,
57] Як буде здійснено твоє бажання".

58] І я побачив, як того обпав
59] Великий гурт, до люду не подібний,
60] І Богу вдячні я слова послав.

61] Усі горлали: "Ось Філіппо Срібний!"
62] А той, скажений флорентійця дух,
63] Рвав бік собі і в люті був несхибний.

64] На тому зник з очей і гамір вщух.
65] Та вчулося виття, по тьмі розлите,
66] І знову я напружив зір і слух.

67] Мій добрий вчитель мовив: "Слізьми вмите
68] Це місто, де страждає люд без меж;
69] Воно, прокляте, має назву Діте!"

70] І я: "Учителю, мечетей, веж,
71] Будинків пломеніють ясні стекла,
72] Пойняте все загравами пожеж".

73] А він: "Огонь, де йде борня запекла,
74] Дає свій одсвіт у найдальший схов,
75] Це взнаєш, нижнього досягши Пекла".

76] Нарешті човен у рови зайшов,
77] Які оточували землю туги;
78] Був, як з заліза, мур навкруг будов.

79] Але ще довго човен креслив дуги,
80] Аж поки не гукнув човняр: "Тепер
81] Мерщій виходьте, це ваш берег другий!"

82] Було при брамі кількасот химер,
83] Колись рясним дощем упалих з неба,
84] Вони гукали: "Хто з вас ще не вмер,

85] А йде нахабно й сміло до Ереба!"
86] Зробив їм знак мій вчитель видатний,
87] Що потай побалакати їм треба,

88] І, хижу вдачу стримавши, вони
89] Сказали: "Йди, цього ж лиши в пащеках
90] Страхів, як він не боягуз дурний,

91] То хай вертається стежок далеких
92] Собі шукати, ти ж лишайся тут,
93] Ти, що водив його по небезпеках".

94] Читачу, уяви, яких отрут
95] Я скуштував, страшну зачувши мову,
96] І захотів побачить рідний кут!

97] І я: "О вождю, подавав чудову
98] Мені ти допомогу раз із сім,
99] Видимі ж біди виникали знову!

100] Не кидай же мене під містом цим!
101] Коли мені йти глибше — річ не вільна,
102] То краще вже додому повернім!"

103] Та вождь, що путь була з ним досі спільна:
104] "Не бійсь, не відберуть в нас навмання
105] Доріг, які дала нам влада чільна.

106] Тут жди мене, і хай охороня
107] Тебе Надія; в цій імлі мертвотній
108] Тебе ніколи не залишу я".

109] Пішов мій добрий батько, я ж, самотній,
110] Запав у нерішучість претяжку
111] Між "так" і "ні" в борні безповоротній.

112] Ловив його я мову нешвидку,
113] Вони ж раптово, ніби ненароком,
114] Всі поспішили за стіну міську

115] Й замкнули браму перед самим оком
116] Учителя мого, і він один
117] До мене повернув повільним кроком.

118] Потупившись, ішов понурий він,
119] Весь час гадавши про відмову строгу:
120] "Хто не пустив мене до скорбних стін?"

121] Сказав мені: "Я не досяг порогу,
122] Та не турбуйсь, здолаю їх війська,
123] Готові довгу витримать облогу.

124] Це не нова зухвалість їх така:
125] їх взнали верхні брами всемогучі,
126] Що й досі залишились без замка.

127] Вгорі ти прочитав слова мертвучі,
128] Але уже крізь місто те страшне
129] Йде без супутніх колами по кручі

130] Той, хто нам брами всюди відімкне".

ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА
1] Той колір, що я вкрився ним од страху,
2] Коли побачив, як верта вожай,
3] Відбивсь йому в лиці відтінком жаху.

4] Спинивсь поет, запавши у відчай,
5] І став вдивлятись марно, хоч і ревно,
6] Крізь непрозору млу в туманний край.

7] "Проте ми подолати мусим певно, —
8] Почав він, — а як ні...