Порт у тумані - Сіменон Жорж
Порт у тумані
Роман
Переклад: А. Кисіль
Розділ І
КІТ У БУДИНКУ
Коли вони від'їздили з Парижа, близько третьої години, на пероні іще метушився натовп, освітлений хворобливими променями сонця, яке буває лише пізньої осені. Потім, уже десь під Мантом, у купе спалахнуло світло. Після Евре надворі зовсім споночіло, видно було густий туман, що, мов ватою, огорнув сигнальні вогні тьмяним німбом.
Мегре зручно вмостився у своєму кутку. Притулившись потилицею до спинки сидіння, він крізь примружені повіки машинально спостерігав за двома своїми супутниками, такими несхожими один на одного.
Капітан Жоріс спав. Перука на його голові збилася набакир, костюм був пожмаканий.
А Жюлі, поклавши обидві руки на сумку з штучної шкіри, виробленої під крокодила, втупилась очима кудись у простір і, дарма що втомлена, намагалася триматись розважливо.
Жоріс! Жюлі!
Комісар кримінальної поліції Мегре давно вже звик, що люди, як вітер, вриваються в його життя, змушують займатися ними цілі дні, тижні або й місяці, щоб потім знову потонути в безликому натовпі.
Розмірений стукіт коліс немовби задавав темп роздумам, однаковим на початку кожного розслідування. А нинішнє — буде воно захоплююче, нудне, огидне чи трагічне?
Мегре дивився на Жоріса, і на вуста його раз по раз набігала легка усмішка. Чудернацька людина! Цілих п'ять днів на набережній Орфевр його називали Чоловік, бо не знали імені.
Підібрали його на Великих бульварах, де він, наче навіжений, ходив туди й назад у потоці автомашин. Його допитують французькою. Відповіді нема. Вдаються до семи чи восьми інших мов. Даремно. Навіть мова глухонімих не справляє на нього враження.
Божевільний? Його обшукують у кабінеті Мегре. Костюм новий, білизна нова, черевики нові. Всі фірмові марки на верхньому одязі, на сорочці зірвано. Жодних документів. Немає й гаманця. П'ять новеньких банкнотів по тисячі франків лежать просто в кишені.
Прикріше розслідування важко собі уявити! Пошуки в реєстраційних книгах правопорушень, у картотеці антропометричних відомостей. Телеграми в різні міста Франції, за кордон. А Чоловік привітно всміхається з ранку до вечора, незважаючи на виснажливі допити!
Йому років п'ятдесят, він присадкуватий, кремезний; не протестує, не хвилюється, всміхається, інколи, здається, силкується щось пригадати, але намагання ті марні…
Ослаблення пам'яті? Перука з'їхала йому з голови, і всі побачили, що череп було розколото кулею. Десь місяців зо два тому. Лікарі захоплені — рідко побачиш так бездоганно зроблену операцію.
Нові телеграми до лікарень, клінік у Франції, Бельгії, Німеччині, Голландії…
П'ять діб копітких пошуків. Нічого, крім якихось невиразних відомостей, що їх одержано після аналізу плям на одязі, пороху в кишенях.
Знайдено залишки тріскової ікри — висушеної й розтертої на порох ікри; на півночі Норвегії в такий спосіб готують принаду на сардину.
Чи означає це, що Чоловік прибув звідти? Що він скандинав? Дещо свідчить про його недавню тривалу подорож залізницею. Але як він міг подорожувати сам — один, не маючи змоги вимовити й слова, та ще з отаким чудернацьким виглядом, який одразу ж привертає увагу?
Його фото вміщують у газетах. З Уїстреама телеграфують:
"Особу невідомого встановлено!".
Слідом за телеграмою прибуває молода жінка, власне, дівчина. І от вона вже в кабінеті Мегре. У неї пом'яте, невміло напудрене обличчя, грубо намальовані губи. Це Жюлі Леґран, служниця Чоловіка!
