Без догмата - Генрік Сенкевич

все. Я ніколи не обманюю себе, тому кажу відверто: я хочу довести Анельку до того, щоб вона заради мене залишила чоловіка, але не хочу ні зіпсувати її, ані забруднити. Нехай мені не кажуть, що одне виключає друге і що це софістика; в мені й так сидить скептичний біс, який набридає мені й весь час говорить: ти створив цю теорію для себе; зрада завжди веде до моральної зіпсованості; якби тобі було вигідно, ти створив би протилежну теорію. Яка це мука! Але я заперечую моєму бісові: в протилежних теоріях можна так само сумніватись; я придумую все, що можна придумати на захист мого кохання, — це моє природне право. Друге, ще більш природне право — кохати. Бувають почуття заяложені й банальні або високі й виняткові. Навіть заміжня жінка, яка слухається голосу великого почуття, не втрачає благородства своєї душі. Таке велике, виняткове кохання я й прагну розбудити в Анельчиному серці, тому можу сказати, що я її не зіпсую й не забрудню.

Зрештою ці внутрішні суперечки ні до чого не приводять. Якби я навіть зовсім не сумнівався, що роблю погано, якби не зміг перемогти в суперечці з моїм бісом, то не перестав би через це його любити й завжди йшов би туди, куди мене тягне більш могутня сила, тобто робив би те, що мені веліло б живе почуття, а не абстрактні умовиводи.

Але справжня трагедія сучасних людей з аналітичним складом розуму, які весь час аналізують самих себе, полягає в тому, що вони, не вірячи результатам самоаналізу, мають водночас непереборний потяг до копирсання в собі. Це ж саме відбувається і зі мною. З якогось часу мене мучить питання, яким чином я, захоплений коханням, здатний бути таким пильним, так обмірковувати всі засоби, завдяки яким зможу досягти мети, так усе враховувати, наче роблю це зовсім холоднокровно чи, скоріше, наче за мене це робить хтось інший.

Ось що я можу на це відповісти. Передусім сучасна людина завжди якусь частку своєї душі використовує для спостереження над усією душею. Крім того, всі зусилля кохання — обмірковування, розрахунки, навіть хитрощі, вся ця ніби холоднокровна завбачливість прямо пропорційна температурі почуття. Чим воно гарячіше, тим сильніше змушує холодний розум віддано служити йому. Бо, повторюю ще раз, неправильно уявляти кохання з полудою на очах. Воно не приглушує розуму, так само як не приглушує биття серця чи не затамовує подиху, — воно лише підкоряє його. Розум стає його першим порадником і знаряддям для підкорення; інакше кажучи, тим, чим був Агрипа для імператора Августа. Розум тримає всі сили напоготові, він веде війська в бій, здобуває перемоги, садовить свого володаря на тріумфальну колісницю, нарешті, він споруджує — не Пантеон, як історичний Агрипа, а Монотеон, в якому навколішки служить єдиному божеству свого імператора. В тому мікрокосмосі, яким є людина, роль розуму навіть вища, ніж роль полководця, тому що він до безконечності відображає свідомість усього й себе самого, як система відповідно розміщених дзеркал відображав до безконечності який-небудь предмет.

1 червня

Учора я одержав відповідь з Гаштейна. Квартиру для пані Целіни й Анельки вже найнято. Я одразу повідомив їх про це листом і послав цілу паку романів Жорж Санд і Бальзака. Сьогодні неділя, перший день скачок. Тітка приїхала з Плошова й зупинилась у мене. Звичайно, вона вже побувала на скачках і цілком зайнята ними. Але наші коні, Нотибой і Аврора, які вже два дні перебувають разом з Уебом і жокеєм Джеком Гузом у моїй стайні, будуть брати участь у скачках аж наступного четверга, отже цей перший день цікавив тітку лише платонічно. Важко описати, що в нас зараз діється! Стайні наші перетворились на фортеці. Тітці здається, ніби жокеї інших конярів тремтять від однієї згадки про Нотибоя і ладні вчинити будь-що, аби тільки зробити його нездатним до змагання або ослабити його, тому в кожному торговцеві помаранчами чи в катеринщикові вона вбачає перевдягненого ворога, який підкрадається з підступпими намірами до нас у двір. Швейцар у брамі і двірник дістали наіісуворіший наказ стежити за кожним, хто зайде у двір. Стайню стережуть ще пильніше. Тренер Уеб як справжній англієць зберігає спокій, а нещасний Джек Гуз, який родом з Бужан і ім’я якого утворилося з дослівного перекладу з польського: Куба Гусак, зовсім втрачає голову, бо тітка весь час лає його і ще двох конюхів, що теж приїхали з Бужан, щоб наглядати за кіньми. Вона весь час проводить біля Нотибоя, тому я майже не бачив її, тільки перед від’їздом сповістила добру новину: пані Целіні знову трошки покращало, і вона вирішила, що Анельці обов’язково треба побувати в четвер на скачках. Думаю, пані Целіна здогадалася, що це буде тітці приємно; а вона один день цілком може побути під наглядом служниць і лікаря. Анелька сидить у Плошові, мов замурована, звичайно їй треба якось розважитись. А для мене це велика радість. Сама думка, що вона буде під моїм дахом, робить мене щасливим. У цьому домі я покохав її, а може, і її серце вперше забилося сильніше для мене теж тут, після того балу, який тітка влаштувала тоді для неї. Все тут нагадуватиме їй ті хвилини.

2 червня

Добре, що я ще не звелів переобладнати зал під музей. Я надумав запросити після скачок на обід кількох гостей, яким симпатизує Анелька. Завдяки цьому я затримаю її на кілька годин у себе вдома, і, крім того, вона зрозуміє, що цей обід на її честь.

3 червня

Я накупив море квітів; звелів прикрасити ними сходи й зали. Анельчина кімната залишилася точнісінько такою, як тоді, коли вона її займала. Мабуть, дами приїдуть вранці, й Анелька захоче перевдягтися перед скачками. Отож я звелів поставити в її кімнату велике дзеркало і все, що необхідно для дамського туалету. Анелька всюди бачитиме докази мого піклування, любові, побачить, що я все пам’ятаю. Тільки зараз, пишучи про це, я зрозумів, наскільки мені краще, коли я чим-небудь займаюсь, коли необхідність що-небудь робити вириває мене з зачарованого кола рефлексії і роздумів про самого себе. Думаю, що забивати в стіну цвяхи, на яких висітимуть картини в майбутньому музеї, значно корисніше, аніж безперервно намотувати