Вирій загублених душ - Тетяна Ковтун
Уранці Аня знову мчала до аеропорту. Довідкова, крізь скло терміналу — щойно прибулий «Боїнг», на трапі — худорлявий блондин з довгастим обличчям. «Едмон!» — тьохнуло в грудях. А втім усе йшло за планом. Гість поцілував їй руку і сказав ламаною англійською, що вона виглядає так, ніби тільки прилетіла з Парижа. Він не уявляв собі, наскільки був близький до істини. Здавалося, Фужерон був трохи схвильований. Рудувате волосся зливалося з червонуватою шкірою обличчя. Веснянкуватий ніс придушували масивні окуляри. Жінка театральним жестом вказала на рейсовий автобус до Києва. Чоловік спритно заніс валізу до салону. «Навіщо йому сумка?» — подумала Аня, але промовчала. Коли вони зайняли місця, француз презентував потенційній нареченій набір парфумів від Шанель. Це був добрий знак.
Під час прогулянки Маріїнським парком гість встигнув повідомити, що має двоповерховий будинок у селищі поблизу Реймса. Живе разом із синами, яких доглядає бабуся. Навколо дому — чималий сад, є також маленький крільчатник.
– І ще, напевно, є собака? — запитала Аня.
— Ні, кішка, — відповів Едмон.
Обоє розсміялися.
Француз витягнув з кишені портмоне і показав фотографію своїх близнят.
— Поль, Даніель.
Жінка розкрила свій медальйон.
— Анжела, Камілла.
Він узяв її за руку і запитав, чи хоче Аня знайти роботу у його країні.
— Звичайно. Я збираюся викладати математику маленьким французам. Так само, як викладаю її тут.
Едмон зауважив, що для цього потрібно скласти іспити в університеті, аби підтвердити український диплом. Не кажучи вже про вивчення мови.
— Я в курсі, — швидше, ніж звичайно, відказала англійською Аня.
Фужерон пильно подивився їй в очі. Здавалося, він щось подумки зважував і тому мало говорив про себе. Ані ледве вдалося з’ясувати важливі для себе речі, такі як трудова діяльність самого Едмона та його захоплення. Майбутній наречений, — дарма, що не сягнув сорокарічного віку, — працювати не планував, його влаштовувала пенсія з інвалідності. Швидше для спілкування, ніж для підробітку, колишній вчитель фізкультури влаштувався керівником легкоатлетичного гуртка для підлітків за місцем проживання. Захоплювався інтернетом.
Якийсь час Аня і Едмон ішли мовчки, позираючи на перехожих. На цю випещену пару ніхто не звертав уваги. Того дня Хрещатик вирував масовими акціями. Комуністи організували ходу з нагоди дня народження вождя світового пролетаріату. Націоналісти, навпаки, виставили проти демонстрантів пікети, тримаючи транспаранти з написом: «Володимир Ленін — кат українського народу». Деінде спілкування протилежних сторін супроводжувалось бійками. Едмон споглядав ці вуличні баталії з таким виразом, наче перед його очима проходили кадри якогось історичного фільму.
— Я не сподівався побачити подібне в реальному часі, — сказав він, звертаючись до Ані.
— Нічого дивного. Компартія на парламентських виборах взяла двадцять відсотків голосів виборців, — відказала «уманська вчителька» зі стурбованим виглядом.
Фужерон з цікавістю глянув на неї.
— Ти переживаєш через це?
Аня зробила жест, що означав вираз огиди.
— Не сприймаю комуністів. Я голосувала за «Нашу Україну». Це ліберальний блок, що виступає за національне самовизначення. Він утворив найбільшу фракцію в парламенті.
Певно, Фужерон побажав згладити враження зверхності, яке промайнуло в його тоні, і розповів про перебіг подій навколо президентських виборів у Франції. Він говорив легко, навіть іронічно. Принаймні його ставлення до виборчої кампанії не було надто серйозним. Аню стривожила деяка інформація в його розповіді. Дещо про це вона чула краєм вуха, але зі слів Едмона поставала не дуже приємна картина. Трапилася скандальна сенсація — у другий тур президентських перегонів вийшовультраправий кандидат, лідер Національного фронту Жан Марі Ле Пен, який мав репутацію расиста і демагога. У його програмі були положення про висилку нелегальних іммігрантів, обмеження виборчих прав іноземців та скасування автоматичного набуття громадянства. Цей кандидат у президенти наполягав на виході з Маастрихтського договору та Шенгенських угод і відмові від євро. Найкращі результати Ле Пен показав у східних департаментах Франції вздовж кордону. Свою підтримку цьому єврофобу висловили ультраправі європейські політики, зокрема Володимир Жириновський у Росії.
— Але ж подібний вибір — це справжній шок для такої країни, як Франція! — вигукнула Аня.
Едмон сумно посміхнувся і сказав, намагаючись бути переконливим:
— Справа в тім, що цього року найнижчий з 1969-го рівень явки виборців. Думаю, французька нація осягне всю небезпеку приходу Ле Пена до влади і в другому турі віддасть свої голоси за Жака Ширака. Принаймні я вчиню саме так.
Час збігав із шаленою швидкістю. На годиннику була четверта. Обід з українських страв, здавалося, цілком поглинув увагу гостя. Тітка Віра, як завжди, казала щось не до ладу. Проте на Едмона вона справила добре враження. Кафе на Хрещатику відчутно спорожнило гаманець гостя.
О сьомій вечора француза відвезли в аеропорт і довго проводжали, посилаючи йому з терміналу повітряні поцілунки.
Ані не було сенсу повертатися до Києва — за дві години розпочинався рейс до Риму. Тітка Віра метушливо зазирала їй у вічі і чимдалі більше дратувала своїми запитаннями.
— Ну як він тобі?
Молода жінка не відповіла, натомість стомлено відмахнулась рукою, сердячись, що переривають її думки. Французька політична реальність дещо збила її з пантелику. А втім, ще був час пригальмувати. Найбільше непокоїло те, що їй пропонували заздалегідь непрозорі умови шлюбної оборудки. Але вибору не було. Психологічний портрет Едмона видавався не дуже позитивним. Залишилось враження якоїсь слизькості їхніх стосунків. Молода пара не дійшла жодних домовленостей. Проте не варто було чекати від першої зустрічі чогось більшого. Аня з прикрістю зауважила, що, на відміну від Сильвіо, француз вирізнявся дріб’язковістю, а за нею могли ховатися і мстивість, і користолюбство. Гість виявився вимогливим до персоналу аеропорту і кафе, натомість сам смітив, неначе дюжина розбещених тінейджерів. Через недомовки й ухильні відповіді Едмона Аня почала підозрювати, що в нього, мабуть, є коханка, яка його не задовольняє, швидше за все, із суто меркантильних інтересів.
Навіть коли літак здійнявся у повітря і все, здавалося, залишилось позаду, настрій у неї не поліпшився. Вона зробила порівняння явно не на користь французів. Хоча про них зазвичай казали, що кращих коханців у світі не існує, в її очах більше переваг мали італійські чоловіки. Вони прагнули щастя, задовольняючи свої любовні пристрасті, і кожен з них ішов на поклик своєї душі. За взірець можна було взяти того ж Сильвіо, який вважав, що був з Анею спритним, але ніяк не великодушним.
Молодша покоївка з’явилася на роботі зовсім розбитою і поскаржилася
