Січеславщина (квадрологія) - Василь Кирилович Чапленко

ї оглянув себе та джуру, чи й вони так виглядають: виходило, що так.

Професор пояснив, хто це намалював. Пішли далі. На лівій стіні коридору теж був намальований козак. Професор пояснив і це малювання: що означає образ та хто малював.

Увійшли до світлиці, повної музейних речей, а серед них найбільше було старовинних годинників, картин та книг. І професор зразу ж заходився пояснювати все це, з великими подробицями щодо походження кожної речі. Самі гості насамперед звернули увагу на образ козака, пораненого в бою (з перев'язкою через чоло, крізь яку просочувалась кров). Цей козак був намальований трохи незвичайно, бо на половині дверей, не тих дверей, що були в професоровій хаті, а перерізаних упоперек, узятих із якоїсь іншої хати і тепер повішених, як картина.

Іскорки сміху заграли в професора за синіми окулярами, як він почав історію цієї картини оповідати. Цього козака намалював один мадяр у мешканні московского багатія (такого то). Але чи міг він, професор Яворенко, допустити, щоб козак перебував у московській неволі? Якось, як господаря не було дома, він, змовившись з одним українським патріотом, покликав теслю, і той відпиляв половину цих дверей, з намальованим до пояса козаком. Пізніше 'багатій узяв з них за це чималенькі гроші, але козак оце тут тепер, на своїй батьківщині. Він же, професор Яворенко, ні з ким не церемонився, як треба було щось музейне придбати. От чи вони, гості, чули про князя Урусова? Це московський панюга, що має величезні маєтки, десятки тисяч десятин, на колишніх вільностях війська запорізького і через те, мабуть, ще до революції став був трохи чи не українським патріотом. У всякому разі висловлювався за федералістичну перебудову Російської імперії. Так він у нього взяв обманом дві скрині арабської роботи, з інкрустаціями із словної кістки, — тепер стоять у музеї. Обман у такій справі — не гріх, бо він же не для себе, а для музею бере, для: громадського користування. А чи знають вони, як це було?

Іскри сміху ще більше заграли в професора за синіми окулярами, біленька ватка невеличких, але опущених по-козацькому вусів полізла вгору на сухенькому видочку.

їхав він у Котівку, до князя в гостину, коли дивиться — їде селянин і везе на гарбі незвичайні скрині старовинної роботи. — „Куди?" — спитав у того селянина. — „До князя Урусова"... — „Так повертай назад, — сказав професор, — вези ці скрині в „губерню", до музею... Це князь звелів так сказати"... І селянин відвіз аж до ¦Січесліава.

— Отаке то, мої любі добродії! Доводиться на всякі способи братись, щоб щось для музею придбати...

Отаман Кривошлик кивав головою, притакуючи, стверджуючи „законність" і таких способів, якщо мова про музеї, особливо козацької старовини.

— А оце знаєте, звідки? — показав професор рукою на годинник у стилі рококо.

Гості, звичайно, не знали. Професор пояснив.

— А оце знаєте, що?

Гості теж не знали. Професор теж пояснив.

— А оце ось?..

І пояснив:. Довгенько так вони гомоніли, не присідаючи, переходячи з кімнати до кімнати. Гості не мали змоги навіть шапок десь покласти, тримали їх у руках, великі, як цілі ягнята, джура держав свою обіруч. Балакучість професора Яворенка була, здавалось, така ж невичерпна, як і його збірка музейних речей. Крім того, він приобіцяв повести гостей ще до самого музею, отам справжні дива... Там є, наприклад, одна люлька-череп'янка...

Отаман Кривошлик почав занепокоєно скидали очима на джуру: усього цього було трохи більше, ніж вони потребували. Наприклад, їх зовсім не .цікавили скрині арабської роботи, рококові годинники тощо. Та перейти на іншу, ближчу до їхьної справи тему було не так легко: професор гомонів і гомонів своїм співучим голоском.

Нарешті отаман Кривіошлик сказав джурі, щоб пішов поглянув на коні, чи не позаплутувались у поводи. А сам узяв та й сів 'безцеремонно в якийсь музейний чи не музейний фотель і спробував заговорити про свою справу.

— Чекайте! — тим же веселим тоном перебив його професор. — Ви ж спочатку розпишіться б мене. У мене ж для історії всі знаменитості розписуються. Цар Микола другий розписався, турецький міністер освіти... Ну, й ви ж не абияка парсуна... Розпишіться, будь ласка!

Він вийняв із шухляди свого письмового стола чималий аркуш доброго паперу й показав перо та чорнильницю на столі.

— Сідайте ось тут — і розмахніться по-козацькому... Та тут отаман Кривошлик із свого боку запротестував.

Як? Щоб він, отаман Кривошлик, розписувався сталевим пером! Козаки ж розписувалися тільки гусячим! А як саме тут повернувся від коней джура, то отаман і звернувся до нього по перо. Виявилося, що джура спеціял'ьно для отамана возив гусяче перо, сховане в обводі шапки.

І Кривошлик написав:

„Грицько Кривошлик, отаман славного непереможного куреня „Запорізька Січ".

Поки він писав, джура, молодий ще хлопець, стояв, повний пошани до свого отамана, із шапкою напоготові, щоб як той скінчить, сховати перо знову.

Як уже було по процедурі розписування, отаман Кривошлик похопивсь заговорити про мету свого приїзду. Він сказав, що його курінь, разом із свідомими й активними українськими патріотами міста Січеслава, хоче влаштувати параду. І от для цієї мети вони хотіли б позичити в його музеї деякі запорізькі речі — одяг, зброю, пірначі, а для самого отамана Кривошлика — одну булаву. Мета паради пропаґандивно-романтична: треба в масах розбудити призабуту красу давнього козацтва, щоб люди завзятіш воювали за Україну. Так думає не тільки він, отаман Кривошлик, а й галичанин Василик як один з керівників Республіканського коша, далі лікар Юхим Павловський і інші.

За синіми скельцями професорових окулярів пробігла мишкою тривога, його скарби могли вислизнути з його рук! Бо де гарантія, що ніщо з узятого не пропаде? Може ж статись так, як колись на бенкеті в шведського короля Карла XII... як запорізці, що їх привів до короля Карла ХіІІ Кость Гордієнко-Головко, поховали собі в кишені ті