Ярино, вогнику мій - Ярослава Дегтяренка

– Покійний хан подарував їй свободу!

– Він подарував свободу Ківілчам-бікеч, а не моїй наложниці Ярині! Тому я пропоную тобі угоду – Яринка рано чи пізно дасть про себе знати, і ти скажеш мені, де вона – на моєму боці закон, і я маю право відібрати її у Данила, а потім я одружуся з нею з твоєї згоди. То що скажеш?

– Ні! – гаркнув Ярема. – Кістьми ляжу, але не віддам тобі сестри!

– Не дратуй мене, Яремо! – промовив Аяз, і очі його недобре блиснули. – Я ж усе одно знайду її – Данилові ніде сховатися в Бахчисараї, а покинути Юрт складно – і тоді не стану тебе питати! Подумай! Я ж не наложницею її беру, а дружиною, і обіцяю тобі, що все зроблю для її щастя. Мало того, вона зможе відвідувати тебе, коли забажає – я з охотою буду відпускати її. Але якщо ти відмовиш мені, то ніколи не побачиш сестри. Адже я поки по-хорошому прошу, а в тебе немає іншого вибору!

– Я взагалі дивуюся, що ти мене ще й просиш!

– Тому що я поважаю Ярину!

Ярема люто подивився на мурзу, а потім нервово заходив кімнатою. «Його правда – самому мені не знайти Данила, а він неодмінно розшукає, вб’є його і силою забере Яринку, і я її більше не побачу! От уже бусурман клятий! А Данило – паршивець і сволота! Де ж на них двох управу знайти, коли з них як з гусей вода? І кому на них поскаржитися?» – думав хлопець, і тут його осяяло.

– Добре, я дам свою згоду, але я вимагаю гарантій, що ти укладеш із Яриною дійсно законний шлюб і захистиш її від переслідування, – заявив Ярема.

– Ти не віриш слову мурзи з роду Мансурів?! – обурено вигукнув Аяз. – Та й від якого переслідування?

– Твоєму слову я вірю, але ти не зможеш захистити Ярину – люди дізнаються, що вона колишня Ківілчам, ханська вбивця. І тоді її стратять, а ти, шляхетний мурзо, нічого не зможеш вдіяти, хоч вона тобі й жінкою буде! – єхидно сказав Ярема.

Усі присутні оторопіло втупилися на хлопця, а той незворушно дивився на Аяза. Мурза насупився і відвернувся – йому було важко дивитися на близнюка своєї коханої – було таке відчуття, що це йому говорить сама Ярина.

– Чого ти хочеш, Яремо? – нарешті запитав Аяз.

– Мені треба, щоб хтось обіцяв моїй сестрі безпеку і простежив за тим, щоб ваш шлюб був законним. Я ж не знаю ваших законів! Ярина мені говорила, що ваша королева Латіфа всім допомагає, тому відведи мене до неї, я розповім їй усю правду про сестру і за її посередництва видам Яринку за тебе заміж! Так я буду впевнений, що сестрі нічого не загрожує, бо ваша королева буде їй покровителькою.

Повисла така тиша, що було чути, як у дворі перемовляються нукери мурзи, а з вулиці доноситься людський гомін. Аяз оторопіло дивився на хлопця.

– Це моє останнє слово: або ваша королева ручається за її безпеку, або я ніколи не дам згоди на ваш шлюб. Але якщо ти не погодишся на мої умови, то я піду прямо в гарем і поскаржуся на тебе королеві, і влаштую такий скандал, що поспитаєш і пня, і колоди! – пригрозив Ярема. – Мені вже нічого втрачати!

– Добре, Яремо, я згоден на твої умови, – погодився Аяз. – Тільки якщо ти обдуриш мене…

– Соромно підозрювати майбутнього шурина в брехні! – з виглядом ображеної чесноти вигукнув хлопець. – А по руках вдаримо, коли я поговорю з королевою!

– Я повідомлю тобі, коли вона зможе нас прийняти, – зронив Аяз і вийшов. Бійтемір, злий, незадоволений такою угодою, вийшов слідом.

– Що ти задумав, Єреміє? – запитав Мустафа, тільки-но Аяз зник.

– Скоро ти про все дізнаєшся, ефенді, – загадково мовив Ярема.

Мустафа допитливо подивився на хлопця, проте промовчав, лише попередив:

– Дивись, Єреміє, не накой іще більшого лиха, ніж маєш зараз.

На ці слова Ярема насупився, але нічого не відповів.

Потяглися дні. Від Ярини не було звісток, але Ярема терпляче чекав. Убита горем Латіфа нікого не бажала бачити. Аяз марно прочісував усі дороги з Бахчисарая в надії схопити Данила. Бійтемір посилено допомагав йому, радіючи безплідності пошуків. А одного разу обережно відвідав будиночок у кварталі шкіряників і вжахнувся – він давно стояв порожнім. І на старого напав страх – вочевидь, Данило змінив притулок і якщо попадеться до рук Аза, то не зносити йому, Бійтемірові, голови.

Найнебезпечніший підводний камінь для правосуддя – це упередження.

Скромний будиночок зброяра перетворився на прихисток закоханих – Данило і Ярина майже весь свій час проводили удвох, сидячи в оповитій виноградом альтанці. Це було безцінне щастя – після дворічної безнадійної розлуки нарешті бути разом, тримати одне одного за руки, дивитися одне одному в очі. Юсуф і Лаврін намагалися їм не докучати, і тільки лише Амаль ніяк не могла заспокоїтися і частенько розпитувала Ярину про її життя в гаремі, з жадібністю вислуховуючи найменші подробиці.

Щоправда, таке солодке дозвілля почало не влаштовувати Данила – йому хотілося якнайшвидше поїхати з Криму. Але він розумів, що у степах за Феррах-Керменом на нього чатуватиме Аяз. Допомогти Данилові було нікому, але він не втрачав надії та обмірковував усі можливі варіанти.

– Данилочку, а якщо нам попросити допомоги у Латіфи-султані? – несподівано запропонувала Ярина, яка сиділа поруч.

– Хто це? – запитав Данило.

Дівчина пояснила, хто така Латіфа, і яку вона має владу, і як охоче допомагає людям.

– Треба, щоб Ярема переговорив із Сіразі, а той усе розповів султані – вона не відмовиться допомогти! Євнуху можна пообіцяти гроші – у будинку пана Мустафи залишилися мої коштовності, і їх можна вигідно продати. Султані виділить нам охорону, й Аяз нічого не зможе вдіяти, і тоді ви не вб’єте один одного і ми нарешті повернемося додому, – говорила Ярина, але Данило лише хитав головою, не вірячи в людську великодушність.

– Тебе всі вважають убивцею, – мовив він. – Султані ще накаже тебе стратити. Треба розраховувати тільки на себе!

– Ні, ана-беїм допоможе! Адже вона вберегла мене від тортур, коли мене обмовили. І до того ж Теміс мені розповідала, що лікар кефінського паші підтвердив, що це не отруєння. Коханий, у нас немає іншого виходу, окрім як просити допомоги у султані.

Поміркувавши, Данило погодився. Тому