Пан Тадеуш - Адам Міцкевич

Всі бранці (грізно він сказав на те: «Дурні ви!»). Пруссак на третьому, в якийсь каптан дрантивий Увесь закутаний, а на четвертім — Зан З Міцкевичем. Тяжкий і безпорадний стан Добжинських помирив одразу з ворогами. Біргелі, Бірбаші і Вільбики гуртками Стояли й радились, як лихо одвернуть, Бо легко сваряться от так, за що-небудь, Та легко й миряться поляки. До Матвія Усі за радою, — а він їм: «Є надія! Мовчіть, не кваптеся…» Тим часом бернардин В покої увійшов, та як змінився він! Звичайно мовчазний, як точить баляндраси, Неначе ксьондз-гультяй, до вин, до меду ласий! «Ха-ха! Вітаю вас! Вітаю, ха-ха-ха! — Почав, хитаючись од сміху. — Без гріха Я побожуся вам, що влови знамениті Сьогодні сталися! Буває всяк на світі: Хто вдень, а хто вночі іде по звірину. Панове! Ой, скубіть ви шляхту навісну, Лупіть, загнуздуйте, щоб часом не брикала! Майоре! Здобичі дісталось вам чимало, А надто Графика ви стережіть як слід: Великий багатир, що славний має рід, Жар-птицею тепер сидить у вас у клітці. Як хоче вилетіть, — нехай сипне жар-птиця Сот зо три дукачів: на те ж і багатир. Тоді вже дещицю таки й на монастир Ви перекинете, щось і для мене, може: За вас молюся я, як правлю службу божу, Бо смерть не дивиться, чи хто штаб-офіцер: Сьогодні ти живеш, а завтра — фіть! Умер! Смерть, повідає Бака,[174] для всіх людей однака. П'яниці і черниці одна у неї дяка. Чи швець ти, чи купець, дитя чи сивий дід, А нападе на слід — чикне тебе — і квит! У свиті чи в кунтуші, а як візьме за уші, То рівні будуть душі, посиплються, як груші! Ах, тільки й нашого, що випив там чи з'їв… Що, якби зразів нам господар ізвелів Подати? Пуншику,[175] панове офіцери, Чи не хильнули б ми? Бо решта — все химери!» «До діла сказано! — почувся відповіт. — За пана Судію хильнути чарку слід!» Усіх сопліцівців сьогодні ксьондз уразив Такими жартами! Тим часом гори зразів На кухні смажаться. Готують пунш міцний, І офіцери так беруться за напій, Що скоро випили великої піввази Та ще й змели, либонь, двадцять чотири зрази. Сніданок той смачний майора звеселив: Білетом банковим він люльку запалив І, сміхом сміючись і сласним, і одвертим, Чи не закласти нам хоч би маленький віст? Та ні-бо: у полку я перший мазурист! До біса з картами! Прошу вас до мазурки!» Так, дим пускаючи, неначе із дворурки, І компліменти з ним він разом випускав. «Чудова вигадка, — ксьондз Робак закричав, — Хоч не годилося б, а часом, признаюся, Сутану підійму і танцювать візьмуся, Що встане курява… Ото лишень одно: Ми тут гуляємо, кружаємо вино, А як жовніри там? І то ж, панове, люди. Гадаю, що гріха великого не буде, Коли по чарці їм послати?» «Хай і так», — Майор погодився, — а ксьондз, таємний знак Сопліці даючи, шепнув: «Пошли їм спирту! — І до майора знов:-Чи вірте, чи не вірте, А як почується мазурки любий звук, То ходить ходором у мене закаблук!» От, поки пуншиком старий ласує Риков, До Телімени Плут, за рукава засмикав І мовив: «На танець прошу уклінно вас!» Та якось вирвалась, втекла, а ловелас Зіткнувся з Зосею і взяв її просити До танцю… «Рикове! Покинь-но там трубити У люльку! Ліпше он гітару ти візьми І втни веселої! У першій парі ми Підемо: я, майор, із панною своєю». Та й Зося утекла. Рвонувшися за нею, Знов Телімену він за руку ухопив. «Хай буду сучий син, коли б я говорив Неправду, панночко: відомо всім солдатам, Що в цілій армії, у корпусі дев’ятім, В другій дивізії я перший мазурист. Такий уже бува в людини певний хист! Майорське слово в тім даю вам без вагання! А як не вволите мойого ви прохання, По-офіцерському скараю вас — от так…» І цмокнув у плече, що аж лишився знак. Тадеуш, мов огнем йому сипнувши в вічі, Майора бравого ударив по обличчі. «Що? Бунт?