Ярино, вогнику мій - Ярослава Дегтяренка

На це ні Аяз, ні Данило нічого не відповіли і пішли геть, а Ярема насмішкувато дивився їм услід, вважаючи, що бачить обох востаннє.

Вийшовши з будинку лікаря, засмучені юнаки пішли додому. Удома мурза усамітнився, а Данило, не знаючи куди подітись, вештався обійстям, коли до нього підійшов Бійтемір.

– Я так розумію, що Ярина відмовила вам обом? – запитав він.

Данило ствердно кивнув.

– У такому разі, мені є що запропонувати тобі, ефенді, – м’яко промовив старий. – Я допоможу тобі втекти від Аяза, а ти викрадеш Ярину.

– Чого б це, Бійтеміре? – осміхнувся Данило. – Невже ти так перейнявся до мене співчуттям, що готовий пожертвувати інтересами свого господаря?

– Саме в інтересах Аяза я й пропоную тобі допомогу! Не буде йому добра від цієї дівчини. Я надам тобі дім, де ви з нею сховаєтеся. А коли Аяз зневіриться вас знайти, я дам тобі знати, і ви повернетеся додому. Тільки от ти сьогодні ж повинен викрасти дівчину, щоб Аяз тебе не випередив. Тільки дивись, ефенді, адже я головою ризикую – якщо Аяз дізнається, що я за його спиною таку справу провернув, то не пощадить мене. Він навіть матері своїй не пробачив зради!

– Що він говорить? – запитав Лаврін, уважно спостерігаючи за виразом обличчя і внука, і слуги.

Данило коротко розповів йому про пропозицію Бійтеміра. Лаврін засяяв.

– Погоджуйся! – наказав він.

– Ти впевнений, дідусю? – недовірливо перепитав Данило.

– Так!

Данило погодився. Задоволений Бійтемір пояснив, що дім, де можна сховатися, розташований у кварталі шкіряників – там стоїть такий сморід,[80] що нікому й на думку не спаде шукати їх там, а потім приніс речі Лавріна і Данила, бо взяв на себе сміливість зібрати їх заздалегідь. Бійтемір давно продумав цю інтригу, будучи впевненим, що Ярина принесе Аязові лише горе.

У цей же самий час, коли його зраджував відданий слуга, Аяз напружено розмірковував, що робити далі: «Кохає Ярина Данила чи ні, але я нізащо не поступлюся йому! Попрошу її руки у Яреми. І він муситиме погодитися: залишити Юрт йому буде складно, а Ярина, як і раніше, моя рабиня, і я маю на неї всі права. Тому завтра ж переговорю з ним. Так, вона кохає Данила, але зумів же я домогтися її прихильності і згоди на шлюб! До того ж у неї не буде виходу, коли брат віддасть її за мене!» На жаль, бідолашний Аяз не знав вислову Геракліта: «Не можна двічі увійти в ту саму воду».

Тільки ось що робити з Данилом?

Аяз усвідомлював, що не може підло вбити суперника – Данило ніколи б так не вчинив із ним. Єдиний вихід – вирішити все на шаблях. «Може, я й загину, але краще голову скласти, ніж іще раз залишитися без коханої!» – зважився Аяз і наказав покликати Данила. Але здивовано почув від Бійтеміра, що обидва козаки зникли.

– Вочевидь, вони зрозуміли, що ти замислив позбутися їх, Аязе, тому і втекли! – брехав старий, зробивши чесне обличчя.

Аяз хмурився, щось обмірковуючи, а потім наказав:

– Передай моїм нукерам, що сьогодні опівночі я буду чекати їх біля будинку лікаря Мустафи – нехай сходяться поодинці, не привертаючи уваги. І ти теж підеш зі мною!

– Може, краще не варто, господарю мій, – м’яко порадив старий.

– Він заздалегідь домовився з Яремою, і сьогодні вночі вони спробують заховати її в іншому місці. І я зловлю їх на гарячому – вона моя куплена рабиня, і закон на моєму боці, – холодно промовив Аяз. – Я – мурза з роду Мансурів, і ніхто не сміє зазіхати на моє добро!

Бійтемір не став суперечити, а потайки відправив вуличного хлопчиська в квартал шкіряників попередити Данила, що йому треба впоратися до півночі.

Після того, як Данило й Аяз пішли, Яринці стало нестерпно гірко від свого рішення. «Господи, як же хочеться прожити свій вік із ним! Але я не могла вчинити інакше!» – думала Ярина, не стримуючи гірких сліз. А коли до неї увійшов брат, то вона вже ридала ридма.

– Сестричко, ти чого? – здивувався Ярема.

– Яремонько, я… я… Господи, я кохаю його! – ревла Яринка.

– Та кого?

– Данила!

– Ну, якщо кохаєш, ханим, то чому відмовила? – запитав Мустафа, безцеремонно входячи до кімнати. – Я чого зайшов: знаючи твою ніжну натуру, припустив, що після цього візиту ти впадеш в істерику. І я не помилився! Вибір у тебе досить складний – що твій козак, що твій мурза обидва такі, що просто ух! – і лікар непристойно захихотів, сідаючи в ногах ліжка. – Але ти вчинила мудро, бо якби обрала когось одного зараз, то ці двоє молодиків миттєво вчинили б різанину, переламавши всі мої меблі та обгидивши мені всю підлогу своєю кров’ю. А воно мені треба?! А ти краще не плач даремно – повернешся додому, і козак твій теж повернеться. Куди ж йому подітися? Ось і будете разом! Тільки от незважаючи на таке привабливе майбутнє, вам ще треба покинути Юрт, а мурза не дозволить це зробити безперешкодно, так що ваші біди тільки починаються.

– Ми щось придумаємо, щоб виїхати звідси, – промовив Ярема після певних роздумів. – Повинен же бути безпечний шлях!

– Якщо ви поїдете через Феррах-Кермен, то мурза перехопить вас у степах. Тож поживіть обоє у мене. Я подумаю, як вам безпечно покинути Юрт, – відповів старий і запитав у Яринки: – Будемо пити снодійне і заспокоюватися?

Але дівчина, чмихаючи носом, заперечливо похитала головою.

– Яка чарівна отрута кохання, що її смак не перевершить навіть солодкість забуття, – поетично промовив Мустафа, простягаючи Ярині хустинку. – Тоді давай витремо слізки, висякаємося і поп’ємо водички, щоб не гикати. Не плач, дитя! Усе в цьому житті можна виправити, крім смерті.

Після цієї розмови Ярина трохи заспокоїлася. «А й справді – ми повернемося додому, і нам ніхто не завадить одружитися. Тільки ось Аяз… Він же буде страждати! Але ж у нього є дружина – для Гюльнур буде щастям, якщо він повернеться до неї. Вона й так багато вистраждала через мене!» – думала Ярина, сидячи ввечері у виділеній їй кімнатці. Раптом тихенько рипнула віконна рама. Дівчина озирнулася – стулки вікна були відчинені навстіж і в