Божественна комедія - Данте Аліг'єрі

З щирої душі
107] Я, підкоряючись її наказу,
108] Спинив свій зір і розум на коші.

109] Небесне полум'я, яке одразу
110] На землю падає із гущі хмар,
111] Так не злітало з вишини ні разу,

112] Як птах Юпітерів, що вмить удар
113] Од верху скрізь завдав по листю й вітах,
114] Які з'явились, мов нежданий дар,

115] По возу врешті, що стояв на квітах, —
116] І той хитнувсь, мов буря потягла
117] Його по хвилях пінявих, сердитих.

118] Я ще побачив, як лиса повзла
119] До пишної в тріумфі колісниці,
120] Бридка, худюща, зголодніла й зла.

121] І стала дорікать за вчинки ниці
122] Владарка їй моя, й якнайскоріш
123] Пропала ця кощава тінь лисиці.

124] Я ще орла побачив: як, давніш
125] Злетівши, знову сів на віз жаданий,
126] Насипав пір'я з себе повний кіш.

127] І наче з серця, що болить од рани,
128] Із неба голос жалібний розливсь:
129] "Мій човнику, який вантаж поганий!"

130] А там здалось мені, мов ґрунт розсівсь
131] Між двох коліс, і я побачив змія,
132] Який хвостом у повіз знизу в'ївсь,

133] Мов жало з ранки, витяг лиходія
134] Свого із подення та й зник назад,
135] Бо вже доволі вдовольнила дія.

136] Недоломки ж, як той живучий сад
137] Вкривається весь листом, пір'ям вкрились,
138] Залишеним із добрих, знать, засад.

139] Усі колеса й дишель оперились
140] За мить таку недовгу, що в устах
141] За неї віддихи б не повторились.

142] Із дишля троє і по всіх кутах
143] Повипиналиєь голови з будови
144] Нечуваної, що спорудив птах.

145] Три мали по два роги, як корови,
146] А кутові — лише по одному, —
147] Чи був іще де звір семиголовий?

148] Неначе башта на круту строму,
149] Повія до повозки пресвятої
150] Зійшла, бридка у стиді своєму,

151] А поруч дикий велет став у зброї,
152] Либонь, щоб не хапнули, крадії,
153] Й щомиті цілувалися обоє.

154] Як раптом на мені вона свої
155] Нахабні очі жадібно спинила,
156] Лихий коханець враз шмагнув її,

157] В злобі, яка від ревнощів кипіла,
158] Страшидло відіпнув і втяг у ліс,
159] Де гущина з моїх очей вхопила

160] Повію й звіра, що із воза зріс.

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЯ
1] "Язиці приїдоша, Боже", — звівся
2] На три й чотири голоси псалом,
3] І спів з жіночими сльозами злився.

4] А Беатріче із смутним чолом
5] Усю пойняв глибокий біль затятий,
6] Ще більше, ніж Марію під хрестом.

7] Коли ж дівчата скінчили співати,
8] Вона до них обличчя вогняне
9] Звернула й почала їм промовляти:

10] "5м емалі і не видите мене,
11] І се глаголю вам я, сестри милі,
12] / паки емалі узрите мене".

13] Сімох вперед послала, нам же (в силі
14] Був я, й мудрець, і жінка, щоб її
15] Й без слів були накази зрозумілі)

16] Вказала мовчки на сліди свої,
17] Та кроків з десять лиш пройшла стежину,
18] Як очі раптом втупила в мої

19] І з виглядом спокійним: "Підійди-но, —
20] Сказала, — щоб не проминуть промов,
21] Призначених лише тобі єдино".

22] Коли ж я, як належить, підійшов,
23] Вона сказала: "Брате, чом сміливо
24] Мене ти не питаєшся ізнов?"

25] Мов ті, що так занадто шанобливо
26] Звертаються до старшого, аж їм
27] Не йде назовні й слово полохливо,

28] Почав я звуком, майже не чутним:
29] "Відомі, пані, вам мої турботи
30] І як їх заспокоїти і чим".

31] Вона: "Ти б збувся ляку й соромоти
32] І так би говорити перестав,
33] Як той, хто щось белькоче із дрімоти.

34] Дізнайсь: те подення, що змій зламав,
35] Було й нема. Людці хай знають ниці,
36] Що Божа мста до їх байдужа страв.