А втім, він тепер уже має ім'я і громадський стан. Це Ів Жоріс, колишній капітан торговельного флоту, начальник порту Уїстреам.
Жюлі плаче. Вона не розуміє! Вона благає його промовити хоч слово! А він дивиться на неї лагідно, привітно, як і на всіх інших.
Капітан Жоріс зник з Уїстреама, маленького порту, десь там, між Трувілем і Шербуром, 16 вересня. А тепер кінець жовтня.
Що сталося з ним протягом останніх шести тижнів?
— Як завжди, пішов оглянути шлюз під час припливу. То був вечірній приплив. А я лягла спати. Ранком я побачила, що його кімната порожня…
А оскільки стояв туман, усі вирішили, що Моріс перечепився і впав у воду. Його шукали баграми. Потім хтось висловив припущення, що він просто втік.
— Станція Лізьйо! Зупинка на три хвилини!..
Мегре пішов розім'яти ноги на пероні, знову набив люльку. Він стільки курив після від'їзду з Парижа, що в купе висіли пасма сизого диму.
— По вагонах!
Жюлі скористалася його відсутністю, щоб припудрити кінчик носа. Очі в неї ще червоні від сліз.
Дивна річ! Бувають моменти, коли вона здається гарненькою, навіть елегантною. А іншим разом, важко сказати чому саме, в ній одразу пізнаєш неотесану селючку.
Вона старанно оправила перуку на голові капітана, її хазяїна, як вона його називає, і подивилась на Мегре так, ніби хотіла сказати:
— Адже це таки моє право його доглядати?
Бо Жоріс не має родини. Живе багато років сам, наодинці з Жюлі, яку називає своєю економкою.
— Хазяїн ставиться до мене, як до дочки…
Й ніхто не сказав би, що він мав ворогів. Так само, як не мав пригод або якихось пристрастей!
Після того як тридцять років Жоріс борознив моря й океани, він не міг сидіти без діла. Отже, незважаючи на свою відставку, він попросився на посаду начальника порту в Уїстреамі. Спорудив невеличкий будиночок…
І от одного чудового вечора — 16 вересня — зник з очей, щоб за шість тижнів об'явитися в Парижі, та ще й у такому стані!
Жюлі обурилась, побачивши свого хазяїна у костюмі з магазину готового одягу. Адже він завжди ходив у формі морського офіцера — кому, як не їй, про це знати!
Вона знервована, зніяковіла. Раз у раз кидає погляд на капітана. Її обличчя виражає водночас ніжність і невиразний острах, смуток, якого їй несила подолати. Так, це напевно він, безперечно він! Це її хазяїн. Проте водночас начебто й не зовсім він.
— Він одужає, правда?.. Я його доглядатиму…
По запітнілих шибках поволі скочуються великі мутні краплини. Повне обличчя Мегре злегка погойдується від кожного поштовху. Весь час він благодушно, але уважно спостерігає за своїми супутниками — Жюлі, яка зауважила йому, що вони з таким же успіхом могли б поїхати третім класом, як вона звикла, і Жоріса, котрий, прокинувшись, дивиться на все безтямними очима.
Ще одна зупинка в Кані. Наступна буде Уїстреам.
— Село, де тисяча мешканців, — сказав комісарові один із колег, що народився в цій окрузі. — Порт невеликий, але важливий. Є канал, який з'єднує тамтешній рейд з містом Кан і може пропускати судна тоннажністю п'ять тисяч і більше…
Мегре не пробує уявити собі ці місця, бо знає, що в такій грі завжди помиляєшся. Він чекає, а погляд його мимоволі тягнеться до перуки, яка прикриває свіжий, іще рожевий шрам.
До свого зникнення капітан Жоріс мав жорстке, дуже чорне волосся, яке лише на скронях ледве торкнула сивина. Ще одна причина розпачу для Жюлі: вона не хоче бачити цей голий череп! І щоразу, коли перука сповзає, вона квапливо повертає її на місце.
