Ярино, вогнику мій - Ярослава Дегтяренка
Але відповіддю Сіразі був лише гнівний погляд.
– Чому ти проти шлюбу твоєї сестри і мурзи? – запитала султані Ярему, після певних роздумів.
– Мурза одружений, а ще він мусульманин, а вона християнка, – відповів він.
– Непереконливо, – коротко відповіла Латіфа.
– Я клявся нашому дідові, що знайду сестру і привезу додому, і повинен виконати свою клятву! Мій дід ледь не помер від горя, коли дізнався, що сестра пропала. Та й сама Ярина теж хоче повернутися додому.
– А де вона зараз?
– Я не скажу цього при мурзі, бо не довіряю йому! – відповів Ярема. – Він може силою забрати її, тому що йому ніхто не указ!
Латіфа дивилася на трьох чоловіків, у погляді яких світилися благання й надія, щоправда кожен із цих трьох сподівався на своє. Поміркувавши, жінка сказала:
– Я прийму остаточне рішення тоді, коли поговорю з самою Ківілчам, але, гадаю, буде справедливим повернути її тобі, Аязе. Якщо так вирішив мій покійний брат, то його воля – закон! Іди і не турбуйся ні про що!
Аяз подякував, шанобливо вклонився тітці, глузливо подивився на Ярему і пішов.
– Тепер ти можеш сказати мені, де ховається твоя сестра, – зажадала Латіфа.
– Ні, – роздратовано відрізав Ярема, – тому що твоя королівська милість збирається віддати мою сестру мурзі!
– А ну, не смій так розмовляти з султані! – миттєво накинувся на нього Сіразі. – І не гніви її, Яремо, інакше дуже пошкодуєш про це.
– Усе одно не скажу! – уперто відповів той. – Твоя милосте, я сподівався на тебе і твою допомогу! А зараз…
– Я до того часу не скажу своє остаточне рішення, поки не вислухаю саму Ківілчам, – перебила його Латіфа. – Тому говори, інакше я не зможу допомогти ані тобі, ані їй!
Ярема дивився на жінку, і його розбирала злість. Але він розумів, що іншого вибору в нього немає – усе ще є шанс добитися правди, тому й розповів, де ховається Ярина.
– Іди, ефенді, – наказала Латіфа.
Ярема сухо подякував, попрощався і засмучений пішов. Латіфа деякий час дивилася йому вслід, а потім наказала євнухові:
– Сьогодні ввечері поїдеш зі мною в дім цього Юсуфа. І розпорядися, щоб ага капи-кулу мене супроводжував. Тільки попередь його, щоб узяв із собою небалакучих людей.
– Але навіщо тобі туди їхати, моя султані? – здивувався Сіразі. – Це небезпечно! Буде розумніше привезти Ківілчам сюди!
– Ти що, не розумієш, що її всі вважають мертвою?! Навіщо переконувати людей у протилежному? – відрізала Латіфа.
Аяз, задоволений результатами аудієнції, чекав Ярему біля воріт палацу.
– Ну, і чого ти домігся? – насмішкувато спитав він. – Султані – моя тітка і буде на моєму боці, а я ніколи не пробачу тобі цього віроломства, і ти більше ніколи не побачиш своєї сестри!
– Не говори «гоп», поки не перескочиш, мурзо, – із ненавистю відрізав Ярема. – Султані вчинить по справедливості! А якщо не вчинить, то я краще власними руками вб’ю сестру, але тобі вона не дістанеться! – і поспішно пішов геть.
Увечері з гаремних воріт виїхав закритий візок у супроводі невеликого загону капи-кулу. Сидячи навпроти Латіфи, Сіразі почувався підвішеним між небом і землею, не уявляючи, як учинить із ним його хазяйка. Але те, що султані наказала йому супроводжувати її, було явно хорошим знаком, і мерзотник піднісся духом. На жаль, ніхто з капи-кулу не помітив стеження – Аяз вирішив не пускати справу на самоплив.
Того вечора ніхто в домі Юсуфа не чекав гостей. Данило і Ярина після вечері сиділи у дворі удвох, але обох мучила тривога – від Яреми досі не було звісток, і він жодного разу не відвідав сестру. А коли у хвіртку постукали, й у дворі з’явилася Латіфа, то Ярина злякалася.
– Хвала Аллаху, що ти жива, Ківілчам, – замість привітання холодно промовила Латіфа, розглядаючи схилену в поклоні Ярину.
– Моя султані, я… я… – мимрила дівчина, не знаючи, що сказати.
Латіфа уважно і з невдоволенням подивилася на Данила, який стояв поруч із Яриною, нахмурилася, тому що він їй не сподобався, і владно наказала: – Слідуй за мною, Ківілчам, – і, не удостоївши поглядом схилених перед нею в поклоні Юсуфа, Амаль і Лавріна, пройшла в дім.
Схвильована Ярина прослідувала за нею, розуміючи, що султані гнівається на неї. Данило теж пішов слідом за ними, але в сінях його схопив за рукав Сіразі, промовивши з паскудненькою посмішкою: «Не варто заважати, ефенді. Неввічливо це. Почекай тут». Данило недобре зиркнув на євнуха, але з сіней не вийшов, зупинившись біля дверей.
Увійшовши всередину, Латіфа оглянула скромну обстановку кімнати, Ярину, одягнену в сукню з грубої тканини, позичену в Амаль, – їй ніколи не доводилося бувати в будиночках простих бахчисарайців, і нині її охопила гидливість від цієї простоти, тому вона залишилася стояти, гидуючи присісти.
– Розкажи мені свою історію, Ківілчам. Розкажи все з самого дня твого народження і не смій брехати! – зажадала Латіфа.
Ярина, трохи повагавшись, майже слово в слово повідала все те ж саме, що і її брат.
– Моя господине, чи можу я дізнатися, як ти вирішила зі мною вчинити? – запитала Ярина, коли скінчила свою розповідь. – Я хотіла просити тебе про допомогу…
– Я гадаю, буде розумно видати тебе заміж за Аяза – мій племінник сильно кохає тебе, і ти будеш з ним щаслива, – не дослухавши, відповіла Латіфа.
– Моя султані, молю тебе, не роби цього! – почала благати Ярина. – Я не хочу! Я не кохаю Аяза! Якби кохала, то одразу б обрала його! Я…
– Замовкни, Ківілчам! – гнівно гримнула султані. – Та чи є у тебе сором?! Ти, знехтувавши своєю честю, утекла зі стороннім мужчиною і живеш із ним під одним дахом, не будучи йому дружиною! І навіть незважаючи на цю твою ганьбу, мій небіж готовий назвати тебе своєю дружиною, немов порядну жінку! Не забувай, що така була воля мого покійного брата, і ніхто не сміє її оскаржувати!
– Але Данило мені не сторонній! – заперечила Ярина. – Я ж засватана за нього, і за законом він мій наречений! Ось іще одна причина, чому я не можу бути дружиною Аяза! І я… – тут Ярина замовкла і прислухалася до шуму в сінях.
За дверима почулася метушня, звук смачного ляпаса і чийсь зойк, а потім двері відчинилися так, що ледь не злетіли з петель, і в них стрімко увійшов Данило і так само стрімко попрямував до султані. Латіфі стало страшно, тому що на мить їй здалося, що зараз цей козак приб’є її. Але Данило шанобливо і шляхетно вклонився, а потім опустився на коліна і поцілував край подолу
