Вирій загублених душ - Тетяна Ковтун

На початку осені в Арденнах ніколи не вгадаєш, який буде вітер — пронизливий віщун зими з півночі чи грайливий зефір із Середземномор’я. Є, щоправда, безпомилкова ознака: якщо над гірським пасмом з’являються важкі грозові хмари, то східний вітер із набридливою впертістю пожене їх у бік Атлантичного океану. Того дня вересень подарував мешканцям Шампані тихий сонячний день, яким гріх було не скористатися. Поль і Даніель втекли з останнього уроку і дременули на велосипедах у сусіднє село. Там на околиці, поблизу Марни височів старовинний замок часів Столітньої війни. Незважаючи на небезпечний спуск, хлопці продерлися до напівзруйнованої вежі, що зависла над урвищем.

— Допоможи мені! — раптом заволав Поль.

Однією рукою він ледь тримався за якийсь прив’ялий кущ, а іншою притискав до себе велосипед.

— А хіба в мене є третя рука, бовдуре?! — огризнувся Даніель.

Під ногами підлітків загрозливо зашурхотіли залишки древнього піщаника. Було ні за що вхопитися.

Поль, а за ним і його брат скотилися вниз, боляче подряпавши коліна та лікті.

— Ти що, не бачив, куди сунеш? — сварився Даніель, потираючи забиті місця.

— Та годі вже, розкричався, — пробуркотів Поль.

Вони відбулися легким переляком.

Удома на них чекала святкова вечеря — батько з мачухою нарешті взяли шлюб у мерії. Але вигляд хлопчаків зовсім не відповідав моменту. Поль і Даніель наввипередки поспішили до ванної кімнати і заходилися чепуритися.

Рудоволосі близнюки відрізнялись один від одного зростом і характерами. Поль був трохи нижчий, мав мамину вдачу і часто піддавався впливу більш рішучого, задерикуватого Даніеля. Новоспеченій мадам Фужерон — шатенці з проникливим поглядом і м’яким голосом — довелося чимало перетерпіти, аби увійти в чужу сім’ю без видимих конфліктів. Насправді ж протиріччя приховано жевріли, у чому переконалися на власному досвіді молодші члени родини. Поль і Даніель ледве навчилися вимовляти назву східноєвропейської держави, з якої прибула їхня мачуха: Ук-ра-ї-на. А називали мадам по-своєму — «Раша».

Спочатку ніхто не заважав їй заводити нові порядки в домі. А втім після Женев’єви, — так хлопці називали свою матір, — тут ніхто по-справжньому не порався. Анна зайнялася прибиранням з якимось хворобливим натхненням, ніби з’їхала з рейок. З цієї нагоди хлопці придумали кілька забавок з побутовою технікою — жінка не схибила. Потім вона захопилася кухнею, але не французькою, а своєю, національною. Їсти її червоний борщ з крупно нарізаними овочами всі відмовилися. «Ми цим не харчуємося. Якщо хочеш приготувати першу страву, то затям, що це має бути суп-пюре з цибулі-порею чи з картоплею, або цибульний суп, заправлений сиром. Обов’язково! Ще можеш запропонувати провансальський густий рибний суп-буябез», — терпляче пояснив тато, звертаючись до нової господині. Цієї хвилини в Аннети були такі очі! Як у кицьки, що випала з ринви, до якої її вкинули з прив’язаною до хвоста консервною бляшанкою. Підлітки були задоволені цією поразкою мадам Раша.

Утім вона була сильною в іншому. Поль і Даніель чудово усвідомлювали, що означав той погляд, яким їхній батько дивився на мачуху. Едмон завжди поспішав завершити вечерю, аби швидше опинитися в ліжку з Анною. Вплинути на такий стан речей підлітки ніяк не могли. Залишалося лише спостерігати, як щоранку на туалетному столику мадам з’являлися щойно зрізані квіти з їхнього саду. Така сама звичка була в тата, коли з ними мешкала Женев’єва, поки вона не спізналась із зеленим змієм і не пішла від них, жодного разу не поцікавившись їхнім життям-буттям. Добре, що бабуся ходить до них.

Анна закомандувала виносити меблі на двір, під крислату яблуню, певно, уявляючи, що вона в себе вдома. Місце для вечері дещо незвичне для французів, але тато сприйняв цю ініціативу із захватом: він полюбляв експерименти. Поки бабуся з мачухою брязкали посудом, хлопці обережно всілися на старомодні плетені стільці, які могли будь-якої хвилини розвалитися. З-під скатертини — білої, аж ріже очі, — виглядали чудернацькі ніжки плетеного стола. Його разом із допотопними стільцями витягла з комірчини на світ Божий мадам Раша. Вона все ще тішила себе надією вразити уяву Фужеронів. А втім Поль і Даніель схвально оглянули наїдки. Стіл прикрашали нарешті нормальна шарлотка і шампанське «Вдова Кліко». Нічого собі, татко не пошкодував трьохсот євро! У нього справді дах поїхав.

Едмон підняв келих і сказав:

— Я щасливий сьогоднішньою подією. Нарешті у мій дім увійшла чудова жінка, яка, сподіваюся, стане моїм синам матір’ю і зігріє всіх нас своїм теплом.

Анна усміхнулася. Вона була задоволена і мала набагато молодший вигляд, аніж насправді. Шлюб був їй до лиця.

Старший Фужерон продовжив у тому ж піднесеному тоні:

— Хочу нагадати, що ми живемо поблизу столиці шампанських вин. У тутешніх гірських долинах уже дві тисячі років вирощують найкращий у світі виноград. Середньовічна Шампань славилася виробництвом вовняних тканин, вівчарством. А ще раніше тут постав Реймський собор, в якому зберігається стародавнє Євангеліє. Вважається, що його привезла Анна Ярославна і відтоді всі французькі королі присягалися на ньому. Я піднімаю келих за ще одну чарівну українку на ім’я Анна. Віднині вона господиня цього дому, як і мого серця.

Хлопці перезирнулися. Спіч закоханого батька був їм не вдивовижу. Їх цікавило наступне перевтілення мадам Раша. Саме зараз вона шукала точки дотику із свекрухою і, можливо, з цих міркувань раптом почала говорити якимось жалібним голосом, тому стала подібною на ляльку з годинниковим механізмом. Утім Анна і раніше, напевне, з обережності ніколи не торкалася загальних питань і з повагою ставилася до місцевих забобонів, а точніше, звичайних дурниць. Поль і Даніель давно запідозрили, що ця тітка вміє добре прикидатися, вдаючи із себе наївну простачку.

— Я завжди захоплювалася тим, як ставляться до кулінарії французи, — схиливши голову, сказала мачуха. — Знаю, що відомих кухарів тут вважають свого роду поетами. Але не можу збагнути, як у звичайних сім’ях примудряються дотримуватися цих вишуканих канонів. Як ваші жінки знаходять час для приготування суфле, супів-пюре, всіляких соусів?..

Анна поки що погано розмовляла французькою, тому доповнювала свої слова жестами. Бабуся зробила ледь помітний рух бровами, що означало несхвалення — жестикулювати під час розмови за столом вважалося поганим тоном. Але Раша цього не помітила.

— Люба моя, навіщо зайві турботи? Тобі і так є чим зайнятися. Піди до супермаркету і купи пакетики з цими наїдками. Ти ж бачила — у нас полиці ломляться від кулінарних напівфабрикатів. Були б тільки гроші.

Свекруха ледь ворухнула кутиками підфарбованих губів.

Після шарлотки хлопцям дозволили залишити стіл, і вони подалися в садок, на гойдалку. Раніше одну з поперечин