Невдача комісара Мегре - Сіменон Жорж

В момент пострілу пістолет був не більше як за двадцять сантиметрів від тіла. Кулю було знайдено в грудній клітці.

На думку експерта по зброї, вбивця користувався автоматичним "Лугером". Такі пістолети носили німецькі офіцери під час війни.

Телеграма із Монте-Карло стосувалась місіс Брітт: в ігорному домі бачили не її, а схожу на неї голландку.

В коридорі затріщав дзвоник: треба було йти доповідати.

Мегре знав, що сьогодні він буде в центрі уваги. Колеги мовчки потиснули йому руку. Їм, краще ніж будь-кому іншому, було відомо, в якому делікатному становищі він опинився, і кожен намагався висловити йому своє співчуття.

Директор, навпаки, здавався аніскільки не стурбованим і бадьоро запитав:

— Що нового, Мегре?

— Розслідування триває.

— Ви бачили газети?

— Щойно переглянув. Вони вгамуються лише тоді, коли когось заарештують.

Для них це справді. знахідка. Ще не розшукали місіс Брітт, як раптом хтось убиває м'ясника — дві нерозв'язані справи одразу. Престиж карного розшуку ще ніколи не падав так низько.

— Роблю все, що можу, — зітхнувши, додав він.

— І вже вийшли на певний шлях?

Він лише знизав плечима. Про який "певний шлях" могла йти мова? Директор прослухав звіти решти комісарів, і, коли всі розходились, Мегре ловив на собі їхні стурбовані погляди.

Повернувшись до свого кабінету, він застав там фінансового експерта. Той почав щось говорити йому, але Мегре слухав одним вухом, — він усе ще сподівався пригадати сон.

Газетярі не знали справжнього стану справ у Фюмаля. За кілька років він зумів створити справжній м'ясний трест.

— За всіма цими операціями відчувається чийсь диявольський розум і неабияке знання юриспруденції, — провадив своє експерт. — Потрібні будуть місяці, щоб розплутати цей клубок зв'язків між різними товариствами та філіями, які контролював Фюмаль. Звичайно, за це візьметься з свого боку і податкове управління.

"Диявольський розум" належав, звичайно, месьє Жозефу: лише після знайомства з ним Фюмаль почав свій шлях від звичайного середнього ділка до "м'ясного короля".

Нехай за це візьметься прокуратура та фінансова інспекція, якщо це їх зацікавить. Його цікавило лише одне — хто вбив Фюмаля в його кабінеті з упору, в той час, як Ваше мерз на тротуарі пі самим будинком.

Пролунав довгий телефонний дзвінок. Питали його особисто. Дзвонила мадам Гайярден — справжня дружина покійного Роже. Вона хотіла знати подробиці. Якась газета Лазурного узбережжя, де вона перебувала з дітьми;— повідомила, що, вбивши Фюмаля, Гайярден сам застрілився в Пюто.

— Щойно я дзвонила моєму адвокатові. За годину виїжджаю кур'єрським до Парижа. Хочу довести до вашого відома, що у цієї хвойди з вулиці Франсуа Першого немає ніяких прав. Ми з Роже ніколи й не думали розлучатись. Мої документи про шлюб у цілковитому порядку. Фюмаль його обікрав, це безперечно. Мій адвокат доведе це, і, як законна спадкоємиця, я…

Тримаючи трубку біля вуха, Мегре лише зітхав і час од часу бурмотів:

— Так, мадам… Гаразд, мадам… — Нарешті запитав — Скажіть, у вашого чоловіка був "Лугер"?

— Що?

— Та нічого. Він брав участь у минулій війні?

— Його звільнили за станом здоров'я. В нього…

— Байдуже чому. Його часом не вивозили до Німеччини?

— Ні. А що?

— Нічого особливого. Ви ніколи не бачили револьвера в своїй квартирі в Нейї?

— Колись бачила. Але він одніс його до цієї… цієї…

— Дякую вам.

Ця мадам Гайярден свого не оддасть. Вона битиметься, мов та самиця, що захищає своїх малят.

Він увійшов до інспекторської, ковзнув поглядом по присутніх.

— А Де Ляпуент?

— Мабуть, у вбиральні.

Він сів.

— Аєвара й досі нема?

Повернувся Ляпуент і, побачивши комісара, який чекав на нього, густо зашарівся.

— Слухай, хлопче… Вчора вранці, коли ти ввійшов до кабінету Фюмаля… Тільки добре подумай… Штори були спущені чи підняті?

— Вони були так, як ви застали. Я їх не торкався, ї, по-моєму, ніхто інший їх теж не чіпав.

— Отже, підняті?

— Безперечно, можу заприсягтись у цьому. Я навіть помітив у глибині подвір'я гараж з надбудовою…

— Ходи зі мною.

Ведучи слідство, Мегре мав звичку завжди брати з собою когось із інспекторів. Вийшовши на вулицю, комісар і Ляпуент сіли в невеличку чорну поліційну машину, і до самого бульвару Курсель ніхто з них не розтулив рота. Потім вони вийшли, і Мегре натиснув кнопку дзвоника коло дверей. Їм відчинив Віктор, Він був неголений, і комісар подумав, що зараз він більше скидається на браконьєра, ніж на швейцара.

— Інспектор нагорі?

— Так. Йому щойно понесли каву.

— Хто?

— Ноемі.

— Месьє Жозеф спускався?

— Я не бачив.

— Де мадмуазель Луїза?

— Півгодини тому вона була на кухні. Снідала. Не знаю, де вона зараз.

— А Фелікс?

— В гаражі.

Ступивши крок уперед, Мегре справді побачив за вікном шофера, який діловито порався коло машини, немов нічого й не сталося.

— Нотар ще не приходив?

— Я навіть не знав, що він має прийти.

— Я також чекаю судового слідчого. Коли хтось із них прийде, проведіть до кабінету.

— Гаразд, пане комісар.

Хвилину тому в Мегре на язику крутилось якесь запитання, але зараз він ніяк не міг його пригадати. "Коли б щось важливе, то не забув би", — подумав він і заспокоївся.

На другому поверсі вони побачили інспектора Жанена, який чергував тут після півночі. Він теж був неголений і мало не падав, так хотів спати.

— Нічого не трапилось?

— Все спокійно. Щойно приходила секретарка і запитала, чи потрібна вона мені. Я відповів, що ні, і вона пішла. Сказала, що коли питатимуть, то вона у себе в кімнаті.

— Вона заходила до кабінету?

— Так. Але залишалась там не більше хвилини.

— Шухляд вона не висувала?

— По-моєму, ні. Вона вийшла з чимось червоним у руках, хоч увійшла без нічого.

Мегре пригадав, що напередодні Луїза куталась у червоний шарф. Цілком можливо, що вона забула його в одній із кімнат другого поверху.

— А пані Фюмаль?

— Їй понесли сніданок.

— Вона не сходила?

— Я її не бачив.:

— Іди спати. Не забудь до вечора скласти рапорт.

Червоні штори в кабінеті були все ще підняті. Мегре послав Ляпуента розпитати служниць, чи спускали їх взагалі, а сам підійшов до вікна. Просто перед собою, поверхом вище, він побачив відчинене вікно і молоду жінку, яка ворушила губами, немов щось наспівуючи, і прибирала в кімнаті. Комісар упізнав Луїзу Бурже.

Раптом його осяйнула одна думка, і він підійшов до сейфа, що стояв під стіною якраз навпроти вікна. Чи видно його звідти?

Якщо видно… Комісар щодуху кинувся до дверей, збіг по сходах, перебіг через двір, піднявся вужчими сходами і постукав у двері до секретарки.

— Заходьте! — почулося звідти.

На її обличчі Метре не побачив і тіні подиву.

— А, це ви, — лише промовила вона.

Йому вже була знайома ця простора, грайливо обставлена кімната з радіолою на столику в кутку і потрійним торшером з оранжевими абажурами, його цікавило лише вікно. Він підійшов до нього і, нахилившись, почав вдивлятись у кабінет навпроти. Та було темно. Як він не подумав увімкнути лампи?

