Вирій загублених душ - Тетяна Ковтун
Тієї ночі сон не брав Сильвіо. У його руках опинилася книга, яку він придбав під час подорожі до Умані. Конті був неохочий до читання, але завдяки цій краєзнавчій брошурі зробив для себе несподівані відкриття. Жінка, на честь якої створили восьме диво світу — дендропарк «Софіївка», ця прекрасна грекиня з українською долею зовні навдивовижу нагадувала його белла донну. Утім була між ними і внутрішня схожість. Проста «пацанка» з Константинопольських передмість, яка стала авантюристкою європейського масштабу, і Анна Легкоступ мали однаково щасливу жіночу вроду і справляли фатальне враження на закоханих чоловіків. Першу тричі продавали і тричі купували, друга сама напрошувалась у тенета.
А втім то були ілюзорні тенета. Його богиня ставала чимдалі недоступнішою. Конті швидше відчув серцем, аніж збагнув розумом характер цієї жінки: незалежна і вільна від будь-яких пут, якими стримувала її доля, вона була неспинною, як гірський потік, і непередбачуваною, як дорога. Старий залицяльник почав обміркувати, як діяти далі. Звичайно, він не славетний Джакомо Казанова, який нібито знав Софію надто близько, хоча історики заперечують цей факт. Йому, Сильвіо, теж інколи ввижалось, що тримав свою белла донну в обіймах. Заради цієї мрії він пройшов тортури суду з Розаліндою, яка відвоювала в нього чималу частку статків. І що ж? Який розпач: умова його подальших стосунків з Анею була лиш одна — синьйор Конті змириться з тим, що вона ніколи не стане його дружиною. Він прийняв цю умову і тепер відчував себе так, як той кінь, якого зупинили на всьому скаку.
Спільна подорож до Умані нічого не змінила в їхніх стосунках, просто Сильвіо нарешті побачив Анжелу і Каміллу. Душа його розтанула. Він оголосив, що служитиме їм вічно і, якщо белла донна того бажає, то одружиться з її матір’ю і удочерить дівчаток. Жінки після цих слів тільки перезирнулись і перевели розмову в інше русло. Анина мама попросила італійського гостя заснувати бізнес в Україні, — скажімо, відкрити магазин італійської моди, а згодом придбати квартиру в столиці, перевезти туди дітей. Конті зрозумів, що в такий спосіб йому називають ціну, за яку отримає право взяти шлюб із синьйорою Курилець.
Він обіцяв подумати над проектом, який мав прив’язати і дочку, і онучок, і, власне, його до Умані чи то якогось іншого українського міста. Але все свідчило про те, що ця спроба закінчиться провалом: його непосидюща прекрасна королева, напевно, відмовилася б і від київського престолу, якби їй запропонували його. Молоду жінку вабила Європа. Отож, прощаючись із синьйорою Олександрою в аеропорту, він чесно сказав, що не пристає на її пропозицію. Стало ясно, що їхній імовірний шлюб, цей недолугий фантом, остаточно склав свої благенькі крильця і дихає на ладан. Після цього стосунки між італійцем і белла донною охололи. Наближалася сумна розв’язка. Врятувати ситуацію міг лише якийсь неординарний випадок. Але який?
Тепер дізнаватись про наміри молодшої покоївки він міг лише з донесень Джини. З її слів випливало, що Аня знову збирається кудись їхати. Учора Сильвіо намагався уточнити, за скільки днів вона взяла відгули.
— Здається, за три дні, — знизала плечима старша покоївка.
Він не розумів, що змусило молоду жінку йти на такі витрати, адже з часу минулих відвідин Умані сплило лише два місяці. Страх пронизав серце Сильвіо. У нього завжди було передчуття, що белла донна може зникнути з його життя просто так, без попередження, як і з’явилась. Якось Діно натякав на її інтерес до віртуальних знайомств із чоловіками. Який жах! Та її можуть у нього просто викрасти. Конті відклав книгу і підійшов до настінного календаря. Отож принаймні з днем вильоту не буде помилки. Уранці він купить квиток на літак рейсом до Києва. З цією думкою уже на світанку старий заснув.
Уранці Сильвіо особисто приїхав до агентства з продажу авіаквитків. Біля каси він почав вагатися щодо дати повернення до Італії. Можна ризикнути і пробути в Україні довше. Принаймні, якщо Аня дасть йому відкоша, то попроситься переночувати до її тітки, чий телефон записав минулого разу на всяк випадок.
— Синьоре Конті, ви мене чуєте? — гукнула касирка. — То на яке число вам дати квиток до Риму?
Сильвіо звів на неї затьмарений погляд, раптом схопився за серце і ледь чутно відказав:
— Через три дні — назад.
— Але того дня не буде рейсу з Києва. То на коли?
Старий хапав синім ротом повітря і поволі завалювався набік. Пасажири, які стояли позаду, посадовили його у крісло посеред зали і викликали карету швидкої допомоги.
— Вам потрібно в ліжко, — сказав лікар, коли зміряв артеріальний тиск пацієнта. — Бути весь час удома. Ось вам ліки.
— А ось ваші квитки, — підійшла касирка.
Наступного дня Сильвіо і Аня побачили один одного в літаку, що здійснював рейс «Рим — Київ».
— Оце так сюрприз, — сказала вона.
– Їду до нареченої, — спробував пожартувати Конті.
— Ну-ну, — поправила темні окуляри белла донна, ховаючи під ними злий вираз очей.
Несподівана з’ява стариганя вносила серйозні корективи в її плани. Доведеться по-новому домовлятися і з матір’ю, і з тіткою Вірою. Ясна річ, останній треба буде прибрехати.
Анин телефонний дзвінок із аеропорту Бориспіль став для пані Курилець громом посеред ясного неба. Племінниця пояснила, що київська квартира їй потрібна на три дні, як і домовлялись: приїдуть діти в супроводі бабусі. Проте одну кімнату доведеться віддати в розпорядження Сильвіо. Тому нехай тітка на цей час підшукає собі інше помешкання. Мовляв, італієць відшкодує витрати. Віра Іванівна зітхнула і прийняла пропозицію. Аня замислилась, а за кілька хвилин набрала телефон матері.
— То нам не приїжджати? — ошелешено перепитала Шура.
— Ні, ще раз кажу: «Ні». Там буде дід. Він сплутає нам всі карти. Та й поки що рано оформляти візи. Шкода тільки, що я не побачу дітей.
— То ти всі три дні ходитимеш у посольство, а дід що?
— Ой, не знаю, як мені його здихатися.
— Подзвони мені перед вильотом до Парижа.
— Звичайно. А тепер мені треба бігти — Сильвіо наступає на п’яти.
Анна Легкоступ звикла вистоювати величезні черги під стінами посольства. Задля цього прокидалася на світанку, діставалася центру столиці й вносила своє прізвище до списку охочих перетнути кордон Франції. Едмон у цей час чекав наречену у своєму містечку, що мало назву Сен-Дізьє. Згодом вони повинні були зустрітися, написати заяву до мерії та знайти по
