Українська література » Сучасна проза » Вирій загублених душ - Тетяна Ковтун

Вирій загублених душ - Тетяна Ковтун

Читаємо онлайн Вирій загублених душ - Тетяна Ковтун
тут народилася мафія. Тільки інтереси родини були вартими уваги та якихось зусиль. Діно вважав, що батько не наважиться опублікувати оголошення про свій новий шлюб. Цим кроком було б розпочато процедуру легалізації перебування Ані в Італії. Проте в Розалінди з’явився би чудовий привід заявити про свої додаткові претензії на майно колишнього чоловіка. Далі мав би відбутися суд щодо неможливості депортації української іммігрантки. За цих умов ніхто не міг гарантувати, що рішення суду буде на користь Анни і Сильвіо. Треба все це якнайшвидше пояснити українській пройді.

Молодик умить дістався до Торре Аннунціата і майже вбіг до батькового готелю. Джина, як завжди, сиділа на високому стільчику за конторкою. Їхня незапланована зустрічне здивувала жінку, аджеДіно був таким же непередбачуваним, як і його тато.

— Вона тут? — не вітаючись, запитав хлопець.

Старша покоївка заперечно хитнула головою.

— У тебе є щось про неї нове?

— Атож! — вдоволено відповіла йому Джина.

Новина полягала в тому, що Аня таємно від усіх скористалася інтернетом, який входив до сервісу найдорожчих клієнтів готелю. Діно насторожився.

— Покажи, де.

Вони пішли нагору. Жінка відчинила двері одного з номерів. Там серед дорогих меблів скромно стояв столик із комп’ютером. Хазяйський синок увімкнув його і поринув у таємниці Аниного хаджу. Яким же був його подив, коли на моніторі зарясніли назви веб-сайтів для тих, хто шукає собі подружжя через Всесвітню павутину. Молода покоївка цікавилася переважно українськими інтернет-ресурсами. Отже, вона не мала наміру виходити заміж за Сильвіо Конті! Це відкриття вразило Діно. А втім, як знати…

Джина помітила, що настрій у хлопця значно поліпшився, коли він залишав готель.

V

На оксамитовому київському небі сходили перші зірки, хоча, здавалося б, зовсім недавно тут у сутінках роз’їжджалися пасажири, які зійшли з літака. Квітнева ніч швидко огортала обрій, залишаючи за своїм темним покровом усі клопоти доби, що минала. «Боїнг», який прямував за маршрутом «Рим — Київ», прибув до аеропорту Бориспіль точно за розкладом, о дев’ятій вечора. Лише одна пасажирка у світлому брючному костюмі нібито нікуди не поспішала. Це була Анна Легкоступ. Вона останньою дочекалася валізи і відразу ж здала її до камери схову. Глянувши на годинник, молода жінка зморщила чоло і діловито зупинила перше-ліпше таксі.

— На Теремки.

Там, в одній з багатоповерхівок, на неї чекали білосніжна постіль і старенький комп’ютер, такий необхідний у справах. Квартира в родички була занапащена безгрошів’ям і скидалася на нічліжку для бомжів. «Але й за те треба було дякувати долі», — думала Аня, роздягаючись в окремій кімнаті з обідраними шпалерами і підсліпуватою люстрою. Незаміжня тітка Віра, в якої майже не залишилось шансу влаштувати особисте життя, найліпше підходила для облаштування Аниних амурних справ. Вони обидві відчували потребу одна в одній: Легкоступ обрала квартиру київської родички за оперативний штаб, а тітка, у свою чергу, тішилася власною причетністю до європейських цінностей, починаючи з італійського спагеті і закінчуючи зношеними речами іммігрантки.