— Підіть, будь ласка, і запаліть світло в кабінеті, — Її обличчя залишалось непроникно спокійним.

— Стривайте… Ви знаєте, що лежить у сейфі вашого хазяїна?

На якусь мить вона завагалась.

— Так. Я краще скажу правду.

— То що?

— Кілька досьє з важливими паперами, потім коштовності пані Фюмаль, якісь листи і розписки, а також гроші.

— Багато?

— Так. Йому завжди доводилось тримати вдома значні суми в банкнотах. Щоб уникнути великих податків, він виписував чек лише на частину суми, яку платив, а решту давав готівкою.

— Скільки там, на вашу думку?

— Я не раз бачила, як він відраховував по два-три мільйони.

— Отже, можна гадати, що там кілька мільйонів?

— Якщо тільки він їх не поклав у банк.

— Коли?

— Не знаю.

— Підіть, увімкніть лампи.

— І повернутись сюди?

— Ні. Зачекайте мене в кабінеті.

Обшук кімнати Луїзи Бурже нічого не дав. У неї не було ні "Лугера", ні компрометуючих паперів, ні значних сум грошей, — Мегре знайшов лише три асигновки по тисячі франків та кілька стофранкових монет.

Тим часом секретарка переходила двір. Комісарові здалося, що Луїза надто довго підіймається на другий поверх, але вона могла просто зустріти когось по дорозі.

Лампи нарешті засвітились, і Мегре побачив, як на долоні, весь кабінет Фюмаля. Щоправда, сейф було видно лише наполовину — його праву частину закривала стіна.

Він спробував уявити, де стояв Фюмаль, коли пролунав постріл із "Лугера", але тут легко було помилитись — він міг впасти не відразу, а покотитись, ступивши кілька кроків.

Чи видно було цю сцену з кімнати секретарки? Важко сказати. Зате крізь вікно було добре видно, хто входив до кабінету або виходив із нього.

Він спустився і пройшов через двір, нікого не зустрівши. У вестибюлі на нього чекала Луїза Бурже.

— Сподіваюсь, ваш дослід пройшов успішно?

Мегре кивнув головою. Вона пішла за ним до кабінету.

— Зверніть увагу, що і звідси видно все, що робиться у мене в кімнаті.

Мегре з цікавістю глянув на неї.

— Якщо пан Фюмаль інколи і не спускав штор у своєму кабінеті, у нас з Феліксом були підстави зачиняти віконниці в моїй кімнаті. Зараз вони відчинені, але це нічого не означає. Ми з ним не екзибіціоністи, хоч ви, здається, іншої про це думки.

— Виходить, Фюмаль все-таки інколи спускав штори!

— Звичайно. Наприклад, завжди, коли засиджувався допізна з месьє Жозефом. Я довго не могла зрозуміти, навіщо це. Гадаю, річ у тому, що в ті вечори він одчинив сейф. Там замок з секретом.

— Вам не здається, що месьє Жозеф знає, як відімкнути сейф?

— Навряд.

— А ви?

— І гадки не маю.

— Ляпуент, біжи до месьє Жозефа. Запитай, чи він знає, як відмикається сейф…

Ключ від сейфа знайшли в кишені небіжчика, але відімкнути його було не так просто. Пані Фюмаль не мала жодного уявлення про замок з секретом. Нотар теж присягався, що не знає його будови. Таким чином, крім судового слідчого, довелося запросити на сьогоднішній ранок спеціаліста з заводу, де вироблялись сейфи.

— Ви не вагітна? — раптом звернувся Мегре до Луїзи Бурже.

— Ні. Я не вагітна. Чому ви мене про це запитуєте?

На сходах почулись чиїсь кроки. Прийшов майстер з заводу — високий, худий, з чорними вусами. Він ретельно оглянув сейф, немов хірург пацієнта, якого йому, доведеться оперувати.

— Треба почекати слідчого та нотаря.

— Знаю. Не вперше.

Невдовзі прийшли й вони.