37] Що безліч внуків буде завжди в птиці,
38] В орла, що, пір'я скинувши в візок,
39] Зробив страшидло й здобич з колісниці.

40] Бо твердо знаю й добре бачу крок,
41] Яким іде у небі кожна зірка,
42] Аби наблизить без завади строк,

43] Коли п'ятсот, і десять, і п'ятірка,
44] Число від Бога, кралю ту заб'є
45] Із велетом, що з нею винен гірко.

46] Можливо, що пророцтво це моє,
47] Як і Феміда, й Сфінкс, навряд чи раду
48] Подасть, бо теж розгадки не дає,

49] Та дійсність перетвориться в наяду,
50] Яка розв'яже загадок вузли
51] Й не заподіє шкоди хлібу й стаду.

52] Завваж слова, що з вуст моїх зійшли,
53] І всім тим, хто живе життям, що кличе
54] До смерті, передай і перешли.

55] Та занотуй, записуючи швидче,
56] Як вразило це дерево тебе,
57] Що при тобі зогиджене аж двічі.

58] Бо хто його рубає чи скубе —
59] Своїм блюзнірством ображає Бога,
60] Який творив, щоб вдовольнить себе.

61] Понад п'ять тисяч літ, вкусивши з нього,
62] Чекала перша мучена душа
63] Того, хто зніме гріх із світу всього.

64] Твій розум спить, коли не виріша,
65] Від чого саме стовбур той високий
66] Така широка крона виверша.

67] Коли б не вгруз, як в Ельсу, до мороки
68] І, нею тішачись, ти б не плямив '
69] Свій розум, мов Пірам шовковиць соки,

70] Належну Думку скласти б ти зумів
71] Про справедливість Божу з заборони
72] Круг дерева цього для всіх умів.

73] Та кам'яніє, бачу, і холоне
74] Твій розум у гріхах — із сліпоти
75] У сяйві слів моїх безсилий тоне,

76] Тож, як не в записах винось їх ти,
77] Бодай в малюнках хоч, на землю плоску,
78] Як пілігрим несе ціпок святий".

79] І я: "Як вдавлена печатка в воску
80] Без зміни сотні літ пережива,
81] Так ви відбилися у мене в мозку.

82] Та чом жадані ваші мчать слова
83] Так високо, що зір, хоч як би знявся,
84] За ними все-таки не поспіва?"

85] "А це, — промовила, — щоб ти дізнавсі
86] Яку пройшов тут школу, й подививсь,
87] Чи вдало розуміть мене навчався.

88] Щоб знав: од Бога шлях ваш віддаливсь
89] Далеко так, як від земного краю
90] Небесний круг, що перший закрутивсь".

91] І я їй відповів: "Не пам'ятаю,
92] Коли себе од вас я відштовхнув,
93] Тож мучитись сумлінням я не маю".

94] "Не маєш тільки тим, що все забув, —
95] Всміхаючись відповіла, — згадай-но,
96] Що ти із Лети щойно вод ковтнув.

97] Немає диму без вогню, звичайно,
98] Й забутливість ця — доказ, що твоя
99] Грішила воля ще, відверто й тайно.

100] Тож неприховано надалі я
101] Казатиму, щоб слово долетіло
102] Й закарбувалося на все життя".

103] Яскравіш полудневе те світило
104] Нам з точки, що весь час повільно йде —
105] Як до положення землі, — блистіло,

106] Коли спинилися (той, хто веде
107] Загін вперед, прикмети, повні змісту,
108] Примітивши, так опізнілих жде)

109] Ці сім жінок, у тінь зайшовши чисту,
110] Яка ляга на води Альп од ґрат,
111] Що творить чорна гілка й зелень листу.

112] Мені здалось, що Тігр, а з ним Євфрат,
113] З одного витоку набравши ходу,
114] В розлуці тужать, як за братом брат.

115] "О світло, о хвало людського роду!
116] Що за річки з одного джерела
117] У далину несуть окремо воду?"

118] Й на запитання відповідь була:
119] "Питай Мательду, скаже хай". І наче
120] Та, що провину на собі несла,

121] Прекрасна: "Я про все, про це ж, — найпаче
122] Йому розповіла, і пам'ята
123] Це, певна я, й по Леті око зряче".

124] І Беатріче: "Мабуть, пам'ять та
125] Занурена не в ті турботи й жалі
126] І розумові очі відміта.

127] Біжить Євноя тут у звивах далі, —
128] Як завше, вирушай з ним до води,
129] Верни йому там сили підупаді".

130] Немов душа шляхетна, що завжди,
131] Бажання інших роблячи своїми,
132] Уловлює охоче їх сліди, —

133] Мене торкнувши пальцями тонкими,
134] Пішла прекрасна, встигнувши сказать,
135] Як чемна дама, Стацієві: "Йдімо".

136] Коли було б, читачу, де писать,
137] Я б оспівав хоча б напій єдиний,
138] Що хочеться ще раз до уст узять.

139] Та сторінки для другої частини
140] Уже я всі заповнив — до рядка,
141] Й вузда мистецтва — проти писанини.

142] Я вийшов з прохолодного струмка,
143] Освіжений у цій святій купелі,
144] Оновлений від першого ж ковтка,

145] Готовий зводитись на зорні стелі.

РАЙ

ПІСНЯ ПЕРША
1] Одвічне сяєво того, хто водить
2] Світи по колах, славу підійма
3] Угору більше і додолу сходить.

4] У небі, що найбільш його сприйма,
5] Я був і бачив те, чого віддати
6] По воротті ні в кого слів нема.

7] Бо, летячи на те, що смів жадати,
8] Наш розум досяга таких глибів,
9] Звідкіль несила пам'яті вертати.

10] З красот святого царства я зробив
11] В умі своїм коштовностей зібрання,
12] Які нестимуть до вершин мій спів.

13] О добрий Аполлоне, увостаннє
14] Ти душу оберни в сосуд мені
15] І лавром увінчай її старання!

16] Задовольняв мене у давні дні
17] Один Парнасу верх, тепер же сміло
18] Обох благаю на діла трудні.

19] Ввійди мені у груди, щоб світило
20] Натхнення, як було, коли, благий,
21] Ти витяг з піхов Марсієве тіло.

22] О Божа доблесте, як подих твій
23] Примножить сили цим писанням бідним
24] З відбитків, знятих в пам'яті моїй,

25] Мене ти під своїм галуззям рідним
26] Побачиш і даси мені вінок,
27] Мене зробивши цього змісту гідним.

28] Так рідко, батьку, листя рвуть з гілок
29] На шану цезаря або поета
30] (Одна з людських ганебних помилок!),

31] Що радісна була б для Дельф прикмета,
32] Якби людина в затінок зайшла
33] Пенейського гіллястого намета.

34] Великий пломінь іскра дасть мала;
35] Хтось після мене ліпшими піснями
36] Вблагає Кірру, щоб відповіла.

37] До смертних сходить через різні брами
38] Лампада світу; в тій, де заплелись
39] Чотири обводи трьома хрестами,

40] Гарнішає на всю небесну вись
41] Вона сама, й зоря її гарніша,
42] Щоб втиски в воску світовім вдались.

43] І майже звідти день устав, темніша
44] Ніч стала в нас, збіліла вся кругом
45] Півкуля та, а ця була чорніша,

46] Коли я Беатріче вздрів: з чолом,
47] Ліворуч звернутим, вона зорила
48] На сонця лик, змагаючись з орлом.

49] І так, як другий промінь родить сила
50] Проміння першого, щоб той вертавсь,
51] Немов блукач, кому оселя мила, —

52] Той вчин її крізь погляд мій діставсь
53] До почуття мого й відбивсь у вчині, —
54] І в сонце довше я, ніж хто, вглядавсь.

55] Багато з неприступного людині
56] Стає цілком приступним в місці тім,
57] Колись призначенім людській родині.

58] Недовго промінь я терпів, а втім,
59] Устиг помітити, що розсипався
60] Навколо жар, як в горні вогнянім.

61] Враз видалось, що день до дня додався,
62] Мов другим сонцем в небі на весь шир
63] Одразу Всемогутній розсіявся.

64] То Беатріче свій втопила зір
65] У віковічний повіз, я ж дивився
66] На неї лиш, забувши про ефір.

67] І, дивлячись, я тим в душі зробився,
68] Ким Главк зробивсь, коли його трава
69] Зробила богом, як її наївся.

70] Цього онадлюдинення в слова
71] Не вкласти.