— Отже, його хотіли вбити…
В нього стріляли, то безперечний факт. Проте факт і те, що його лікували з надзвичайною дбайливістю!
Він пішов, не маючи при собі грошей, а знайшли його з п'ятьма тисячами франків у кишені.
Цього не досить! Жюлі раптом відкриває сумку.
— Мало не забула. Тут я привезла пошту хазяїна… Майже нічого цікавого. Рекламні проспекти товарів для моряків. Підтвердження про одержання внеску на користь Спілки капітанів торговельного флоту… Поштові листівки від приятелів, які ще плавають, у тому числі одна з Пунта-Аренас…
Лист Нормандського банку, з Кана. Віддрукований бланк. Пробіли заповнено машинописом:
"… маємо честь підтвердити, що ми внесли на Ваш рахунок 14173 з суми триста тисяч франків, яку Ви доручили переказати Нідерландському банку в Гамбурзі…"
А Жюлі ж разів з десять повторювала, що капітан — людина небагата! Мегре дивиться то на одного, то на другого свого супутника; обидва сидять навпроти нього.
Тріскова ікра… Гамбург… Черевики німецького виробництва…
Тут ніхто, крім Жоріса, не зможе все пояснити! Ніхто, крім Жоріса! А він намагається зобразити щось схоже на щиру привітну усмішку, бо помічає, як Мегре дивиться на нього!
— Станція Кан!.. Пасажири до Шербура залишаються… Пасажири до Уїстреама, Ліон-сюр-Мер, Люка…
Сьома година. Туман такий, що світло ліхтарів на пероні ледь пробивається крізь молочну пелену.
— Яким транспортом можемо ми скористатися? — спитав Мегре в Жюлі, пробираючись крізь натовп, де їх штурхали з усіх боків.
— Тепер тут нема нічого. Взимку вузькоколійка возить лише двічі на день…
Перед вокзалом стоять таксі. Мегре зголоднів і, не знаючи, чи вдасться попоїсти на місці, вирішив пообідати в буфеті.
Капітан Жоріс весь час такий же слухняний. Він їсть, що дають, мов дитина, довірлива до тих, хто веде її за ручку. Якийсь залізничник покрутився коло їхнього столу й підійшов до Мегре.
— Здається, це начальник порту Уїстреам? — І покрутив пальцем біля лоба.
Діставши підтвердження, пішов собі, по всьому, вражений побаченим. Ну, а Жюлі звернула увагу передусім на деталі матеріального порядку:
— Дванадцять франків за отакий обід, приготовлений навіть не на маслі! Наче ми не могли б попоїсти вдома…
Тим часом Мегре міркував:
— Куля в голові… Триста тисяч франків…
І його пильний погляд втуплюється в невинні очі Жоріса; губи Мегре погрозливо кривляться.
Таксі, яке вони взяли, колись було звичайною приватною машиною; тепер сидіння продавлені, шарніри риплять. Вони втрьох мусили вмоститися на задньому сидінні, бо відкидні місця поламані. Жюлі ледве дихає, затиснута поміж двома чоловіками, які поперемінно навалюються на неї то з одного, то з другого боку.
— Я оце пригадую, чи зачинила на ключ садову хвіртку! — бурмоче дівчина, бо з наближенням домівки господарські турботи обсідають її чим далі невідступніше.
Як тільки таксі виїхало з міста, вони буквально врізалися в стіну туману. Кінь і віз виринають ледве за два метри попереду — примарний кінь, примарний віз! Так само, як обабіч дороги виринають і зникають примарні дерева, примарні будинки. Шофер збавляє швидкість. Вони ледве долають по десять кілометрів на годину, але й за такої швидкості якийсь велосипедист вискакує з туману й зачіпає крило машини. Доводиться зупинитися. Проте все гаразд — велосипедист навіть не подряпався.
В'їхали в село Уїстреам.