Цього разу в центрі їхньої уваги перебував французький громадянин Едмон Фужерон, особисті дані якого Аня знайшла на сайті служби знайомств. Цей чоловік цікавився українським жіноцтвом на предмет шлюбу. Фотографія потенційного нареченого вже прикрашала комп’ютерний столик. Але вийти заміж за іноземця у тридцять два роки, маючи двох дітей, — задля цього жінці недостатньо було бути просто красунею. Ця шлюбна оборудка приховувала якусь інтригу, яку саме — тітка не могла збагнути. Наступного дня племінниця та Едмон побачаться вперше. Їхня зустріч триватиме кілька годин. Потім «Боїнг» віднесе його до Парижа, а її — до Риму. Останнє Фужерону знати не потрібно. За легендою, яку придумала для себе Аня, вона все ще викладає математику в уманській школі.

Якось племінниця поділилася з тіткою інтимними подробицями щодо вериг стримування від позашлюбних стосунків.

— Ну ось, нарешті, ти тепер розв’яжеш цю проблему, — наївно зраділа тітка Віра.

— Та що ви! — обурилася такому припущенню Аня. — Я б на цього миршавого очкарика навіть не глянула за інших обставин. Він буде для мене офіційним чоловіком, і не більше того. Тьотю, цей шлюб — гра, і навіщо вона Едмону, стане зрозуміло тоді, коли я опинюся в його оселі в статусі дружини.

— А тобі ця гра навіщо? — ще наївніше запитала Віра.

Племінниця розсердилася не на жарт.

— Я хочу отримати вид на проживання у Франції, привезти туди своїх дітей, аби вони навчались у тамтешній школі, а згодом — у Сорбонні. Це вам зрозуміло? Для французів шлюб — річ дуже відповідальна. Вони одружуються рідко, більшість живе у громадянському шлюбі. Отож, перш ніж побратися, пара має пройти медичне обстеження. Ав мерії під час урочистої церемонії молодятам дають так звану «сімейну книгу» — lIvret de famIlle, до якої подружжя повинно записувати всі офіційні події, наприклад народження дітей, розлучення або смерть.

На Віриному обличчі було написано, що вона в захваті. Але її ейфорія швидко змінилася настороженістю.

— Це все лірика. Ти мені скажи, що буде з його і твоїм майном.

— Слушне зауваження.

В Ані, нарешті, просвітліло обличчя. Вона продовжила:

– Існують різні форми подружньої власності — коли йдеться про спільне володіння майном і коли це «окремі» режими. Спільне володіння всіма предметами майна передбачає також спільну відповідальність перед усіма боргами.

— Отож бо й воно, — перебила її Віра. — Треба перевірити, чи немає за Едмоном якоїсь заборгованості.

— Уже перевірила, через посольство. Боргів немає.

– І було б добре, якби їх не трапилось і надалі.

Аня з докором глипнула на тітку. Ну і родичка! Тільки б не наврочила. А втім Віра Іванівна вміла справляти враження інтелігентної і розумної жінки, якщо цього хотіла.

«Звісно, француза не варто приводити в цю квартиру», — подумала молода жінка і сказала:

— Я спробую загітувати Едмона пообідати у кафе втрьох. Тим більше що він просив представити йому когось із родичів. Ви під’їдете згодом до цього місця.

– Із задоволенням, — блимнула колись красивими очима Віра Курилець і підібралася так, наче за хвилину повинна була вийти на сцену.

Але куди було братися тітці до цієї граціозної красуні, яка так легко розправилась зі своїм розкішним темно-каштановим волоссям, залишивши коротку стрижку. Звивистий комір підкреслював довгу шию «української вчительки». Ледь помітний медальйон на тонкому золотому ланцюжку приховував усередині якусь таємницю — у ньому заздалегідь розмістили фотокартку уманських дівчаток. Ця світлина повинна була зворушити Едмона, який мав хлопчиків-близнюків на два роки старших за Аниних. Такий дивний збіг, а також вчительське минуле Фужерона викликали в жінки бажання зустрітися з цим потенційним нареченим.

Француз перехворів на рак і мав інвалідність. «О, тоді це мій

Відгуки про книгу Вирій загублених душ - Тетяна Ковтун (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: